![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
пройшов рік з "крайньої" війни за Карабах. Я хочу показати, в чому преуспіли обидві сторони і чому Україні треба повчитися.
Вірменія виграла інформаційну війну. Отак, не більше і не менше. Можна це сформулювати так, що то не вони виграли, а Азербайджан програв, і тим не менш це суті не міняє.
Баку та Ереван однаково затулили пельки всім в країні, хто хочаб теоретично міг пискнути проти початку бойових дій та можливостей перемоги. Нічого з того шабашу, який триває на нашій передовій з 14 року - де в кращому разі там тусять голівудські зірки невідомої орієнтації, в стандартному ж відверті "кореспонденти тасс" та не дуже вміло замасковані любителі сенсацій, паніки і смакування горя.
Вірменія виграла в іншому.
Завдяки дуже інтенсивній дипломатії, раз,
активності вірменської діаспори по всьому світові, два,
і постійній обробці журналістів всіх орієнтацій про протистояння християнської / демократичної Вірменії ісламському / деспотичному Азербайдажну, три.
Свого противника вірмени настільки "помножили на нуль", що половина світу (і половина аудиторії в кожній країні) цілком довірливо гадає, що війна там йде із турками, а якби не турки, то ... але ж там турки, а з турками важко.
Якби так вправно як пропаганда, у Вірменії працювали гармати і літаки, то вона б ще й прирасла черговими землями противника.
Про Азербайджан скажу коротко: він виграв завдяки суто військовій техніці та плануванню.
І приклад треба брати з нього саме у цій галузі.
З обох - як країни консолідувалися під час війни. Тут нам до обох однаково далеко, але треба вчитися.
І нарешті з обох не слід брати приклад там, де вони програли.
Азербайджан програв інормаційну війну не лише тому, що вірмени такі потужні.
А тому, що мітався поміж західним, російським та турецьким світоглядами в спробах пояснити "універсально" доволі прості події і доволі базові цінності.
Замість звернення на тих позиціях, які зрозумілі кожному від Фіджи до Гонудраса,
пен-клуб Баку апелював до московитів про наявність якогось "вірменського заколоту" у самій Московії
(насправді ця тема не може нікого хвилювати, хіба що може турків),
перебільшував і передрікав лояльність путлера до себе (незрозуміло для кого це взагалі?)
заходу пропонував абсолютно некошерну теорію про те, що вірменів не існує, вірмени самі себе вигадали і одночасно - що вони створили мафію в Парижі
(по факту це створило необхідний контраст з такою само чудовищною пропагандою вірменів проти всього азербайджанського: виграли вірмени, тому що тепер їхні тези здалися не дикунськими, а "необхідним, меншим злом").
Вірменія і Азербайджан обидва програли там, де закликали чи визнали Московію як посередника.
Хто добре читав казку, де лисичка взялась розсудити двох ведмедиків та поділити поміж ними пирога - той одразу впізнає всіх трьох фигурантів.
Це знову каже нам, що наш сучасний стан дипломатії щось довго вже (багато років) так і застиг на стадії "низького старту".
Приймати посередництво від всіх хто тільки лізе, та ще й вмовляти все нові сторони на посередництво - це гарантія того, що рано чи пізно буде катастрофа і прийде ота сама лиса. Тільки лис буде фарбований, як в українській казці.
===
Алі Татар-заде
наведу простий приклад. Байден та Трамп в ті дні балотувалися у Президенти США. У своїх зустрічах їх готували, як відповідати на питання вірменської діаспори. Вірменської. Не азербайджанської. Кандидати давали обтічні запевнення, але цілком в дусі "вірмени, я за вас". Не азербайджанці, а вірмени.
---
Dmytro Yatsyuk
Ali Seafarer це нормально, у США та Франції дуже потужні вірменські діаспори, але чи це їм якось реально допомогло чи стався лише "lips service"?
---
Алі Татар-заде
допомогло: міжнародний тиск на Азербайджан колосальний. Завдяки тому що ви звете lips service Карабах досі не в руках Азербайджану і саме це вважаєтсья "нормальним", ненормальним же - якби вся теріторія перейшла під контроль держави. США і Франції навіть удвох на це вистачає, з огляду на те що, як ви вірно відмітили, більшості пофигу, а ці країни достатньо авторитетні. Вірменам світу вдається також уміло і впевнено грати на туркофобії. Цей фронт за ними. Гірше на російському напрямі, де апеляція до християнства як не дивно не сильно допомагає.
