Diana Makarova · БАРОМЕТР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Nov. 7th, 2024 02:47 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanЯ напишу пост про погане. Ні, не про Америку і не про Трампа. Це наше внутрішнє погане, від нього мало що залежить. Як і від мого посту зрештою.
... останнім часом фейсбуками, тік-токами, телеграмами та іншими чесними і послідовними ЗМІ нашого соціума (С - сарказм!) побігли постики і відео якихось волонтерських складів, де коробки з мазями, пігулками, лікарськими засобами, миючими та іншими сипучими і дрібнокаліберними засобами, переданими на фронт. Страшенно потрібними на фронті засобами (С - сарказм)
Пости супроводжуються криками:
- ПоДивіться, погляньте на цих волонтерів! Замість того щоб передати все це на фронт, вони складірують, іноді просто неба. Кажуть, що просрочене. Та де воно просрочене! Ну і що, що просрочене? Просрочене утилізуй, а не от ето всьо! Або вези на фронт, там наші хлопчики розберуться!
... п'ять гігантських коробок з протизастудними засобами отримали ми безкоштовно, в якості подарунку в 2015 році. Ліки виявились простроченими. Виявилось це просто на фронті.
Тоді ми ще були молодими й не надто досвідченими волонтерами, бо перевіряти коробки не стали, завантажили дві з них в машину, ледве втиснули, машина була перегруженою - і поперли на фронт. Бо була осінь, бо ліки від застуди це якраз те, що треба.
- Так вони ж просрочені. - сказав перший же медик, до якого завалили ми з цими коробками.
Образа бриніла в його голосі.
- Де прострочені? Ой, лишенько! - забігались ми.
Нам було страшенно соромно. Військовий медик навряд чи повірив в те, що ми не знали про прострочку. Бо ти волонтер, ти мусиш знати, що везеш на фронт. А військовий медик звик до прострочених підгонів ліків на фронт і звик відмовлятись від них. Не лише волонтерських підгонів. Наш медик досить часто отримував і штатне забезпечення ліками, також прострочене. Але це не означало, що він згоджувався з таким ставленням до фронту.
- Я прострочку не беру. - пояснив нам медик. - Мої пацани не свині, прострочкою лікуватись.
Повторюю - нам було дуже соромно. Ми клялись і божились, що навіть не перевірили ці ліки, ухопили їх і повезли. Наш медик навряд чи в це повірив, бо як це - не перевірити ліки?
Ліки ці йшли від якоїсь аптечної мережі, як волонтерська допомога фронту. І ми, палаючи від сорому, повернули коробки на волонтерський склад і потім ще кілька років перекладали їх з місця на місце.
Чому перекладали?
Ви що, викинути їх не могли?
Спитає читач і буде неправим. Тому що він, читач, навряд чи пробував утилізувати центнер прострочених ліків. А ми пробували. Це коштує чимало грошей. Якщо ти, звісно, сумлінний громадянин і не станеш викидати це небезпечне сміття просто в смітник. А ми були сумлінними громадянами.
Та й покажіть ще мені такий смітник, куди можна непомітно викинути центнер ліків. Тож хоч не хоч, а будеш сумлінним.
Зрештою, ми знайшли вихід. Ми:
- зняли обгортки з кожної пачки і відсортували їх до паперу
- потім вилущили пігулки з кожного блістера і відсортували порожні блістери до поліетилену
- потім здали кілька відер цих пігулок на спалювання.
І написали про це пост.
Боже, що тут здійнялось! До нас прийшла ціла когорта волонтерів і поставщиків, нам доводили, що прострочені ліки діють ще рік, а то навіть і два. І що нічого страшного, якщо вони будуть передані фронту, мовляв, ТАМ І ТАКОМУ РАДІ
Ну, тобто, ціла когорта волонтерів і забезпечувачів від фарм-структур дійсно вважали, що дати щось фронту - це як дати щось свиням, покатіт.
Не покатіт. Заявили ми і з того часу намагались перевіряти кожен новий безкоштовний підгон медицини.
- От є у вас собачка чи котик. Це члени сім'ї, вся родина їх обожнює. І от захворіла ваша собачка чи котик. Привезли ви цю обожнювану тваринку, а ветеринар вам і каже - ми вколимо вашій тваринці ряд прострочених препаратів, ви не турбуйтесь, вони ще діють. Собачкам можна.
- ШО? - заревете ви обуреним господарем собачки чи котика. - Нашому улюбленцю тільки свіжі ліки! Жодної прострочки!
Заревете, заревете.
Заревуть і ті, хто так спокійно каже:
- Ой, та нічого страшного в тій прострочці немає. Ці ліки діють ще рік, а то і два. А на фронті і такому будуть раді.
От ви можете не повірити, а ми стільки разів чули цю сентенцію, саме в такому звучанні, що вже не дивуємось.
А тепер спитайте в мене, скільки разів ми отримували прострочку після цього випадку. Скільки центнерів нам привозили фурами, бусами, щиро завіряли:
- Там все свіже, ви шо, ми ж понімаємо!
Ти фуру чи бус так швидко не перевіриш. Особливо коли ти в цей час чи в рейсі, чи з рейсу. А потім ти приїздиш, лізеш до тих коробок і палет - і шо?
І всьо.
