Diana Makarova · І про дрова.

[don_katalan]

... тихо-тихо, не поспішайте пролистувати, то не ті дрова! Тут буде Йосип, а там де Йосип, там завжди щось навперекидь вивертом. Тому сідайте чемно й слухайте.
Повернулись наші хлопці якось з Авдіївки на ротацію.
А діло було в отій війні, яку більшість і війною не вважає - ой та Господи, та хіба то була війна, та ваша війна! Рік був якось так 2017-18. Група звалась контрснайперською - мінометка, кулемети, всяке-таке і достойна когорта суто снайперів, аякже.
А в Авдіївці завжди була війнонька, якщо ви не в курсі. А якщо в курсі, то ви в курсі.
Авдіївка була таким собі заповідником, де можна працювати, навіть якщо всі Мінські домовленості разом з усіма президентами, колишніми й теперішніми, а також ООНом та ОБСЄм сказали, що нільзя.
Всим нільзя, а в Авдіївці можна.
У всих субота, а в мене четвер.
Але хороше колись таки скінчається і грянула ротація. Ну, тобто, інша група сказала:
- Пацани, скілько ото можна. Три місяці работали, потім попросились ще на три. А інші? Нам теж хочеться стріляти!
(ну, бойові опять же)
І вийшли хлопчики на ротацію.
Ну, вони там, в Авдіївці, трохи начудили, постріляли ворога трохи більше, ніж дозволено, зняли командира, який притирював бойові всієї групи собі на кишеню, тому їм і сказали:
- Ви, конєшно, молодці, але якось покарати вас потрібно.
- Ну, треба то треба. - згодились хлопці.
- А поставимо-но вас на блокпост. - сказали їм покарники, вище командування.
Хлопці почухали потилиці.
Трохи засумували.
Потім розвеселились і кажуть:
- Ой, та ділов! Відпочинемо.
І почали відпочивати.
Першим чином поставили ліхтарі, завезли генератори. Потім побудували новий красивий туалет і ще кращу баню. Потім сходили на кабана, зробили хамон, а кабан виявився дай Боже, сам головний снайпер висліджував і стрелив, так що навіть улюблені волонтери кілька місяців той хамон жерли, а що вже казати про бідовий блокпост?
І засумували...
Ну, самі розумієте - ось наче вчора було стрільба по ворогу, а тут кабан якийсь, жери від пуза, забезпечення працює, спи собі скільки хочеш. Обідно.
І почала група думати, що робити.
- О, я знаю! - скрикнув хтось. - Давайте вже валити з цього блокпосту.
Хороше діло валити - але як? Заслання як покарання треба відбути. Хто тебе раніше випустить, хто видасть височайший едікт?
- Я знаю. - сказав хтось ще.
Бо це був Ваня, здається.
- Треба все робити по правилах. І за Статутом.
- Блііііііннннн... - захоплено простонав хор добрячих контрснайперських глоток. - Оце круто!
Насправді вони сказали не блін. Насправді, звичайно, пролунало дещо інше слово. Але суть від цього не змінюється.
І хлопці почали діяти за правилами перевірок на блокпостах і за Статутом.
Як це відбувалось?
ну, от наприклад.
Їде автобус з Сєвєра до Бахмута а чи навіть до Костянтинівки. Зазвичай спиняють, в кращому випадку пробігають салоном, фейс-контроль, можливо, вибіркова перевірка паспортів, в гіршому випадку перевіряють документи водія, та й по всьому. Але не на таких напали. За Статутом так за Статутом.
І блокпост почав працювати так.
Спиняється автобус.
Чатові просять вийти всих з транспорту.
Збирають документи. ВСІ документи!
І тут виходить Йосип.
А Йосип, він з Франківщини, розумієте. А як воно хлопці на Франківщині говорять, ви самі знаєте - а вже коли вони дають концерт, то взагалі ховайсь.
А Йосип якраз давав концерт.
- Так, стали. Хто це випнувся? Носочок до носочка, вам що, лінію малювати? Хто сепаратист, два кроки! Як це нікого? А вчора двоє вийшли...
На цьому місці Йосип демонстративно починав колупатись в зубах.
- В смислі, де документи? Понесли на перевірку. В смислі, як довго? Скільки треба, стільки й перевірятимуть. Струнко!
І таке інше.
Потім починався огляд багажу.
Довго.
Дуже довго.
Нє, за Статутом так за Статутом.
