Diana Makarova · ІДІТЬ І СПРОБУЙТЕ ВИПРАВИТИСЬ

[don_katalan]

....."Це сталося багато років тому. Гедліберг мав репутацію найчеснішого, найбездоганнішого міста у всій окрузі. Він зберігав за собою цю бездоганну репутацію протягом уже трьох поколінь і пишався нею більше, ніж усіма іншими своїми здобутками. Гордість його була така велика, і йому так хотілося увічнити себе, що він почав утовкмачувати засади чесності навіть немовлятам у колисці, і поклав ці засади в основу їхнього виховання й на дальші роки. ".....
(Людина, що спокусила Гедліберг, Марк Твен)
Америка тоне.
Не економічно, Боже збав. Щоб такий лайнер затонув в океані економіки - одного трампізму мало. Але цей лайнер все ж тоне на очах усього світу і якщо відгородитись від небезпеки ТАКОЇ Америки - то спостерігати за цим навіть цікаво.
Можна скільки завгодно оплакувати смерть чи анабіоз Голосу та Свободи - але якщо саму Америку це влаштовує, хто ми такі, щоб плакати за голосами Америки?
Не буде Галя, буде другая.
Святе місце - і далі за текстом.
А професіонали, що лишились за бортом, зрештою, своє місце теж знайдуть. Якщо вони професіонали.
....."Вранці Гедліберг прокинувся уславленим на весь світ, здивованим, щасливим і гордовитим. Гордовитим понад усяку міру. Дев’ятнадцятеро його наймаєтніших громадян разом з дружинами потискували одне одному руки, сяяли усмішками, обмінювалися привітаннями й казали, що після такої події у мові з’явиться нове слово "гедліберг", як синонім слова "непідкупний", і що це слово залишиться в словниках навіки. Громадяни щаблем нижчі та їхні дружини поводились майже так само.".....
(Людина, що спокусила Гедліберг, Марк Твен)
Історію про Гедліберг написав колись великий американець Семюел Клеменс, псевдонім Марк Твен. Звичайно, ви пам'ятаєте цю смішну історію. Але дозволю собі нагадати.
... колись містечко Гедліберг, уславлене своєю святістю та чеснотами, образило незнайомця, що проїздив там. І той вирішив помститись. За кілька років він розробив ієзуїтську помсту, яка мала накрити все місто Гедліберг.
Одного разу вночі до Гедліберга доставили торбу, повну золотих монет. Супроводом йшов лист, де розповідалась сльозлива історія - мовляв, торбину дарує бідолаха, який колись потрапив до Гедліберга зовсім без грошей. І мав би зовсім піти на дно, але один громадянин міста дав милостинею 20 доларів. Це так вразило бідолаху, що він взявся за розум, вклав гроші, розбагатів і ось тепер хоче віддячити тому громадянину.
Але як його знайти?
Цю справу колишній бідолаха, а тепер звичайний мільйонер, і хоче покласти на найчесніші плечі Гедліберга. А перевірити просто. В торбинку вкладено ще одного листа, вже з перевірочними текстами. І якщо до певного часу громадянин, що дав милостиню, згадає ці слова, і вони збіжаться з написаним в перевірочному - то торбинка з монетами і належатиме йому.
Зрозуміло, що історія сколихнула весь Гедліберг і навколишні міста. І в призначений час до міста з'їхалась силенна сила гостей та репортерів. Мали зачитувати одну записку з зізнанням - якщо така буде.
Але біда в тому, що напередодні зборів священник, якому було доручено вести процес, отримав рівно дев'ятнадцять записок. І в кожній з них писалось:
"Це я подав милостиню в 20 доларів незнайомцю. І сказав йому: "Ви не така погана людина. Йдіть і спробуйте виправитись" - і підпис.
Під кожною ідентичною запискою стояв підпис одного з найзаможніших і найповажніших жителів міста. Дев'ятнадцять записок - дев'ятнадцять підписів. І зал, де зібралось все місто, гості міста і репортери, охопив регіт.
Річ в тому, що дев'ятнадцять сімейств, які й несли в собі славетнозвісну чесноту Гедліберга - отримали напередодні таємного листа, кожній родині по листу. І в кожному заявлялось:
"Я був свідком цієї історії і я точно знаю, що то були ви. Це ви сказали фразу "Ви не така погана людина. Ідіть і спробуйте виправитись..."
І кожна чеснотна родина клюнула на наживку і скористалась обманом.
Нічим хорошим це не закінчилось. НАд Гедлібергом сміявся навіть сам Гедліберг. Скінчилась віра в непорушну чесноту - та й чи була вона, ця віра, у всіх, крім пихатих чеснотних сімейств Гедліберга?
Америка тоне.
Насправді біда не в цьому, бо все колись закінчується - як зима тривоги нашої, весна наших сподівань, чеснота Гедліберга, уявна демократія Америки. НЕ в тому біда. А в тому, що ніхто не пожаліє. Ніхто не стане співчувати Америці - як не співчував ніхто Гедлібергу, який згубив насправді не віроломний незнайомець, о ні. Згубила сама пиха, в якій втонуло містечко Гедліберг.
Надто пихато Америка насаджувала порядок в світі, забувши про порядок в своєму домі. Бо надто довго несла себе Америка як лайнер демократії (хм...), лідера справедливості (насправді ні), оплоту безкорупційного управління державою (му-ах-ха-ха).
Бо надто довго несла вона власну гордість, так, що й сама не помітила, коли ця гордість переросла в звичайнісіньку пиху.
Америка нарешті прокинеться від свого анабіозу, не може бути, щоб не прокинулась. І дай Боже, щоб в прокиданні своєму Америка нарешті зрозуміла, в чому ж вона потонула.
А чи ледь не потонула, тут вже як станеться.
І тоді, можливо, ворухнеться одна стара могила на цвинтарі Вудлон, що в місті Ельмірі, штат Нью-Йорк, і реготне звідти інфернальним реготом один старий жартун - і згадаємо ми про містечко Гедліберг, і зрозуміємо, що писано було цю розповідь точно не про Гедліберг. А може, про саму Америку?
Бо хто ж і знав Америку, як не він - той, хто назвався свого часу вигуком лоцманів Місісіпі - Марк Твен.
Він точно знав, що в самозакоханості можна втонути, інакше б чому в перевірочному листі Людини, Що Спокусила Гедліберг, було написано:
"І я сказав йому - Ви не така погана людина. Ідіть і спробуйте виправитись, а ні, то – пригадаєте моє слово – настане день, коли гріхи зведуть вас у могилу, і ви потрапите в пекло або в Гедліберг. Перше – краще"
(Людина, що спокусила Гедліберг, Марк Твен)