![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Алі Татар-заде
коли ми намагаємось показати історію доісторичних і навіть історичних, але традиційних народів, то робимо це лінійно, і маємо переривчасту лінію, яка майже повністю склаадється з пробілів й пунктирів.
Але самі ці народи користувалися іншою, циклічною системою. Застосовуючи її, ми отримаємо майже повну картину історії народу, поглядом зсередини.
Але для того слід її насамперед збагнути та усвідоміти.
Насправді це доволі просто.
Якщо якась подія сталася взимку, то в свідомости того народу вона передує весняним та наступає осіннім подіям такого ж типу. Реальний проміжок в нашій лінійній історії може бути століття, і навіть мати зворотній відлік у часі.
А зветься ця система дуже просто: календарне мислення.
Щороку традиційний народ проходить одні й ти ж самі цикли.
Вони наповнюються змістом всіх попередніх, наскільки стачає пам'яти, і зовсім трохи поліруються згори нещодавніми, але також сезонними новинами.
Щоби не надавати незрозумілих прикладів (які довше потім пояснювати, ніж ними ілюструвати), наведу єврейське свято Пурим з більш менш відомих загалу.
Це пам'ять про умовно весняні події, які присвячені одному мегасюжету: чудесному спасінню від геноциду. Спирається на біблійні часи, але сама свіжа дата се смерть сталіна навесні 53 року, напередодні масової планованої масакри совітських євреїв.
У кримських караїмів схожа ситуація: свято Ага-думпа присвячене щасливому для них випадку, коли переслідувач - ага Кефе - впав з човна та затонув у Феодосійській затоці.
На весняні, зимові, осінні та літні свята (і навпаки жалоби) накладає відбиток весь сезон.
Традиційно це чотири різні епохи одного року і всього життя, що присвячені збіру та проїданню врожаю, мисливським та рибальським запасам на зиму, вмінням протягнути зиму та насолодитися весняними радощами.
Трагичні події не перекреслюють, а додають контрасту. Так, різдво відмічають у найтемніші дні року, а якась давня поразка або масакра навесні, влітку чи восені підсилює трагічність на тлі буяння природи і дає відчути сильніше страждання загиблих та радість виживших.
коли ми намагаємось показати історію доісторичних і навіть історичних, але традиційних народів, то робимо це лінійно, і маємо переривчасту лінію, яка майже повністю склаадється з пробілів й пунктирів.
Але самі ці народи користувалися іншою, циклічною системою. Застосовуючи її, ми отримаємо майже повну картину історії народу, поглядом зсередини.
Але для того слід її насамперед збагнути та усвідоміти.
Насправді це доволі просто.
Якщо якась подія сталася взимку, то в свідомости того народу вона передує весняним та наступає осіннім подіям такого ж типу. Реальний проміжок в нашій лінійній історії може бути століття, і навіть мати зворотній відлік у часі.
А зветься ця система дуже просто: календарне мислення.
Щороку традиційний народ проходить одні й ти ж самі цикли.
Вони наповнюються змістом всіх попередніх, наскільки стачає пам'яти, і зовсім трохи поліруються згори нещодавніми, але також сезонними новинами.
Щоби не надавати незрозумілих прикладів (які довше потім пояснювати, ніж ними ілюструвати), наведу єврейське свято Пурим з більш менш відомих загалу.
Це пам'ять про умовно весняні події, які присвячені одному мегасюжету: чудесному спасінню від геноциду. Спирається на біблійні часи, але сама свіжа дата се смерть сталіна навесні 53 року, напередодні масової планованої масакри совітських євреїв.
У кримських караїмів схожа ситуація: свято Ага-думпа присвячене щасливому для них випадку, коли переслідувач - ага Кефе - впав з човна та затонув у Феодосійській затоці.
На весняні, зимові, осінні та літні свята (і навпаки жалоби) накладає відбиток весь сезон.
Традиційно це чотири різні епохи одного року і всього життя, що присвячені збіру та проїданню врожаю, мисливським та рибальським запасам на зиму, вмінням протягнути зиму та насолодитися весняними радощами.
Трагичні події не перекреслюють, а додають контрасту. Так, різдво відмічають у найтемніші дні року, а якась давня поразка або масакра навесні, влітку чи восені підсилює трагічність на тлі буяння природи і дає відчути сильніше страждання загиблих та радість виживших.