![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanOlga Golubovskaya
На п’ятому році повномасштабної, виснажливої війни наші медичні чиновники нарешті видали «епохальний» документ. Кабінет Міністрів ухвалив Постанову № 1158 від 21 вересня, яка впроваджує Порядок роботи суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я під час повітряних тривог.
Чесно кажучи, відчуття одне — глибокий розпач від чергової імітації турботи та повного відриву кабінетних реформаторів від реальної клінічної практики. Що ж такого «кардинально нового» нам пропонують?
Розділити загрози на «жовту» і «червону». За «жовтої» — працюємо далі, за «червоної» — ідемо в укриття. Але якщо у вас пацієнт на операційному столі, на апараті штучної вентиляції легень, на гемодіалізі чи в реанімаційному боксі — ви зобов’язані залишатися і продовжувати надання допомоги. Бо це «медична допомога, яка не може бути перервана».
Ви серйозно? Скажіть, будь ласка, якому хірургу, анестезіологу чи реаніматологу потрібна постанова Кабміну, щоб знати, що не можна кинути розкриту черепну коробку чи черевну порожнину і піти пити каву в сховище? Медики роблять це щодня й щоночі всі ці роки! Без ваших «кольорових рівнів» і під вибухами. Оперують у коридорах, проводять інвазивні маніпуляції при ліхтариках, реанімують дітей під канонаду. Для кожного лікаря життя людини завжди є вищим за будь-яку бюрократичну директиву.
Але давайте подивимося, чого немає у цій постанові. А немає там найголовнішого — відповідальності держави перед лікарем і медсестрою.
Де фінансові та соціальні гарантії? У постанові жодного слова про обов’язкові, гарантовані прямі доплати за роботу в умовах підвищеного ризику для життя. Жодної цільової надбавки за виконання обов'язків під час «червоного» рівня загрози.
Де страховий захист? Якщо медик дістає поранення або, не дай Боже, гине під час надання такої допомоги чи на виїзді — де чіткий, спрощений механізм спеціальної компенсації родин? Знову медикам пропонують проходити дев’ять кіл пекла бюрократичних процедур оформлення «нещасного випадку на виробництві».
Де гроші на укриття та захист? Посилення захисту приміщень та облаштування операційних в укриттях укотре «доручили опрацювати» разом із Мінфіном та місцевими бюджетами «протягом двох тижнів». П’ятий рік війни! А джерела фінансування — знову шукайте на місцях.
Окремий біль — це знову служба екстреної медичної допомоги. Бригадам «швидких» прямо приписано: виїзди не припиняти, диспетчерські працюють безперервно. Прибувати на місця влучань «з урахуванням наявної інформації про безпеку». А хто надає цю інформацію фельдшеру чи лікарю в машині, яка летить на виклик під час повторних ударів балістикою? Яким бронезахистом, якими шоломами та засобами індивідуального захисту держава централізовано забезпечила кожну бригаду ЕКМД?
Ми всі пам’ятаємо трагічні випадки в Києві та інших містах, коли медики «швидкої» потрапляли під повторні підступні удари ворога, виїжджаючи рятувати інших. Ми бачили розбомблені підстанції та знищені реанімобілі. І лише після гучних скандалів та тиску громадськості були порушені питання про місцеві компенсації та спорядження для бригад екстремки.
А що робить центральний орган виконавчої влади? Замість того, щоб розробити єдиний державний стандарт захисту та матеріального забезпечення медика в умовах війни, МОЗ видає документ, де медику залишили тільки обов'язки та ризики, а державі — зону відстороненого спостереження.
Знову все спихнули на плечі медиків: працюйте під бомбами, а про захист, страхову й гроші «колись потім».
На п’ятому році повномасштабної, виснажливої війни наші медичні чиновники нарешті видали «епохальний» документ. Кабінет Міністрів ухвалив Постанову № 1158 від 21 вересня, яка впроваджує Порядок роботи суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я під час повітряних тривог.
Чесно кажучи, відчуття одне — глибокий розпач від чергової імітації турботи та повного відриву кабінетних реформаторів від реальної клінічної практики. Що ж такого «кардинально нового» нам пропонують?
Розділити загрози на «жовту» і «червону». За «жовтої» — працюємо далі, за «червоної» — ідемо в укриття. Але якщо у вас пацієнт на операційному столі, на апараті штучної вентиляції легень, на гемодіалізі чи в реанімаційному боксі — ви зобов’язані залишатися і продовжувати надання допомоги. Бо це «медична допомога, яка не може бути перервана».
Ви серйозно? Скажіть, будь ласка, якому хірургу, анестезіологу чи реаніматологу потрібна постанова Кабміну, щоб знати, що не можна кинути розкриту черепну коробку чи черевну порожнину і піти пити каву в сховище? Медики роблять це щодня й щоночі всі ці роки! Без ваших «кольорових рівнів» і під вибухами. Оперують у коридорах, проводять інвазивні маніпуляції при ліхтариках, реанімують дітей під канонаду. Для кожного лікаря життя людини завжди є вищим за будь-яку бюрократичну директиву.
Але давайте подивимося, чого немає у цій постанові. А немає там найголовнішого — відповідальності держави перед лікарем і медсестрою.
Де фінансові та соціальні гарантії? У постанові жодного слова про обов’язкові, гарантовані прямі доплати за роботу в умовах підвищеного ризику для життя. Жодної цільової надбавки за виконання обов'язків під час «червоного» рівня загрози.
Де страховий захист? Якщо медик дістає поранення або, не дай Боже, гине під час надання такої допомоги чи на виїзді — де чіткий, спрощений механізм спеціальної компенсації родин? Знову медикам пропонують проходити дев’ять кіл пекла бюрократичних процедур оформлення «нещасного випадку на виробництві».
Де гроші на укриття та захист? Посилення захисту приміщень та облаштування операційних в укриттях укотре «доручили опрацювати» разом із Мінфіном та місцевими бюджетами «протягом двох тижнів». П’ятий рік війни! А джерела фінансування — знову шукайте на місцях.
Окремий біль — це знову служба екстреної медичної допомоги. Бригадам «швидких» прямо приписано: виїзди не припиняти, диспетчерські працюють безперервно. Прибувати на місця влучань «з урахуванням наявної інформації про безпеку». А хто надає цю інформацію фельдшеру чи лікарю в машині, яка летить на виклик під час повторних ударів балістикою? Яким бронезахистом, якими шоломами та засобами індивідуального захисту держава централізовано забезпечила кожну бригаду ЕКМД?
Ми всі пам’ятаємо трагічні випадки в Києві та інших містах, коли медики «швидкої» потрапляли під повторні підступні удари ворога, виїжджаючи рятувати інших. Ми бачили розбомблені підстанції та знищені реанімобілі. І лише після гучних скандалів та тиску громадськості були порушені питання про місцеві компенсації та спорядження для бригад екстремки.
А що робить центральний орган виконавчої влади? Замість того, щоб розробити єдиний державний стандарт захисту та матеріального забезпечення медика в умовах війни, МОЗ видає документ, де медику залишили тільки обов'язки та ризики, а державі — зону відстороненого спостереження.
Знову все спихнули на плечі медиків: працюйте під бомбами, а про захист, страхову й гроші «колись потім».