![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanПан-гори немає на картах, вона ще не присутня у довідниках та вікіпедійних статтях. Пан-гора є цілковито надбанням фейсбучних обговорень та усних оповідок місцевих жителів.
Вона виникла у 1954-55рр., коли поза схилом Реп’яхового яру на ділянці вул. Нагірної, де вона єдналась з Макарівською та Овруцькою, дорожники стали прокладати новий шлях до нижнього міста. 1957 р. його офіційно назвуть Подільським узвозом.
Попри старовинний шарм, спричинений брукованим мощенням, а у 1970-х його навіть перекладали тою ж таки бруківкою, цей спуск до вулиці Кирилівської доволі новий. Проявляється це у раціональному плануванні: невеликий кут ухилу дороги (порівняно із давніми узвозами) та поділ на рівніші терасні ділянки і плавні повороти траси.
З’явившись тут на заміну своїх яскравих сусідів — Смородинського (Диковського) та давно забутого киянами Врубелівського узвоза, Подільський побратим швидко набув популярності. Кому ж не сподобається швидка їзда на Куренівку або прогулянка оглядовим майданчиком?
На самому вершечку, у тому місці, де узвіз назавжди відітнув зачин вул. Нагірної, посунувши її нумерацію і поглинувши ділянки №1 та №3, утворилися два схили, з яких відкрився неймовірний вид на Оболоння. Тепер ми знаємо їх як Пан-гору. Ймовірно, скорочено від «панорамна», але й не виключено, що це данина власнику дачі на вул. Нагірній, 1, якого місцеві іменували паном. На зламі ХІХ-ХХ ст. вона пропонувалася орендарям. Проте це давня історія, у той час як тутешні добре знають, що схил ліворуч і подалі — Пан-гора Нижня, а інший, відповідно, Верхня.
Нині панорама майже прихована деревами. Проте Пан-гора збирає відвідувачів. Хтось насолоджується загравою, вигулює собаку чи спостерігає за писклявим сповзанням тролейбусів. Тут і досі курсує знаменитий №18 — майже від будинку Шевченка на Майдані через будинок Шевченка на Пріорці до пл. Шевченка біля узлісся Пущі-Водиці. А хтось приїздить увечері хильнути чарчину або зайти у суботу на толоку до "Справжнього Києва". Таксисти ж прагматичніші — зметикували, що за тутешніми гаражами чудесний нужник.
Така вона. Лук’янівка. Татарка. Такий він — Київ.
Світлини і текст: heliokimm
Вона виникла у 1954-55рр., коли поза схилом Реп’яхового яру на ділянці вул. Нагірної, де вона єдналась з Макарівською та Овруцькою, дорожники стали прокладати новий шлях до нижнього міста. 1957 р. його офіційно назвуть Подільським узвозом.
Попри старовинний шарм, спричинений брукованим мощенням, а у 1970-х його навіть перекладали тою ж таки бруківкою, цей спуск до вулиці Кирилівської доволі новий. Проявляється це у раціональному плануванні: невеликий кут ухилу дороги (порівняно із давніми узвозами) та поділ на рівніші терасні ділянки і плавні повороти траси.
З’явившись тут на заміну своїх яскравих сусідів — Смородинського (Диковського) та давно забутого киянами Врубелівського узвоза, Подільський побратим швидко набув популярності. Кому ж не сподобається швидка їзда на Куренівку або прогулянка оглядовим майданчиком?
На самому вершечку, у тому місці, де узвіз назавжди відітнув зачин вул. Нагірної, посунувши її нумерацію і поглинувши ділянки №1 та №3, утворилися два схили, з яких відкрився неймовірний вид на Оболоння. Тепер ми знаємо їх як Пан-гору. Ймовірно, скорочено від «панорамна», але й не виключено, що це данина власнику дачі на вул. Нагірній, 1, якого місцеві іменували паном. На зламі ХІХ-ХХ ст. вона пропонувалася орендарям. Проте це давня історія, у той час як тутешні добре знають, що схил ліворуч і подалі — Пан-гора Нижня, а інший, відповідно, Верхня.
Нині панорама майже прихована деревами. Проте Пан-гора збирає відвідувачів. Хтось насолоджується загравою, вигулює собаку чи спостерігає за писклявим сповзанням тролейбусів. Тут і досі курсує знаменитий №18 — майже від будинку Шевченка на Майдані через будинок Шевченка на Пріорці до пл. Шевченка біля узлісся Пущі-Водиці. А хтось приїздить увечері хильнути чарчину або зайти у суботу на толоку до "Справжнього Києва". Таксисти ж прагматичніші — зметикували, що за тутешніми гаражами чудесний нужник.
Така вона. Лук’янівка. Татарка. Такий він — Київ.
Світлини і текст: heliokimm