![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalan8 березня.
Квіти, парфуми, шашлики на свіжому повітрі… Сміх і чудовий настрій. За інструментом чоловік, а ми на різні голоси співаємо - хто куди! Колись це свято виглядало так……
Щойно стихло, гатили традиційно з самого ранку… Десь година дев‘ята, мабуть. Поки не візьмеш в руки телефон - не зрозумієш. Лежиш і чекаєш, хто перший підніметься, хоч свічку запалить… Чи сама чапаєш в темряві до стола… Просинаємося. Можна виповзти з підвалу і вигуляти собак. Та й самій повітрям подихати. Про квіти і все інше і не мрієш… Нікому навіть в голову не приходить привітати. Які привітання? Живі - Слава Богу. Нічого не прилетіло - дяка.
Життя в підземеллі дає знаку… Бліді, невиспані… Друзі збираються по домівках, треба щось зварити, тварин нагодувати.
Поступово ми стаємо похмурими. Ну, а як ви думали… Про яке свято взагалі може йти мова? Тоді кожен новий ранок вже був святом…
Йду по саду. Поруч бігає завжди веселий лабрадор Бонька, хапає якісь палички, запрошує до гри. Десь чимчикує розсудлива Буся. Ще одна картинка мирного життя. І раптом приходить відчуття весни. І свята! Зірвала кілька якихось гарненьких гілочок, принесла додому. Потім витягла усі декоративні свічки та безпровідні прикраси, якими зазвичай прикрашала дім до Нового року, і раптом зрозуміла - треба святкувати! Вони і так вкрали в нас частину життя і спокій. То хоч сьогодні ми спробуємо забути про увесь цей жах.
Взагалі в той день траплялися справжні дива. Я ніколи не виходила у двір без телефона, в той, звичайно, теж. І раптом - дзвінок!!! Я завмерла! Не може цього бути! Мабуть, глушилка поїхала кудись далі, бо якщо було пошкоджено мережу Київстару, навряд чи її хтось зміг би полагодити в тих умовах… Дзвонила подруга. Телеграфним текстом вона щось прокричала про те, що вже вся країна в курсі нашої ситуаціі і що шукають шляхи для вирішення цієї проблеми. Я дуже просила говорити менше і швидше, бо заряд…, я про це вже розповідала. Так в нас вперше з‘явилася манюсенька надія. Але я, та й усі ми, розуміли - це практично неможливо. Навіть уявити важко, що мало статися, аби за нами приїхали і забрали звідти… .
Я йшла і обмірковувала те, що почула… Ні, не вірю… Це нереально… І поринула в справи святкові.
Збігала у підвал, подивилася, що там з делікатесів лишилося. Знайшла консервовані білі грибочки, баклажани в аджиці, паличку ковбаски сухої, огірочки, помідорки… І почала усе це різати і розкладати по тарілках. Скоро усі мали зібратися.
За кілька годин наша велика сім‘я потягнулася до місця ночівлі, у підвал. Ми подивилися одне на одного і… засміялися! Бо кожен вранці думав (про інших) - ну яке свято, ну про що ми… А врешті решт усі принесли свої смаколики!!! Хто картопельку гарячу з грибами, хто котлетки - стіл вийшов по-справжньому святковим. Бо свято є свято! І нехай рашисти передохнуть, а ми сядемо за стіл, як і раніше! Так, в нас не було квітів, замість них на стіл ми поставили підсвічник, який додавав романтики… Ще один сюр… Романтика, а за вікнами війна…
Чоловіки привітали нас стоячі. Ми майже плакали тоді, але вже від маленького щастя…
Мабуть, хтось може мені сказати - як вам не соромно, там люди голодували, а ви… Ну що мені відповісти?… . Ну так, ми святкували, бо ділилися одне з одним і бідою, і радістю, і ліжками, і їжею, і водою… Усім. І ми мали право хоч на годину щастя в тім жаху… Ми ще й пляшку гарного шампанського знайшли в барі, з Нового року лишилася.
