Alexandr Kochetkov · ПАРИЖ: КУЛЬТУРНИЙ ШОК

[don_katalan]

Про Берлін я вже розповідав. Тепер про Париж.
Знаєте, чим він мене вразив цього разу? Наперсточниками біля Ейфелевої вежі!
Уявить, у самому прибутковому місці не музиканти, як у нас на Хрещатику, не художники, як на Андріївському, а банда шахраїв північноафриканської зовнішності, які розводять лохів-туристів, як у Києві біля жд вокзалу у лихі дев’яності... Ось вам і культурна столиці світу.
Звісно, Париж є Париж: стрімка каламутна Сена з низенькими кораблями на ній, Єлисейські поля, Дім Інвалідів, Лувр з чудернацької пірамідою, до якої всі звикли, і ще безліч вражаючих пам’ятників імперського минулого. Париж виглядає значно живішим, ніж Берлін.
Для мене певним символом Берліну стали дідугани, як розвалюються від віку, але крутять педалі таких же старезних драндулетів. А в Парижі це мадмуазель у фірмовому велошоломі і на височенних підборах, яка жваво їде велосипедом. До речі, у центрі Парижу проїзна частина для велосипедів регулярно ширша, ніж для авто, і це не художнє перебільшення.
На вулицях багато людей. Але представники європеоїдної раси зустрічаються не часто. І майже не видно вагітних європеоїдних жінок, хоча зараз самий сезон: народити весною-літом — це зручно.
Стає зрозумілим, що Франція буде намагатися затримати українців, жінок, у першу чергу, щоб вони виходили за місцевих і народжували кмітливих працьовитих французів, які полюбляють десерт із сала.
Між іншим, про нашу війну у Парижі знають майже всі. У кафе мене регулярно вітали українським «Дякую!». Але сказати, що пересічна Франція переважно на нашому боці я не можу.
Якщо підсумовувати, то Німеччина поступово перестає бути європейським лідером, бо вона цього не хоче. А Франція хоче, проте не може. Поки не може або це назавжди — побачимо. А от України хоче чогось небувалого, але рухається до цього чітко протилежним курсом.


-----
ПРО БУРГЕРИ І БЮРГЕРІВ
Мене та, мабуть, не тільки мене дивує, що зараз відбувається з Німеччиною. Як розвинута країна з європейського локомотива на наших очах поступово перетворюється на європейське гальмо, а нація, войовничістю якої лякали весь світ, обирає політиків, які бояться надати Україні зайву ракету?
І от обставини закинули мене до Німеччини, конкретно — до Берліну. Вирішив скористатися нагодою, щоб зробити власні спостереження. І пішов погуляти, але по західному Берліну, бо у східних землях досі триває пролонгований «стокгольмський синдром» по відношенню до росії.
Перше, що кинулося у очі: німці вже не чекають дисципліновано зеленого світла на переході, а йдуть, коли їм зручно. Натомість, авто теж не завжди ввічливо пропускають пішоходів, які опинилися на проїжджій частині. Хоча раніше у Німеччині це було святе.
Ще одне спостереження. Неділя, обідній час. Шукаю ресторан з місцевим ухилом, щоб з’їсти якусь рульку з кислою капустою чи щось інше, але національне. Працюють італійські, турецькі, іспанські, американські, навіть японські ресторані. Тільки не німецькі - в них вихідній. У неділю! Зрештою, у Берліні довелося їсти рамен.
Крім того, на вулицях помітні ремонтні роботи, які явно тягнуться дуже довго. А ще багато приміщень у самому центрі, де можна було б розгорнути якусь торгівлю, але вони пустують. У Києві у центрі такого не побачиш.
Висновок: чи то у зв’язку з шаленою міграцією, чи з причини старіння населення німці перестають бути організованою нацією, для якої порядок понад усе. І вони добровільно здають позиції у конкуренції, вони втрачають жагу до домінування.
А це неминуче призводить і до втрати позицій у геополітичних розкладах, які зараз вкрай загострилися. Агресії від сучасної Німеччини точно не відчувається. Не факт, що вона здатна не те що напасти на когось, а хоча б захистити себе.