don_katalan

Efrem Lukatsky
— житловий будинок, який постраждав від російського удару.
Атака почалася в годину пік, коли Київ уже прокинувся і люди їхали на роботу.
Ще не доїхав до місця, як почув вибух.
За чотириста метрів від мене, просто над дорогою, здійнявся дим. Дрон влучив у заправку «Укрнафти».
Я натиснув на газ.
За хвилину був там.
Люди бігали територією. Все сталося буквально щойно. Заправка була зачинена. І це, можливо, врятувало життя. Почувши сигнал повітряної тривоги, працівниця станції припинила роботу і закрила АЗС. У момент удару на території нікого не було.
Я дістав камери й почав знімати.
І тут — нове повідомлення: поруч дрон. Ховайтеся.( Read more... )

=====
Леонид Швец
Дня не проходит, чтобы реактивные дроны не наделали беды в Киеве, под Киевом и в других местах Украины. Мы привыкли к тому, что у нас не хватает защиты от баллистических ракет, ухо киевлянина старается различать сбитие от попадания, и когда кажется, что ракета сбита, чувство удовлетворения смешивается с уже привычной благодарностью, но и досадой в адрес партнеров: отсыпали, значит, от своих щедрот горсть противоракет. Но баллистика – это относительно редко, дорого и в основном по ночам, а реактивные дроны с недавних пор – много, относительно дешево и на протяжении суток. Сбивать их в высокой пропорции пока не получается, и проблемы видны невооруженным глазом, и постоянно слышны.
Обратил на эту проблему внимание и Эрик Шмидт, бывший глава Google, основатель оборонной компании, которая производит БПЛА Hornet, вносящие важнейший вклад в наши мидлстрайки.( Read more... )

Oleksii Stepura
двічі спікеру Верховної Ради України та політичному покровителю Віктора Ющенка.
Саме Іван Плющ у вересні 2004 року, перед президентськими виборами, врятував політичну репутацію Ющенка і його шанси на обрання президентом, відмовивши кандидата у президенти від поїздки в Ізраїль на зустріч з Борисом Березовським.
На жаль, не зміг врятувати його здоров'я...
(...)
6 вересня 2004 року Ющенко прокинувся о дев’ятій годині ранку і, як завжди, не поснідавши, разом із своїм охоронцем Петром Альошиним вирушив на роботу. Почував він себе погано, але пов’язував це з наслідками вживання алкоголю. В офісі «Нашої України» майбутній президент прийняв засіб від похмілля «Алка-Зельтцер», однак це не допомогло.
Ющенка продовжували мучити мігрень та біль у спині, йому було важко сидіти у кріслі. Тому він вирішив скасувати усі справи і повернутися додому. Але перед цим зробив важливий дзвінок. Була лише одна людина, з якою Ющенко міг обговорити почуте від керівника СБУ – колишній спікер парламенту України Іван Плющ. Вони домовилися зустрітися пізніше, о 16-й годині, у сауні.
(...)
Побачення з Плющем було призначене в селі Боденьки, на відстані 60 кілометрів від Києва, в маєтку підприємця Миколи Щербини.( Read more... )

Величезні збитки від російських атак могли б бути в рази меншими, якби в Україні була бодай якась традиція протипожежних заходів. Якщо б були відповідальні особи, котрі б слідкували, щоб заходи протипожежної безпеки існували не на папері, а й в реальності.
Ви скажете, що така інстанція є по закону є – ДСНС. Але практика спростовує те, що прописано в законах. Традиційно бізнес і всі зацікавлені прагнули відкупатися від пожежних хабарями, ну а пожежники радо йшли назустріч. Парадоксально, але за 5 років війни нічого не помінялося!
Точніше, помінялося те, що саме піднятий прильотом шахеда чи ракети вогонь став найголовнішим фактором збитків. Ігнорування пожежної безпеки, безлад і беззаконня, суцільне хабарництво конвертуються зараз в рекордні матеріальні втрати.
От на днях горів ринок у Хмельницькому від «падіння уламків» ворожих БПЛА. До того вщент згорів Лук'янівський ринок – і велике питання, чи сталося б це, якби там дотримувалися норм пожежної безпеки? Якби ті, хто має за цим слідкувати – слідкували?( Read more... )

