![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanПочинаємо волонтерити.
Важко повірити, але до гарного теж потрібно звикати… Я ще довго бігала і вимикала скрізь світло, боялася зайвий літр води виліти… Газ… Я навіть газ економила. Я економила усе…
А потім почався взагалі якийсь жах - я почала бігати магазинами і скуповувати все, що бачу. Ну, не усе, але необхідне. До речі, необхідного якраз майже й не було - ані сірників банальних, ані борошна… І усі магазини коло нас зачинені(((Лише «Дари Моря» і «Сільпо», де я придбала прострочений кефір. А на полицях… . сіль за ціною крила літака і якийсь непотріб… Поступово все стало з‘являтися, але тоді, в другій декаді березня, в нашому районі було ого-го, як непросто з покупками…
Про випрати речі мова взагалі не йшла - усі магазини з хозтоварами були зачинені…
Аптеки… Це окрема історія - в мами потріскалися губи, зашкалював пульс - черга на сто метрів, я б її не вистояла. До нинішнього часу вважаю одним з найбільших злочинів того часу зачинення 90% аптек та мереж магазинів з необхідними товарами!!!
Але то побут. І нам вмить його облаштували волонтери! Як же я їм вдячна… Вони йшли, йшли. Прийшов наш попередній міністр культури Євген Ніщук з дівчатками, Льоша Мочанов, друзі, просто небайдужі люди! Несли усе - продукти, ліки… В будинку нашому залишилося сімей п‘ять, мабуть, то й сусіди прийшли! А потім ми стали підтримувати їх! Неймовірна взаємодопомога! Я ніколи цього не забуду!!!
Але своєрідний запас «НЗ» я все ж зробила сама, навчена…, сумний досвід.
Два чи три дні нам знадобилося на адоптацію. Ми вже зідзвонилися з Костею і почали думати, що робити? Як допомогти людям, які лишилися там, в окупації? Завдяки своєму паспорту він міг проїхати в Ворзель, але щоразу були проблеми - ротація та «ротація» завдяки нашим ЗСУ… Щойно Костя налагоджував стосунки з вояками на блок-пості, вони вже за невеликий «бакшиш» у вигляді банального хлібу, пропускали його, як прилітало щось і… . ., все, вимушена ротація… Треба було домовлятися з новими. А день за днем вони ставали все злішими і жорстокішими…
А що ми вигадали? Ми зібрали тих ворзелян, які вже перебували в безпеці, створили чат в ТГ і… почали збирати списки тих, хто бажає вивезти своїх рідних - батьків, дітей, бабусь та дідусів. Ми одразу отримали сотні прохань! Я сиділа, все це сортувала, записувала… . Наші односельці моталися напівпорожніми магазинами, вишукуючи продукти по адекватній ціні, інші все це пакували на складі в Шпитьках… Роботи було стільки, що іноді ми в своєму чаті роботу закінчували о третій годині ночі… Треба було не просто передати адреси - Ворзель досить велике селище - проблема була в іншому… .
Орки дозволяли Кості заїхати в селище, але… . . тільки від точки А до точки Б, відхилення від маршруту - розстріл на місці… Це не дивно. Неймовірна кількість техніки та особового складу - це не потрібен був бачити ніхто!!! Вони забороняли пересуватися селищем… А він мотався… . . Щоразу ризикуючи власним життям. До того ж в автомобілі вже були люди… Ми ледь могли дочекатися, коли він з‘являвся в «сірій зоні» і виходив на зв‘язок.
