![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova
Ihor Lutsenko написав про тіньовий військово-промисловий комплекс нашого фронту.
Здається, він першим про це написав, та й то завуальовано, хто знає, той зрозуміє, а хто не знає, тому й не треба. Але я вдячна, що він про це написав. Рано чи пізно про це прийдеться говорити і ось чому...
... Здається, немає на лінії фронту підрозділу, який би не мав свого заводу вироблення боєприпасів та дронів. Я бачила ці заводи. Це вражає. Крім того, що вражає - це вкладає в душу такий неймовірний оптимізм, що дай Боже й вам. Це можна назвати "Порятунок потопаючих - справа самих потопаючих", і така назва буде пошлою, бо хто це тут потопаючі? Хвилиночку! Ходи до нас, ми щось тобі покажемо.
Ти увійдеш і побачиш стрункі ряди принтерів
Гори готових в роботу болванок.
Ящики готових до роботи виробів.
Тебе познайомлять з майстрами - це зазвичай поранені й контужені легкотрудніки. Це також унікальні майстри, яких вдалось вичепити з полігонів. Видрати від невмолимої машини мобілізації, яка працює під гаслом "всі в піхоту!"
Якщо ти свій чи прийшов з хорошою рекомендацією - далі ти можеш побачити лісопилку. Бо хороший організм виходить на фронт, ВЖЕ маючи куплену лісопилку, а то і не одну. Куплене чи орендоване СТО. Там теж працюють майстри за профілем. Бо, доки десь у високих кабінетах ламають списи, куди відправити оцих викладачів, оцих автомеханіків, цих інженерів - в штурмовики чи піхоту - фронт давно вирішив це питання сам. Фронт вміє економити життя й роботу спеціалістів, потрібних для роботи цієї величезної машини, для її невпинних коліщаток і механізмів.
Машини фронту.
Це про лінію фронту, яка надовго.
Я бачила початок цього всього. Початок будувався від 2015 до 2022. Потім перший шок. Перший відступ, коли кидалось все напрацьоване, набуте...
А потім всі якось озирнулись навколо.
Зрозуміли, що чекати на допомогу від народу - воно, звичайно, класно, але довго - і почали власну розбудову. Стоять-то вже роками, без виходів організмів на ППД. Тож треба жити, треба якось жити.
І понеслось. Оренди СТО та лісопилок, з подальшим викупом. І розгортання тіньового військово-промислового комплексу, про який елегантно написав Луценко.
Мене завжди це неймовірно вражало. Це вміння нашої армії вийти на позиції, озирнутись навколо, почухати потилицю - і вже дивись, за кілька тижнів ці покинуті хати зазнали бліц-дуже-косметичного, але все ж ремонту. Проведена вода, є теплий туалет. І є власна маленька промисловість.
Цей досвід колись буде вивчатись. Цілі експедиції з майбутніми дисертаціями під пахвами стануть шикуватись до колоній.
Яких колоній?
Ну, як яких. Тих самих, де відсиджуватимуть свої строки оці меткі офіцери, що розгорнули й організували позаштатне виробництво потрібних підрозділам речей - дронів, боєприпасу до них, пиляних дощок для бліндажів, ремонту штатних та позаштатних машин. Всього того, що не дає державне забезпечення Міноборони, а якщо дає, то поганої якості і довго, дуже довго. Всього того, що вже давно не в силах покрити волонтерство.
За все це будуть судити і карати.
- В смислі, Макарова, що ти верзеш? За що карати? Люди роблять корисну справу! А що ж, вмирати мовчки, бо держава не забезпечила справними евакуаторами чи потрібною (безмежною) кількістю дронів?
- Ага. Саме за це. Карати будуть обов'язково. Державна машина працює саме так. - відповідаю я.
- Ти що, ставив своїм майстрам бойові? От вони не в окопі, а ти закривав їм бойові? - спитають в командира.
- І що, половину з цих бойових забирав на розвиток свого заводику? - спитають.