Думай тепер, як утилізувати. Тепер це твій головний біль, волонтере. Тож щоб звільнити склад від цих щирих підгончиків, виставляли коробки просто неба, до часу, коли дійдуть руки і ти передивишся ту прострочку. Потім акуратно знімеш упаковку і до паперу, вилущиш таблетки з блістерів, ссипеш ті пігулки в пакети і знов почнеш шукати, куди їх здати. Ще й заплатити за утилізацію.
... ціле літо я перебирала склад.
Звичайно, не щодня. Звичайно, я виділяла собі іноді кілька годин між основними роботами. Так і склалось це у всеньке літо.
О, ці волонтерські склади. О, ці довгі ряди стелажів, на стелажах коробки, коробки також між стелажами. Коли ти занурюєшся нарешті в них, то вкотре розумієш, що більшість цього всього ти не купував. Бо те, що ти купував, одразу йде на фронти. А це безкоштовна і щиросерда допомога. Там:
- зубні пасти сотнями кілограмів
- і стільки ж шампунів
- креми від загару
- і якісь вонючі бальзами, що вийшли зі строку годності ще минулого сторіччя
- сотні літрів санітайзера, від якого вже шарахаються на фронті, бо у всих його повно
- медичні маски теж центнерами
- гумові рукавички розміру S
- на цьому місці ти з тугою згадуєш часи ковіду, коли це все було за щастя і добре розумієш, звідки це все нещастя.
А з європейських складів, які теж затарювались на ковід і не випрацювали все затарене. І тепер витрачають шалені кошти, щоб гнати все це до бідної, нещасної України, де країна третього світу, де люди щойно злізли з дубів і лише вчаться жити цивілізованим життям - ви можете не повірити, але й досі нас іноді вважають саме такими. Голими, босими, злиденними, а ось ми зараз навчимо вас користуватись виделкою й ножем, дамо до рук телефон і навчимо натискати на кнопочки.
Потім ці європейці раптом приїздять до Львову, а чи навіть Києва, хто найсміливіший - і отримують культурний шок.
Потім лунають крики про лакшері конфлікт, але це вже зовсім інша історія. Моя ж історія про непотріб, який женуть до України на утилізацію.
Нещодавно моя колега по волонтерству пожалілась, що їй запропонували фуру пасти. Для фронту. Ні, не зубної пасти. Хоча фури зубних паст для фронту теж не дивина.
То були макарони. Спагетті. Паста по-їхньому.
Бо фронт наш голий же і босий, там стоять голодні воїни, вони будуть щасливі отримати італійських макарончиків. Жменьку. Фурочку. І можна тільки уявити, як складно було пояснити добродєтєлям, що наші воїни на фронті віддають місцевим жителям макарони відрами, на відміну від круп, які віддають мішками.
До речі, про місцевих жителів!
Благородне закордонне волонтерство, здається, так і висилає нам досі тони гуманітарного поношеного одягу. Здається - бо точно я не знаю. Ми задихнулись в цих тонах одягу ще в 2015 році і просто припинили приймати таку допомогу. А той ношений одяг ми роздавали, видавали, сортували, прали, знов сортували, молили і благали, щоб хтось приїхав і забрав ЩЕ КІЛЬКА РОКІВ.
Цього літа видали нарешті останні залишки того одягу.
От і порахуйте - валявся той одяг в нас з 2015 аж до 2024 року. Спінжачки і нейлонові сорочки від померлих дідусів, драні кальсони і светрики моди дев'яностих, розтягнені драні люрексові кофтини.
Що кажете? Чи не можна було раніше перебрати і викинути непотріб? Та й можна. Коли добігали до цієї справи, то так і робили. Але коли ж нам добігати? Ми взагалі-то з трудом знаходимо сили для роботи з фронтом. Можемо спитати алаверди, чому ви не приїхали до нас і не допомогли те все пересортувати, але тут почнеться:
- Ой, та до вас далеко.
- Так мені за це гроші не платять, на відміну від вас.
У мене для таких блага новина - нам теж гроші не платять.
То постає питання - а де ж взяти нам часу й сил? А потім куди ж це вивезти на утилізацію? По мішечку, ага, для безхатченків до смітника. А мішечків таких набиралось по бусику за півроку.
Слава Богу, знайшли нішу - песикам на підстилки, в собачі приюти. Але все це значна робота, сили й час. Бо перебери, розсортуй, склади в мішки, завантаж, та ще й знайди той притулок. То поїдь і відвези. О бінго, робота мрії!
Чому, заради чого ми маємо витрачати сили, час, здоров'я на перебрання, утилізацію всього непотрібу, який женуть нам з дорогою душею в стилі:
- На тобі, небоже, що мені негоже.
Ви скажете - а нащо ж ви це брали?
Я поясню.
От телефонують вам і кажуть:
- Ми веземо вам повну машину ліків. Ми знаємо, ви достойні волонтери і вам це потрібно.
- Ніііііі! - кричимо ми.
- Та ми вже біля ваших воріт. - кажуть нам. - Ви не турбуйтесь, там хороші ліки.
Звалили і поїхали. Ага, от саме так. А ти виходиш до тих ліків і з жахом розумієш, що це воно. Та сама твоя робота з утилізації цього фармацевтичного сміття. Або так:
- Веземо вам аптечки.