Спочатку ми вивозили людей, Костя ще й за період, який ми не бачилися (три дні!!!), встиг вивезти за проханням Олі Сумської, якій написала абсолютно незнайома людина, вагітну жінку з Ірпеня та її родину. Вони сиділи у підвалі з… померлими людьми(((… Я просто дала Олі телефон нашого Янгола…
А потім ми зрозуміли… Ті, хто має власний будинок, погреб в Ворзелі, ще може якось протягнути… Харчі, колодязь… Що робити тим, хто живе в багатоповерхівках???? Де брати їжу, предмети гігієни?! І… почали збирати гуманітарку. Але куди ж її відвезти? Кому? Відгукнулася наша сусідка Оксана - викладач універсітету міжнародних відносин. В її будинку ми влаштували гуманітарний штаб. І… . пішла робота… Списки потреб, які просто зводили з розуму… Тисячі людей! Тисячі потреб - ліки, продукти, предмети гігієни, корм для тварин. Іноді прохання були неймовірні - «Моя киця не їсть такий корм, будь ласка, купіть ось такий!»… . І наша мала купка… Що ми могли зробити… ? Чоловік заходив в кухню, де я була обкладена купою папіру, і питав - ти колись спиш? Спала, якщо потвори давали. Бо за кілька днів і ми почали чути сирени і вибухи…
Так ми працювали кожного дня, здружилися усі, стали однією великою сім‘єю! Костя вже вивчив Ворзель, як свої п‘ять пальців! І їздив, їздив… Іноді по два рази на день, аби вивезти побільше людей з того пекла. Потім в нас з‘явилася друга машина, з Костею стала їздити тендітна молода жінка Зоряна, хлопців вони не пускали, для них кожен чоловік-українець був ворогом апріорі.
Звичайно, ми змушені були «платити» за проїзд… Це могли бути якісь продукти, сигарети… А одного разу, коли Костя віз гуманітарний груз, вони побачили… собачі консерви і… відібрали їх. Більш за те! Наступного дня попросили привезти ще «такой вкусной тушенки!»… Дикуни… Собачі консерви, уявіть тільки…
Загалом ми доправили до Ворзеля біля двадцяти тон продуктів, води, різної гуманітарки. І це манюсенькими електрокарами!
До речі! Я вже писала, що приватний транспорт ці гади просто відбирали в людей, зливали солярку і бензин… А Zoe - вона ж на електриці! То ті шизоїди довго шукали в ній бензобак! Уявити, що автомобілі можуть пересуватися завдяки електриці, вони не могли… Це нас рятувало, вони не зазіхали на машинку.
На жаль, було дуже багато страшних історій… І викидали людей з машини, і черги автоматні над головами давали, і роздягали догола… в березні. Стареньку жінку, майже дев‘яносторічну, роздягли(((Костя казав, що плакав, вибачався перед нею, а вона стояла горда і казала - нічого! Нехай дивляться… Тоді вони обидва - Костя і старенька стояли перед малолітніми ублюдками голяка. А ті ржали(((
Одного разу все ж відібрали другу машину… Розбили її вщент. Ту саму, на якій Костя нас вивозив… Вона довго стояла потім навпроти нашої дачі(((Так співпало… Уроди… В той день в автомобілі, в якім ледь вміщалися чотири людини, додому їхали… дев‘ятеро. Зоряна лежала на торпеді…
Загалом нам вдалося зібрати відомості більш, ніж про двохсот жителів Ворзеля, яких просили вивезти їхні родичі… Але траплялися випадки, коли Костя приїздив по них, а ті… відмовлялися їхати… Людина щодня ризикувала життям, а вони - та ні, ми тут вже будемо…
Загалом з Ворзеля йому вдалося врятувати 179 людей! Включаючи нас. А по усій Київській області 203 людини! Хоча… 204! Бо була вагітна! Ні! Дві вагітних! Тобто, 205 людських життів!!! Немає тих слів вдячності, якими б можна було нагородити Костю… Він просто неймовірна людина…
А ще Костя привіз маминих котиків, яких ми не змогли спіймати на початку війни. І тепер нас було багато - чоловік, мама, дві собаки і три котики! Отака сім‘я!
Закінчувався березень… Орки шаленіли, металися, вже сталася Буча… Вже Костя вмовив старших офіцерів дати дозвіл на поховання людей в Ворзелі… Весна, починалося тепло, в селищі сотні покинутих собак… Страшне видовище… Ті ублюдки дозволили, тоді Костя взяв на допомогу людей з церкви неподалік, зробив останні фото тих наших вбитих сусідів, аби потім можна було їх опізнати, і вони поховали усіх просто на узбіччі… Де кого куля спіймала… Світла їм пам‘ять, моїм невинним сусідам…
За час перебування на окупованих територіях Кості вдалося зібрати більше 1500 доказів військових злочинів рашистів, вони усі передані відповідним органам - українській прокуратурі та прокурорам міжнародних судів. Все це буде використане на трибуналі, який ми обов‘язково побачимо після нашої перемоги!