- А яке ти мав право купувати лісопилку і скуповувати навколишній матеріал?
- А яке ти мав право ставити на вибухові роботи оцих Кулібіних? Що, отак прямо ракетне паливо витоплювали і далі готували гремучі суміші? Ну, ти, командир, дайош!
А знаєте, я ж нічого такого особливого не кажу. Вони і самі не приховують своїх робіт. І не приховують, ЯК САМЕ розвиваються ці промисловості, щоб були вони рентабельними. І поліпшення власного матеріального стану і стану свого підрозділу не приховують. Хоча чудово знають, що за ними прийдуть. Рано чи пізно. От тільки фронт трохи відступить - і прийдуть.
Але поки що літають дрони, будуються лінії, сиплеться на голови ворогів усяке вибухово-кулібінське, ремонтуються машини підрозділу. І все це працює на наступні роботи:
- вижити
- вбити ворога
- втримати фронт
Чи треба про це писати й говорити?
Мабуть, що дійсно не дуже треба. Хоча хлопчики запевняють, що в них вже були знімальні групи ТіВі, тобто, секрет цей - секрет Полішинеля.
Але в нас же як? Те, про що не говориться широко - наче й не існує. І свого часу, коли раптом вибухне це таємне знання - знання, яке особливо ніхто й не приховує - народ ахне. І полетить ламати списи в безкінечних тредах фейсбуку, тіктоку, інсти чи якої там мережі, що стане модною в майбутньому.
Тил завжди любить пообсмоктувати дії фронту.
Тил любить також повчити фронт, як мусить воювати фронт.
Тил знає, як правильно.
Фронт знає, як оптимально.
Насправді промисловість забезпечення підрозділів розвинена далеко не у всіх підрозділів. А жаль. Безмежний жаль.
У більшості бригад та батальйонів знімають з польотів пілотів і відправляють їх до піхоти. Знімають досвідчених водіїв та автомеханіків і туди ж. Така тенденція. Он навіть штатні міноборонівські та генштабівські пабліки захлинаються від щастя, показуючи, як викладач рідкісної спеціалізації сидить в окопі і намагається начитувати студентам лекцію. Ідіоти від генштабу та МО навіть не розуміють, що цим вони розписуються у власному ідіотизмі.
Тоді, коли у командира підрозділу є голова, а в голові мізки, а не дві звивини, та й ті від фуражки - тоді і починає підрозділ розвивати власні технології.
Тому що, коли штатне забезпечення не встигає за ривком технологій - підрозділ сам собі стає ривком технологій.
Бо технології не спиниш.
А підштовхнути їх можна.
... до речі, я чула, в росіян те саме. Ліплять, майструють, поспішають за технологіями. Прямо там, на захоплених ними територіях. Не відходячи від фронту. Бо вважати росіян ідіотами хоча і модно, але це не відповідає дійсності.
Теж на жаль.
... окремим пунктом майбутніх дисертацій піде симбіоз місцевих цивільних і військових. О, це буде широкий пункт. Але про нього теж не завжди можна буде писати у відкритих пабліках.
Ні поймуть.
🙂
Ілюстрацію я хотіла взяти з одного з заводиків - але ні.
Ілюстрація буде символічною, як смайл.
автор фото Oleksandra Makarova
===
Ihor Lutsenko
треба буде амністію
---
Diana Makarova
Ihor Lutsenko таку, яка працювала для волонтерства? До кінця травня 2022 року і все. Нам тоді чиновники з мінфіну й податкової просто в лоб заявили, навіть не стісняючись: "Амністія була до кінця війни. Війна закінчилась, тому закінчилась амністія"
Ми вирячили очі. Нам на блакитному оці пояснили, що ворог же відступив від Києва. Всьо.
---
Natali Red
Diana Makarova війна у всіх різна((
-----
Ihor Lutsenko · Ми можемо відкинути ворога. І ми це робимо.
