пережили радянський телевізор, переживемо і це

[don_katalan]

Алі Татар-заде
з дитинства мене оточували ровесники ідіоти. так мені здавалося. ідіоти були і старші за мене, і навіть зовсім дорослі.
Знаєте, як вони виявлялися?
Вони вставляли безглузді фрази в розмову, на хвильку примружувалися, чекаючи сміху чи посмішки, а потім здивовано дивилися: тобі шо, не посміхнуло?
Наведу приклад таких фраз (лише кілька, бо ім'я їм - легіон).
- Невдєньгах щастьє, а в іх калічіствє!
- І мьортвиє с косамі стаят!
- Абдула паджигай!
- Кіно уже кончілось!
і таке всяке.
Наприклад навіть таке:
- Тщь! тіха!
Вставлені навпомацьки, наче сліпим автором в текст, ці фрази різали вухо.
Я не розумів, чого вони їх сюди тягнуть.
А головне, чого вони ждуть, що я зараз розрегочусь?
Справа в тому, що я в дитинстві не мав телевізора.
вони посилали мні меседжі, які значили все для всіх, тільки не для мене.
і коли повернувся час, що люди знову заговорили мємамі, я стривожився.
Що, подумав я, як совок може існувати і в цифрову епоху?
Адже це так просто.
Навіщо формулювати думку, коли хтось за тебе її вже сформував.
Бери готове і - чекай, що тобі радо піддакнуть.
пережили радянський телевізор, переживемо і це.