Diana Makarova · ВСТИГНУТИ

[don_katalan]

Сьогодні одна моя знайома врятувала чужих дітей.
Вона просто увірвалась до чату своєї дитини, та переписувалась з подругами. І моя знайома почала вимагати, щоб подруги перейшли до підвалу. Вони нарешті послухались і встигли.
Сьогодні наша сім'я і Ф.О.Н.Д. врятували сім'ю з маленькою дитиною.
Ми просто довго кликали їх до виїзду, та приїдьте, та хоч ненадовго (діло було в Прикарпатті), ми просто допомогли їм з житлом, доки вони не знайшли зручний будиночок. Вони виїхали, пожили в тихому місці, знайшли собі будиночок в оренду. І встигли.
Всі ці історії про один будинок, саме той, що обійшов сьогодні пабліки.
Всі ці історії насправді про копняк. Або про руку допомоги.
Ніхто нікого не врятував. Люди самі приймали рішення рятуватись. Але для цього іноді треба копняк, а іноді - рука допомоги.
Це відповідь на безліч закидів. Коли я вчергове пишу про евакуацію з небезпечних міст, коли я кричу до скону про евакуацію дітей з Харкова, Запоріжжя, та навіть Києва під час ночей посилених атак. І мені відповідають:
- А ми таким чином виховуємо в дітей мужність.
(!!!)
- А яка різниця, адже прилітає скрізь!
(серйозно? ви порівнюєте Харків і Франківськ? Про вірогідність щось чули, нє?)
- Та від судьби не втечеш.
(скажи це нашій подрузі, в чий будинок було сьогоднішнє влучання, але вона виїхала й вижила)
- Як ви дістали з вашими криками про евакуацію, скільки можна про це писати, займіться собою і не каркайте людям.
(без коментів)
Від судьби не втечеш.
Але побігати можна.
Хтось побіжить від копняка (нарешті), хтось прийме зважене рішення і дай Боже, щоб йому було на когось опертись під час цієї дистанції.
Каркайте, люди.
кОпайте, люди.
Вмовляйте. Відривайте від себе, якщо ви у відносній безпеці - і давайте тим, хто в одкровенній небезпеці.
Рятуйте чужих дітей.
Бо вони того варті.
Діти завжди варті...
Встигніть.