![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanOlga Kosharna разом з Kharchenko Oleksandr
У мене, натурально, дежавю. Прочитала сьогодні статтю в УП про діяльність О.Мацуки на посаді керівника Укрінформ.
посилання на мою статтю в ДТ, яку я писала в 2002 під прізвищем свого чоловіка, бо тоді працювала на держслужбі. Я була присутня на цьому епохальному засіданні в АП.
Тиск збільшувався і на мене, як публіциста, я вимушена була звільнитися із Держатомрегулювання через пару років..
Минуло 22 роки, дві революції, війна 10 років...
А ці практики часів Л.Кучми за керівництвом його офісом В.Медведчука використовуються командою "зелених", яка обіцяла "зламати систему". ..
Перепрошую за російську, тоді ДТ не мало української версії.
"Дальше — больше. Не успел чиновный люд переварить сенсационные инициативы Президента в отношении конституционной реформы и новых перспектив по формированию правительства, которые были обнародованы в День независимости Украины, как 27 августа администрация Президента организовала совещание руководителей управлений, отделов по связям с общественностью, СМИ, пресс-служб центральных органов исполнительной власти. Тема: «Актуальные задачи деятельности центральных органов государственной власти, которые вытекают из Указа Президента Украины «О дополнительных мерах по обеспечению открытости в деятельности органов государственной власти».
О значении, которое придавала АП этому мероприятию, можно было судить по присутствию на нем заместителя главы АП, руководителя главного управления внутренней политики В.Хорошковского все 1,5 часа, пока длилось совещание, которое вел руководитель главного управления информационной политики АП С.Васильев. Находился там же и выступал советник главы АП, придворный политолог М.Погребинский.
Господин Хорошковский призывал всех присутствующих создавать «единое информационное пространство», заключающееся в следующем — вся официальная информация, исходящая из центральных органов исполнительной власти не должна противоречить информации, исходящей от АП. Цитирую: «Были случаи, когда Президент Украины или его пресс-служба делали заявления, а потом выступает ваш министр и говорит прямо противоположное». В связи с этим АП берет на себя функции «координатора» информационных потоков, исходящих из органов исполнительной власти. Было рекомендовано подготовить списки экспертов из каждого ведомства, имеющих право комментировать те или иные вопросы по направлениям деятельности министерства или комитета, и отправить их в АП."
Уявляєте, як давно я живу та багато бачила?)))
Я носій інституційної пам'яті не тільки державного регулювання ЯРБ в Україні, а ще і долі публіцистів, які писали статті в ДТ, бо не могли мовчати...
До речі, саме більше 60 статей мого авторства в ДТ з 2001-2013 і стали підставою для отримання мною членства в НСЖУ. До речі, це була ідея Kharchenko Oleksandr , щоб я, нарешті, документи туди подала...
=====
Olga Kosharna · Колись поважна журналістка захищає екс-керівника Укрінформ Мацуку, рига та колаборанта..
Огидно...
-----
Nataliya Gumenyuk ·
Якось ми говорили з Максимом Камєнєвим, що, на щастя, після того, що сталося з Гонгазде в ДНК української журналістики закладено те, що журналіст мусить відверто висловлюватися проти будь-якої влади. Чим відоміший журналіст, тим більш показово критичним він має бути.
Я пишу, на щастя, бо це рятує нас багато років. чесно кажучи, хай краще так. Це наша норма. І
(Наскільки норма, що дивуюсь, що в деяких демократичних країнах журналіст може підтримувати правлячу партію і не соромитися цього, і коли таке побачила, приміром в Південній Кореї, подумала, чи часом вона Південна). Ми навіть не дивуємося, коли заклик голосувати в день виборів за опозицію від головного редактора не сприймається, як щось незвичне, аби не за владу. З тими, хто просто оппортуніст і просто продався все просто. Але якщо погляди людини ідейно ближчі чинній владі – цього гріха тобі не пробачать.
Oleksiy Matsuka опинився в ситуації, в якій були багато українських менеджерів, і в якій котрий рік борсається Суспільне, коли колектив державної, або просто не надто ефективної структури не хоче змін і намагається скинути новопризначеного керівника типовими способами, чіпляючись за трудове законодавство, критикуючи звільнення, систему преміювання тощо.