І на блокпост викликали першу перевірку.
Комбат кривився, але ж все за Статутом?
За Статутом.
Тож так би діло і йшло, якби одного разу хлопці не спинили машину-дальномір, яка везла колоди. Запросили документи, там було чітко написано, що везуть дрова. Піч топити, що неясно?
Хлопці покликали інших. А інші - вони взагалі гуцули. А щоб це гуцул не відрізнив діловий ліс від дров? Так то буде неправильний гуцул, і взагалі, може, він шпіон.
- Так це ж діловий ліс! - сказали гуцули і заарештували машину.
Викликали поліцію.
Поліція довго чомусь не їхала, починалась ніч - і так якось сталось, що до ранку на блокпості стояло вже сім машин, навантажених діловим лісом. В супровідних документах цих машин значилось - дрова.
Якраз на цей час нагодились і ми. Ми перли зраночку на Станичку. Спинились на блоці, як годиться. До нас підійшов чатовий і суворо наказав показати документи.
В нашій машині був новенький, тільки не зовсім. Тобто, він вперше був на фронті, але при цьому він вже чудово знав, що ось ми стали на блоці нашого найріднішого підрозділу. Де нас кожен пес знає, не кажучи вже про військових і котів.
- Так це ж!.. - виліз з своїм безцінним зауваженням новенький.
- Ша! - обрубала я його і чемно показала документи.
Всі інші теж полізли до широких штанин за паспортами.
- Волонтери? - суворо запитав чатовий.
- Волонтери - чемно згодились ми.
- Що везете?
Ми перелічили весь вантаж і додали:
- І генератор на ваш блокпост. Ванєчка замовляв.
Вже після цього чатовий зняв балаклаву і ми вискочили з машини просто до нього в обійми. Бо знались ми з суворим чатовим вже років з п'ять. І випито було разом на нашій кухні чимало. І смажено було шашлику разом теж не один кілограм. І не десять. Більше.
Але за Статутом, так за Статутом.
- А чо вони от ето самоє? - ображено спитав наш новенький, наминаючи разом з нами макарони, щедро пересипані смаженим м'ясом з цибулею, заїдаючи фірмовими канапками, а Санді в цей час чекала на бульйон, поставлений варитись суто заради неї. І вже десь пакували для нас хамон.
- Бо вони діють за Статутом! - велично відповіла я.
І підняла догори виделку, салютуючи Статуту.
Я була в курсі ідеї заколоту. Я розуміла, що воно таке, італійський страйк.
- А що то за машини у вас стоять з лісом? - поцікавився хтось з екіпажу.
- Заарештовані. - вдоволено відповіли нам.
Йосип в цей час поважно походжав блокпостом, очікуючи наступної машини, вантаженої діловим лісом, провезеним під грифом: "дрова"
Звичайно, поліція зрештою приїздила. Звичайно, оформлялись всі потрібні документи і, звичайно, сплативши смішний штраф, звільнені машини їхали далі, через блокпости, які не могли чи не хотіли працювати за Статутом. А ми прямували на позиції і нам показували благенькі бліндажі та вогневі точки, і офіцери кричали:
- Два накати? Та де ви таке бачили? Тут би хоч на один лісу знайти!
Розумієте, це була Луганщина. А Луганщина це країна лісів. І тут, в цій країні лісів, військові просили й молили, аби волонтери купили їм колод для бліндажів та вогневих точок.
Тим часом йшли і йшли дальноміри, які везли вирубаний діловий ліс, оформляючи його як дрова.
А ви ж знаєте, як швидко ми здавали Луганщину, авжеж?
А ви ж знаєте, як полишали ми міста і села - неукріплені міста й села, бо нікому це не боліло, бо колоди серед лісів знайти було дуже складно, аж доки терпіння військових не закінчувалось і вони не починали брати колоди тут же, рубаючи на місці. за що і получали крепко. Набагато сильніше отримували вони за це, ніж ті, хто вивозив діловий ліс Луганщини за ціною дров.
Куди вивозив?
А я знаю? На власні особняки та дачі. Іноді сплачуючи смішні штрафи.
- От добре, що в Карпатах не так! - скаже хтось.
- От добре, що наші люди на заході України свідоміші, ніж ці луганчани! - додасть інший.
А люди Франківщини, Львівщини, Тернопільщини та Закарпаття всміхнуться знічено, почервоніють і пошкребуть потилиці.
