![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanЯ коли про це думаю, то міркую так - ну, я тітка немолода, якщо для цих дітей, так взагалі бабуся. По фронтах політала, всякого чула і на свою голову отримувала - але коли тут вибух і хата повільно сунеться, зриваюсь з ліжка і репетую:
- Всі в калідор!
і страшно так...
так страшно...
як і мусить бути в таких випадках страшно.
Як завжди ставало страшно - так і стає.
Жодної адаптації.
А це малята. Уявляю, як страшно їм. Ні, навіть уявити не можу. Бо мені страшно навіть інтернет рити, щоб знати кількість загиблих цивільних, кількість поранених, кількість оцих "законних" цілей обстрілу.
Аж тут на мене валиться відео - перші хвилини після удару. Зйомка з машини. В машині грає якийсь російський хрєн, а хрєн в машині щирою російською мовою коментує. Ну, матюкається, понятно. Будь-хто тут би матюкався.
Але, думаю я - дядя. Ну, дядя. Дивись, он навіть ваш Філатов перейшов на щиру українську мову. Ну, йому положено, він чиновник, ладно. Але ж ти, дядя...
Там же зараз вбивають дітей. Можливо, навіть твоїх. А ти русскій рок крутиш. Ну, ладно, ти злякався, яка вже там українізація, заговорив звичним русскім матом. Але ж ти потім викидаєш це відео в інтернет. Без жодного розуміння причинно-наслідкових зв'язків. А шо такого?
Без коментарів, що тут вже коментувати. В мене і зараз купа друзів, з якими я спілкуюсь звичною мовою. В них ще повільна українська. Але все більше ми переходимо на українську. Всьому треба час. Я завжди була за лагідну українізацію. Але тут - куди ж вже лагідніше. Он, глянь, дядя, як "лагідно" вбивають наших дітей.
Але найбільше виносить, коли все це на фронті.
Слухайте, я не Фаріон. Я не буду кричати, щоб хлопчики й дівчатка отам на фронті - раз! - і почали миттєво спілкуватись українською. Як можуть, так і спілкуються. А хоч і англійською, хоч суахілі, аби ближній твій розумів. І дальній, кого там в полон беруть. Твоя рідна російська мова? Та й ладно. Воюєш славно, то й воюй російською. Потім українську вивчиш.
Але ж вони слухають русскій рок.
Русскій реп.
Дивляться русскую фільму.
Звично, привично, без роздумів і розуміння причинно-наслідкових зв'язків.
От як?
- Всі в калідор!
і страшно так...
так страшно...
як і мусить бути в таких випадках страшно.
Як завжди ставало страшно - так і стає.
Жодної адаптації.
А це малята. Уявляю, як страшно їм. Ні, навіть уявити не можу. Бо мені страшно навіть інтернет рити, щоб знати кількість загиблих цивільних, кількість поранених, кількість оцих "законних" цілей обстрілу.
Аж тут на мене валиться відео - перші хвилини після удару. Зйомка з машини. В машині грає якийсь російський хрєн, а хрєн в машині щирою російською мовою коментує. Ну, матюкається, понятно. Будь-хто тут би матюкався.
Але, думаю я - дядя. Ну, дядя. Дивись, он навіть ваш Філатов перейшов на щиру українську мову. Ну, йому положено, він чиновник, ладно. Але ж ти, дядя...
Там же зараз вбивають дітей. Можливо, навіть твоїх. А ти русскій рок крутиш. Ну, ладно, ти злякався, яка вже там українізація, заговорив звичним русскім матом. Але ж ти потім викидаєш це відео в інтернет. Без жодного розуміння причинно-наслідкових зв'язків. А шо такого?
Без коментарів, що тут вже коментувати. В мене і зараз купа друзів, з якими я спілкуюсь звичною мовою. В них ще повільна українська. Але все більше ми переходимо на українську. Всьому треба час. Я завжди була за лагідну українізацію. Але тут - куди ж вже лагідніше. Он, глянь, дядя, як "лагідно" вбивають наших дітей.
Але найбільше виносить, коли все це на фронті.
Слухайте, я не Фаріон. Я не буду кричати, щоб хлопчики й дівчатка отам на фронті - раз! - і почали миттєво спілкуватись українською. Як можуть, так і спілкуються. А хоч і англійською, хоч суахілі, аби ближній твій розумів. І дальній, кого там в полон беруть. Твоя рідна російська мова? Та й ладно. Воюєш славно, то й воюй російською. Потім українську вивчиш.
Але ж вони слухають русскій рок.
Русскій реп.
Дивляться русскую фільму.
Звично, привично, без роздумів і розуміння причинно-наслідкових зв'язків.
От як?