В той вечір ми вирішили - що б не сталося, гуляємо. І знаєте, це просто диво. Ми досиділи до ночі, а на вулиці було відносно тихо, хоча зазвичай вони починали артобстріли десь під вечір. Десь далеко гупало, а поруч було досить спокійно. Не вірю, що ті потвори теж святкували, може, напилися і поснули… Вони ж пили день і ніч…, грабуючи підвали і погреби. А який погреб без самогону?
Щоправда, як і завжди, вночі вони відірвалися по-повній… І, як завжди, під ранок… Знову дрижали стіни, ми знову молилися. Але це був перший і, до речі, останній хоч відносно тихий день. Наповнений маленькими шматочками радості.
Те 8 березня 2022 року я згадуватиму усе життя. Бо вірю, що більше нам не доведеться святкувати будь що в пеклі.
Наступний день почався з несподіванки… Ми зрозуміли - під час тих перемовин наша влада зуміла про щось домовитися… На брифінгу ми почули дещо і… завмерли! Бо… . мова зайшла про Червоний Хрест і евакуацію. Як?! Невже??? Що то було і як усе відбувалося, я розповім завтра… Починався «зворотній відлік»… Ще трохи, і нас визволять із пекла. Але до ЧХ це не буде мати жодного відношення… Десь нагорі, в небесній канцелярії, вже було прийняте рішення відправити до нас Янгола. А Янгол в ті дні вже сидів, малював маршрут і вивчав дорогу до Ворзеля… . .
===
Людмила Романенко
А я вперше почула що вам потрібна допомога від Дмитра Гордона, весь час слідкувала за Костиними постами і бачила відео Вас в машині, з собаками, мамою та талановитим чоловіком, чиі пісні дууууже любив мій батько, особливо Ой летіли дикі гуси у виконанні Ніни Матвієнко, сльози самі текли з очей, Спасибі Кості за відвагу, ось кому треба зірку Героя Украіни вручати, бо 200 чоловік спас, многая літа!
=====
попередній, продовження
Квіти, парфуми, шашлики на свіжому повітрі… Сміх і чудовий настрій. За інструментом чоловік, а ми на різні голоси співаємо - хто куди! Колись це свято виглядало так……
Щойно стихло, гатили традиційно з самого ранку… Десь година дев‘ята, мабуть. Поки не візьмеш в руки телефон - не зрозумієш. Лежиш і чекаєш, хто перший підніметься, хоч свічку запалить… Чи сама чапаєш в темряві до стола… Просинаємося. Можна виповзти з підвалу і вигуляти собак. Та й самій повітрям подихати. Про квіти і все інше і не мрієш… Нікому навіть в голову не приходить привітати. Які привітання? Живі - Слава Богу. Нічого не прилетіло - дяка.
Життя в підземеллі дає знаку… Бліді, невиспані… Друзі збираються по домівках, треба щось зварити, тварин нагодувати.
Поступово ми стаємо похмурими. Ну, а як ви думали… Про яке свято взагалі може йти мова? Тоді кожен новий ранок вже був святом…
Йду по саду. Поруч бігає завжди веселий лабрадор Бонька, хапає якісь палички, запрошує до гри. Десь чимчикує розсудлива Буся. Ще одна картинка мирного життя. І раптом приходить відчуття весни. І свята! Зірвала кілька якихось гарненьких гілочок, принесла додому. Потім витягла усі декоративні свічки та безпровідні прикраси, якими зазвичай прикрашала дім до Нового року, і раптом зрозуміла - треба святкувати! Вони і так вкрали в нас частину життя і спокій. То хоч сьогодні ми спробуємо забути про увесь цей жах.
