Гарна ідея

Алі Татар-заде
до того як Україну поділили на милозвучні землеволодіння з такими назвами як Днєпропєтровщіна, Єкатєрінославщіна, Новоросійщина етс., у ній століттями існували природні поділи на полки-сотні, а там де імперська колонізація була найдавнішою - то повіти-уєзди.
зараз сама думка що якісь частки України можуть зватися Скіфія, Сарматія, Кимерія, Сіверяни, Поляни чи Деревляни - викличе гори сарказмів чи в кращому разі доброї іронії.
Над цім невидимим духом вітає міф про постійно-регулярне спустошення населення України “до ноги”, міф задуманий і випестований в московитських кабінетах, задля “перенесення” і русі і скіфів і всього на свої клязьми та сєвєрні пальміри.
А от я беру Італію.
Якщо кого і спустошували регулярно - так це той апенинський півострів. Україну на всю історію стільки разів не брали мечем, шаблею й списом, скільки Італію кожне століття.
Їхні провінції досі носять глибокі історичні назви.
наприклад
Тоскана - це “країна тусків” чи просто кажучи Етрусків
Ломбардія - це лангобарди (прийшли в 6 ст., підкорені 9 ст.)( Read more... )

Кейс О. Сенцова

Петро Олещук
З інтересом читаю останнім часом дискурс, який розгорнувся довкола О. Сенцова.
Як на мене, більшість учасників упускають один важливий момент. Більшість українців мають дуже слабке уявлення, який же Сенцов режисер і що він взагалі у своєму житті зняв. Вони його фільмів не бачили. Але вони знають його як принципову людину, готову відстоювати переконання ціною свободи, і їм цього цілком достатньо. У період втрати моральних орієнтирів суспільство конче потребує «моральних авторитетів». І чимала кількість українців знайшла такий авторитет в постаті Сенцова.
Важливо додати, що сам Сенцов після звільнення не поспішав «витратити» свій авторитет та викинути його у прірву як це зробила та ж Н. Савченко. Він не поспішає з заявами, а коли їх виголошує, то робить це вивірено.
Все це робить його в очах чинних українських політиків та їхніх технологів носієм цінного «політичного капіталу». І тут немає нічого особистого. Звична ситуація перманентної політичної боротьби. Той, хто залучить Сенцова у його нинішньому статусі на свій бік, включить у список, приведе під партійні знамена – той одержить чимало «балів» у плюс. Опоненти – не меншу кількість балів «у мінус», бо їм одразу доведеться вигадувати власні контр-технології. Тому «битва за Сенцова» розпочалася мабуть з перших днів його звільнення, і не можна казати, що хтось у ній переміг.( Read more... )