![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanЯкщо треба пояснювати - то не треба пояснювати.
Насправді ні.
Все можна - і пояснити, і навчити співчуттю. А радше - навчити звертати увагу на речі, які можуть порізати серця оточуючим. І просто запропонувати зважати на такі речі. В результаті в нас вийде навчений напів емпат. Або не вийде. Але що точно - він буде знати правила соціуму. І вже після навчання точно буде знати, що коли він ріже комусь серце - то робить це навмисно.
Сьогодні один день в році, коли емпати точно знають, що робити. Коли від співчуття болять від голоду шлунки, хоча ти наче і поснідав. Емпатія штука така. Емпатія - це про чужі відчуття, перенесені на власну шкірку, власний шлунок, власне серце, власний організм.
Сьогодні один такий день в році, коли НЕемпати виконують правила, якщо вони не хочуть порізати комусь серця. Якщо вони кажуть "ашотакова?" - то їм пофіг на чужі серця, тому й грець з ними.
... сьогодні ті, хто пам'ятають і відчувають, подбають про свічку у вікні. Ті, хто не відчувають, але поважають закони суспільства і біль чужих сердець - подбають теж.
Ашотакова - грець з ними.
Так, це флешмоб. Великий флешмоб країни, і він давно вже перейшов у звичай. Поважати звичай країни чи ні, кожен вирішує сам. Тут примус не працює, і слава богу. Працює лише серце.
Але у кожного закону є нюанси, і їх відчують лише емпати, або ті люди, які ловлять пояснення того, що зазвичай і пояснювати не варто. Але іноді варто.
... одна женщина поставила на аватарку напис "Я пам'ятаю про Голодомор". Але вона не зважила на те, що на аватарці сиділа в ресторані перед накритим столом. І це виглядало тупо і нищівно для тих, в кого є серце.
... одна дєвочко вирішила випендритись і дала в мережі фото - свічка у вікні, хлібина, колоски. Але стакан, в якому стояла свічка, вона вперла в хлібину, вчавила цю свічку в хліб, вдавила святе в святе і це виглядало тупо й нищівно для тих, хто звик звати хліб татком, впустивши на землю, швидко піднімати, вибачатись і цілувати, ніколи не різати хлібину згори, зі скоринки, не класти скоринкою на стіл тощо.
І дєвочко виглядало тупо.
... одна тітонька показала в цей день, яку випічку вона приготувала. Просто похвалилась, дивіться, яка я господиня!
Коли їй вказали, що саме в цей день варто втриматись від постингу багатого столу і натякнули, що єдина їжа, яку варто показувати в цей день - це колоски, зерно, хлібина, затірка, маторженики, всі ці страшні мрії років Голодомору - жінка сказала "ашотакова?", мовляв, вона цим обілієм тортиків чтить пам'ять померлих від голоду.
Тітонька виглядала дурепою, чим, власне, і була. Та й грець з нею.
... одна жінка розповіла, як зустріла дуже добру людину. Це був чоловік. Він йшов повз смітник і чавив чоботами сухарі. Щоб птахам було легше їх клювати. От вже добра людина, заходилась у захваті жінка.
Ну, ми не будемо вказувати на таку дрібницю, що від хліба пташки, взагалі ж бо помирають, та й з сухарями, раптом що, їхні дзьоби впораються - але про те, що ці чоботи "доброго дяді" чавили в той момент чиєсь серце, я сказала. На що мені відповіли, що так, відомо, що особисто я підвищено ставлюсь до хліба - а от ця жінка ні, їй пофіг хліб як символ, тож має право і "ашотакова?"
Коли треба пояснювати - не треба пояснювати. І іноді я згодна. Бо кожен з людей в наведених прикладах не згодився з зауваженням і знов же лунало "ашотакова?" Та й грець з ними.
Але ще кілька людей похопились, ахнули і подібні постінги прибрали. Тому працюють пояснення, авжеж?
Не навчиш емпатії, це правда.
Але можна пояснити людям закони, за якими вона працює. І саме так ми збережемо нашу пам'ять. Саме тоді, коли "ашотакова?" стане соромно казати, коли за кожне "ашотакова?" прилетить і боляче - люди почнуть замислюватись.
Це будуть вже навчені емпати - тобто, люди, які поважають закони суспільства. Ну, а дехто, можливо, і замислиться над тим, що чиїсь чоботи, що крокують по сухарях, і чийсь красивий борщик, запощений в День Пам'яті Голодомору, виглядають злочинно.
І ріжуть, ріжуть серця.
І топчуть, топчуть могили.
А цього робити не варто. В жодному разі, якщо ти член суспільства. Особливо такого як наше - порізаного, побитого, що вчиться відчувати горе ближнього свого.
І дальнього свого, того, що лишився в землі, дитиною померши, не виросши, не народивши вже нікого. Не полишивши імені і пам'яті.
Дійсно не полишивши пам'яті?.......
... існує всього день.
Один день в році, коли ми кажемо їм всим, що це не так. Що ми їх пам'ятаємо. Кажемо по можливості всі разом. Ну, по можливості.
І 364 дня, коли їх згадують поодинці, в сімейних колах.
... існують лише одні продукти, столи накриті, які бажано постити у цей день. Ось вони, ось.