Взагалі в той день траплялися справжні дива. Я ніколи не виходила у двір без телефона, в той, звичайно, теж. І раптом - дзвінок!!! Я завмерла! Не може цього бути! Мабуть, глушилка поїхала кудись далі, бо якщо було пошкоджено мережу Київстару, навряд чи її хтось зміг би полагодити в тих умовах… Дзвонила подруга. Телеграфним текстом вона щось прокричала про те, що вже вся країна в курсі нашої ситуаціі і що шукають шляхи для вирішення цієї проблеми. Я дуже просила говорити менше і швидше, бо заряд…, я про це вже розповідала. Так в нас вперше з‘явилася манюсенька надія. Але я, та й усі ми, розуміли - це практично неможливо. Навіть уявити важко, що мало статися, аби за нами приїхали і забрали звідти… .
Я йшла і обмірковувала те, що почула… Ні, не вірю… Це нереально… І поринула в справи святкові.
Збігала у підвал, подивилася, що там з делікатесів лишилося. Знайшла консервовані білі грибочки, баклажани в аджиці, паличку ковбаски сухої, огірочки, помідорки… І почала усе це різати і розкладати по тарілках. Скоро усі мали зібратися.
За кілька годин наша велика сім‘я потягнулася до місця ночівлі, у підвал. Ми подивилися одне на одного і… засміялися! Бо кожен вранці думав (про інших) - ну яке свято, ну про що ми… А врешті решт усі принесли свої смаколики!!! Хто картопельку гарячу з грибами, хто котлетки - стіл вийшов по-справжньому святковим. Бо свято є свято! І нехай рашисти передохнуть, а ми сядемо за стіл, як і раніше! Так, в нас не було квітів, замість них на стіл ми поставили підсвічник, який додавав романтики… Ще один сюр… Романтика, а за вікнами війна…
Чоловіки привітали нас стоячі. Ми майже плакали тоді, але вже від маленького щастя…
Мабуть, хтось може мені сказати - як вам не соромно, там люди голодували, а ви… Ну що мені відповісти?… . Ну так, ми святкували, бо ділилися одне з одним і бідою, і радістю, і ліжками, і їжею, і водою… Усім. І ми мали право хоч на годину щастя в тім жаху… Ми ще й пляшку гарного шампанського знайшли в барі, з Нового року лишилася.
В той вечір ми вирішили - що б не сталося, гуляємо. І знаєте, це просто диво. Ми досиділи до ночі, а на вулиці було відносно тихо, хоча зазвичай вони починали артобстріли десь під вечір. Десь далеко гупало, а поруч було досить спокійно. Не вірю, що ті потвори теж святкували, може, напилися і поснули… Вони ж пили день і ніч…, грабуючи підвали і погреби. А який погреб без самогону?
Щоправда, як і завжди, вночі вони відірвалися по-повній… І, як завжди, під ранок… Знову дрижали стіни, ми знову молилися. Але це був перший і, до речі, останній хоч відносно тихий день. Наповнений маленькими шматочками радості.
Те 8 березня 2022 року я згадуватиму усе життя. Бо вірю, що більше нам не доведеться святкувати будь що в пеклі.
Наступний день почався з несподіванки… Ми зрозуміли - під час тих перемовин наша влада зуміла про щось домовитися… На брифінгу ми почули дещо і… завмерли! Бо… . мова зайшла про Червоний Хрест і евакуацію. Як?! Невже??? Що то було і як усе відбувалося, я розповім завтра… Починався «зворотній відлік»… Ще трохи, і нас визволять із пекла. Але до ЧХ це не буде мати жодного відношення… Десь нагорі, в небесній канцелярії, вже було прийняте рішення відправити до нас Янгола. А Янгол в ті дні вже сидів, малював маршрут і вивчав дорогу до Ворзеля… . .
===
Людмила Романенко
А я вперше почула що вам потрібна допомога від Дмитра Гордона, весь час слідкувала за Костиними постами і бачила відео Вас в машині, з собаками, мамою та талановитим чоловіком, чиі пісні дууууже любив мій батько, особливо Ой летіли дикі гуси у виконанні Ніни Матвієнко, сльози самі текли з очей, Спасибі Кості за відвагу, ось кому треба зірку Героя Украіни вручати, бо 200 чоловік спас, многая літа!
=====
попередній, продовження