А ще сталася дуже неприємна подія… Ще за присутності орків в селищі…
Одного дня подзвонив Костя і сказав «Я дуже не люблю приносити погані звістки, але, на жаль, ваші односельці зламали замки і увійшли у ваш дім… Щось тягли тачками… А орки стояли поруч і знімали це на відео…»… Смартфонів на той час вони накрали багато вже…
То були перші мародери… Наші(((Другими були орківські потвори. А потім нас обікрали свої ж ще… чотири рази. Кожного разу, коли я приїжджала, аби прибрати дім, бачила навстіж відкриті двері, хоча щоразу зачиняла їх, коли їхала додому…
А вже за три дні в наш будинок приперлися орки… На нашій вулиці, як ми зрозуміли, були три штаби - армійський, ФСБ і псковської десантно-штурмової дивізії… Оці десантники й розквартирувалися в нас… Що вони тут накоїли, я покажу вам…
Добігала кінця окупація Київщини… І я знову захотіла в свій будинок, в свій сад, до своїх тепличку і клумб… Який же шок я отримала, коли Костя привіз мене у Ворзель в перші дні квітня… І тоді я ще не знала, що будинок був замінований… Той тиждень «комендантської години» якраз і потрібен був, аби розмінувати селище… В мене навіть сліз вже не було. Була неймовірна огида… Бачити свій будинок в такому стані… В якому? Покажу завтра… Ви не повірите, що люди можуть так жити. Хоча…… . Хіба то люди?
P. S. Потім ми довго боролися, аби наш Костя - герой - залишився в Україні. Бо таких українців ще пошукати треба! Але це інша історія…
попередній, закінчення
Важко повірити, але до гарного теж потрібно звикати… Я ще довго бігала і вимикала скрізь світло, боялася зайвий літр води виліти… Газ… Я навіть газ економила. Я економила усе…
А потім почався взагалі якийсь жах - я почала бігати магазинами і скуповувати все, що бачу. Ну, не усе, але необхідне. До речі, необхідного якраз майже й не було - ані сірників банальних, ані борошна… І усі магазини коло нас зачинені(((Лише «Дари Моря» і «Сільпо», де я придбала прострочений кефір. А на полицях… . сіль за ціною крила літака і якийсь непотріб… Поступово все стало з‘являтися, але тоді, в другій декаді березня, в нашому районі було ого-го, як непросто з покупками…
Про випрати речі мова взагалі не йшла - усі магазини з хозтоварами були зачинені…
Аптеки… Це окрема історія - в мами потріскалися губи, зашкалював пульс - черга на сто метрів, я б її не вистояла. До нинішнього часу вважаю одним з найбільших злочинів того часу зачинення 90% аптек та мереж магазинів з необхідними товарами!!!
Але то побут. І нам вмить його облаштували волонтери! Як же я їм вдячна… Вони йшли, йшли. Прийшов наш попередній міністр культури Євген Ніщук з дівчатками, Льоша Мочанов, друзі, просто небайдужі люди! Несли усе - продукти, ліки… В будинку нашому залишилося сімей п‘ять, мабуть, то й сусіди прийшли! А потім ми стали підтримувати їх! Неймовірна взаємодопомога! Я ніколи цього не забуду!!!
Але своєрідний запас «НЗ» я все ж зробила сама, навчена…, сумний досвід.
