В допомогу тим, хто пише про "Дюну" 3
Apr. 2nd, 2024 07:12 amВячеслав Ільченко
В допомогу тим, хто пише про "Дюну" - короткий путівник по джерелам і канонам. Безрозмірний пост, (уже) в трьох частинах, але цікавий.
Перші два розділи тут: https://t.ly/nBIZc
3. Dune Cinematic Multiverse
"Як можна вимагати від звичайного учня, щоб він кількома рядками розкрив те, на що письменнику знадобилась багато сторінок?..".
-- Джанні Родарі, вираз часто приписується італійському письменнику Алессандро Мандзоні
Дивна штука, от начебто екранізації "Дюни" можна по пальцях полічити, а в рамках навіть короткого путівника, це стільки важливого, що довелось його додатково розширити. Справа не лише в тому, що у тієї ж "Дюни" Девіда Лінча кілька версій, а в тому, про що я уже писав в попередній частині. Будь-яка екранізація "Дюни" насправді демонструє сюжет лише першої книжки, та й то, як правило, в сильно спрощеному вигляді - зведеному або до умовної "історії месії" або до умовної "історії національно-визвольної боротьби". А ми уже знаємо, що на цьому не закінчується не лише власне гербертівський цикл, а й конкретно доля самого Пауля Атрейдеса - який послідовно проходить шлях від Махді-месії до Священного Імператора Галактики, а потім і до самозаперечення себе і свого шляху.
Таким чином, щоб адекватно екранізувати "Дюну", режисеру необхідно уникнути серії "пасток", які, власне, і заважали успішному перенесенню "Дюни" на широкі екрани майже 50 років. Знову ж таки, тут немає помилки - перша спроба екранізації "Дюни" була в 1974 році. Провальна. Але вона важлива тому, що на її прикладі учились і Девід Лінч, і Джон Гаррісон, і Денні Вільнєв - тому нижче я про неї напишу детальніше. А поки що давайте побіжно ознайомимось, які ж проблеми стояли перед всіма, хто брався за безрозмірний гербертівський твір...
( Read more... )
В допомогу тим, хто пише про "Дюну" - короткий путівник по джерелам і канонам. Безрозмірний пост, (уже) в трьох частинах, але цікавий.
Перші два розділи тут: https://t.ly/nBIZc
3. Dune Cinematic Multiverse
"Як можна вимагати від звичайного учня, щоб він кількома рядками розкрив те, на що письменнику знадобилась багато сторінок?..".
-- Джанні Родарі, вираз часто приписується італійському письменнику Алессандро Мандзоні
Дивна штука, от начебто екранізації "Дюни" можна по пальцях полічити, а в рамках навіть короткого путівника, це стільки важливого, що довелось його додатково розширити. Справа не лише в тому, що у тієї ж "Дюни" Девіда Лінча кілька версій, а в тому, про що я уже писав в попередній частині. Будь-яка екранізація "Дюни" насправді демонструє сюжет лише першої книжки, та й то, як правило, в сильно спрощеному вигляді - зведеному або до умовної "історії месії" або до умовної "історії національно-визвольної боротьби". А ми уже знаємо, що на цьому не закінчується не лише власне гербертівський цикл, а й конкретно доля самого Пауля Атрейдеса - який послідовно проходить шлях від Махді-месії до Священного Імператора Галактики, а потім і до самозаперечення себе і свого шляху.
Таким чином, щоб адекватно екранізувати "Дюну", режисеру необхідно уникнути серії "пасток", які, власне, і заважали успішному перенесенню "Дюни" на широкі екрани майже 50 років. Знову ж таки, тут немає помилки - перша спроба екранізації "Дюни" була в 1974 році. Провальна. Але вона важлива тому, що на її прикладі учились і Девід Лінч, і Джон Гаррісон, і Денні Вільнєв - тому нижче я про неї напишу детальніше. А поки що давайте побіжно ознайомимось, які ж проблеми стояли перед всіма, хто брався за безрозмірний гербертівський твір...