пройшов рік з "крайньої" війни за Карабах. Я хочу показати, в чому преуспіли обидві сторони і чому Україні треба повчитися.
Вірменія виграла інформаційну війну. Отак, не більше і не менше. Можна це сформулювати так, що то не вони виграли, а Азербайджан програв, і тим не менш це суті не міняє.
Баку та Ереван однаково затулили пельки всім в країні, хто хочаб теоретично міг пискнути проти початку бойових дій та можливостей перемоги. Нічого з того шабашу, який триває на нашій передовій з 14 року - де в кращому разі там тусять голівудські зірки невідомої орієнтації, в стандартному ж відверті "кореспонденти тасс" та не дуже вміло замасковані любителі сенсацій, паніки і смакування горя.
Вірменія виграла в іншому.
Завдяки дуже інтенсивній дипломатії, раз,
активності вірменської діаспори по всьому світові, два,
і постійній обробці журналістів всіх орієнтацій про протистояння християнської / демократичної Вірменії ісламському / деспотичному Азербайдажну, три.
Свого противника вірмени настільки "помножили на нуль", що половина світу (і половина аудиторії в кожній країні) цілком довірливо гадає, що війна там йде із турками, а якби не турки, то ... але ж там турки, а з турками важко.
Якби так вправно як пропаганда, у Вірменії працювали гармати і літаки, то вона б ще й прирасла черговими землями противника.
Про Азербайджан скажу коротко: він виграв завдяки суто військовій техніці та плануванню.
І приклад треба брати з нього саме у цій галузі.
З обох - як країни консолідувалися під час війни. Тут нам до обох однаково далеко, але треба вчитися.
І нарешті з обох не слід брати приклад там, де вони програли.
Азербайджан програв інормаційну війну не лише тому, що вірмени такі потужні.
А тому, що мітався поміж західним, російським та турецьким світоглядами в спробах пояснити "універсально" доволі прості події і доволі базові цінності.
Замість звернення на тих позиціях, які зрозумілі кожному від Фіджи до Гонудраса,
пен-клуб Баку апелював до московитів про наявність якогось "вірменського заколоту" у самій Московії
(насправді ця тема не може нікого хвилювати, хіба що може турків),
перебільшував і передрікав лояльність путлера до себе (незрозуміло для кого це взагалі?)
заходу пропонував абсолютно некошерну теорію про те, що вірменів не існує, вірмени самі себе вигадали і одночасно - що вони створили мафію в Парижі
(по факту це створило необхідний контраст з такою само чудовищною пропагандою вірменів проти всього азербайджанського: виграли вірмени, тому що тепер їхні тези здалися не дикунськими, а "необхідним, меншим злом").
Вірменія і Азербайджан обидва програли там, де закликали чи визнали Московію як посередника.
Хто добре читав казку, де лисичка взялась розсудити двох ведмедиків та поділити поміж ними пирога - той одразу впізнає всіх трьох фигурантів.
Це знову каже нам, що наш сучасний стан дипломатії щось довго вже (багато років) так і застиг на стадії "низького старту".
Приймати посередництво від всіх хто тільки лізе, та ще й вмовляти все нові сторони на посередництво - це гарантія того, що рано чи пізно буде катастрофа і прийде ота сама лиса. Тільки лис буде фарбований, як в українській казці.
===
Алі Татар-заде
наведу простий приклад. Байден та Трамп в ті дні балотувалися у Президенти США. У своїх зустрічах їх готували, як відповідати на питання вірменської діаспори. Вірменської. Не азербайджанської. Кандидати давали обтічні запевнення, але цілком в дусі "вірмени, я за вас". Не азербайджанці, а вірмени.
---
Dmytro Yatsyuk
Ali Seafarer це нормально, у США та Франції дуже потужні вірменські діаспори, але чи це їм якось реально допомогло чи стався лише "lips service"?
---
Алі Татар-заде
допомогло: міжнародний тиск на Азербайджан колосальний. Завдяки тому що ви звете lips service Карабах досі не в руках Азербайджану і саме це вважаєтсья "нормальним", ненормальним же - якби вся теріторія перейшла під контроль держави. США і Франції навіть удвох на це вистачає, з огляду на те що, як ви вірно відмітили, більшості пофигу, а ці країни достатньо авторитетні. Вірменам світу вдається також уміло і впевнено грати на туркофобії. Цей фронт за ними. Гірше на російському напрямі, де апеляція до християнства як не дивно не сильно допомагає.