Два чи три дні нам знадобилося на адоптацію. Ми вже зідзвонилися з Костею і почали думати, що робити? Як допомогти людям, які лишилися там, в окупації? Завдяки своєму паспорту він міг проїхати в Ворзель, але щоразу були проблеми - ротація та «ротація» завдяки нашим ЗСУ… Щойно Костя налагоджував стосунки з вояками на блок-пості, вони вже за невеликий «бакшиш» у вигляді банального хлібу, пропускали його, як прилітало щось і… . ., все, вимушена ротація… Треба було домовлятися з новими. А день за днем вони ставали все злішими і жорстокішими…
А що ми вигадали? Ми зібрали тих ворзелян, які вже перебували в безпеці, створили чат в ТГ і… почали збирати списки тих, хто бажає вивезти своїх рідних - батьків, дітей, бабусь та дідусів. Ми одразу отримали сотні прохань! Я сиділа, все це сортувала, записувала… . Наші односельці моталися напівпорожніми магазинами, вишукуючи продукти по адекватній ціні, інші все це пакували на складі в Шпитьках… Роботи було стільки, що іноді ми в своєму чаті роботу закінчували о третій годині ночі… Треба було не просто передати адреси - Ворзель досить велике селище - проблема була в іншому… .
Орки дозволяли Кості заїхати в селище, але… . . тільки від точки А до точки Б, відхилення від маршруту - розстріл на місці… Це не дивно. Неймовірна кількість техніки та особового складу - це не потрібен був бачити ніхто!!! Вони забороняли пересуватися селищем… А він мотався… . . Щоразу ризикуючи власним життям. До того ж в автомобілі вже були люди… Ми ледь могли дочекатися, коли він з‘являвся в «сірій зоні» і виходив на зв‘язок.
Спочатку ми вивозили людей, Костя ще й за період, який ми не бачилися (три дні!!!), встиг вивезти за проханням Олі Сумської, якій написала абсолютно незнайома людина, вагітну жінку з Ірпеня та її родину. Вони сиділи у підвалі з… померлими людьми(((… Я просто дала Олі телефон нашого Янгола…
А потім ми зрозуміли… Ті, хто має власний будинок, погреб в Ворзелі, ще може якось протягнути… Харчі, колодязь… Що робити тим, хто живе в багатоповерхівках???? Де брати їжу, предмети гігієни?! І… почали збирати гуманітарку. Але куди ж її відвезти? Кому? Відгукнулася наша сусідка Оксана - викладач універсітету міжнародних відносин. В її будинку ми влаштували гуманітарний штаб. І… . пішла робота… Списки потреб, які просто зводили з розуму… Тисячі людей! Тисячі потреб - ліки, продукти, предмети гігієни, корм для тварин. Іноді прохання були неймовірні - «Моя киця не їсть такий корм, будь ласка, купіть ось такий!»… . І наша мала купка… Що ми могли зробити… ? Чоловік заходив в кухню, де я була обкладена купою папіру, і питав - ти колись спиш? Спала, якщо потвори давали. Бо за кілька днів і ми почали чути сирени і вибухи…
Так ми працювали кожного дня, здружилися усі, стали однією великою сім‘єю! Костя вже вивчив Ворзель, як свої п‘ять пальців! І їздив, їздив… Іноді по два рази на день, аби вивезти побільше людей з того пекла. Потім в нас з‘явилася друга машина, з Костею стала їздити тендітна молода жінка Зоряна, хлопців вони не пускали, для них кожен чоловік-українець був ворогом апріорі.
Звичайно, ми змушені були «платити» за проїзд… Це могли бути якісь продукти, сигарети… А одного разу, коли Костя віз гуманітарний груз, вони побачили… собачі консерви і… відібрали їх. Більш за те! Наступного дня попросили привезти ще «такой вкусной тушенки!»… Дикуни… Собачі консерви, уявіть тільки…
Загалом ми доправили до Ворзеля біля двадцяти тон продуктів, води, різної гуманітарки. І це манюсенькими електрокарами!
До речі! Я вже писала, що приватний транспорт ці гади просто відбирали в людей, зливали солярку і бензин… А Zoe - вона ж на електриці! То ті шизоїди довго шукали в ній бензобак! Уявити, що автомобілі можуть пересуватися завдяки електриці, вони не могли… Це нас рятувало, вони не зазіхали на машинку.
