Igor Baryshev · Про саміт миру
Jun. 17th, 2024 07:59 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВідбувся саміт. Усім зрозуміло, що таке саміт: з'їхалися поважні вищі особи чи високі представники багатьох держав, обговорили питання, підписали (більшість), або відмовилися підписувати (меншість) комюніке, сфоткалися з Єрмаком та роз'їхалися аби знову зустрітися на ту ж саму тему пізніше.
Навіть визначили, що таке мир, заради якого збирався саміт.
Але чи буде мир?
Для цього важливо отримати відповіді на кілька доволі простих питань:
- Чи погодиться на визначений у комюніке мир росія у тому вигляді, в якому вона є зараз? Виглядає так, що навряд, то ж на мир має погодитися якась інша росія, або ж якісь її правонаступники. Тоді наступне питання:
- Чи взагалі можлива якась інша росія, або чи існує серед високого зібрання згода щодо того, аби на мир погоджувалися правонаступники росії? Дуже сумнівно, що, принаймні за життя цього та, найвірогідніше, кількох наступних поколінь можливою є якась інша росія, а щодо згаданої тут згоди очевидно, що її немає - більше того, є явні побоювання стосовно її можливої фрагментації та страхи щодо катастрофічних наслідків цього. Тоді наступне питання:
- Уявімо, що спільними зусиллями росію змусили прибрати війська з української території та кордон 1991 року поновлено. Це необхідна умова миру. Дуже просте питання - а чи достатня? Звісно, що ні. Кордон протяжністю 2 тисячі кілометрів з самою лише росією, і ще тисяча - з її сателітом, принаймні, допоки влада там належить лукашенку. І навіть якщо путінський режим у росії зміниться на якийсь інший, чи дійсно серйозно можна сподіватися на докорінні зміни у свідомості населення росії та відсутність у нього бажання реваншу? Навряд чи треба брехати самим собі й незважати на те, що саме бажання його переважної більшості реваншу за 1991 рік стало головним рушієм авантюри російської паразитарної "еліти", очолюваної путіним та іже з ним стосовно України й не лише її. Так само, чи треба відкидати те, що майже зі стовідсотковою вірогідністю післяпутінський режим, можливо, з деякими виправленнями помилок намагатиметься робити те саме, що його папєрєдніки?
То ж, навіть у разі досягнення згаданого миру, він буде нестійкий та потребуватиме значних зусиль щодо його підтримання, тому наступне питання:
- Чи готові країни, представлені на саміті, брати реальну, адекватну загрозам участь у підтриманні миру, та чи будуть готові вони робити це протягом усього часу поки існуватимуть ці загрози? Скоріше за все, одні будуть (меншість), а максимум від решти - занепокоєння різної глибини.
Думаю, продовжувати далі з питаннями вже стає нудно. Тоді спробуємо сформулювати реалістичні умови стійкого миру на умовах України, точніше, варіанти, за яких такий мир є можливим.
По-перше, варто зазначити, що за будь-яких обставин порушення миру є можливим лише з боку росії, звісно, якщо такий мир буде досягнений без урахування російських зазіхань.
По-друге, варто враховувати, що на рівні самоусвідомлення пересічного росіянина, незалежно від його етнічної приналежності, сприйняття України, як і будь-якої іншої країни, що у минулому входила до складу ссср та російської імперії лишатиметься таким самим, як і зараз, чи раніше - як сепаратистської території, яка несправедливо відкололася від "великої країни". Таке сприйняття, якщо його не змінити, визначатиме ставлення росіян до будь-якої російської політичної сили, будь-якого політика, та, відповідно, їхню підтримку незалежно від того, наскільки демократичним буде там актуальний політичний режим. Це попит, який, як відомо, завжди визначає пропозицію, незалежно від того, яка саме політична сила буде при владі - права, ліва, ліберальна чи авторитарна. Інакше кажучи, сподівання на зміну політичного режиму в росії, або заміну політичних еліт, взагалі будь-які політичні зміни є відпочатку марними.
Сталий мир можливий лише за умови позбавлення мотивації росії до його порушення, тобто у разі якщо москва залізобетонно усвідомлюватиме нереалістичність успіху будь-яких спроб зазіхати на суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України та, мало того, невідворотність неприйнятно болісних, або ж навіть фатальних для себе наслідків таких спроб. І поки що у підсумках саміту, що відбувся, чітко ариткульованого розуміння цього, на жаль, не видно.