Це показовий випадок, коли мотив подібний, але медійна спільнота по інший бік, бо Олексій перебуває на іншому політичному спектрі, має інші погляди, що відомо з попередніх його робіт. (Як от історія з несприйняттям ДОМу/Freedom, яка багато в чому суто ідеологічна. Не просто готовність, а бажання працювати для окупованих територій російською в очах переважно консервативної медіаспільноти – майже зрада. Та, якщо особливо після виборів 2019-го ти щиро віриш в політику реінтеграції, з якою частина політичного спектру не згодна, таке медіа для тебе і є способом повернути свої рідні міста)
Олексій, якого добре знаю, таки припустився помилки ухваливши рішення приєднатися до державного агентства, де завжди був рівень контролю (лише ослаблений після звільнення Мінкульт став більше залежним від ОП), не усвідомивши, що доведеться балансувати між владою, яка завжди тисла і тиснутиме, але й колективом, що опиратиметься кадровим змінам. Це роль камікадзе, яка, на жаль, погано завершилась.
Я пишу цей пост переважно для фейсбук-спільноти, знаючи як ми любимо знищувати когось, до кого можемо дотягнутися. Я мала цей досвід на багатьох позиціях. Свої меншою мірою атакуватимуть олігархічне медіа (скільки з них власників і ведучих перевзулиися після 2014),
медіа, за яким стоїть якась політична фігура (бо не поборемо), або іноземна компанія. Нам простіше обрати громовідвід з когось, за кого ніхто не вступиться. (Особливо, якщо за своїм характером йдеться про людину, яка не уміє маневрувати - працювати на владні ЗМІ, але догоджати спільноті.)
Я багато років знаю Олексія як дуже професійного колегу і надзвичайно прискіпливого редактора. Недарма в статті, яку обговорюють, його ж цитату, що “важливіше бути професіоналом, аніж патріотом”, закинуто як докір. (Я не згодна, що слово “патріот” в Україні на певний період до 2022-го привласнили націоналконсерватори, що пріоретизвали питання ідентичності “мова/віра”. Патріотами в Україні є люди різних політичних переконань і спектрів. Але вголос ми це всі не говоримо.)
Льоша мав ілюзію, що може трошки реформувати агенцію, бо в його системі координат це логічне місце для подальшої роботи, складний виклик, але будучи також чужинцем в тому числі для влади (які, як ми бачимо, легко знаходять заміну аутсайдерам зі серед своїх) довго не протримався і зрештою пішов (що важливо).
Мені лише прикро, що в медійному середовищі - не так через дії, але насамперед через гріх мати інші політичні погляди, ніж звичні для нашої спільноти - Олексію довелося прийняти повністю на себе удар, хоча проблема інша.
Це невизначений статус державного медіа. З Суспільним трошки розібралися, а от що таке державне не ясно. А що воно ще має робити окрім висвітлювати діяльність держави? А що таке держава? Я б казала що не має, воно просто фінансується за державні кошти. Але ОП як і Кабмін так не думає точно. І ситуація трошки безвихідна. Побороти потребу мати державні медіа під час воєнного стану, коли держава навіть може зазіхнути на націоналізацію медіа, – ілюзія. Тому доведеться робити це після перемоги.
Та зрештою в цій ситуації втратили ми всі. Ті, хто думали, чи варто йти в середину системи будучи аутсайдерами мають зрозуміти, що не варто. (Система тебе підкорить дуже швидко, ті, хто всередині пручатимуться змінам, бо ніхто ніколи не любить новачків-менеджерів, а колишні колеги відречуться і зроблять цапом відбувайлом).
Зрештою ми маємо людину в погонах на місці керівника медіа. (І ми розуміємо, що це не про сучасну реформовану армію, а стару гвардію).
Старому колективу може навіть бути простіше з керівником-військовим. Для держустанови це в чомусь повернення до витоків, зрозуміліша фігура, аніж чужинець-одинак з десь надто ліберальними і менш консервативними поглядами, незрозумілою мотивацією, що викливає підозри. Таким не пробачають того, що пробачають своїм.
Зрештою владі буде простіше контролювати агенцію.
Ми куди менше знаємо про нового очільника. А отже нащо про нього писати. Це ж не твій колега, якщо завжди можна ущипнути, бо його ідеологічна рамка і переконання відмінні.
Я не думаю, що ми будемо більше читати новини агенції, просто перегорнемо сторінку і забудемо.
Я лишаюсь переконаною, що ДНК української журналістики захищає нас. Хай краще так. Та часом варто звернути і на подвійний стандарт у ставленні до тих, з ким не погоджуємося ідеологічно.
Ще ми всі не любимо влізати в корпоративні скандали серед своїх, бо надто багато знайомих, це все непопулярно, нащо відгрібати, отримати купу критики і хейту, похитнувши консенсус і ніби "замаститися". Та цей пост також для всіх, хто в різний час проходив скандали, але щиро дивувався, чому колеги промовчали. Тому також очікую свою порцію критики, але це те дрібне, що могла б зробити. Це той випадок, коли промовчити і бути в стороні, – непорядно.
