Diana Makarova · ДІМ БЕЗМЕЖНОЇ ТИШІ
May. 29th, 2024 07:09 amНайперше знайомство з аеропортом супроводжувалось поносом, власне, діареєю, хоч слів таких тоді не знали, а знали слово срачка.
Ми приїхали до аеропорту, кінцева зупинка автобуса, що їхав з міста, мама возила нас на екскурсію, чи до парку, чи на атракціони. Ми були маленькими, вдягнені в однакові костюмчики кольору свіжого салату, мама сама нам їх пошила. Мама чудово шила, вона виписувала журнали мод, в одному такому журналі побачила цей фемілі лук, хоча тоді таких слів теж не знали - сама скопіювала викрійки, покращила їх, мама завжди покращувала все, біля чого заходилась поратись, і ми поїхали гуляти в місто в однакових курточках, беретиках, в мене спідничка в складку, в брата напрасовані новісінькі штанці. Все кольору свіжого салату, хоча салат тоді ніхто не вирощував, і в ресторанах його не подавали, ми точно знали, бо до ресторанів нас іноді водив татко. Коли отримував великі гонорари.
Але цього разу великого гонорару не було, тому мама взяла з дому пиріжки, яблука, огірки й варену молоду кукурудзу. То мав бути наш раціон на день, звичайно, плюс морозиво. Бо поїхати до міста, щоб поїсти там морозива - то святе, чи є в тебе в кишені великі гонорари чи немає.
Отже, ми вийшли з цього автобусу, ми повертались додому, але був ще час, натхнення було теж, додому не хотілось, мама це розуміла і запропонувала пройти пішки до тітчиного села, три кілометри від аеропорту. А там вже дядько агроном відвезе нас додому на своїй чудовій бєдці, причепленій до чудової ж, лагідної і прекрасної як мрія про індіанців, рудої кобили.( Read more... )
Я думаю, що цей аеропорт буде відбудовано.
Я знаю, що ніколи не повернуться літа мого дитинства і юності, велосипед Міраж, велосипед Дракон і всі мої собаки, і, мабуть, висох той ставок, де жирний гусак колись здійснив єдиний подвиг свого недовгого життя.
Але аеропорт буде відбудовано.
Я, мабуть, вже ніколи туди не повернусь. Поки що я не маю навіть часу, аби приїхати і вичистити від бур'янів закинуті могили усих моїх тіток, мами і тата, бабусі, і дядька агронома.( Read more... )

Ми приїхали до аеропорту, кінцева зупинка автобуса, що їхав з міста, мама возила нас на екскурсію, чи до парку, чи на атракціони. Ми були маленькими, вдягнені в однакові костюмчики кольору свіжого салату, мама сама нам їх пошила. Мама чудово шила, вона виписувала журнали мод, в одному такому журналі побачила цей фемілі лук, хоча тоді таких слів теж не знали - сама скопіювала викрійки, покращила їх, мама завжди покращувала все, біля чого заходилась поратись, і ми поїхали гуляти в місто в однакових курточках, беретиках, в мене спідничка в складку, в брата напрасовані новісінькі штанці. Все кольору свіжого салату, хоча салат тоді ніхто не вирощував, і в ресторанах його не подавали, ми точно знали, бо до ресторанів нас іноді водив татко. Коли отримував великі гонорари.
Але цього разу великого гонорару не було, тому мама взяла з дому пиріжки, яблука, огірки й варену молоду кукурудзу. То мав бути наш раціон на день, звичайно, плюс морозиво. Бо поїхати до міста, щоб поїсти там морозива - то святе, чи є в тебе в кишені великі гонорари чи немає.
Отже, ми вийшли з цього автобусу, ми повертались додому, але був ще час, натхнення було теж, додому не хотілось, мама це розуміла і запропонувала пройти пішки до тітчиного села, три кілометри від аеропорту. А там вже дядько агроном відвезе нас додому на своїй чудовій бєдці, причепленій до чудової ж, лагідної і прекрасної як мрія про індіанців, рудої кобили.( Read more... )
Я думаю, що цей аеропорт буде відбудовано.
Я знаю, що ніколи не повернуться літа мого дитинства і юності, велосипед Міраж, велосипед Дракон і всі мої собаки, і, мабуть, висох той ставок, де жирний гусак колись здійснив єдиний подвиг свого недовгого життя.
Але аеропорт буде відбудовано.
Я, мабуть, вже ніколи туди не повернусь. Поки що я не маю навіть часу, аби приїхати і вичистити від бур'янів закинуті могили усих моїх тіток, мами і тата, бабусі, і дядька агронома.( Read more... )