Ти такий - та ладно, та невже?
- Які аптечки? - питаєш недовірливо.
- Самі правильні! - завіряють тебе.
Ти мчиш до складу, там вже коробки з аптечками. Кидаєшся до коробок - ура, о, щастя підвалило!
Упс.
Маєш кілька коробок автомобільних аптечок. Де бинтик і купа серветок. А, ще пластир. І пара гумових рукавичок.
Ну, це ще нічого. Це дарується дітям, які приходять разом з батьками до волонтерів. Показуєш, як користуватись, рекомендуєш носити з собою в рюкзачку.
Гірше з:
- ліками
- секондом
- ржавими поламаними інструментами, та на фронт покатить!
- брудними, навіть не вимитими, поламаними пралками, пічками, бойлерами, холодильниками - та відремонтуєте і на фронт, там покатить!
Останнє взагалі страхіття. Проморгав вспишку, привезли і вивалили тобі це щастя - і думай, куди дівати цей непотріб. Бо з цієї ж самої причини ми давно вже не веземо на фронт ламану, сто років в користуванні бувшу, побутову техніку.
Бо люди на фронті не свині.
Бо фронт треба поважати.
Бо хлопці та дівчата виходять до розташувань на кілька днів, аби відпочити, помитись, попрати одяг - і треба, щоб техніка була справною, щоб не підвела. Бо у військових кілька днів, кілька днів, щоб відпочити. Бо не повинні вони в ці кілька днів ремонтувати пралку, їй тридцять років завтра в обід. А чи мити вонючий холодильник, який щедрі люди передали для наших захисників та захисниць, на фронт покатіт!
Не покатіт.
На фронті люди, а не свині. Прошу про це пам'ятати.
А тепер про найгірше.
Приїхали якось до нас військові. Кажуть:
- Куди розвантажувати машину?
Я місце показала, підвоху не очікувала. І тут почалось розвантаження. Коробки, ящики, банки, склянки...
- Що це? - перелякано спитала я.
- А це продукти. Штатні і привезені волонтерами.
Щоб ви розуміли - військові йшли з фронту додому і забирали залишки продуктів.
Щоб ви розуміли - дві третини тих продуктів вони вже лишили місцевому люду.
Щоб ви розуміли - це були залишки, просто залишки.
- Господи, а куди ж мені все це дівати? - перелякано спитала я.
- Ну, може, вивезете це кудись на фронт. Або віддасте людям.
Там були:
- паштети видані армією і паштети волонтерського підгону
- сардини видані
- тушонка видана, яловича і свиняча
- тушонка домашня
- мівіна сотнями упаковок
- кава
- чай
- какао
- шпроти штабелями, видані армією
- товстолобик консервований, виданий
- кукурудза і зелений горошок, видані армією
- каші з свининою і яловичиною, армією видані
- пайки різні, видані армією
- згущене молоко, армійське і волонтерами привезене, Господи, це ж чим треба думати, щоб гнати згущене молоко на фронт!
- сухе молоко
- крупи
- макарони
- і безкінечні коробки з енергетичними батончиками, зробленими волонтерами
Чесно скажу - ми здались не одразу. Ми спробували вивезти це все на фронт. Відмова, відмова. В деяких підрозділах нам пропонували віддати ще й своє. Один сержант гнався за нашою машиною і все ж всунув нам ящик згущеного молока. (С - сарказм)
Єсть у нас товариш, він живе в Донецькій області. Він відомий на місці волонтер. Щоранку до його садиби виструнчуються колони військової техніки - там підварити, там підклепати, там ще щось. І закономірно, що в нашого товариша всі підсобні приміщення завалені волонтерським майном. Свої приміщення давно вже переповнені, то вже задіюються сараї й гаражі сусідів.
Чесно скажу, ми сильно працюємо на поповнення його складських приміщень. Що не роздали, не видали - ми лишаємо в нього. І не лише ми. Туди не заростає волонтерська тропа. Багато волонтерів скидають там баласт. Бо!
Бо волонтер цей працює суто на фронті.
Бо в нього зв'язок з усіма підрозділами певної ділянки фронту.
Бо він по-любому барометр забезпечення. Його склади самі покажуть, що треба тут на фронті, а що не треба.
І кажемо ми цьому хлопцю:
- Друже, а можна, ми лишимо в тебе оце згущене молоко, пайки штатні, мівіни, консерви і головне - енергетичні батончики.
Друзі, це треба було бачити, як він сахнувся і безнадійно махнув рукою.
- Не треба. Ніхто не бере. В мене самого ящики такого добра лежать, миші точать. - сказав наш товариш.
- А хочете, я вам ще такого добра насиплю? - сказав товариш.
- А знаєте, якби всі макарони, які лежать в нашому прифронтовому містечку, на складах, в будинках і квартирах цивільних... якби ці всі макарони раптом піднялись в повітря, то товста чорна хмара висіла б на нашим містечком. - сказав наш товариш.
- А енергетичні батончики миші особливо люблять. - додав товариш.
Ми знайшли вихід. Ми просто озирнулись навколо нашого дому. Навколо є небагаті сім'ї, люди, що живуть на незначні суми і їхні діти вважають згущене молоко особливим подарунком. Ми роздаємо ці продукти. Півроку вже роздаємо. Наче вже майже все роздали.