У мене, натурально, дежавю. Прочитала сьогодні статтю в УП про діяльність О.Мацуки на посаді керівника Укрінформ.
посилання на мою статтю в ДТ, яку я писала в 2002 під прізвищем свого чоловіка, бо тоді працювала на держслужбі. Я була присутня на цьому епохальному засіданні в АП.
Тиск збільшувався і на мене, як публіциста, я вимушена була звільнитися із Держатомрегулювання через пару років..
Минуло 22 роки, дві революції, війна 10 років...
А ці практики часів Л.Кучми за керівництвом його офісом В.Медведчука використовуються командою "зелених", яка обіцяла "зламати систему". ..
Перепрошую за російську, тоді ДТ не мало української версії.
"Дальше — больше. Не успел чиновный люд переварить сенсационные инициативы Президента в отношении конституционной реформы и новых перспектив по формированию правительства, которые были обнародованы в День независимости Украины, как 27 августа администрация Президента организовала совещание руководителей управлений, отделов по связям с общественностью, СМИ, пресс-служб центральных органов исполнительной власти. Тема: «Актуальные задачи деятельности центральных органов государственной власти, которые вытекают из Указа Президента Украины «О дополнительных мерах по обеспечению открытости в деятельности органов государственной власти».
О значении, которое придавала АП этому мероприятию, можно было судить по присутствию на нем заместителя главы АП, руководителя главного управления внутренней политики В.Хорошковского все 1,5 часа, пока длилось совещание, которое вел руководитель главного управления информационной политики АП С.Васильев. Находился там же и выступал советник главы АП, придворный политолог М.Погребинский.
Господин Хорошковский призывал всех присутствующих создавать «единое информационное пространство», заключающееся в следующем — вся официальная информация, исходящая из центральных органов исполнительной власти не должна противоречить информации, исходящей от АП. Цитирую: «Были случаи, когда Президент Украины или его пресс-служба делали заявления, а потом выступает ваш министр и говорит прямо противоположное». В связи с этим АП берет на себя функции «координатора» информационных потоков, исходящих из органов исполнительной власти. Было рекомендовано подготовить списки экспертов из каждого ведомства, имеющих право комментировать те или иные вопросы по направлениям деятельности министерства или комитета, и отправить их в АП."
Уявляєте, як давно я живу та багато бачила?)))
Я носій інституційної пам'яті не тільки державного регулювання ЯРБ в Україні, а ще і долі публіцистів, які писали статті в ДТ, бо не могли мовчати...
До речі, саме більше 60 статей мого авторства в ДТ з 2001-2013 і стали підставою для отримання мною членства в НСЖУ. До речі, це була ідея Kharchenko Oleksandr , щоб я, нарешті, документи туди подала...
=====
Olga Kosharna · Колись поважна журналістка захищає екс-керівника Укрінформ Мацуку, рига та колаборанта..
Огидно...
-----
Nataliya Gumenyuk ·
Якось ми говорили з Максимом Камєнєвим, що, на щастя, після того, що сталося з Гонгазде в ДНК української журналістики закладено те, що журналіст мусить відверто висловлюватися проти будь-якої влади. Чим відоміший журналіст, тим більш показово критичним він має бути.
Я пишу, на щастя, бо це рятує нас багато років. чесно кажучи, хай краще так. Це наша норма. І
(Наскільки норма, що дивуюсь, що в деяких демократичних країнах журналіст може підтримувати правлячу партію і не соромитися цього, і коли таке побачила, приміром в Південній Кореї, подумала, чи часом вона Південна). Ми навіть не дивуємося, коли заклик голосувати в день виборів за опозицію від головного редактора не сприймається, як щось незвичне, аби не за владу. З тими, хто просто оппортуніст і просто продався все просто. Але якщо погляди людини ідейно ближчі чинній владі – цього гріха тобі не пробачать.
Oleksiy Matsuka опинився в ситуації, в якій були багато українських менеджерів, і в якій котрий рік борсається Суспільне, коли колектив державної, або просто не надто ефективної структури не хоче змін і намагається скинути новопризначеного керівника типовими способами, чіпляючись за трудове законодавство, критикуючи звільнення, систему преміювання тощо.