На жаль, було дуже багато страшних історій… І викидали людей з машини, і черги автоматні над головами давали, і роздягали догола… в березні. Стареньку жінку, майже дев‘яносторічну, роздягли(((Костя казав, що плакав, вибачався перед нею, а вона стояла горда і казала - нічого! Нехай дивляться… Тоді вони обидва - Костя і старенька стояли перед малолітніми ублюдками голяка. А ті ржали(((
Одного разу все ж відібрали другу машину… Розбили її вщент. Ту саму, на якій Костя нас вивозив… Вона довго стояла потім навпроти нашої дачі(((Так співпало… Уроди… В той день в автомобілі, в якім ледь вміщалися чотири людини, додому їхали… дев‘ятеро. Зоряна лежала на торпеді…
Загалом нам вдалося зібрати відомості більш, ніж про двохсот жителів Ворзеля, яких просили вивезти їхні родичі… Але траплялися випадки, коли Костя приїздив по них, а ті… відмовлялися їхати… Людина щодня ризикувала життям, а вони - та ні, ми тут вже будемо…
Загалом з Ворзеля йому вдалося врятувати 179 людей! Включаючи нас. А по усій Київській області 203 людини! Хоча… 204! Бо була вагітна! Ні! Дві вагітних! Тобто, 205 людських життів!!! Немає тих слів вдячності, якими б можна було нагородити Костю… Він просто неймовірна людина…
А ще Костя привіз маминих котиків, яких ми не змогли спіймати на початку війни. І тепер нас було багато - чоловік, мама, дві собаки і три котики! Отака сім‘я!
Закінчувався березень… Орки шаленіли, металися, вже сталася Буча… Вже Костя вмовив старших офіцерів дати дозвіл на поховання людей в Ворзелі… Весна, починалося тепло, в селищі сотні покинутих собак… Страшне видовище… Ті ублюдки дозволили, тоді Костя взяв на допомогу людей з церкви неподалік, зробив останні фото тих наших вбитих сусідів, аби потім можна було їх опізнати, і вони поховали усіх просто на узбіччі… Де кого куля спіймала… Світла їм пам‘ять, моїм невинним сусідам…
За час перебування на окупованих територіях Кості вдалося зібрати більше 1500 доказів військових злочинів рашистів, вони усі передані відповідним органам - українській прокуратурі та прокурорам міжнародних судів. Все це буде використане на трибуналі, який ми обов‘язково побачимо після нашої перемоги!
А ще сталася дуже неприємна подія… Ще за присутності орків в селищі…
Одного дня подзвонив Костя і сказав «Я дуже не люблю приносити погані звістки, але, на жаль, ваші односельці зламали замки і увійшли у ваш дім… Щось тягли тачками… А орки стояли поруч і знімали це на відео…»… Смартфонів на той час вони накрали багато вже…
То були перші мародери… Наші(((Другими були орківські потвори. А потім нас обікрали свої ж ще… чотири рази. Кожного разу, коли я приїжджала, аби прибрати дім, бачила навстіж відкриті двері, хоча щоразу зачиняла їх, коли їхала додому…
А вже за три дні в наш будинок приперлися орки… На нашій вулиці, як ми зрозуміли, були три штаби - армійський, ФСБ і псковської десантно-штурмової дивізії… Оці десантники й розквартирувалися в нас… Що вони тут накоїли, я покажу вам…
Добігала кінця окупація Київщини… І я знову захотіла в свій будинок, в свій сад, до своїх тепличку і клумб… Який же шок я отримала, коли Костя привіз мене у Ворзель в перші дні квітня… І тоді я ще не знала, що будинок був замінований… Той тиждень «комендантської години» якраз і потрібен був, аби розмінувати селище… В мене навіть сліз вже не було. Була неймовірна огида… Бачити свій будинок в такому стані… В якому? Покажу завтра… Ви не повірите, що люди можуть так жити. Хоча…… . Хіба то люди?
P. S. Потім ми довго боролися, аби наш Костя - герой - залишився в Україні. Бо таких українців ще пошукати треба! Але це інша історія…
попередній, закінчення