Їх повно у Європі.
В Польщі вони як миші, принаймні ми не бачили - а десь розгульніше, десь вони як вдома. Вони скрізь поводяться як вдома, заходять як господарі. Ми намагались шукати місця, де їх хоч якось менше, але це було складно. Ця мова звучить скрізь. І це просто мова. Та хто засудить нас, коли ця мова нині викликає в нас ідіосинкразію?
Колись я теж спілкувалась і писала цією мовою. І я не маю нічого проти власне мови, я й досі читаю улюблені вірші, писані цією мовою, якщо це не Бродський. Це дуже складно - просто взяти і припинити читати і цитувати Бродського. Він геній. Але він гівно, тому земля йому скловатою. Вірш "Прощевайте, х....ли" перекреслює все.
До речі, про поезію.
Мені сказали, що в Онуки є пісня про "Часи не обирають", я прослухала. Чудова Онука, правда. Співає:
- Часи не обирають, в них живуть і помирають...
і я одразу сказала:
- Кушнер.( Read more... )
Олександр Семенович Кушнер, геніальний російський поет, про Україну взагалі мало що казав. Та він старенький старичок, що вже там, давно за вісімдесят. Але дещо таки він сказав:
- Конечно, война мне не нравится. - сказав Кушнер.
Ну, що ти зробиш з цим клятим російським лібералізмом! Коли навіть геніальний поет не може добрати чіткіших слів, говорячи про війну і зроняє оце скромне - "не нравится", неначе війни дійсно можуть подобатись нормальній людині. Неначе війна - капелюшок на голівці знайомої Кушнеру дами.
- Но Крым мой. И я им его не отдам. - додав падлюка Кушнер.
І цим перекреслив все, написане ним. Времена не вибірают, короче. Що вже тут скажеш.( Read more... )
- Прапор України будете вивішувати? - спитали ми, зарані знаючи відповідь.
- Буду! - врочисто пообіцяв він.
- Але десь через рік. - додав, подумавши. - Ну, клієнти, самі розумієте. Не хочу відлякувати. В мене ж якраз вони основний контингент.
І він знову сказав слово на літеру М.
Ми попрощались і пішли. Хотілось вимити руки. Хотілось виблювати те вино.( Read more... )

В Польщі вони як миші, принаймні ми не бачили - а десь розгульніше, десь вони як вдома. Вони скрізь поводяться як вдома, заходять як господарі. Ми намагались шукати місця, де їх хоч якось менше, але це було складно. Ця мова звучить скрізь. І це просто мова. Та хто засудить нас, коли ця мова нині викликає в нас ідіосинкразію?
Колись я теж спілкувалась і писала цією мовою. І я не маю нічого проти власне мови, я й досі читаю улюблені вірші, писані цією мовою, якщо це не Бродський. Це дуже складно - просто взяти і припинити читати і цитувати Бродського. Він геній. Але він гівно, тому земля йому скловатою. Вірш "Прощевайте, х....ли" перекреслює все.
До речі, про поезію.
Мені сказали, що в Онуки є пісня про "Часи не обирають", я прослухала. Чудова Онука, правда. Співає:
- Часи не обирають, в них живуть і помирають...
і я одразу сказала:
- Кушнер.( Read more... )
Олександр Семенович Кушнер, геніальний російський поет, про Україну взагалі мало що казав. Та він старенький старичок, що вже там, давно за вісімдесят. Але дещо таки він сказав:
- Конечно, война мне не нравится. - сказав Кушнер.
Ну, що ти зробиш з цим клятим російським лібералізмом! Коли навіть геніальний поет не може добрати чіткіших слів, говорячи про війну і зроняє оце скромне - "не нравится", неначе війни дійсно можуть подобатись нормальній людині. Неначе війна - капелюшок на голівці знайомої Кушнеру дами.
- Но Крым мой. И я им его не отдам. - додав падлюка Кушнер.
І цим перекреслив все, написане ним. Времена не вибірают, короче. Що вже тут скажеш.( Read more... )
- Прапор України будете вивішувати? - спитали ми, зарані знаючи відповідь.
- Буду! - врочисто пообіцяв він.
- Але десь через рік. - додав, подумавши. - Ну, клієнти, самі розумієте. Не хочу відлякувати. В мене ж якраз вони основний контингент.
І він знову сказав слово на літеру М.
Ми попрощались і пішли. Хотілось вимити руки. Хотілось виблювати те вино.( Read more... )
