Borys Babin · Геноцид та геноцидята
Feb. 3rd, 2025 09:10 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВ останній день січня низка українських медіа поширила дуже характерний пресреліз Міжнародного суду ООН, щодо справи України проти рф щодо порушення агресором Конвенції щодо геноциду 1948 року.
Нагадаю, що у тій, ініційованій у перші дні масштабної агресії справі, йшлося про публічні обвинувачення росією України в "геноциді населення Донбасу" як "підстави" та як "виправдання" так званої "спеціальної воєнної операції".
Починався цей процес для України начебто дуже непогано, й одами про "юридичну винахідливість" ініціаторів, й наказом Міжнародного суду зупинити агресію. Але рік тому Суд визнав у тій справі більшість вимог України неприйнятною за процедурою.
Та Суд погодився надалі розслідувати в тій справі не вчинки чи заяви росії, а виключно такий собі факт - чи дотримувалася сама Україна Конвенції 1948 року до 24 лютого 2022 року. Й це не тільки щодо очевидного невчинення Україною ніякого геноциду, але й, прикладом, щодо дотримання нами усіх супутніх та процедурних вимог договору.
А ось тепер ще й маємо у цій, м'яко кажучи, "альтернативно обдарованій" як за задумом, так й за виконанням справі й зустрічний позов росіян.
Радше кажучи, ми його маємо з жовтня минулого року, але про отримані від агресора документи Суд тоді громадськість не повідомив, а наш МЗС, який щонайменш формально відповідає за цей процес своєю "юридичною командою", чомусь "якось" геть забув про це проінформувати населення.
Тексту зустрічного позову рф, як й вже отриманої Судом попередньої відповіді на нього від України, на гаазькому сайті поки немає. Але протягом 2025 року воно все буде опубліковане й наразі приховуване стане явним.
Що там написав агресор, здогадатися приблизно можна.
Чому він таке робить - зрозуміло.
І це не остання юридична провокація рф в Гаазі. Ворог явно намацав наше "незламно-потужне" місце та не має наміру припинятися.
Бо Україна, нагадаю, вже програла, на процедурному етапі, за більшістю вимог, позов проти агресора щодо "морської" конвенції ООН.
Так саме Україна примудрилася програти, зокрема через "брак доказів" позов проти агресора щодо расової дискримінації кримських татар.
Ці програші, як й ситуацію з "геноцидною справою", об'єднує декілька речей.
Це не тільки дійсна, очевидна наявність тих самих порушень міжнародного права агресором, про які декілька років піарилися на розповідях уповноважені посадовці.
Не тільки повний провал української сторони із доведенням цих очевидних порушень.
Не тільки очевидний намір агресора використовувати отримані рішення Міжнародного суду задля "юридичного оформлення" так злочинно бажаного Кремлем "остаточного розв'язання українського питання", під час всіляких "переговорів" та "мирних угод".
Де це все кремлівські емісари радісно покладуть на стіл.
Але й спільність київських виконавців цієї серії провалів та їх печерських кураторів, жоден з яких не покараний та майже ніхто з яких не відсторонений.
Очевидно, що саме це й максимально надихає агресора, який явно дуже добре розуміє ситуацію. Й те, що його наступні позови проти України будуть опрацьовувати ті самі особи, у тому самому "альтернативно обдарованому" порядку.
Та я явно не розповім зайвого, якщо окреслю основні риси проблеми.
По-перше, це вже явна неспроможність відповідальних посадовців МЗС налагодити системну ефективну співпрацю, в рамках опрацювання позиції та її забезпечення, з величезною кількістю суб'єктів.
Що явно має бути більшою ніж бюрократичні ритуали: низка органів та структур держави, а також установ, компаній, науковців та юристів мають розуміти, хоча б у виокремленому для них секторі, що взагалі відбувається, усвідомлювати значущість ситуації та мати мінімальний рівень довіри та комунікації із координаторами.
