![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Алі Татар-заде
є в мене гоббі - підживлювати сухі історичні нариси Сергія Громенка кримськими легендами.
Так і цього разу.
Ось що розповідає легенда про те, що саме Тамерлан викопав Перекоп.
Вої переможного полководця зустрілися в Криму з небезпечним ворогом. Це були давні жерці або шамани, і вони вміли напускати на військо вдень - темряву, а вночі - туман.
Тоді існував широкий вихід з Криму прямо у степ.
Але знайти його було важко, тому що нічого навкруги не видно.
Нарешті шлях в український степ знайдено.
Тоді Тамерлан наказав своїм воям кожному набрати землі, стільки щоби набити нею свій шолом.
Шолом у самаркандців був отакий, що його потім любили малювати для "русскихъ богатирєй": гостроверхий, так що перегорнувши його, можна були віткнути шолома в землю.
Здобичі з Криму було багато.
Кожен воїн вів із собою верблюда, конів, іноді цілу повозку скарбу.
Тамерлан сказав своїм воям:
— Вирийте кожен землю і уносіть з собою.
Кримська земля надає силу тутешнім жерцям.
Чим менш буде її, тим слабкіше їхні чари.
І справді, коли по обидва боки дороги стало все менше землі, туман і мряка розсіялися, стало видно і сонце, і степ попереду.
В сірій млі йшли вої далі, і Тамерлан попрохав воїв:
— Знаю, що ви обтяжені скарбом. Та все ж прошу кожного не висипати землю із шолома, поки ми не станемо на твердого грунта.
Розумію, що не можу пропильнувати кожного, хто тихцем висипле землю в дорозі.
Тож знайте: і не пильнуватиму.
Але кожен, хто її потай висипле, буде шкодувати про це сам і завжди клясти, що висипав.
Вояки зацікавлено загуділи
— А що чекатиме на кожного, хто послухається поради?
— Кожного, хто повірить мені, чекає жаль більший удвічі.
Тож вої хто висипав землю в дорозі, а хто терпляче ніс її у шоломі.
Нарешті Крим був далеко.
Чари розвіялися остатотньо.
Вийшло сонце.
Засяяв квітами рідний кипчацький степ.
І тоді вої глянули у свої непусті шоломи - і побачили:
кримська земля з Перекопу перетворилась на золото.
Степом пронісся галас відчаю.
Це ледари, які висипали землю в дорозі, завили від заздрості до слухняних, які кожен розбагатів.
І ці люди доскону віку картали себе, що не послухалися Тамерлана.
А ті, що його послухалися, стояли мовчки.
Як і обіцяв ватажок, вони страждали удвічі більше.
Кожен картав себе, що не насипав бодай два шоломи.

є в мене гоббі - підживлювати сухі історичні нариси Сергія Громенка кримськими легендами.
Так і цього разу.
Ось що розповідає легенда про те, що саме Тамерлан викопав Перекоп.
Вої переможного полководця зустрілися в Криму з небезпечним ворогом. Це були давні жерці або шамани, і вони вміли напускати на військо вдень - темряву, а вночі - туман.
Тоді існував широкий вихід з Криму прямо у степ.
Але знайти його було важко, тому що нічого навкруги не видно.
Нарешті шлях в український степ знайдено.
Тоді Тамерлан наказав своїм воям кожному набрати землі, стільки щоби набити нею свій шолом.
Шолом у самаркандців був отакий, що його потім любили малювати для "русскихъ богатирєй": гостроверхий, так що перегорнувши його, можна були віткнути шолома в землю.
Здобичі з Криму було багато.
Кожен воїн вів із собою верблюда, конів, іноді цілу повозку скарбу.
Тамерлан сказав своїм воям:
— Вирийте кожен землю і уносіть з собою.
Кримська земля надає силу тутешнім жерцям.
Чим менш буде її, тим слабкіше їхні чари.
І справді, коли по обидва боки дороги стало все менше землі, туман і мряка розсіялися, стало видно і сонце, і степ попереду.
В сірій млі йшли вої далі, і Тамерлан попрохав воїв:
— Знаю, що ви обтяжені скарбом. Та все ж прошу кожного не висипати землю із шолома, поки ми не станемо на твердого грунта.
Розумію, що не можу пропильнувати кожного, хто тихцем висипле землю в дорозі.
Тож знайте: і не пильнуватиму.
Але кожен, хто її потай висипле, буде шкодувати про це сам і завжди клясти, що висипав.
Вояки зацікавлено загуділи
— А що чекатиме на кожного, хто послухається поради?
— Кожного, хто повірить мені, чекає жаль більший удвічі.
Тож вої хто висипав землю в дорозі, а хто терпляче ніс її у шоломі.
Нарешті Крим був далеко.
Чари розвіялися остатотньо.
Вийшло сонце.
Засяяв квітами рідний кипчацький степ.
І тоді вої глянули у свої непусті шоломи - і побачили:
кримська земля з Перекопу перетворилась на золото.
Степом пронісся галас відчаю.
Це ледари, які висипали землю в дорозі, завили від заздрості до слухняних, які кожен розбагатів.
І ці люди доскону віку картали себе, що не послухалися Тамерлана.
А ті, що його послухалися, стояли мовчки.
Як і обіцяв ватажок, вони страждали удвічі більше.
Кожен картав себе, що не насипав бодай два шоломи.