Але ба!
Але чу!
Але ша!
Нам везуть чергову партію продуктів. Залишків з фронту.
Тих продуктів, які вже навіть не беруть місцеві цивільні люди в прифронтових селах та містах.
Тих продуктів, які раніше скидували в посадках, роблячи величезні продовольчі звалища - аж раптом почали розуміти, що таким чином військові самі ж розводять мишву і пацюків. Що ці миші й пацюки зустрінуть їх же, військових, коли вони повернуться після ротації у ці посадки.
Ось, почитайте про мишей на фронті. Це третій фронт. https://novynarnia.com/2023/10/28/navala-myshey/
... я пишу такі пости регулярно.
Я не кажу нічого нового.
Хтось читає їх з болем, а хтось з обуренням. Ось засікаємо час, коли прийдуть перші коменти:
- Як ви можете знецінювати роботу інших волонтерів?
- Роботу ми не знецінюємо. Ми знецінюємо марну і непотрібну роботу.
- А чому про це говорять лише волонтери, а військові мовчать?
- Ні, військові давно вже про це кричать. Якщо ви не читали подібних постів від військових, то може, щось не так з вашою стрічкою?
- Дайте людям робити хоч щось для перемоги!
- Та будь ласка. Тільки чому ми повинні за цих людей утилізувати непотріб, який вони передають для фронту? І оце ваше "хоч щось для перемоги" сильно нагадує свічечку в коментах і галочку у відомості.
- Та ви просто завідуєтє!
- Но комент...
І головне.
- Так хлопчики беруть і дякують!
- Так, дякують. Бо разом з оцим бусом непотребу ви привезли їм РЕБ. Бо мало хто зараз пре на фронт лише продукти, якісь мізки вже почали ворушитись. Бо ви зтягнулись і разом з бусом вареників привезли їм і буса. Ну, або обіцяли привезти. Тому на фронті існує неписане правило - бери і дякуй. А раптом серед отих гір продукту і цивільного секонду буде лежати довгоочікуваний Цукорок? Тому подякуй, друже, корона не спаде.
Але деякі військові вже давно кажуть:
- Так, нафіг.
І правильно роблять. Військові поважають людей, які хочуть знати реальний фронт - і дуже, дуже скептично ставляться до тих, хто навіть не немагається взнати реальну картину. ну або піариться на них, на військових.
Ви йдете по супермаркету, бачите возик, там табличка "ЗБІР ПРОДУКТІВ ДЛЯ ЗСУ" - ви сердобольно купуєте макарончики, крупи, тушонку і вкладаєте в цей возик?
Вітаємо вас. Ви щойно вклались в непотрібне, а якщо зважати на мишей і пацюків, то і шкідливе для фронту. А якщо зважати, що ви не знаєте, куди повезуть ці продукти і де, можливо, їх ПРОДАДУТЬ - то ви ще попрацювали й на шахраїв.
Ви дивитесь на заклик:
- ЇДЕМО ГОДУВАТИ ХЛОПЧИКІВ! ВОНИ СТОЯТЬ ГОЛІ Й БОСІ! ДАЙТЕ НА ПАЛИВО!
чомусь такі заклики найчастіше йдуть капслоком.
Але все ж вітаємо вас. Ви не спитали, чи дійсно потрібні ці продукти. Ви не взнали реальну картину. І щойно вклались в чийсь піар. Піар за ваш рахунок.
- А мій чоловік пише з фронту, що нічого не видають і підрозділ голодує!
- Чудово. Просимо контакти вашого чоловіка. Будемо їхати на фронт, заїдемо і поговоримо про цю обурливу ситуацію. Можливо, там вже треба підключати журналістів.
(після цього тиша)
ПРИМІТКА
Продукти досі потрібні в учбових центрах і на полігонах.
Продукти іноді потрібні разово, коли підрозділ вийшов, а забезпечення відстало.
Продукти також потрібні в таких підрозділах, де давно треба бити харю начпроду - але в такому випадку треба просто бити харю начпроду.
Цивільного секонду фронт не потребує!
Прострочені ліки, які везуть на фронт - це ганьба. Це говорить лише про те, що ви ставитесь до наших військових, як до свиней.
... господи, як мене все це дістало. За одинадцять бо років, як гадаєте? Тому коли я бачу чергові відосики, де ганблять якогось волонтера, що в нього ось завали продукції, чи ліків ("Ну й шо, шо прострочка?"), чи кремів від загару, прострочених мазей чи цивільного секонду ("Ну й шо, шо цивільне? Відвези на фронт, там хлопчики мерзнуть!")
... мені стає дуже й дуже погано.
У мене на задньому дворі й досі стоїть коробка з сонцезахисними кремами, строк годності закінчився в 2016 році, отримали ми їх в 2021. В якості подарунку. Якого ми не просили. Приїдьте, заберіть. Заодно, може, заберете й купи медичної прострочки. Бо мені її знову утилізувати. Знов вспишку проморгала, завезли не спитавши.
- А як розібратись, що потрібно фронту, а що ні?
- Читати пости досвідчених волонтерів та військових.
І головне, головне.
Не ставитись до наших військових як до свиней - та фронту все одно, там покатіт!