Прикладом, у Мін'юсту у їх справах в ЄСПЛ в останні роки така комунікація є та явно на порядок сильніша. Й результати наочні - дві виграні фундаментальні міждержавні справи.
Ба більше, у попередніх позовах від МЗС таку "альтернативно обдаровану" комунікацію взагалі віддавали "на відкуп" найманцям - іноземним фірмам, яким МЗС просто платив гроші за справи. Уявіть собі як "радісно" з ними спілкувалися, прикладом, у ГШ. Чи навіть у НП. Та навіть до воєнного стану.
По-друге, це явний когнітивний бар'єр між виконавцями МЗС та їх кураторами з Банкової, а також із пресою та громадянським суспільством.
Відповідні посадовці, при чому як заведені до МЗС через Банкову після 2019 чи після 2022 року та відповідних "феєричних перемог" на інших, присиваських нивах, так й "старожили" з Михайлівської площі добре розуміють, що розповідям типу "потужно все, незламно все, маркіза" куратори легко повірять, бо ніяк зворотне не перевірять через брак знань та навичок. Міжнародне право штука тонка, а тому чергова брехня у потоці лозунгів та полюцій лояльності ніким помічена не буде.
Далі, із "зеленим світлом" від кураторів, під щонайменш мовчання з боку формального керівництва МЗС та під овації з медіа, яких традиційно цікавить більше інклюзивність ніж суть, відповідні особи готуються до нових "проривних перемог".
Звісно можна було б багато кепкувати щодо рівня залучених юристів-міжнародників у класичному стилі питання "чи може маленький МГІМО перемогти великий МГІМО", але це зайве.
Усі залучені в описані вище не виграні МЗС України процеси юристи не мають медичного слабоумства та дуже добре розуміли та розуміють, що навколо них відбувається. Й продовжують робити, що роблять.
Для цього узагалі не потрібно бути Гуго Гроцієм, чи вельмиповажними синами ексголови вінницької МСЕК, а достатня дієздатність рівня кримінальної осудності.
Але, добре знаючи про морально-ділову специфіку відповідних персоналій, до них особисто у мене питань буде ще менше, ніж до бахчисарайських "Т-35".
Втім, питання у мене є до формального керівника цих послів з особливо незрозумілих доручень та незмінних, "від Ілліча до Ілліча" керівниць департаментів, а саме до шановного міністра.
Я бажаю собі бути упевненим, що він володіє ситуацією з юридичною частиною роботи МЗС.
Два його попередники на цю ситуацію, м'яко кажучи, забили.
Перекладання відповідальності з міністра на кураторів з Банкової тут, до речі, не варіант.
Бо це ж не "Т-35" із найвищою публічною політичною підтримкою та "кримською рулеткою" у реєстрах, а тому я все ж щиро вважаю, що міністру цілком можна переконати у ризиках, що наростають, та у кадрових проблемах щодо топ-юристів МЗС їх кураторів з Банкової.
Було б бажання.
Хоча б спробувати змінити ситуацію, як кадрово, так й організаційно.
Були б...
Але це так, суто міркування для історії.
Найбільше особисто мене у цій ситуації, звісно, вкурвлює її невідворотність. Бо вже схвалені рішення Міжнародного суду дуже важко буде переграти у інших форматах.
А ось їх роль у майбутньому України я точно б не радив нікому применшувати.
Втім, сумні реалії ніколи не є алібі для апатії та бездіяльності.
Тому у коментарях є історія про те, як Association of Reintegration of Crimea боролася й бореться на міжнародному рівні з іншим "виправданням" так званої "спеціальної воєнної операції", не з "геноцидом Донбасу" а саме з "денацифікацією українських нацистів".
Не буду тут розписувати про сформовану сталу норму міжнародного права чи комедію положень, коли росія голосувала на Генасамблеї ООН із засудженням своєї агресії проти України.
Це якраз для майбутніх підручників.
Я майже впевнений, що мені особисто їх точно вже не судиться тримати в руках.