Сергій Наумович
Якщо цього разу Москві вдасться забрати під свій контроль нашу країну, то боюся, що це вже практично назавжди. Бо з розвитком цифровізаціі, з поєднанням камер зовнішнього спостереження зі штучним інтелектом будь-які протестні рухи будуть знищені у дуже короткий термін. Знайти активістів, які, до прикладу, організувала мітинг стає все легше і швидше за допомогою сучасних технологій. Тому при московській владі більше ніяких протестних проукраїнських рухів не буде. Бо швидко знайдуть і утилізують всіх. Швидше, ніж то було нещодавно в Ірані. Тому у будь-що треба втримати незалежність і українську державність.
Чому раптом про це пишу — бо дуже небезпечна динаміка знищення української економіки за допомогою реактивних Шахедів, натомість ефективність наших діпстрайків сильно впала. Не буде надходжень у бюджет України — не буде і зброї у навіть мінімально необхідній кількості. Що робити з цим на побутовому рівні? Пасивний захист складів, створення нових підвальних приміщень для безпеки там, де це можливо і т.д.
Тримаємось, друзі! Буде складно. Але якщо витримаємо цей виклик, то станемо ще сильнішими! Сил нам!
( Read more... )

Дорогі друзі, які виїхали з України, ніколи не збираються повертатись і, головне, не люблять її. Якщо на вас все ж звалився це неймовірний найбільший з можливих успіхів, ви пройшли цей проклятий концтаборовий кордон і вмостили свої жопи десь у затишному місці за тисячі кілометрів, прекрасно. Я щиро бажаю вам усім щастя. Я бажаю вам нарешті як можна скоріше акліматизуватись, соціалізуватись і асимілюватись там.
Вивчіть їх мову, купіть собі нову класну машину, пийте їх смачне пиво, їздіть у відпустку на океан, платіть чесні податки, які ніколи не спиздить жоден корупціонер. Живіть своє чудове, комфортне, охуєнне життя поза межами нашої невдачливої Батьківщини.
І нарешті припиняйте переконувати самих себе в інтернеті, яка Україна хуйова, а ви класні розумні молодці, що вчасно звідси звалили. За пʼять років в орендованій німецькій квартирі пора нарешті вже припиняти це компенсаторне собаче скавучання.( Read more... )

Dmitry Gaplevsky
(текстовий варіант, для тих хто любить почитати)
П'ятдесят сьомий рік, американський дослідник Ріхтер садить щурів у скляні банки з водою. Вилізти нема куди, зачепитися нема за що. І дивиться, скільки тварина пропливе.
Щури здихали за перші п'ятнадцять хвилин. Не від того, що видихалися. Просто переставали пливти. Складали лапи і все.
Потім він почав діставати щура з води через кілька хвилин, тримати в руках і вертав назад. І щур після цього плавав в рази довше.
Змінилося те, чи вважає він, що звідси взагалі можна вибратися, що і дало змогу триматися довше.
Ця історія затерта до дир. Там багато неточностей і захотілося більше поритися у цій темі, тож погнали.
Сімдесят другий рік. Людей саджають у кімнату і вмикають гучний шум. Шум б'є короткими спалахами, у випадкові моменти. Ти не знаєш, коли буде наступний. І в цей час треба працювати. А потім, уже в тиші, дають вичитати текст на помилки і посидіти над задачкою, у якої взагалі нема розв'язку, хоч про це не кажуть.
Результат очевидний: після такого шуму люди тупіші й здаються швидше.
Одній групі перед початком показали кнопку. Сказали: якщо зовсім невмоготу — тисніть, шум вимкнеться. Але ми б хотіли, щоб ви цього не робили.
Кнопку не натиснув майже ніхто.( Read more... )

Валерій Пекар
Зізнаюся, я тривалий час підтримував Кличка -- не як політика, бо він нульовий, не як менеджера, бо він мінусовий, а просто як місцеве самоврядування, яке треба було захищати від атак з боку центральної влади. Яке не є, але краще, ніж надмірна концентрація влади.
Ну але вже більше не можна навіть стояти поруч із цим. Революція, що розвернула Україну від диктатури та Москви, називалася Революція Гідності. А київська міська влада це антитеза гідності.
-----
Юлія Нікітіна
UPD: боти у коментарях ідеально ілюструють тези. Крім найпопулярнішого аргумента "авторці не подобається Кличко, отже вона зелена шваль", наведені наступні досягнення мера: він відремонтував та утеплив всі школи та садочки (лолшто), побудував школу "Інтелект" (коштувала 487 мільйонів у 2018-му), а у 2018 році метро працювало нормально, отже які до нього питання. Крепкі доводи, я вважаю.
--------------------------------------------------
Дивлюся новини про людей, які не можуть дістатися додому і вчергове думаю про Віталія Кличка.
В політиці, держуправлінні, війні та бізнесі завжди купа складних контроверсійних фігур. Великі бізнесмени з мутними першими мільйонами, у яких бізнеси працюють як годинник, працевлаштовують людей і платять великі податки. Герої війни з рейдерськими захопленнями в анамнезі. Політики по вуха у страшній корупції та водночас - майбутні герої історичних книжок через досягнення історичного масштабу. Чиновники, які зробили багато корисного, скурвилися і зробили багато шкідливого. Хтось майже чорний, хтось майже білий, хтось як шахівниця - не зрозуміти, якого кольору більше. ( Read more... )