У нас є можливості закрити небо від його крил-розвідників, прицільно заглушити усі його ФПВ і мавіки, збити з курсу його КАБи. Ми це все вміємо.
Ми можемо заблокувати небо над ворогом, замінувати дороги, позбавити його постачання БК, пального і харчів. Його РЕБи згодом будуть або знищені, або задихнуться; рано чи пізно погаснуть його вогневі точки.
Потім у слушний момент термобари знесуть будівлі, де він ховатиметься, фугаси впадуть на його бліндажі, ФПВ доб'ють бронетехніку, котра прориватиметься на допомогу.
І територію зачистять наші штурмовики.
А що може противник, крім самовбивчих піхотних штурмів?
***
Левову частку нашої зброї, якою ми це все робимо, ми виробляємо самі.
Нелегально, якщо так розібратися. В сільських хатах неподалік фронту, в підвалах і погребах, в напіврозвалених цехах. На задніх дворах будинків розпусти.
Це - наш тіньовий військово-промисловий комплекс, який неможливо знищити навіть ядерною зброєю, який має передове секретне знання, як цивільними технологіями будувати складні системи.
Одного разу найбільший наш союзник вимагав від нас капітуляції, перекрив поставки на кілька місяців. Виявилося, що нам було важко - але загалом ми трималися.
І зараз ми тримаємося. В сільських хатах ми робимо смертельну зброю, а стелю в тих хатах підпираємо колодами, щоб не впала. По воду йдемо в криниці, палимо цигарки у вишневому садку. А під стріхою сплавляємо римську сталь з нашим металом - я щойно тримав у руці такий сплав, котрий завтра полетить шукати ворожу плоть.
Ми - військо, ми атакуємо вивірено і стрімко; а що здатен противник, крім м'ясної люті?
***
Якщо нам даватимуть гроші, ми створимо в хатах ще більше зброї і будемо ще й іти вперед.
Власне, це ми демонстративно, показово, навмисне робимо.
Ми відкидаємо ворога - якраз у той момент, коли ворог з усіх сил намагається показати нас слабкими.
Ihor Lutsenko написав про тіньовий військово-промисловий комплекс нашого фронту.
Здається, він першим про це написав, та й то завуальовано, хто знає, той зрозуміє, а хто не знає, тому й не треба. Але я вдячна, що він про це написав. Рано чи пізно про це прийдеться говорити і ось чому...
... Здається, немає на лінії фронту підрозділу, який би не мав свого заводу вироблення боєприпасів та дронів. Я бачила ці заводи. Це вражає. Крім того, що вражає - це вкладає в душу такий неймовірний оптимізм, що дай Боже й вам. Це можна назвати "Порятунок потопаючих - справа самих потопаючих", і така назва буде пошлою, бо хто це тут потопаючі? Хвилиночку! Ходи до нас, ми щось тобі покажемо.
Ти увійдеш і побачиш стрункі ряди принтерів
Гори готових в роботу болванок.
Ящики готових до роботи виробів.
Тебе познайомлять з майстрами - це зазвичай поранені й контужені легкотрудніки. Це також унікальні майстри, яких вдалось вичепити з полігонів. Видрати від невмолимої машини мобілізації, яка працює під гаслом "всі в піхоту!"
Якщо ти свій чи прийшов з хорошою рекомендацією - далі ти можеш побачити лісопилку. Бо хороший організм виходить на фронт, ВЖЕ маючи куплену лісопилку, а то і не одну. Куплене чи орендоване СТО. Там теж працюють майстри за профілем. Бо, доки десь у високих кабінетах ламають списи, куди відправити оцих викладачів, оцих автомеханіків, цих інженерів - в штурмовики чи піхоту - фронт давно вирішив це питання сам. Фронт вміє економити життя й роботу спеціалістів, потрібних для роботи цієї величезної машини, для її невпинних коліщаток і механізмів.
Машини фронту.
Це про лінію фронту, яка надовго.
Я бачила початок цього всього. Початок будувався від 2015 до 2022. Потім перший шок. Перший відступ, коли кидалось все напрацьоване, набуте...