Та щоб вони були, та були б не тільки у мюнхенському Українському вільному університеті, маємо встигнути ще багато цікавої та важливої роботи.
Не перемикайтеся
Нагадаю, що у тій, ініційованій у перші дні масштабної агресії справі, йшлося про публічні обвинувачення росією України в "геноциді населення Донбасу" як "підстави" та як "виправдання" так званої "спеціальної воєнної операції".
Починався цей процес для України начебто дуже непогано, й одами про "юридичну винахідливість" ініціаторів, й наказом Міжнародного суду зупинити агресію. Але рік тому Суд визнав у тій справі більшість вимог України неприйнятною за процедурою.
Та Суд погодився надалі розслідувати в тій справі не вчинки чи заяви росії, а виключно такий собі факт - чи дотримувалася сама Україна Конвенції 1948 року до 24 лютого 2022 року. Й це не тільки щодо очевидного невчинення Україною ніякого геноциду, але й, прикладом, щодо дотримання нами усіх супутніх та процедурних вимог договору.
А ось тепер ще й маємо у цій, м'яко кажучи, "альтернативно обдарованій" як за задумом, так й за виконанням справі й зустрічний позов росіян.
Радше кажучи, ми його маємо з жовтня минулого року, але про отримані від агресора документи Суд тоді громадськість не повідомив, а наш МЗС, який щонайменш формально відповідає за цей процес своєю "юридичною командою", чомусь "якось" геть забув про це проінформувати населення.
Тексту зустрічного позову рф, як й вже отриманої Судом попередньої відповіді на нього від України, на гаазькому сайті поки немає. Але протягом 2025 року воно все буде опубліковане й наразі приховуване стане явним.
Що там написав агресор, здогадатися приблизно можна.
Чому він таке робить - зрозуміло.
І це не остання юридична провокація рф в Гаазі. Ворог явно намацав наше "незламно-потужне" місце та не має наміру припинятися.
Бо Україна, нагадаю, вже програла, на процедурному етапі, за більшістю вимог, позов проти агресора щодо "морської" конвенції ООН.
Так саме Україна примудрилася програти, зокрема через "брак доказів" позов проти агресора щодо расової дискримінації кримських татар.
Ці програші, як й ситуацію з "геноцидною справою", об'єднує декілька речей.
Це не тільки дійсна, очевидна наявність тих самих порушень міжнародного права агресором, про які декілька років піарилися на розповідях уповноважені посадовці.
Не тільки повний провал української сторони із доведенням цих очевидних порушень.
Не тільки очевидний намір агресора використовувати отримані рішення Міжнародного суду задля "юридичного оформлення" так злочинно бажаного Кремлем "остаточного розв'язання українського питання", під час всіляких "переговорів" та "мирних угод".
Де це все кремлівські емісари радісно покладуть на стіл.
Але й спільність київських виконавців цієї серії провалів та їх печерських кураторів, жоден з яких не покараний та майже ніхто з яких не відсторонений.
Очевидно, що саме це й максимально надихає агресора, який явно дуже добре розуміє ситуацію. Й те, що його наступні позови проти України будуть опрацьовувати ті самі особи, у тому самому "альтернативно обдарованому" порядку.
Та я явно не розповім зайвого, якщо окреслю основні риси проблеми.
По-перше, це вже явна неспроможність відповідальних посадовців МЗС налагодити системну ефективну співпрацю, в рамках опрацювання позиції та її забезпечення, з величезною кількістю суб'єктів.
Що явно має бути більшою ніж бюрократичні ритуали: низка органів та структур держави, а також установ, компаній, науковців та юристів мають розуміти, хоча б у виокремленому для них секторі, що взагалі відбувається, усвідомлювати значущість ситуації та мати мінімальний рівень довіри та комунікації із координаторами.
Прикладом, у Мін'юсту у їх справах в ЄСПЛ в останні роки така комунікація є та явно на порядок сильніша. Й результати наочні - дві виграні фундаментальні міждержавні справи.