Ні, не покатіт.
Так. До істерики в коментах лишилось:
- Три... Два... Один!
... останнім часом фейсбуками, тік-токами, телеграмами та іншими чесними і послідовними ЗМІ нашого соціума (С - сарказм!) побігли постики і відео якихось волонтерських складів, де коробки з мазями, пігулками, лікарськими засобами, миючими та іншими сипучими і дрібнокаліберними засобами, переданими на фронт. Страшенно потрібними на фронті засобами (С - сарказм)
Пости супроводжуються криками:
- ПоДивіться, погляньте на цих волонтерів! Замість того щоб передати все це на фронт, вони складірують, іноді просто неба. Кажуть, що просрочене. Та де воно просрочене! Ну і що, що просрочене? Просрочене утилізуй, а не от ето всьо! Або вези на фронт, там наші хлопчики розберуться!
... п'ять гігантських коробок з протизастудними засобами отримали ми безкоштовно, в якості подарунку в 2015 році. Ліки виявились простроченими. Виявилось це просто на фронті.
Тоді ми ще були молодими й не надто досвідченими волонтерами, бо перевіряти коробки не стали, завантажили дві з них в машину, ледве втиснули, машина була перегруженою - і поперли на фронт. Бо була осінь, бо ліки від застуди це якраз те, що треба.
- Так вони ж просрочені. - сказав перший же медик, до якого завалили ми з цими коробками.
Образа бриніла в його голосі.
- Де прострочені? Ой, лишенько! - забігались ми.
Нам було страшенно соромно. Військовий медик навряд чи повірив в те, що ми не знали про прострочку. Бо ти волонтер, ти мусиш знати, що везеш на фронт. А військовий медик звик до прострочених підгонів ліків на фронт і звик відмовлятись від них. Не лише волонтерських підгонів. Наш медик досить часто отримував і штатне забезпечення ліками, також прострочене. Але це не означало, що він згоджувався з таким ставленням до фронту.
- Я прострочку не беру. - пояснив нам медик. - Мої пацани не свині, прострочкою лікуватись.
Повторюю - нам було дуже соромно. Ми клялись і божились, що навіть не перевірили ці ліки, ухопили їх і повезли. Наш медик навряд чи в це повірив, бо як це - не перевірити ліки?
Ліки ці йшли від якоїсь аптечної мережі, як волонтерська допомога фронту. І ми, палаючи від сорому, повернули коробки на волонтерський склад і потім ще кілька років перекладали їх з місця на місце.
Чому перекладали?
Ви що, викинути їх не могли?
Спитає читач і буде неправим. Тому що він, читач, навряд чи пробував утилізувати центнер прострочених ліків. А ми пробували. Це коштує чимало грошей. Якщо ти, звісно, сумлінний громадянин і не станеш викидати це небезпечне сміття просто в смітник. А ми були сумлінними громадянами.
Та й покажіть ще мені такий смітник, куди можна непомітно викинути центнер ліків. Тож хоч не хоч, а будеш сумлінним.
Зрештою, ми знайшли вихід. Ми:
- зняли обгортки з кожної пачки і відсортували їх до паперу
- потім вилущили пігулки з кожного блістера і відсортували порожні блістери до поліетилену
- потім здали кілька відер цих пігулок на спалювання.
І написали про це пост.
Боже, що тут здійнялось! До нас прийшла ціла когорта волонтерів і поставщиків, нам доводили, що прострочені ліки діють ще рік, а то навіть і два. І що нічого страшного, якщо вони будуть передані фронту, мовляв, ТАМ І ТАКОМУ РАДІ
Ну, тобто, ціла когорта волонтерів і забезпечувачів від фарм-структур дійсно вважали, що дати щось фронту - це як дати щось свиням, покатіт.
Не покатіт. Заявили ми і з того часу намагались перевіряти кожен новий безкоштовний підгон медицини.
- От є у вас собачка чи котик. Це члени сім'ї, вся родина їх обожнює. І от захворіла ваша собачка чи котик. Привезли ви цю обожнювану тваринку, а ветеринар вам і каже - ми вколимо вашій тваринці ряд прострочених препаратів, ви не турбуйтесь, вони ще діють. Собачкам можна.
- ШО? - заревете ви обуреним господарем собачки чи котика. - Нашому улюбленцю тільки свіжі ліки! Жодної прострочки!
Заревете, заревете.
Заревуть і ті, хто так спокійно каже:
- Ой, та нічого страшного в тій прострочці немає. Ці ліки діють ще рік, а то і два. А на фронті і такому будуть раді.
От ви можете не повірити, а ми стільки разів чули цю сентенцію, саме в такому звучанні, що вже не дивуємось.
А тепер спитайте в мене, скільки разів ми отримували прострочку після цього випадку. Скільки центнерів нам привозили фурами, бусами, щиро завіряли:
- Там все свіже, ви шо, ми ж понімаємо!
Ти фуру чи бус так швидко не перевіриш. Особливо коли ти в цей час чи в рейсі, чи з рейсу. А потім ти приїздиш, лізеш до тих коробок і палет - і шо?
І всьо.