Це показовий випадок, коли мотив подібний, але медійна спільнота по інший бік, бо Олексій перебуває на іншому політичному спектрі, має інші погляди, що відомо з попередніх його робіт. (Як от історія з несприйняттям ДОМу/Freedom, яка багато в чому суто ідеологічна. Не просто готовність, а бажання працювати для окупованих територій російською в очах переважно консервативної медіаспільноти – майже зрада. Та, якщо особливо після виборів 2019-го ти щиро віриш в політику реінтеграції, з якою частина політичного спектру не згодна, таке медіа для тебе і є способом повернути свої рідні міста)
Олексій, якого добре знаю, таки припустився помилки ухваливши рішення приєднатися до державного агентства, де завжди був рівень контролю (лише ослаблений після звільнення Мінкульт став більше залежним від ОП), не усвідомивши, що доведеться балансувати між владою, яка завжди тисла і тиснутиме, але й колективом, що опиратиметься кадровим змінам. Це роль камікадзе, яка, на жаль, погано завершилась.
Я пишу цей пост переважно для фейсбук-спільноти, знаючи як ми любимо знищувати когось, до кого можемо дотягнутися. Я мала цей досвід на багатьох позиціях. Свої меншою мірою атакуватимуть олігархічне медіа (скільки з них власників і ведучих перевзулиися після 2014),
медіа, за яким стоїть якась політична фігура (бо не поборемо), або іноземна компанія. Нам простіше обрати громовідвід з когось, за кого ніхто не вступиться. (Особливо, якщо за своїм характером йдеться про людину, яка не уміє маневрувати - працювати на владні ЗМІ, але догоджати спільноті.)
Я багато років знаю Олексія як дуже професійного колегу і надзвичайно прискіпливого редактора. Недарма в статті, яку обговорюють, його ж цитату, що “важливіше бути професіоналом, аніж патріотом”, закинуто як докір. (Я не згодна, що слово “патріот” в Україні на певний період до 2022-го привласнили націоналконсерватори, що пріоретизвали питання ідентичності “мова/віра”. Патріотами в Україні є люди різних політичних переконань і спектрів. Але вголос ми це всі не говоримо.)
Льоша мав ілюзію, що може трошки реформувати агенцію, бо в його системі координат це логічне місце для подальшої роботи, складний виклик, але будучи також чужинцем в тому числі для влади (які, як ми бачимо, легко знаходять заміну аутсайдерам зі серед своїх) довго не протримався і зрештою пішов (що важливо).
Мені лише прикро, що в медійному середовищі - не так через дії, але насамперед через гріх мати інші політичні погляди, ніж звичні для нашої спільноти - Олексію довелося прийняти повністю на себе удар, хоча проблема інша.
Це невизначений статус державного медіа. З Суспільним трошки розібралися, а от що таке державне не ясно. А що воно ще має робити окрім висвітлювати діяльність держави? А що таке держава? Я б казала що не має, воно просто фінансується за державні кошти. Але ОП як і Кабмін так не думає точно. І ситуація трошки безвихідна. Побороти потребу мати державні медіа під час воєнного стану, коли держава навіть може зазіхнути на націоналізацію медіа, – ілюзія. Тому доведеться робити це після перемоги.
Та зрештою в цій ситуації втратили ми всі. Ті, хто думали, чи варто йти в середину системи будучи аутсайдерами мають зрозуміти, що не варто. (Система тебе підкорить дуже швидко, ті, хто всередині пручатимуться змінам, бо ніхто ніколи не любить новачків-менеджерів, а колишні колеги відречуться і зроблять цапом відбувайлом).
Зрештою ми маємо людину в погонах на місці керівника медіа. (І ми розуміємо, що це не про сучасну реформовану армію, а стару гвардію).
Старому колективу може навіть бути простіше з керівником-військовим. Для держустанови це в чомусь повернення до витоків, зрозуміліша фігура, аніж чужинець-одинак з десь надто ліберальними і менш консервативними поглядами, незрозумілою мотивацією, що викливає підозри. Таким не пробачають того, що пробачають своїм.
Зрештою владі буде простіше контролювати агенцію.
Ми куди менше знаємо про нового очільника. А отже нащо про нього писати. Це ж не твій колега, якщо завжди можна ущипнути, бо його ідеологічна рамка і переконання відмінні.
Я не думаю, що ми будемо більше читати новини агенції, просто перегорнемо сторінку і забудемо.
Я лишаюсь переконаною, що ДНК української журналістики захищає нас. Хай краще так. Та часом варто звернути і на подвійний стандарт у ставленні до тих, з ким не погоджуємося ідеологічно.
Ще ми всі не любимо влізати в корпоративні скандали серед своїх, бо надто багато знайомих, це все непопулярно, нащо відгрібати, отримати купу критики і хейту, похитнувши консенсус і ніби "замаститися". Та цей пост також для всіх, хто в різний час проходив скандали, але щиро дивувався, чому колеги промовчали. Тому також очікую свою порцію критики, але це те дрібне, що могла б зробити. Це той випадок, коли промовчити і бути в стороні, – непорядно.