А, ні. Про почервоніють - це я вигадала. Хто там червоніє. Вивезення ділового лісу, оформленого як дрова - в нашій країні норма. У ВСІЙ КРАЇНІ!
Крім степів, ясно.
Та й то. В степах теж є насадження.
І далі я вже не буду про дрова, що вже про них говорити.
Про діловий ліс, названий офіційно дровами, теж.
Я просто про фронт.
А що про ньоого казати, про фронт? Фронт це укріплення.
А укріплення це і бетон, і ліс. І метал. І знову ж ліс.
Потім я вам скажу:
- Та що там вже та Луганщина... Уявіть собі поважного громадянина священної країни Гуцулії. Він відправив на фронт вже аж три машини, куплених на волонтерські кошти і десять коптерів. Спорядив кілька колон з варениками (пирогами по-гуцульськи) й пасочками. А те що в його дворі лежать колоди, готові до будівництва хати для молодшенького, ось скоро весілля - так шо ж, дядько не має права купити свого рідного рубаного лісу за ціною дрів?
Нє, молодшенький воювати вже не піде. Бо старший, кревний його брат, загинув на фронті. А за законом, якщо в сім'ї вже є загиблий - інші чоловіки звільняються від служби.
А те що старшенький загинув десь під Сєвєром, утримуючи геть неукріплену позицію, де окопчик по коліна і бліндажик із гівна та палок - нашого дядька, звичайно, обурює. Болить йому смерть сина. І нам болить смерть цього хлопця.
А тільки ми розуміємо причинно-наслідковий зв'язок між тим діловим лісом на подвір'ї, оформленим як дрова. А дядько не розуміє.
Як не розуміла це свого часу і Луганщина.
... чим закінчилась історія з блокпостом на Луганщині?
Закономірно закінчилась.
Рано чи пізно це мало статись, і через блокпост вирішила проїхати дама-прокурорка. Сама вона жила на окупованій території, а працювала в Україні.
Ей, стоп. А що вас дивує?
Певний час люди, що жили на окупованих територіях, їздили працювати до адміністрацій Бахмута та Краматорська.
Охоронці одного з найголовніших тіл адміністрації Донецької області, відстоявши вахту, повертались додому, в окупований Донецьк. То чому б дамі-прокурорці не їздити з окупованої території на роботу до вільної України?
Дама-прокурорка виявилась безпаспортною особою. Вона взагалі паспорт України з собою не возила, нащо їй таке лихо, вона ж щодня проходила через блокпости ЛНР. Зате у неї було прокурорське посвідчення.
- Красиве. - заздрісно сказав Йосип і додав - Прошу паспорт.
Дама з ЛНР, дипломована і взагалі прокурорка з посвідченням аж підстрибнула на сидінні і почала щось верещати про своє прокурорське.
- Розумію. - сказав незворушний Йосип. - Але в Статуті сказано, що паспорт є єдиним документом, який засвідчує особу, що перетинає блокпост.
Дістав засмальцьований Статут і показав дамі-прокурорці потрібний абзац, відчеркнувши бруднуватим нігтем. Дама полізла з машини, розмахуючи руками і тут же...
з превеликим задоволенням Йосипа...
була ним же і заарештована.
Виручати даму-прокурорку примчав місцевий депутат з Сєвєра. І треба ж такій оказії - паспорта в нього теж не було. Нащо йому паспорт при депутатському посвідченню?
На крики депутата і прокурорки зібрався милуватись весь блокпост. Милувались і Йосипом. З фірмовою незворушністю він вислухував чергову верескливу тираду, кивав і промовляв:
- А тепер паспорт.
Депутата теж було заарештовано.
- Марш в Авдіївку, падлюки! - сказало втомлене командирство.
- А може, лишимось ще? - невинно поцікавився Йосип. - Тут якраз ліс пішов. Заодно хлопцям на бліндажі наколядуємо.
Командування відповіло вишуканою обсценною лексикою.
- Бачте. Італійський страйк - велике діло. - вдоволено сказав Ваня.
... спитайте в мене про війну, потримайте моє пиво.
Поверещіть про діловий ліс, оформлений як дрова.
А потім пригадайте, як швидко окуповували нашу Донеччину і Луганщину. Неукріплену Донеччину й Луганщину.
Втім, чому в минулому часі?
Окуповують.
Окуповують.
Таку ж саму неукріплену.