Многие не заметили, что в Украине – два фронта: боевой с Рашей и политический - внутри страны. Если с войной с рашистами все более-менее ясно (но это не точно), то с внутриполитической войной все скрыто, подковерно и неоднозначно. Пересичный невыспанный от перманентных обстрелов гражданин отмахнется: какая там политическая борьба, когда война на дворе, запрет на митинги-демонстрации, отсутствие выборов, нет ток-шоу срачей политиков на ТВ и вообще – «Конституция на паузе».
Между тем, политическая война нешуточная, в нее вовлечены грандиозные силы, ресурсы и случаются все более многочисленные жертвы.
Чтобы увидеть это, следует просто зарегистрировать новый аккаунт на Ютюб и присмотреться к контенту, который парят среднестатистическому украинцу политпиарщики, пока этот гражданин не успел забанить всех этих околополитических словоблудов. Первым делом на вас вывалится интервью главреда «Укрправды» Мусаевой со столпом антикоррупционной борьбы в медиа Михаилом Ткачем. Там все ясно и прозрачно: рупор всея соросят четко мочит Генпрокуратуру и поет осанну доблестному НАБУ. Следом за этим получасовым роликом на вас свалится аналогичный: тоже с Ткачем, с тем же хронометражем, только вопросы ему ставит не Мусаева, а другая журналистка УП. Ткач, соответственно отвечает слово в слово все то же. По медиа-меркам это, конечно, зашквар. Интервьюировать собственных сотрудников – это как бы моветон и демонстрация полнейшей профдеградации. Но на фоне Телемарафона любой факап в профессии выглядит не столь одиозно. Журналистика уже не рядясь в белые одежды откровенно погрязла в пиаре.( Read more... )

Aleksey Kopytko
После визита американских гостей и на фоне возобновления тревог в Киеве неизбежно активизируются разговоры, а что же ещё такого могли бы сделать партнёры, чтобы повысить мотивацию России к договорённостям и помочь Украине, особенно – перед зимой?
Уже давно ничего не надо придумывать. Надо лишь проявить волю.
Например.
Пару недель назад я сделал 2 публикации о поставках зарубежного глинозёма в Россию для нужд корпорации «Русал».
«Русал» — крупнейший производитель алюминия за пределами Китая. В 2025 году он произвёл около 5,3% мирового алюминия и 4,7% глинозема (сырья для алюминия).
Алюминий – это баллистика, крылатые ракеты, дроны, боевая авиация и масса других продуктов военного назначения.
Нюанс в том, что сырьевая база для производства алюминия в России – скудная, много лет россияне зависели от поставок Николаевского глинозёмного завода. Также они брали сырьё в Австралии.
Отключение двух указанных источников привело к выпадению 2/3 сырья. Его заменили поставками из Китая, Индонезии, Ирландии, Казахстана, Ямайки и Индии. ( Read more... )

Alexander Kovalenko
На 1 сентября так называемый президент россии владимир путин🐓 заявил о том, что российские войска контролируют Святогорск.
Что тут сказать, понятно, что путин сейчас причисляет к захваченным городам всё, что видит на карте и без разницы насколько это далеко от линии боестолкновений. Но в случае с Святогорском это даже не как почти год назад с Купянском, ведь город находится в более чем 10 километрах от ЛБС и даже более того, действующий на этом участке Третий армейский корпус🇺🇦 не просто сковывает, но и, скажем так, нейтрализует российскую угрозу по линии Среднее-Шандриголовое-Делиевое. Какой ещё Святогорск, когда твои передовые подразделения на измене из-за не самого лучшего тактического положения между правым берегом Жеребца и левым берегом Нитруса?
Казалось бы, бред деда опроверг уже кто только мог, но финальной точкой над “Ї” стал приезд в город командующего Третьего армейского корпуса генерала Андрея Билецкого. ( Read more... )