26 листопада – річниця I-го з’їзду Народних Комітетів Закарпатської України

[don_katalan]

68 років тому було прийнято доленосне для Закарпаття рішення про возз’єдння краю із тодішньою радянською Україною.
У понеділок, 26 листопада, заступник голови обласної адміністрації Антон Громовий та заступник голови обласної ради Андрій Сербайло зустрілися з делегатами I з’їду Народних Комітетів Закарпатської України.
26 листопада 1944 року у міському кінотеатрі Мукачева відбувся І з`їзд Народних Комітетів Закарпатської України, де були присутні 663 делегати.
Найважливішим документом, одностайно прийнятим І-м з’їздом Народних Комітетів, був Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною і вихід зі складу Чехословаччини, повідомили “НЕДІЛІ” у прес-центрі ОДА.

Вітаючи делегатів I з’їзду, Антон Громовий зазначив:
- Сьогодні Україна – самостійна держава і наш край, завдяки Вам, є її частиною. Запевняю, керівництво області не забуває про учасників з’їзду, ми хотіли б подякувати Вам за рішення, що дозволило об’єднати Закарпатський край із Україною.
zakarpatpost.net


Проте хотілось підробиць цієї подію а Вікіпедія одразу наштовхнула на невелике протиріччя:
Історія Закарпаття з 1918 по 1945 рік

Після ліквідації незалежності Чехо-Словаччини 15 березня 1939 року в Закарпатті було проголошено незалежну державу — Карпатську Україну. Президентом нової держави став Августин Волошин. 18 березня 1939 року в Закарпаття було введено угорські війська, незалежність було ліквідовано, а територію анексувала Угорщина. Після окупації краю Червоною армією в жовтні 1944 року на Закарпатті було проголошено самостійну державу — Закарпатську Україну зі своїм урядом — Народною Радою. Це державне утворення проіснувало лише до липня 1945 року, коли відбулося возз'єднання з УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З'їздом народних комітетів Закарпатської України постанови «про возз'єднання з Радянською Україною».
============
Довелось копнути глибше і ось як це приблизно виглядало в 1944-45 роках:
Джерело - "Здійснилися віковічні надії" Василь ДЗЬОБАК (Урядовий Кур`єр)

На звільнену від фашистів частину Закарпаття у м. Хуст згідно з радянсько-чехословацьким договором прибула місія лондонського уряду Чехословаччини на чолі з міністром Франтішеком Немецем. До її складу входили цивільні та військові спеціалісти. За рекомендаціями лідера Компартії Чехословаччини К. Готвальда та уряду ЧСР до неї включили Івана Туряницю, на той час громадянина Чехословаччини й офіцера її армії, із довоєнних часів відомого в Закарпатті діяча, одного з лідерів крайової (Підкарпатської Русі) організації Компартії Чехословаччини, учасника Великої Вітчизняної війни.

Таким чином, у краї складалося фактично двовладдя: з одного боку - чехословацька адміністрація, з другого - місцеві народні комітети і військові комендатури Червоної армії. Зрозуміло, що сторони мали різні погляди на майбутнє Закарпаття. Проте більшість населення - українці, русини не хотіли слухати тих, хто виступав за єдність з Чехословаччиною. Тому окремі з активних агітаторів, хто відстоював такі погляди, не користувалися підтримкою. Як свідчить відомий ужгородський історик М. Болдижар, через те вони навіть не були обрані делегатами на Перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України.

