Diana Makarova · СИНДРОМ ТРУСІВ І ВИНОГРАДУ

[don_katalan]

Для себе я називаю цей феномен - Синдромом Аркадія Бабченка. Хоч пост буде й не про Аркадія Бабченка як такого. А про людей, які хворіють на цей синдром.
Для себе я називаю також цей феномен - Синдромом Трусів і Винограду. І це теж буде про людей, які хворіють на цей синдром.
Аркадія Бабченка українські люди або ненавидять, як гострий зразок всього росіянського - або цілують в уста яго сахарні, і це вже йде як зразок усього меншовартісного.
Людям, які цілують Бабченка в уста та інші органи, не доведеш нічого.
- Аркадій Бабченко воював в Чеченській кампанії на стороні росії. Чеченці стверджують, що Бабченко брав участь в каральних операціях.
- Ви всьо врьоті! Він наш і він гуманіст! І подивіться, як він допомагає ЗСУ!
- Аркадій Бабченко був разом з росією під час війни росії проти Грузії. Аркадій Бабченко входив в Грузію з Цхінвалі разом з російськими військами.
- Ви всьо врьоті! Він просто був російським репортером і подивіться, як він зараз допомагає ЗСУ!
- Аркадій Бабченко на початку війни росії проти України проліз на гору Карачун, там засвітив позиції наших військ, засвітив обличчя дівчини, яка служила в українському війську і з якогось дива назвав її снайпером. В дівчини вся сім'я була на окупованій території. Для сім'ї це означало смерть. Незважаючи на це, Аркадій Бабченко виставив її фото в інтернеті.
Також Аркадій Бабченко виставив в інтернеті українські позиції і ворог їх накрив.
Аркадія Бабченка за всі ці "подвиги" ледь не розстріляли наші воїни на горі Карачун. Але все ж помилували. Потузили, роздягнули до трусів і відправили голяком з гори.
- Ви всьо врьоті! Все було не так. І подивіться, як він допомагає ЗСУ!
- Коли в Італії заарештували українського військового, якому інкримінували, що він розстріляв італійського журналіста - Аркадій Бабченко виступив начебто на захист цього військового. Але виставив при цьому фото, вид з Карачуну на ворожу позицію через приціл. В той час як ми з ніг збивались, доводячи, що не було оптичного прицілу у військового. Тобто, виступаючи "на захист" цього військового, Аркадій Бабченко підставив його ще більше.
- Ви всьо врьоті!
Це волає Синдром Бабченка.
Це волає меншовартість України. Її обов'язкове бажання мати Старшого Брата з числа росіянського народу. Хто саме? Вам назвати імена?
Ой, та подивіться самі. Під будь-яким постом Бабченки цих восторженних українців повно. Руслан Горовий, ще один поклонник Бабченки, мене взагалі забанив з криком "Ви всьо врьоті!" - коли я спробувала донести до нього всю воєнську історію Бабченки.
Але моя розповідь буде не про Бабченку. А про людей, хворих на Синдром Трусів і Винограду.
... коли вам щось здається - вам таки не здається.
Мені довелось прожити життя, аби нарешті зрозуміти цю просту істину. Вона - про віру у власну підсвідомість. О, довіряй же їй, людино! Там, де свідомість буде вигороджувати ближнього чи дальнього твого, доводити, що треба цій людині дати шанс, що ця людина просто так збрехала, чи зрадила, вона просто не розуміла, давай же, о, давай повозимось ще з цією людиною, адже вона більше не буде, вона зробила висновки - підсвідомість в цей час скептично всміхається, крутить головою і каже:
- Ну, і дурак ти, батєнька. Якщо людина один раз зробила гидоту, не довіряй їй більше. Не треба. Пожалій час свого життя, їй-Богу.
З Аркадієм Бабченком вперше я стикнулась задовго до української війни, та навіть до грузинської. Стикнулась на абсолютно цивільній темі.
Аркадій Бабченко бодро-весело пописував тоді в ЖЖ, і мав там успіх. І одного разу він викинув пост, який розійшовся тисячним репостингом. Сльозами й шмарклями, рожевими слинями.
Пост був про прийомних дітей.
Мама Аркадія Бабченки виховує велику кількість прийомних дітей. О Боже, святе діло, Господь з тобою, звідки іронія?
Діло святе, згодна.
Але пост Бабченка було написано приблизно в такому ключі:
- Та чи знаєте ви, який це тяжкий труд, виховувати інтернатських? Ось взяти Машку. Вона винограду в житті не бачила, просила дати їй ще оцих вишень. А Людка не вміла читати до восьмого класу. А Свєтка не знала, як це, міняти труси. Так в брудних трусах днями і ходила...
і так далі.
Репостинг лився. Лили його люди в ключі святенництва:
- О, святі люди, ви робите невдячну, благодійну справу. Ми мусимо вклонятись вам, що взяли на себе біль і труд, виховувати з цих напівдиких звірят - людей.
і падали, падали ніц і росіяни, і українці.
І тільки кілька людей, я в тому числі, спитали:
- Скажіть, а це нормально, що цих дітей виставляють в інтернеті в такому світлі? Витягуючи їхні брудні труси й розмахуючи ними перед всім миром?
- Скажіть, а як ви гадаєте, ці ж діти колись виростуть, авжеж? Зайдуть до інтернету і прочитають цю гидоту про своє сирітське дитинство. Як воно їм буде це читати, га?
- Скажіть, а як можна настільки не поважати дитину, щоб отак виставляти її на весь інтернет. Практично роздягнену, в брудних трусах.