(фото взяті з мережі)
Насправді ні.
Все можна - і пояснити, і навчити співчуттю. А радше - навчити звертати увагу на речі, які можуть порізати серця оточуючим. І просто запропонувати зважати на такі речі. В результаті в нас вийде навчений напів емпат. Або не вийде. Але що точно - він буде знати правила соціуму. І вже після навчання точно буде знати, що коли він ріже комусь серце - то робить це навмисно.
Сьогодні один день в році, коли емпати точно знають, що робити. Коли від співчуття болять від голоду шлунки, хоча ти наче і поснідав. Емпатія штука така. Емпатія - це про чужі відчуття, перенесені на власну шкірку, власний шлунок, власне серце, власний організм.
Сьогодні один такий день в році, коли НЕемпати виконують правила, якщо вони не хочуть порізати комусь серця. Якщо вони кажуть "ашотакова?" - то їм пофіг на чужі серця, тому й грець з ними.
... сьогодні ті, хто пам'ятають і відчувають, подбають про свічку у вікні. Ті, хто не відчувають, але поважають закони суспільства і біль чужих сердець - подбають теж.
Ашотакова - грець з ними.
Так, це флешмоб. Великий флешмоб країни, і він давно вже перейшов у звичай. Поважати звичай країни чи ні, кожен вирішує сам. Тут примус не працює, і слава богу. Працює лише серце.
Але у кожного закону є нюанси, і їх відчують лише емпати, або ті люди, які ловлять пояснення того, що зазвичай і пояснювати не варто. Але іноді варто.
... одна женщина поставила на аватарку напис "Я пам'ятаю про Голодомор". Але вона не зважила на те, що на аватарці сиділа в ресторані перед накритим столом. І це виглядало тупо і нищівно для тих, в кого є серце.
... одна дєвочко вирішила випендритись і дала в мережі фото - свічка у вікні, хлібина, колоски. Але стакан, в якому стояла свічка, вона вперла в хлібину, вчавила цю свічку в хліб, вдавила святе в святе і це виглядало тупо й нищівно для тих, хто звик звати хліб татком, впустивши на землю, швидко піднімати, вибачатись і цілувати, ніколи не різати хлібину згори, зі скоринки, не класти скоринкою на стіл тощо.
І дєвочко виглядало тупо.
... одна тітонька показала в цей день, яку випічку вона приготувала. Просто похвалилась, дивіться, яка я господиня!
Коли їй вказали, що саме в цей день варто втриматись від постингу багатого столу і натякнули, що єдина їжа, яку варто показувати в цей день - це колоски, зерно, хлібина, затірка, маторженики, всі ці страшні мрії років Голодомору - жінка сказала "ашотакова?", мовляв, вона цим обілієм тортиків чтить пам'ять померлих від голоду.
Тітонька виглядала дурепою, чим, власне, і була. Та й грець з нею.
... одна жінка розповіла, як зустріла дуже добру людину. Це був чоловік. Він йшов повз смітник і чавив чоботами сухарі. Щоб птахам було легше їх клювати. От вже добра людина, заходилась у захваті жінка.
Ну, ми не будемо вказувати на таку дрібницю, що від хліба пташки, взагалі ж бо помирають, та й з сухарями, раптом що, їхні дзьоби впораються - але про те, що ці чоботи "доброго дяді" чавили в той момент чиєсь серце, я сказала. На що мені відповіли, що так, відомо, що особисто я підвищено ставлюсь до хліба - а от ця жінка ні, їй пофіг хліб як символ, тож має право і "ашотакова?"
Коли треба пояснювати - не треба пояснювати. І іноді я згодна. Бо кожен з людей в наведених прикладах не згодився з зауваженням і знов же лунало "ашотакова?" Та й грець з ними.
Але ще кілька людей похопились, ахнули і подібні постінги прибрали. Тому працюють пояснення, авжеж?
Не навчиш емпатії, це правда.
Але можна пояснити людям закони, за якими вона працює. І саме так ми збережемо нашу пам'ять. Саме тоді, коли "ашотакова?" стане соромно казати, коли за кожне "ашотакова?" прилетить і боляче - люди почнуть замислюватись.
Це будуть вже навчені емпати - тобто, люди, які поважають закони суспільства. Ну, а дехто, можливо, і замислиться над тим, що чиїсь чоботи, що крокують по сухарях, і чийсь красивий борщик, запощений в День Пам'яті Голодомору, виглядають злочинно.
І ріжуть, ріжуть серця.
І топчуть, топчуть могили.
А цього робити не варто. В жодному разі, якщо ти член суспільства. Особливо такого як наше - порізаного, побитого, що вчиться відчувати горе ближнього свого.
І дальнього свого, того, що лишився в землі, дитиною померши, не виросши, не народивши вже нікого. Не полишивши імені і пам'яті.
Дійсно не полишивши пам'яті?.......
... існує всього день.
Один день в році, коли ми кажемо їм всим, що це не так. Що ми їх пам'ятаємо. Кажемо по можливості всі разом. Ну, по можливості.
І 364 дня, коли їх згадують поодинці, в сімейних колах.
... існують лише одні продукти, столи накриті, які бажано постити у цей день. Ось вони, ось.
(фото взяті з мережі)