Поталанило з лідером

Добре знаючи настрої закарпатців, Іван Туряниця порвав із командою Ф. Немеца і очолив рух за возз'єднання краю з Радянською Україною. Він головував і був основним доповідачем на першій повоєнній конференції комуністів Закарпаття, що відбулася 19 листопада 1944 року в Мукачеві. Вона підтвердила створення самостійної Комуністичної партії Закарпатської України та обрала його першим секретарем ЦК. Одностайно схвалена делегатами Резолюція включала основні положення, висунуті в доповіді: про необхідність остаточного вирішення питання про возз'єднання краю з Великою Україною, про необхідність конфіскації поміщицьких земель і передачі їх безплатно мало- і безземельним селянам, націоналізації банків, заводів, фабрик, поліпшення матеріально-побутового становища трудящих, встановлення восьмигодинного робочого дня, надання допомоги потерпілим від фашистської окупації селянам, запровадження безплатного навчання в усіх школах, відбудови зруйнованих об'єктів народного господарства, відновлення роботи громадських об'єднань, надання допомоги Червоній Aрмії в розгромі гітлеризму.

Через тиждень, 26 листопада, у Мукачеві відбувся Перший з'їзд народних комітетів краю. 663 делегати ухвалили Маніфест, який зобов'язував створену з'їздом Народну Раду на чолі з Іваном Туряницею здійснити віковічну мрію населення Закарпаття - возз'єднатися в єдиній Українській державі. Уряд Закарпатської України негайно направив Верховній Раді СРСР та Верховній Раді УРСР відповідні прохання, зважаючи на те, що з'їзд НКЗУ проголосив Закарпатську Україну самостійною адміністративно-політичною одиницею зі своєю законодавчою і виконавчою владою. Водночас розгорнулася велика робота з роз'яснення рішень з'їзду, збору підписів під схваленим ним Маніфестом про возз'єднання.


Протягом місяця під цим доленосним документом підписалося майже 250 тис. людей, тобто все доросле населення краю. Нині дехто з новітніх політиків намагається стверджувати, що возз'єднання не було таким переважаючим прагненням. "Але час показав, - згадує авторитетний в області Микола Сюсько, - що вибір наших батьків був єдиновірним. І мої родичі добровільно поставили свої підписи і хрестики під цим Маніфестом. Бо вірили і надіялися, що позбудуться злиднів і безправ'я, матимуть вони і їхні діти краще життя".

Масовість і демократизм процесу підтримки Маніфесту визнав навіть Ф. Немец. У телеграмі президенту ЧСР Е. Бекешу він однозначно підтвердив, що "рух на Закарпатській Україні за відокремлення від республіки (ЧСР) і приєднання до Радянського Союзу в теперішній його фазі треба визнати за рух народний і масовий".

У ті доленосні дні Іван Туряниця разом зі своєю командою не знав відпочинку, трудився натхненно і самовіддано. Виступав на численних масових мітингах, де приймалися резолюції на підтримку входження Закарпаття до Радянської України, брав участь у засіданнях окружних, сільських народних комітетів, допомагав їм вирішувати численні поточні управлінські, господарсько-побутові питання. "Він був улюбленцем, своєю людиною серед селян, своїм серед інтелігентів, - каже Ю. Ільницький, який майже два десятиліття очолював керівництво області, а в повоєнні роки лише набирався досвіду, знань у старшого товариша. - Приваблював усіх своєю працелюбністю, рішучістю, винятковою порядністю".

На користь людей

За ініціативою Івана Туряниці 5 грудня 1944 року Народна Рада схвалила декрети: про перехід прав власності на державне майно від Чехословацької Республіки та Угорського Королівства до Закарпатської України; про націоналізацію підприємств, що виготовляють спиртні напої; про усуспільнення пивоварного заводу графа Шенборна-Букгейма в Підгорянах; про конфіскацію будинків і рухомого майна прислужників німецько-угорських окупантів. Було прийнято постанови про облік та впорядкування братських та індивідуальних могил офіцерів і бійців Червоної Армії, підпільників та партизанів, про занесення цих могил до Книги пам'яті народної влади, встановлення на них пам'ятників; про звернення до закарпатців вступати до лав Червоної Армії.