Думай тепер, як утилізувати. Тепер це твій головний біль, волонтере. Тож щоб звільнити склад від цих щирих підгончиків, виставляли коробки просто неба, до часу, коли дійдуть руки і ти передивишся ту прострочку. Потім акуратно знімеш упаковку і до паперу, вилущиш таблетки з блістерів, ссипеш ті пігулки в пакети і знов почнеш шукати, куди їх здати. Ще й заплатити за утилізацію.
... ціле літо я перебирала склад.
Звичайно, не щодня. Звичайно, я виділяла собі іноді кілька годин між основними роботами. Так і склалось це у всеньке літо.
О, ці волонтерські склади. О, ці довгі ряди стелажів, на стелажах коробки, коробки також між стелажами. Коли ти занурюєшся нарешті в них, то вкотре розумієш, що більшість цього всього ти не купував. Бо те, що ти купував, одразу йде на фронти. А це безкоштовна і щиросерда допомога. Там:
- зубні пасти сотнями кілограмів
- і стільки ж шампунів
- креми від загару
- і якісь вонючі бальзами, що вийшли зі строку годності ще минулого сторіччя
- сотні літрів санітайзера, від якого вже шарахаються на фронті, бо у всих його повно
- медичні маски теж центнерами
- гумові рукавички розміру S
- на цьому місці ти з тугою згадуєш часи ковіду, коли це все було за щастя і добре розумієш, звідки це все нещастя.
А з європейських складів, які теж затарювались на ковід і не випрацювали все затарене. І тепер витрачають шалені кошти, щоб гнати все це до бідної, нещасної України, де країна третього світу, де люди щойно злізли з дубів і лише вчаться жити цивілізованим життям - ви можете не повірити, але й досі нас іноді вважають саме такими. Голими, босими, злиденними, а ось ми зараз навчимо вас користуватись виделкою й ножем, дамо до рук телефон і навчимо натискати на кнопочки.
Потім ці європейці раптом приїздять до Львову, а чи навіть Києва, хто найсміливіший - і отримують культурний шок.
Потім лунають крики про лакшері конфлікт, але це вже зовсім інша історія. Моя ж історія про непотріб, який женуть до України на утилізацію.
Нещодавно моя колега по волонтерству пожалілась, що їй запропонували фуру пасти. Для фронту. Ні, не зубної пасти. Хоча фури зубних паст для фронту теж не дивина.
То були макарони. Спагетті. Паста по-їхньому.
Бо фронт наш голий же і босий, там стоять голодні воїни, вони будуть щасливі отримати італійських макарончиків. Жменьку. Фурочку. І можна тільки уявити, як складно було пояснити добродєтєлям, що наші воїни на фронті віддають місцевим жителям макарони відрами, на відміну від круп, які віддають мішками.
До речі, про місцевих жителів!
Благородне закордонне волонтерство, здається, так і висилає нам досі тони гуманітарного поношеного одягу. Здається - бо точно я не знаю. Ми задихнулись в цих тонах одягу ще в 2015 році і просто припинили приймати таку допомогу. А той ношений одяг ми роздавали, видавали, сортували, прали, знов сортували, молили і благали, щоб хтось приїхав і забрав ЩЕ КІЛЬКА РОКІВ.
Цього літа видали нарешті останні залишки того одягу.
От і порахуйте - валявся той одяг в нас з 2015 аж до 2024 року. Спінжачки і нейлонові сорочки від померлих дідусів, драні кальсони і светрики моди дев'яностих, розтягнені драні люрексові кофтини.
Що кажете? Чи не можна було раніше перебрати і викинути непотріб? Та й можна. Коли добігали до цієї справи, то так і робили. Але коли ж нам добігати? Ми взагалі-то з трудом знаходимо сили для роботи з фронтом. Можемо спитати алаверди, чому ви не приїхали до нас і не допомогли те все пересортувати, але тут почнеться:
- Ой, та до вас далеко.
- Так мені за це гроші не платять, на відміну від вас.
У мене для таких блага новина - нам теж гроші не платять.
То постає питання - а де ж взяти нам часу й сил? А потім куди ж це вивезти на утилізацію? По мішечку, ага, для безхатченків до смітника. А мішечків таких набиралось по бусику за півроку.
Слава Богу, знайшли нішу - песикам на підстилки, в собачі приюти. Але все це значна робота, сили й час. Бо перебери, розсортуй, склади в мішки, завантаж, та ще й знайди той притулок. То поїдь і відвези. О бінго, робота мрії!
Чому, заради чого ми маємо витрачати сили, час, здоров'я на перебрання, утилізацію всього непотрібу, який женуть нам з дорогою душею в стилі:
- На тобі, небоже, що мені негоже.
Ви скажете - а нащо ж ви це брали?
Я поясню.
От телефонують вам і кажуть:
- Ми веземо вам повну машину ліків. Ми знаємо, ви достойні волонтери і вам це потрібно.
- Ніііііі! - кричимо ми.
- Та ми вже біля ваших воріт. - кажуть нам. - Ви не турбуйтесь, там хороші ліки.
Звалили і поїхали. Ага, от саме так. А ти виходиш до тих ліків і з жахом розумієш, що це воно. Та сама твоя робота з утилізації цього фармацевтичного сміття. Або так:
- Веземо вам аптечки.
Ти такий - та ладно, та невже?
- Які аптечки? - питаєш недовірливо.