Навіть визначили, що таке мир, заради якого збирався саміт.
Але чи буде мир?
Для цього важливо отримати відповіді на кілька доволі простих питань:
- Чи погодиться на визначений у комюніке мир росія у тому вигляді, в якому вона є зараз? Виглядає так, що навряд, то ж на мир має погодитися якась інша росія, або ж якісь її правонаступники. Тоді наступне питання:
- Чи взагалі можлива якась інша росія, або чи існує серед високого зібрання згода щодо того, аби на мир погоджувалися правонаступники росії? Дуже сумнівно, що, принаймні за життя цього та, найвірогідніше, кількох наступних поколінь можливою є якась інша росія, а щодо згаданої тут згоди очевидно, що її немає - більше того, є явні побоювання стосовно її можливої фрагментації та страхи щодо катастрофічних наслідків цього. Тоді наступне питання:
- Уявімо, що спільними зусиллями росію змусили прибрати війська з української території та кордон 1991 року поновлено. Це необхідна умова миру. Дуже просте питання - а чи достатня? Звісно, що ні. Кордон протяжністю 2 тисячі кілометрів з самою лише росією, і ще тисяча - з її сателітом, принаймні, допоки влада там належить лукашенку. І навіть якщо путінський режим у росії зміниться на якийсь інший, чи дійсно серйозно можна сподіватися на докорінні зміни у свідомості населення росії та відсутність у нього бажання реваншу? Навряд чи треба брехати самим собі й незважати на те, що саме бажання його переважної більшості реваншу за 1991 рік стало головним рушієм авантюри російської паразитарної "еліти", очолюваної путіним та іже з ним стосовно України й не лише її. Так само, чи треба відкидати те, що майже зі стовідсотковою вірогідністю післяпутінський режим, можливо, з деякими виправленнями помилок намагатиметься робити те саме, що його папєрєдніки?
То ж, навіть у разі досягнення згаданого миру, він буде нестійкий та потребуватиме значних зусиль щодо його підтримання, тому наступне питання:
- Чи готові країни, представлені на саміті, брати реальну, адекватну загрозам участь у підтриманні миру, та чи будуть готові вони робити це протягом усього часу поки існуватимуть ці загрози? Скоріше за все, одні будуть (меншість), а максимум від решти - занепокоєння різної глибини.
Думаю, продовжувати далі з питаннями вже стає нудно. Тоді спробуємо сформулювати реалістичні умови стійкого миру на умовах України, точніше, варіанти, за яких такий мир є можливим.
По-перше, варто зазначити, що за будь-яких обставин порушення миру є можливим лише з боку росії, звісно, якщо такий мир буде досягнений без урахування російських зазіхань.
По-друге, варто враховувати, що на рівні самоусвідомлення пересічного росіянина, незалежно від його етнічної приналежності, сприйняття України, як і будь-якої іншої країни, що у минулому входила до складу ссср та російської імперії лишатиметься таким самим, як і зараз, чи раніше - як сепаратистської території, яка несправедливо відкололася від "великої країни". Таке сприйняття, якщо його не змінити, визначатиме ставлення росіян до будь-якої російської політичної сили, будь-якого політика, та, відповідно, їхню підтримку незалежно від того, наскільки демократичним буде там актуальний політичний режим. Це попит, який, як відомо, завжди визначає пропозицію, незалежно від того, яка саме політична сила буде при владі - права, ліва, ліберальна чи авторитарна. Інакше кажучи, сподівання на зміну політичного режиму в росії, або заміну політичних еліт, взагалі будь-які політичні зміни є відпочатку марними.
Сталий мир можливий лише за умови позбавлення мотивації росії до його порушення, тобто у разі якщо москва залізобетонно усвідомлюватиме нереалістичність успіху будь-яких спроб зазіхати на суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України та, мало того, невідворотність неприйнятно болісних, або ж навіть фатальних для себе наслідків таких спроб. І поки що у підсумках саміту, що відбувся, чітко ариткульованого розуміння цього, на жаль, не видно.