Diana Makarova · Написала пост. Несподівано він виявився цікавенним тестом.

Пост про те, як люди спокійно розповідають про пережите в окупації. Порівнюють, де було гірше, де малось шанси вижити. У них один загиблий і кілька мучених на село. В сусідньому населеному пункті - сотні загиблих. Люди порівнюють. Спокійно порівнюють.
Пішли коменти.
- Це нелюди, хіба ж так можна?
- Та їм все одно, бо їх не зачепило!
Замислилась...
Порівняла.
Згадала, що всі, з ким я говорила про пережите в окупації, розповідали про це досить спокійно. Навіть коли говорили про особистий розстріл, якого дивом вдалось уникнути.
Точно так же спокійно мені розповідала бабуся про Голодомор, про жахіття війни, про те, як діда посадили, а всю сім'ю вигнали з нової хати в землянку. Як німці всю сім'ю повісити хотіли, мені бабуся взагалі розказувала з посмішкою. Одна з найсмішніших історій нашої сім'ї вважалась.
Власне, я добре знала, що про пережиту травму люди розповідають підкреслено спокійно. Я такого багато бачила і чула. Це не відміняє співчуття і співпереживання. Навіть більше - такий спокій б'є ще дужче. Ти можеш тільки уявляти, що пережила і перестраждала людина, коли отак спокійно, навіть відморожено розповідає про пекло.( Read more... )

кому вигідно щоб тисячі іранських дронів та балістичні ракети були задіяні в війні проти України?

Oleksii Stepura
З самого початку війни здивували звернення до Ізраїлю як до посередника у переговорах з Кремлем. Зараз дивують штучні паралелі Україна - Ізраїль та апеляції до досвіду Ізраїлю у протистоянні з зовнішнім ворогом.
Можу поспорити, що ми швидше дочекаємся революції в Ірані ніж військової допомоги від держави, яка всупереч резолюціям ООН успішно реалізувала проект "Єрусалім - наш".
UPD: Ну самі подумайте, кому вигідно щоб тисячі іранських дронів та балістичні ракети були задіяні в війні проти України?
=====
Алі Татар-заде
проти ночі в побѣдобѣсний клекіт московитського телевізора ввірвався панічний тон.
"Пратіварічівиє новасті паступают іс белгаротскай області. Там в ходє тіракта пагіблі і ранєни дєсяткі брянскіх дабравольцеф, тіракт устроін гражданамі адной іс стран ЕсЕнҐє".
Недавно на вищому рівні московський режим заявив що ніяких таджиків ніхто не могілізовує, от просто ні єдінаго челавека.
А тут таке аправерженіє
=====( Read more... )

Свет побеждает тьму. Всегда. Это непреложный закон природы

Венедикт Венедиктов
В двадцати километрах от Лисичанска Луганской области, последние две недели оккупанты лихорадочно строят линию обороны. Она состоит из двух рядов "зубов дракона" и траншеи.
Для создания новоявленной "линии Мажино" брошены все трактора и экскаваторы с местных предприятий.
Ещё недавно голова лнр пасечник обещал дойти до Киева, а сейчас все помыслы оккупантов связаны с мыслью удержать хотя бы луганскую область.
Так гибнут замыслы с размахом. Не до жиру - быть бы живым!
По Луганску опять ездят автобусы - ловят уклонистов. Кто-то же должен сидеть во рву вместо крокодилов, ожидая атаки ВСУ? Говорят, это "козырное место" предназначено исключительно жителям захваченных территорий. Ведь в условиях осеннего ненастья, этим "добровольцам" запрещено разжигать всякий огонь в окопах. Маскировка от дронов. Если к этому добавить, что все мобилизанты плохо обеспечены зимней одежды, то можно себе представить какой боевой дух "народной армии" ожидает воинов ВСУ.
Очевидно, что при первом же шухере "эленерцы", как это уже было не раз - под Балаклеей, Купянском, драпанут, теряя "воинскую честь" и ржавые автоматы.( Read more... )

За каждым военным преступлением на украинской земле прячется Путин

Венедикт Венедиктов
С началом насильственной мобилизации в городе все меньше мужчин в штатском. Их практически нет. Особенно это заметно в городском транспорте. Садясь в маршрутку я изредка со скуки, пересчитываю сколько из пассажиров женщин и мужчин. Как правило получается такая арифметика: двое трое сильного полу и пятнадцать-двадцать слабого.
Несмотря на усиленный поиск новых "защитников" русского мира, судя по всему, Луганск уже выпотрошен до основания. Мужчины способные держать оружие в руках здесь практически кончились. А потребность в новом мясе на передовой не уменьшается, а такое ощущение, что только растет.
Кем же затыкать дыры? В ход уже идёт "белая косточка" - россияне.
В последнее время лиц азиатской внешности, с не местным говорком, в камуфляжах и с автоматами, всё больше встречается в магазинах и на рынках. Они не торгуясь покупают всё подряд. И не только выпивку; продукты тоже берут яшиками. Словно с голодного края. Словно перед смертью решили вдоволь наесться.
Их там, что, в воинских частях вообще перестали кормить? Полностью перешли на собственный харч?
То что вояки сами себе покупают одёжку, я уже привык. На рынке постоянно бродят бойцы за светлое будущее своих жен по рядам в поисках обуви, рюкзаков, белья. Но вот так, чтобы тележками скупать продукты, да так, что в городе хлеб навсегда в магазине найдешь, этого раньше я не замечал.
Впрочем их понять можно. Жизнь мобилизантов из России коротка. Их ведь суют во все бреши, без всякой обещанной переподготовки. Какой у них шанс выжить на передовой? Мизерный. В российских новостях прочитал следующее сообщение:( Read more... )

Diana Makarova · ЗНАЙДИ КОТА

- Ви не хвилюйтесь, воно скоро здохне. - сказали вони.
Воно квилило десь під дровами, коли ми зайшли на подвір'я. Знайти цього кота було неможливо. Приїхали ми вночі, валились з ніг, на місці розташування військових всі спали. Ну, де знайти того кота?
Прокинулись ми від квиління. Ага, не здохло, подумали ми.
- Ви не хвилюйтесь, воно скоро здохне. - сказали нам військові, які теж не могли знайти кота, але розуміли, як тяжко слухати це безнадійне прохання про життя.
І раптом кіт виповз на сонечко.
Правда, котом назвати це страхіття було складно.
... напередодні виїзду ми поховали Олю.
Олю ми звали Еліс, всі звали її Сімба.
Оля була воїном. Суворим і невмолимим. Принаймні вона хотіла такою здаватись. Але ми знали, що наша Еліс ніжна й лагідна.
Оля підбирала собак і котів по всьому фронту. І воювала. І підбирала собак та котів...
Котом назвати це було складно. Кількасот грамів облізшої шкірки, кісток і кривавих сліз з того місця, де було око - от що ми побачили замість кота.
- Годували? - скептично кривлячись, спитала я.
- Намагались, але все пішло назад. - винувато відповіли військові.
- А чим годували?
- Молоком.
Я знову скептично скривилась, дивлячись на кістляву примару. Ясно, що глистів там було кубло, отримане ще, можливо, від мами в спадщину. Від мами котеня виповзло зовсім недавно.( Read more... )