- Самі правильні! - завіряють тебе.
Ти мчиш до складу, там вже коробки з аптечками. Кидаєшся до коробок - ура, о, щастя підвалило!
Упс.
Маєш кілька коробок автомобільних аптечок. Де бинтик і купа серветок. А, ще пластир. І пара гумових рукавичок.
Ну, це ще нічого. Це дарується дітям, які приходять разом з батьками до волонтерів. Показуєш, як користуватись, рекомендуєш носити з собою в рюкзачку.
Гірше з:
- ліками
- секондом
- ржавими поламаними інструментами, та на фронт покатить!
- брудними, навіть не вимитими, поламаними пралками, пічками, бойлерами, холодильниками - та відремонтуєте і на фронт, там покатить!
Останнє взагалі страхіття. Проморгав вспишку, привезли і вивалили тобі це щастя - і думай, куди дівати цей непотріб. Бо з цієї ж самої причини ми давно вже не веземо на фронт ламану, сто років в користуванні бувшу, побутову техніку.
Бо люди на фронті не свині.
Бо фронт треба поважати.
Бо хлопці та дівчата виходять до розташувань на кілька днів, аби відпочити, помитись, попрати одяг - і треба, щоб техніка була справною, щоб не підвела. Бо у військових кілька днів, кілька днів, щоб відпочити. Бо не повинні вони в ці кілька днів ремонтувати пралку, їй тридцять років завтра в обід. А чи мити вонючий холодильник, який щедрі люди передали для наших захисників та захисниць, на фронт покатіт!
Не покатіт.
На фронті люди, а не свині. Прошу про це пам'ятати.
А тепер про найгірше.
Приїхали якось до нас військові. Кажуть:
- Куди розвантажувати машину?
Я місце показала, підвоху не очікувала. І тут почалось розвантаження. Коробки, ящики, банки, склянки...
- Що це? - перелякано спитала я.
- А це продукти. Штатні і привезені волонтерами.
Щоб ви розуміли - військові йшли з фронту додому і забирали залишки продуктів.
Щоб ви розуміли - дві третини тих продуктів вони вже лишили місцевому люду.
Щоб ви розуміли - це були залишки, просто залишки.
- Господи, а куди ж мені все це дівати? - перелякано спитала я.
- Ну, може, вивезете це кудись на фронт. Або віддасте людям.
Там були:
- паштети видані армією і паштети волонтерського підгону
- сардини видані
- тушонка видана, яловича і свиняча
- тушонка домашня
- мівіна сотнями упаковок
- кава
- чай
- какао
- шпроти штабелями, видані армією
- товстолобик консервований, виданий
- кукурудза і зелений горошок, видані армією
- каші з свининою і яловичиною, армією видані
- пайки різні, видані армією
- згущене молоко, армійське і волонтерами привезене, Господи, це ж чим треба думати, щоб гнати згущене молоко на фронт!
- сухе молоко
- крупи
- макарони
- і безкінечні коробки з енергетичними батончиками, зробленими волонтерами
Чесно скажу - ми здались не одразу. Ми спробували вивезти це все на фронт. Відмова, відмова. В деяких підрозділах нам пропонували віддати ще й своє. Один сержант гнався за нашою машиною і все ж всунув нам ящик згущеного молока. (С - сарказм)
Єсть у нас товариш, він живе в Донецькій області. Він відомий на місці волонтер. Щоранку до його садиби виструнчуються колони військової техніки - там підварити, там підклепати, там ще щось. І закономірно, що в нашого товариша всі підсобні приміщення завалені волонтерським майном. Свої приміщення давно вже переповнені, то вже задіюються сараї й гаражі сусідів.
Чесно скажу, ми сильно працюємо на поповнення його складських приміщень. Що не роздали, не видали - ми лишаємо в нього. І не лише ми. Туди не заростає волонтерська тропа. Багато волонтерів скидають там баласт. Бо!
Бо волонтер цей працює суто на фронті.
Бо в нього зв'язок з усіма підрозділами певної ділянки фронту.
Бо він по-любому барометр забезпечення. Його склади самі покажуть, що треба тут на фронті, а що не треба.
І кажемо ми цьому хлопцю:
- Друже, а можна, ми лишимо в тебе оце згущене молоко, пайки штатні, мівіни, консерви і головне - енергетичні батончики.
Друзі, це треба було бачити, як він сахнувся і безнадійно махнув рукою.
- Не треба. Ніхто не бере. В мене самого ящики такого добра лежать, миші точать. - сказав наш товариш.
- А хочете, я вам ще такого добра насиплю? - сказав товариш.
- А знаєте, якби всі макарони, які лежать в нашому прифронтовому містечку, на складах, в будинках і квартирах цивільних... якби ці всі макарони раптом піднялись в повітря, то товста чорна хмара висіла б на нашим містечком. - сказав наш товариш.
- А енергетичні батончики миші особливо люблять. - додав товариш.
Ми знайшли вихід. Ми просто озирнулись навколо нашого дому. Навколо є небагаті сім'ї, люди, що живуть на незначні суми і їхні діти вважають згущене молоко особливим подарунком. Ми роздаємо ці продукти. Півроку вже роздаємо. Наче вже майже все роздали.
Але ба!
Але чу!
