Алі Татар-заде · грецька мова в Криму часів Володимира та Ярослава.

[don_katalan]

Звідси і до 1204 (падіння Царгороду) ми можемо рахувати час етногенезу забутого кримського народу - Румеїв.
У Візантиї (яку також звали Рум, Ромайя, Румея) грецька мова була і не та, що зараз у Греції, і не та, якою співав Гомер. Для неї є просте визначення - "середньогрецька", щоби відрізняти від новоелінської та стародавньої.
Румеї і дотепер говорять чи говорили зовсім недавно на візантийському варіанті грецької.
І саме їх депортували царисти-московити, не встигнувши ще навіть закріпитися у завойованому Криму: це сталося 1778 року, і здійснено тим самим Суворовим за наказом Єкатерини.
Залишки румеїв виселені в район Маріуполя, в саме жерло сучасної війни, що триває з 2014 року. Тому я не дуже певен чи щось вціліло від народу, культури і мови.
Друга група депортованих звалась Уруми чи в побутовому Греко-Татари. Уруми розуміли румейську, але говорили власною мовою, тюркською, кипчацького походження, близьку до кримськотатарської, караїмської і кримчацької.
Урум - це післясельджуцька назва тої ж Візантиї.
Урумами назвали тюрків, які прийняли віру з Царгороду, або, переважно, з візантийських колоній Криму.
Переважно це були половці.
Ще до монгольського пришестя останнє покоління половецьких князів вже носило хрещені імена.
Юрій Кончакович, Данило Кобякович, Роман Гзакович - діти епічних противників Кончака, Кобяка, Кзака - вже мали і хрест на шиї, і жінок-князівен, і власні пересувні церкви-вежи.
Але то еліта, а кримські половці хрестилися швидше за князів, чим ближче вони були до Візантиї та чим більше народу перейняло від них осідле життя, захоплення ремеслами та культуру.