![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
Голодомор на материковій Україні не тільки “розчистив” місце для зросійщення Півдня і Сходу. Він також спричинив чергову українську хвилю емгірації до Криму. Обсяг цифр мені неідомий, але працюючи зі спогадами про довоєну епоху КрАССР, я зустрічав згадки про біженців від Голодомору ледь не по кожному селу в північній, степовій (тоді пустельній) смузі Криму. Та що там, у мене серед знайомих є помітна кількість українців, чий родовід починається по одній з гілок “з нуля” - появи діда чи бабусі в Криму, без документів, з іменем і прізвищем “від балди”, без жодних відсилань в минуле. Деякі з ціх людей, видно, були непрості і дуже непрості. Чого вартий приклад, що людина “без пам’яти”, без усього бекграунду, але одразу - агроном із досвідом. В меншому випадку це якийсь “пропалий без вісті”, в більшому - можливо, ватажок чи активний член якоїсь антиурядової організації (я б не звернув увагу на один такий випадок, але знаю їх більше і історії ці схожі). Серед таких біженців були і “підозріло” начитані та освічені (з часом виявлялося про володіння, приміром, повним гімназичним курсом або іноземними мовами). Попри підозрілість, їх охоче в себе приховували, надаючи “нове життя”, сами селяни - кримські татари, німці, євреї, естонці, чехи, які мали свої колгоспи та нацсовєти по всій пустелі КараЧьоль (“чорний степ” - так звалась безводна верхня частина Криму до проведення туди каналу).
І окремим рядком про таємні організації і збурені повстання, які, за поки ще поодинокими зведеннями, були і до, і підчас, і внаслідок (у відповідь) на Голодомор.
Систематизовану інформацію про кожне повстання, у кожному селі, протягом 20-30-х років, варто повністю вбудувати в шкільну та публічну історію України. Це наблизить нас до реальної картини, яку зазвичай перебивають якимись дніпрельстанами та доярками-рекордницями. До окупації, яка тривала аж до гарячої фази ІІ світової війни. В Сергія Громенка згадується, що «За участь у виступах в 1931-32 рр. було засуджено понад півмільйона селян» - це колосальна цифра, яка демонструє нам обсяги повстань.
Нужбо, пригадайте “традиційне бачення” української історії - як любили автори підручників постійну череду повстань, називаючи так навіть міждержавні війни і революції, часто навіть успішні.
Але виявляється, це був не мазохизм, а цензура.
Бо коли дійшло до так улюбленого сюжету - повстання зголоднілого, змарнованого народу - без перебільшення, буквально - то одразу вмикається інша платівка, де йдеться не про повстання, а про безропотне, якесь прямо раньохристиянське смиріння, добровольний похід на забій.
Повстання через Голодомор мають бути осмислені, а перед тим - відомі загалу, відомі в кожному селі, де вони відбувалися, і ушановані всі учасники тих повстань.
А висновки, як люблять автори підручників, теж не забаряться.
Мені важко їх передбачити, не знаючи матеріалу, але один прямо проситься.
“Повстання були малоорганізовані”.
Що це значить?
Це значить, що українці в 20-30-х втратили свої політичні партії та ідеологічні організації, які б самим фактом свого існування (навіть більше, ніж оргроботою партапарату) гуртували б і зорганізовували народ на повстаннях.
І цей попит, можливо, народив пропозицію - організації по типу ОУН, а потім і по типу УПА.
Голодомор на материковій Україні не тільки “розчистив” місце для зросійщення Півдня і Сходу. Він також спричинив чергову українську хвилю емгірації до Криму. Обсяг цифр мені неідомий, але працюючи зі спогадами про довоєну епоху КрАССР, я зустрічав згадки про біженців від Голодомору ледь не по кожному селу в північній, степовій (тоді пустельній) смузі Криму. Та що там, у мене серед знайомих є помітна кількість українців, чий родовід починається по одній з гілок “з нуля” - появи діда чи бабусі в Криму, без документів, з іменем і прізвищем “від балди”, без жодних відсилань в минуле. Деякі з ціх людей, видно, були непрості і дуже непрості. Чого вартий приклад, що людина “без пам’яти”, без усього бекграунду, але одразу - агроном із досвідом. В меншому випадку це якийсь “пропалий без вісті”, в більшому - можливо, ватажок чи активний член якоїсь антиурядової організації (я б не звернув увагу на один такий випадок, але знаю їх більше і історії ці схожі). Серед таких біженців були і “підозріло” начитані та освічені (з часом виявлялося про володіння, приміром, повним гімназичним курсом або іноземними мовами). Попри підозрілість, їх охоче в себе приховували, надаючи “нове життя”, сами селяни - кримські татари, німці, євреї, естонці, чехи, які мали свої колгоспи та нацсовєти по всій пустелі КараЧьоль (“чорний степ” - так звалась безводна верхня частина Криму до проведення туди каналу).
І окремим рядком про таємні організації і збурені повстання, які, за поки ще поодинокими зведеннями, були і до, і підчас, і внаслідок (у відповідь) на Голодомор.
Систематизовану інформацію про кожне повстання, у кожному селі, протягом 20-30-х років, варто повністю вбудувати в шкільну та публічну історію України. Це наблизить нас до реальної картини, яку зазвичай перебивають якимись дніпрельстанами та доярками-рекордницями. До окупації, яка тривала аж до гарячої фази ІІ світової війни. В Сергія Громенка згадується, що «За участь у виступах в 1931-32 рр. було засуджено понад півмільйона селян» - це колосальна цифра, яка демонструє нам обсяги повстань.
Нужбо, пригадайте “традиційне бачення” української історії - як любили автори підручників постійну череду повстань, називаючи так навіть міждержавні війни і революції, часто навіть успішні.
Але виявляється, це був не мазохизм, а цензура.
Бо коли дійшло до так улюбленого сюжету - повстання зголоднілого, змарнованого народу - без перебільшення, буквально - то одразу вмикається інша платівка, де йдеться не про повстання, а про безропотне, якесь прямо раньохристиянське смиріння, добровольний похід на забій.
Повстання через Голодомор мають бути осмислені, а перед тим - відомі загалу, відомі в кожному селі, де вони відбувалися, і ушановані всі учасники тих повстань.
А висновки, як люблять автори підручників, теж не забаряться.
Мені важко їх передбачити, не знаючи матеріалу, але один прямо проситься.
“Повстання були малоорганізовані”.
Що це значить?
Це значить, що українці в 20-30-х втратили свої політичні партії та ідеологічні організації, які б самим фактом свого існування (навіть більше, ніж оргроботою партапарату) гуртували б і зорганізовували народ на повстаннях.
І цей попит, можливо, народив пропозицію - організації по типу ОУН, а потім і по типу УПА.
no subject
Date: 2018-11-24 03:37 pm (UTC)