ую ж природу мають пошуки рускоязичних футуристів нової мови, нової граматики і фонетики

[don_katalan]

Алі Татар-заде
знаєте що то було, коли московити двадцятих, тридцятих масово найменовували своїх немовлят в дивовижні Вілєни, Кіми, Аеліти, Авангарди, (і так до персонажа Войновича - "Пропаганда Парамоновна").
Справа в тому, що їхні діди так само зовсім недавно стали Харітонами і Парамонамі, Алєксєямі та Нікалаямі.
Пам'ять про те, що ім'я - фікція, функція і засіб виживання.
Існтинктивне, підсвідоме бажання позбавитися накинутого попами і жандармами.
Але їхнє національне і субетнічне коріння було знищене ще до світової війни, а остаточно спалене в ленінсько-сталінський час, до ноги.
Тую ж природу мають пошуки рускоязичних футуристів нової мови, нової граматики і фонетики.
Це анамнезна присутність якоїсь іншої мови в родині, наприклад угрофинської, балтської, тюркської, тунгуської, але неартикульована і табуйована.
-----
роль автора в історії.
Коли я читав Прокопія Кесарийського (особистий бібліотекар Юстиніана, ветеран попередніх війн), його блискучі "Готську війну", "Персидську війну", "Вандальську війну", то не міг відробитися від враження, що автор співчуває варварам.
Хіба, крім персів.
Мені було щемно від того, як гот, вандал чи інший представник здорового західного світу тримав шанс відбитися від імперії, але промахував його: чи інтригами, чи фатальною помилкою, чи не змівши переграти візантийських стратегів, чи через власну дурість і егоїзм (в тому числі намагання сепаратних переговорів заради себе коханого).
Я списував це на свою деформацію: природно, що не співчуваю тиранові, хоч би той і носив багряну плащаницю.
А потім мені трапила до рук ще одна книга Прокопія: "Таємна історія", яка грецькою звучить дуже знайомо: "Анекдота".
Якщо попередні "Історії" пан Прокопій публікував і навіть жив з гонорарів, то цю він писав таємно, в стіл.
Він там безжально викрив Юстиніана, Велізарія та всіх інших, кого згадує в своїх книжках.
Це і було його пряме ставлення до подій, до процесів.
Він писав це під смертельною загрозою, та все ж улаштував якось так, щоби книга потрапила до нащадків.
Вона стилістично химерна, не йде в порівняння з бестселерами які вийшли з його пера.
І вона написана психічно хворою людиною, яка, наприклад, божиться, що Юстиніан - диявол, не в переносному сенсі, а він сам це бачив.
Він бачив якось вночі в бібліотеці, як Юстиніан, не знаючи що Прокопій ще тут, зняв з себе голову і поклав читати книжку, поки безголове тіло записувало щось у своїх сувоях.
Але що мене вразило.
Прокопій знав (вірив), що своїм вчинком наносить удар по самому дияволу - а диявол жеж очевидно сильніший за нього.
І він все одне це писав.
От за це я його особливо заповажав.
Я не можу назвати зараз такого хороброго діяча із сучасників. Але сподіваюся, що вони теж існують.
=====
Олександр Михельсон
Прям поетична новина. НАТО, значицця, за рекордно короткі 6 місяців домовилося купити військову систему ШІ від Palantir, але розчулює інше: "Проєкт було розпочато у 2017 році... але у 2018 році компанія вийшла з проєкту після внутрішніх протестів співробітників Google щодо використання ШІ у війні".
Трактор в полі дир-дир-дир,
Їм не треба Palantir,
А от Кіми, Сі й пуйло
Знають: краще шоб було...