На пропозицію голови Народна Рада оперативно утворила суди, націоналізувала акційні та відкрила народний банк, скасувала лихварські позички, виділила допомогу жертвам нацистського терору. Було створено надзвичайну комісію з обліку шкоди, заподіяної німецько-угорськими окупантами, розслідування і встановлення їхніх злочинів. Комісія підсумувала: за час окупації фашисти загнали із Закарпатської України у в'язниці та концентраційні табори 183,4 тис. мирних жителів, з них майже 115 тис. було закатовано. Населенню краю загарбники завдали матеріальної шкоди на майже 3 млрд крб, а підприємствам, установам і громадським організаціям - на 774,5 млн крб. Було названо винуватців злодіянь проти трудящих Закарпаття.

Наскільки активною була підтримка закарпатців народної влади, свідчать результати призову до Червоної Армії. До її лав вступило понад 25 тис. добровольців, а чехословацькі мобілізаційні органи змогли залучити до своїх збройних формувань лише 3 тис. чоловіків.

Слід нагадати, що зважаючи на ситуацію, Народна Рада 5 грудня 1944 року ухвалила рішення, яким зобов'язала сільські, міські та окружні народні комітети розірвати всі стосунки з цивільною та військовою адміністрацією Ф. Немеца. Того ж дня І. Туряниця надіслав лист президенту Чехословаччини з проханням якомога швидше дати вказівку своєму представникові про від'їзд із території Закарпатської України.

23 січня 1945 року Й. Сталін направив Е. Бенешу телеграму, в якій нагадав про висловлену раніше президентом ЧСР готовність передати Закарпаття Радянському Союзу, а після волевиявлення населення вирішувати це питання за взаємною згодою між СРСР і Чехословаччиною, коли це визнають "доцільним обидва уряди".

Доленосні рішення

Обговорення закарпатської проблеми продовжилося в березні того ж року після повернення Е. Бенеша з лондонської еміграції до Чехословаччини. Перебуваючи з візитом у Москві, Бенеш заявив, що "вважає приєднання Закарпатської України до Радянського Союзу природним", і запропонував домовитися щодо його процедури.

Відповідний договір і протокол до нього було підписано 29 червня 1945 року керівниками урядів двох країн, а 22 листопада - ратифіковано Тимчасовими національними зборами Чехословаччини, 27 листопада - Президією Верховної Ради СРСР. Угорщина не висувала претензій на територію Закарпаття. Інші європейські держави погодились із возз'єднанням Закарпатської України з Радянською Україною у складі СРСР.

Поки між урядами ЧСР та СРСР тривали консультації та переговори, Народна Рада Закарпатської України предметно вела буденні організаторську, господарську, соціально-культурну, політичну роботи. За цей час було прийнято рішення про заборону діяльності фашистських партій, спілок, товариств, розповсюдження і зберігання їхньої літератури, конфіскацію видавництв, скасування закону про обмеження в політичних і економічних правах єврейського населення, про благоустрій населених пунктів, про забезпечення населення продуктами харчування тощо.

За короткий час було проведено земельну реформу, багато зроблено у відбудові зруйнованих окупантами підприємств промисловості, транспорту, зв'язку. Запроваджено восьмигодинний робочий день, соціальне страхування, безоплатну медичну допомогу. Активізувалася кооперація, торгівля, в тому числі і завдяки приватній ініціативі, почало нормалізуватися постачання населенню товарів першої необхідності.

Нова влада з величезною наполегливістю розбудовувала та вдосконалювала систему освіти. В результаті вже з 1945 року запрацювали 560 початкових і 30 неповносередніх шкіл. Вперше за тисячолітню історію краю в Ужгороді відкрився державний університет.

15 грудня 1945 року ЦК ВКП(б) схвалив постанову про визнання за можливе прийняти Комуністичну партію Закарпатської України до складу ВКП(б). Замість ЦК КПЗУ було призначено обласний комітет КП(б)У. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 року була створена Закарпатська область Української РСР. Через три дні на її території запроваджено законодавство УРСР, замість Народної Ради вищим органом законодавчої влади тут, як і скрізь в Україні, стала Верховна Рада УРСР, а виконавчої - Рада Міністрів УРСР.

фото з Держархів Закарпатської області