Але ша!
Нам везуть чергову партію продуктів. Залишків з фронту.
Тих продуктів, які вже навіть не беруть місцеві цивільні люди в прифронтових селах та містах.
Тих продуктів, які раніше скидували в посадках, роблячи величезні продовольчі звалища - аж раптом почали розуміти, що таким чином військові самі ж розводять мишву і пацюків. Що ці миші й пацюки зустрінуть їх же, військових, коли вони повернуться після ротації у ці посадки.
Ось, почитайте про мишей на фронті. Це третій фронт. https://novynarnia.com/2023/10/28/navala-myshey/
... я пишу такі пости регулярно.
Я не кажу нічого нового.
Хтось читає їх з болем, а хтось з обуренням. Ось засікаємо час, коли прийдуть перші коменти:
- Як ви можете знецінювати роботу інших волонтерів?
- Роботу ми не знецінюємо. Ми знецінюємо марну і непотрібну роботу.
- А чому про це говорять лише волонтери, а військові мовчать?
- Ні, військові давно вже про це кричать. Якщо ви не читали подібних постів від військових, то може, щось не так з вашою стрічкою?
- Дайте людям робити хоч щось для перемоги!
- Та будь ласка. Тільки чому ми повинні за цих людей утилізувати непотріб, який вони передають для фронту? І оце ваше "хоч щось для перемоги" сильно нагадує свічечку в коментах і галочку у відомості.
- Та ви просто завідуєтє!
- Но комент...
І головне.
- Так хлопчики беруть і дякують!
- Так, дякують. Бо разом з оцим бусом непотребу ви привезли їм РЕБ. Бо мало хто зараз пре на фронт лише продукти, якісь мізки вже почали ворушитись. Бо ви зтягнулись і разом з бусом вареників привезли їм і буса. Ну, або обіцяли привезти. Тому на фронті існує неписане правило - бери і дякуй. А раптом серед отих гір продукту і цивільного секонду буде лежати довгоочікуваний Цукорок? Тому подякуй, друже, корона не спаде.
Але деякі військові вже давно кажуть:
- Так, нафіг.
І правильно роблять. Військові поважають людей, які хочуть знати реальний фронт - і дуже, дуже скептично ставляться до тих, хто навіть не немагається взнати реальну картину. ну або піариться на них, на військових.
Ви йдете по супермаркету, бачите возик, там табличка "ЗБІР ПРОДУКТІВ ДЛЯ ЗСУ" - ви сердобольно купуєте макарончики, крупи, тушонку і вкладаєте в цей возик?
Вітаємо вас. Ви щойно вклались в непотрібне, а якщо зважати на мишей і пацюків, то і шкідливе для фронту. А якщо зважати, що ви не знаєте, куди повезуть ці продукти і де, можливо, їх ПРОДАДУТЬ - то ви ще попрацювали й на шахраїв.
Ви дивитесь на заклик:
- ЇДЕМО ГОДУВАТИ ХЛОПЧИКІВ! ВОНИ СТОЯТЬ ГОЛІ Й БОСІ! ДАЙТЕ НА ПАЛИВО!
чомусь такі заклики найчастіше йдуть капслоком.
Але все ж вітаємо вас. Ви не спитали, чи дійсно потрібні ці продукти. Ви не взнали реальну картину. І щойно вклались в чийсь піар. Піар за ваш рахунок.
- А мій чоловік пише з фронту, що нічого не видають і підрозділ голодує!
- Чудово. Просимо контакти вашого чоловіка. Будемо їхати на фронт, заїдемо і поговоримо про цю обурливу ситуацію. Можливо, там вже треба підключати журналістів.
(після цього тиша)
ПРИМІТКА
Продукти досі потрібні в учбових центрах і на полігонах.
Продукти іноді потрібні разово, коли підрозділ вийшов, а забезпечення відстало.
Продукти також потрібні в таких підрозділах, де давно треба бити харю начпроду - але в такому випадку треба просто бити харю начпроду.
Цивільного секонду фронт не потребує!
Прострочені ліки, які везуть на фронт - це ганьба. Це говорить лише про те, що ви ставитесь до наших військових, як до свиней.
... господи, як мене все це дістало. За одинадцять бо років, як гадаєте? Тому коли я бачу чергові відосики, де ганблять якогось волонтера, що в нього ось завали продукції, чи ліків ("Ну й шо, шо прострочка?"), чи кремів від загару, прострочених мазей чи цивільного секонду ("Ну й шо, шо цивільне? Відвези на фронт, там хлопчики мерзнуть!")
... мені стає дуже й дуже погано.
У мене на задньому дворі й досі стоїть коробка з сонцезахисними кремами, строк годності закінчився в 2016 році, отримали ми їх в 2021. В якості подарунку. Якого ми не просили. Приїдьте, заберіть. Заодно, може, заберете й купи медичної прострочки. Бо мені її знову утилізувати. Знов вспишку проморгала, завезли не спитавши.
- А як розібратись, що потрібно фронту, а що ні?
- Читати пости досвідчених волонтерів та військових.
І головне, головне.
Не ставитись до наших військових як до свиней - та фронту все одно, там покатіт!
Ні, не покатіт.
Так. До істерики в коментах лишилось:
- Три... Два... Один!