Нарешті ми спитали:
- Скажіть, а чого варте ТАКЕ милосердя? Без любові, без поваги, а лише з закоханістю у особистий тернистий шлях святого милосердя.
Боже, що здійнялось!
- Як ви можете? Ці люди святі, а ви їх ще й критикуєте!
- Як ви смієте! Бабченко ВОЄНКОР!!!
Підтримало мене тоді дуже мало людей. Пам'ятаєш, @Олена Білак?
Підтримали, сказавши твердо:
ДИТИНА ЦЕ ОСОБИСТІСТЬ
ДИТИНА МАЄ ПРАВО НА ПОВАГУ
ДОРОСЛІ НЕ МАЮТЬ ПРАВА ВИСТАВЛЯТИ НА ПУБЛІЧНИЙ ОГЛЯД ІНТИМНІ ПОДРОБИЦІ З ЖИТТЯ ДИТИНИ
От, власне, і все про Синдром Трусів і Винограду.
Бо коли тобі здається, що хтось робить гидоту - то тоді, скоріш за все, не здається. Бо гидота помітна. Вона воняє, гидота.
А тоді гидота опиняється на горі Карачун і підставляє наших військових - а ти такий:
- Боже, ну чому я не здивований?
От і все, от і все...
А, ні, ще не все. Власне, останніми днями по українському сегменту інтернету пройшов лютий репостинг одкровень матері, яка взяла на виховання дитину з інтернату.
Там отаке все - як дитина ходила в памперсі до шести років, бо в інтернаті так простіше. Як дитина в шість років мала педагогічну запущеність трирічки - і з яскравими прикладами цієї запущеності. Як дитина вважає себе некрасивою, тому мажеться маминою косметикою, щоб бути красивішою. Тобто, весь цей інтим, який розумні батьки тримають лише в пам'яті і сімейних посиденьках, де всі разом, і діти й батьки, регочуть над цими споминами.
Пост, написаний цією українською мамою, начебто корисний. Його написано як протест проти інтернатської системи в Україні. І я обома руками голосую за будинки сімейного типу, я теж виступаю проти інтернатів...
... але ж не так.
Але ж не розмахуючи брудними трусами дитини, яку ти взяла до свого дому і назвала донькою.
Але ж не вивалюючи на читача інтимні подробиці запущеності дитини. Про які вона згодом прочитає. Інтернет зберігає записи.
Мало того, що там інтимні подробиці, вивалені на весь світ. Там фото дитини. Там її ім'я. Як?
Як? Можна? Настільки? Не поважати? Дитину?
але потім я видихаю і згадую рідних мам, і їхні пости:
- Сьогодні мій Васічка зізнався, що він кохає Христинку, мріє її поцілувати і одружитись. І це в чотири рочки, ах-ха-ха!
- Сьогодні моя дівчинка-підліток нарешті зізналась, що вона закохана у Васю з паралельного.
я бачу відео, де дитина дивиться в камеру і рішуче каже мамі:
- Не знімай!
- Я не знімаю, чесно не знімаю. - відповідає мама.
І викидає відео до інтернету.
Мамо, як? Ти не виконуєш пряме прохання дитини, ти брешеш дитині і ти тут же викладаєш явку з повинною, демонструючи це в інтернеті? А ти подумала, що буде, коли твоя дитина виросте, подивиться цей старий пост і скаже:
- Мда, мама... А я тобі вірила.
Синдром Трусів і Винограду - так я називаю це для себе. Дякуючи гидоті від Аркадія Бабченка, викинутій колись в інтернет. Тій самій гидоті, після якої я вже не дивувалась ні інформації про участь його в Чеченській каральній кампанії, ні в участі в Грузинській війні на боці росії. Ні тому, як він надиктовує нашим меншовартісним українцям, що вони мають робити. А наші меншовартосні хавають. Бо Старший же Брат.
До речі, я прочитала всі коменти під постом тієї мами, що взяла сироту з інтернату і чесно розповіла подробиці її педагогічної запущеності. Приклавши ім'я й фото дівчинки.
Я прагнула знайти хоч один комент, де скажуть:
- Матінко, а ти дієш неетично. Без поваги й без любові до своєї названої доньки.
Ні, я не знайшла таких коментів. Там тільки про святість благодєтєля. Приблизно як і в старій історії з Аркадієм Бабченком, де він з усіх сил принижував сиріт, яких взяла на виховання його мама. А інтернет аплодував йому і кричав про святість подібного милосердя.
Чорт...
Здається, в чомусь ми ще дуже схожі на росіянців.
Можливо, саме тому наші меншовартісні Молодші Брати так схиляються в поклонах перед Старшим Братом З Росії:
- Ви всьо врьоті! І вобшчє, він так допомагає ЗСУ!
Це не з заміток Білого Пальта. Це про етику, про звичайнісіньку етику. Елементарну етичну складову суспільства.
Це з тих же записів на скрижалях, над якими починають замислюватись люди:
- що етично, а що вкрай неетично казати людині, як автратила рідного чи коханого у війні
- як етично, і як вкрай неетично знімати поховання загиблих
- як етично і як неетично порівнювати страждання людей України (підказка - взагалі не порівнювати)
- і як...
як же все-таки спілкуватись з дітьми на інтимні теми, як нести їхні таємниці, щоб ПРО ЦЕ НЕ ЧИТАВ ВЕСЬ ІНТЕРНЕТ?
Навіть коли ти робиш це, вибравшись на освячену трибуну корисного слова та корисної ідеї.
Та дуже просто. Адже коли підсвідомість каже тобі, що тут воняє якоюсь гидотою - повір їй, людино, просто повір.
Ми ж не росіяни, авжеж?