А потім всі якось озирнулись навколо.
Зрозуміли, що чекати на допомогу від народу - воно, звичайно, класно, але довго - і почали власну розбудову. Стоять-то вже роками, без виходів організмів на ППД. Тож треба жити, треба якось жити.
І понеслось. Оренди СТО та лісопилок, з подальшим викупом. І розгортання тіньового військово-промислового комплексу, про який елегантно написав Луценко.
Мене завжди це неймовірно вражало. Це вміння нашої армії вийти на позиції, озирнутись навколо, почухати потилицю - і вже дивись, за кілька тижнів ці покинуті хати зазнали бліц-дуже-косметичного, але все ж ремонту. Проведена вода, є теплий туалет. І є власна маленька промисловість.
Цей досвід колись буде вивчатись. Цілі експедиції з майбутніми дисертаціями під пахвами стануть шикуватись до колоній.
Яких колоній?
Ну, як яких. Тих самих, де відсиджуватимуть свої строки оці меткі офіцери, що розгорнули й організували позаштатне виробництво потрібних підрозділам речей - дронів, боєприпасу до них, пиляних дощок для бліндажів, ремонту штатних та позаштатних машин. Всього того, що не дає державне забезпечення Міноборони, а якщо дає, то поганої якості і довго, дуже довго. Всього того, що вже давно не в силах покрити волонтерство.
За все це будуть судити і карати.
- В смислі, Макарова, що ти верзеш? За що карати? Люди роблять корисну справу! А що ж, вмирати мовчки, бо держава не забезпечила справними евакуаторами чи потрібною (безмежною) кількістю дронів?
- Ага. Саме за це. Карати будуть обов'язково. Державна машина працює саме так. - відповідаю я.
- Ти що, ставив своїм майстрам бойові? От вони не в окопі, а ти закривав їм бойові? - спитають в командира.
- І що, половину з цих бойових забирав на розвиток свого заводику? - спитають.
- А яке ти мав право купувати лісопилку і скуповувати навколишній матеріал?
- А яке ти мав право ставити на вибухові роботи оцих Кулібіних? Що, отак прямо ракетне паливо витоплювали і далі готували гремучі суміші? Ну, ти, командир, дайош!
А знаєте, я ж нічого такого особливого не кажу. Вони і самі не приховують своїх робіт. І не приховують, ЯК САМЕ розвиваються ці промисловості, щоб були вони рентабельними. І поліпшення власного матеріального стану і стану свого підрозділу не приховують. Хоча чудово знають, що за ними прийдуть. Рано чи пізно. От тільки фронт трохи відступить - і прийдуть.
Але поки що літають дрони, будуються лінії, сиплеться на голови ворогів усяке вибухово-кулібінське, ремонтуються машини підрозділу. І все це працює на наступні роботи:
- вижити
- вбити ворога
- втримати фронт
Чи треба про це писати й говорити?
Мабуть, що дійсно не дуже треба. Хоча хлопчики запевняють, що в них вже були знімальні групи ТіВі, тобто, секрет цей - секрет Полішинеля.
Але в нас же як? Те, про що не говориться широко - наче й не існує. І свого часу, коли раптом вибухне це таємне знання - знання, яке особливо ніхто й не приховує - народ ахне. І полетить ламати списи в безкінечних тредах фейсбуку, тіктоку, інсти чи якої там мережі, що стане модною в майбутньому.
Тил завжди любить пообсмоктувати дії фронту.
Тил любить також повчити фронт, як мусить воювати фронт.
Тил знає, як правильно.
Фронт знає, як оптимально.
Насправді промисловість забезпечення підрозділів розвинена далеко не у всіх підрозділів. А жаль. Безмежний жаль.