Ба більше, у попередніх позовах від МЗС таку "альтернативно обдаровану" комунікацію взагалі віддавали "на відкуп" найманцям - іноземним фірмам, яким МЗС просто платив гроші за справи. Уявіть собі як "радісно" з ними спілкувалися, прикладом, у ГШ. Чи навіть у НП. Та навіть до воєнного стану.
По-друге, це явний когнітивний бар'єр між виконавцями МЗС та їх кураторами з Банкової, а також із пресою та громадянським суспільством.
Відповідні посадовці, при чому як заведені до МЗС через Банкову після 2019 чи після 2022 року та відповідних "феєричних перемог" на інших, присиваських нивах, так й "старожили" з Михайлівської площі добре розуміють, що розповідям типу "потужно все, незламно все, маркіза" куратори легко повірять, бо ніяк зворотне не перевірять через брак знань та навичок. Міжнародне право штука тонка, а тому чергова брехня у потоці лозунгів та полюцій лояльності ніким помічена не буде.
Далі, із "зеленим світлом" від кураторів, під щонайменш мовчання з боку формального керівництва МЗС та під овації з медіа, яких традиційно цікавить більше інклюзивність ніж суть, відповідні особи готуються до нових "проривних перемог".
Звісно можна було б багато кепкувати щодо рівня залучених юристів-міжнародників у класичному стилі питання "чи може маленький МГІМО перемогти великий МГІМО", але це зайве.
Усі залучені в описані вище не виграні МЗС України процеси юристи не мають медичного слабоумства та дуже добре розуміли та розуміють, що навколо них відбувається. Й продовжують робити, що роблять.
Для цього узагалі не потрібно бути Гуго Гроцієм, чи вельмиповажними синами ексголови вінницької МСЕК, а достатня дієздатність рівня кримінальної осудності.
Але, добре знаючи про морально-ділову специфіку відповідних персоналій, до них особисто у мене питань буде ще менше, ніж до бахчисарайських "Т-35".
Втім, питання у мене є до формального керівника цих послів з особливо незрозумілих доручень та незмінних, "від Ілліча до Ілліча" керівниць департаментів, а саме до шановного міністра.
Я бажаю собі бути упевненим, що він володіє ситуацією з юридичною частиною роботи МЗС.
Два його попередники на цю ситуацію, м'яко кажучи, забили.
Перекладання відповідальності з міністра на кураторів з Банкової тут, до речі, не варіант.
Бо це ж не "Т-35" із найвищою публічною політичною підтримкою та "кримською рулеткою" у реєстрах, а тому я все ж щиро вважаю, що міністру цілком можна переконати у ризиках, що наростають, та у кадрових проблемах щодо топ-юристів МЗС їх кураторів з Банкової.
Було б бажання.
Хоча б спробувати змінити ситуацію, як кадрово, так й організаційно.
Були б...
Але це так, суто міркування для історії.
Найбільше особисто мене у цій ситуації, звісно, вкурвлює її невідворотність. Бо вже схвалені рішення Міжнародного суду дуже важко буде переграти у інших форматах.
А ось їх роль у майбутньому України я точно б не радив нікому применшувати.
Втім, сумні реалії ніколи не є алібі для апатії та бездіяльності.
Тому у коментарях є історія про те, як Association of Reintegration of Crimea боролася й бореться на міжнародному рівні з іншим "виправданням" так званої "спеціальної воєнної операції", не з "геноцидом Донбасу" а саме з "денацифікацією українських нацистів".
Не буду тут розписувати про сформовану сталу норму міжнародного права чи комедію положень, коли росія голосувала на Генасамблеї ООН із засудженням своєї агресії проти України.
Це якраз для майбутніх підручників.
Я майже впевнений, що мені особисто їх точно вже не судиться тримати в руках.
Та щоб вони були, та були б не тільки у мюнхенському Українському вільному університеті, маємо встигнути ще багато цікавої та важливої роботи.
Не перемикайтеся