У більшості бригад та батальйонів знімають з польотів пілотів і відправляють їх до піхоти. Знімають досвідчених водіїв та автомеханіків і туди ж. Така тенденція. Он навіть штатні міноборонівські та генштабівські пабліки захлинаються від щастя, показуючи, як викладач рідкісної спеціалізації сидить в окопі і намагається начитувати студентам лекцію. Ідіоти від генштабу та МО навіть не розуміють, що цим вони розписуються у власному ідіотизмі.
Тоді, коли у командира підрозділу є голова, а в голові мізки, а не дві звивини, та й ті від фуражки - тоді і починає підрозділ розвивати власні технології.
Тому що, коли штатне забезпечення не встигає за ривком технологій - підрозділ сам собі стає ривком технологій.
Бо технології не спиниш.
А підштовхнути їх можна.
... до речі, я чула, в росіян те саме. Ліплять, майструють, поспішають за технологіями. Прямо там, на захоплених ними територіях. Не відходячи від фронту. Бо вважати росіян ідіотами хоча і модно, але це не відповідає дійсності.
Теж на жаль.
... окремим пунктом майбутніх дисертацій піде симбіоз місцевих цивільних і військових. О, це буде широкий пункт. Але про нього теж не завжди можна буде писати у відкритих пабліках.
Ні поймуть.
🙂
Ілюстрацію я хотіла взяти з одного з заводиків - але ні.
Ілюстрація буде символічною, як смайл.
автор фото Oleksandra Makarova
===
Ihor Lutsenko
треба буде амністію
---
Diana Makarova
Ihor Lutsenko таку, яка працювала для волонтерства? До кінця травня 2022 року і все. Нам тоді чиновники з мінфіну й податкової просто в лоб заявили, навіть не стісняючись: "Амністія була до кінця війни. Війна закінчилась, тому закінчилась амністія"
Ми вирячили очі. Нам на блакитному оці пояснили, що ворог же відступив від Києва. Всьо.
---
Natali Red
Diana Makarova війна у всіх різна((
-----
Ihor Lutsenko · Ми можемо відкинути ворога. І ми це робимо.
У нас є можливості закрити небо від його крил-розвідників, прицільно заглушити усі його ФПВ і мавіки, збити з курсу його КАБи. Ми це все вміємо.
Ми можемо заблокувати небо над ворогом, замінувати дороги, позбавити його постачання БК, пального і харчів. Його РЕБи згодом будуть або знищені, або задихнуться; рано чи пізно погаснуть його вогневі точки.
Потім у слушний момент термобари знесуть будівлі, де він ховатиметься, фугаси впадуть на його бліндажі, ФПВ доб'ють бронетехніку, котра прориватиметься на допомогу.
І територію зачистять наші штурмовики.
А що може противник, крім самовбивчих піхотних штурмів?
***
Левову частку нашої зброї, якою ми це все робимо, ми виробляємо самі.
Нелегально, якщо так розібратися. В сільських хатах неподалік фронту, в підвалах і погребах, в напіврозвалених цехах. На задніх дворах будинків розпусти.
Це - наш тіньовий військово-промисловий комплекс, який неможливо знищити навіть ядерною зброєю, який має передове секретне знання, як цивільними технологіями будувати складні системи.
Одного разу найбільший наш союзник вимагав від нас капітуляції, перекрив поставки на кілька місяців. Виявилося, що нам було важко - але загалом ми трималися.
І зараз ми тримаємося. В сільських хатах ми робимо смертельну зброю, а стелю в тих хатах підпираємо колодами, щоб не впала. По воду йдемо в криниці, палимо цигарки у вишневому садку. А під стріхою сплавляємо римську сталь з нашим металом - я щойно тримав у руці такий сплав, котрий завтра полетить шукати ворожу плоть.
Ми - військо, ми атакуємо вивірено і стрімко; а що здатен противник, крім м'ясної люті?
***
Якщо нам даватимуть гроші, ми створимо в хатах ще більше зброї і будемо ще й іти вперед.
Власне, це ми демонстративно, показово, навмисне робимо.
Ми відкидаємо ворога - якраз у той момент, коли ворог з усіх сил намагається показати нас слабкими.