don_katalan: (Default)
[personal profile] don_katalan
Андрій Лозовий
Юрій Луценко розповів кумедну історію на спомин про Миколу Коханівського. Поклавши слухавку, я згадав, як мій улюблений Курт Воннеґут у своєму «Потиснути руку Богові» пише про те, що коли порятунку нема - лікуватися можливо лише жартами та іронією. А він знав, що пише, бо сам, як і Микола, пішов добровольцем на фронт. Уявіть собі, як боліло Воннеґуту, етнічному німцю і американському солдату, дивитись своїми очима, як знищують Маріуполь, вибачте, Дрезден. І переконує нас, що реальності можна помститися сміхом за те, що вона буває такою жорсткою і незатишною.
Звісно, у Луценка стосунки з Коханівським були не прості, бо представнику системи, навіть достойному (Юрій теж пішов добровольцем на фронт, нагадаю, маючи онкологію, тому навіть я не тримаю зла, що колись хотів мене посадити; до речі, нині в боях під Вовчанськом його молодший син Віталій, теж доброволець) - не можливо нормально ужитися в одній хаті-країні з абсолютним ідеалістом - людиною цілком чорно-білого мислення. Таким, як був Микола Миколайович Коханівський, Друг Буревій, командир добробату ОУН, Герой війни та революції, уродженець окупованого нині (вибачте - поки-що) Приазовського на Мелітопольщині. Зауважте, до 32-х років - російськомовний. Це для тих, хто пише, мовляв, важко перевчитися.
2009 рік, 30 червня. День народження Романа Шухевича. Знайомий каже мені: ти чув, що якийсь навіжений відбив носа Лєніну? Красава, кажу, а я думав, мавзолей охороняють пристойно. Та не Москві, телепню, в Києві у пам’ятника на Бесарабці. А як же він туди виліз?.. - знов питаю. А я знаю? - відповідає. - Спитай в нього… То я і пішов на суд спитати. Підійшов до тієї огидної клітки (була тоді ще така принизлива мода), подякував, потис руку, глянув у вічі і зрозумів, що не треба нічого питати. Все і так ясно. Очі палаючі свободою - мовив хтось за моєю спиною, дивлячись на Миколу. Лицар сталевої волі, який по-справжньому не боїться нічого. Навіть смерті. Як і боляче і сумно, що він не зміг її обдурити, хоча мені - як і багатьом іншим людям - здавалося, що він безсмертний. Безсмертним він і буде, навіки залишившись в пам’яті прийдешніх поколінь. А тоді на суді він чимось нагадував ОУНівця Миколу Лемика, який у 1933 році застрелив совєцького консула ві Львові нєкого Майлова, а свій суд перетворив на (в хорошому значенні слова) піар-акцію, аби привернути увагу до Голодомору в Наддніпрянській Україні. Ніколи його про це не питав, але видається: той судовий процес приносив мені певне садистське задоволення у знущанні над системою, а особливо - над радянськими рудиментами в ній.
Потім були сотні мітингів, судових засідань над іншими політичними в’язнями (Комітет захисту їх очолював Микола, а затим - пані Тетяна Близнюк псевдо «Вчителька»), а ще сотні годин - душевних розмов і світоглядних дискусій. Одного разу, років десять тому, коли Буревій ще вживав алькоголь (потім за прикладом Бандери став полум’яним борцем за тверезість також) просиділи у мене в офісі на балконі до ранку. Переважно сперечались, але культурно і коректно. Вибачте, за історичну фамільярність, як Липинський з Донцовим. Микола бачив чорне і біле - і така була його правда - можливо, якраз це давало йому таку невичерпну силу і незламність. Я дивлюсь на світ через іншу лінзу, люблю роздивлятися відтінки. Не знаю, хто з нас правий - може, і Кох - але у кількох важких ситуаціях в моєму житті він завжди пропонував допомогу. І завжди тримав Слово. Така дивовижно рідкісна чеснота в наш час. На багатьох екшенах поряд з Буревієм була його прекрасна дружина Катруся - надзвичайно чуйна і красива жінка. Отак подивишся на них й розумієш, чому прізвище спільнокореневе із словом «кохання». Вона нагадувала молоду Славу Стецько, Олену Телігу, Ярославу Бандеру і Княгиню Ольгу водночас. Не знаю, як розрадити її біль, але Микола страшенно нею гордився в приватних розмовах, які тут згадувати не доречно. Підтримувала у всьому. Шия українського націоналізму, без якої погано працює Голова.
Повернімось на той суд влітку 2009. Цікаву подробицю про ці події розповів сьогодні тодішній міністр внутрішніх справ Луценко (пишу це з дозволу Юрія Віталійовича, позаяк переказую приватну розмову). Дізнавшись такт новину, міністр зателефонував керівнику київського главку Яремі, той звісно теж вже знав, що трапилася така непересічна подія:
-Віталій Григорович, ти ж у Львові служив! Тебе що там, не навчили бути патріотом.
-Юрій Віталійович, запевняю Вас, я глибоко переконаний український патріот.
-То нахуя ти його посадив?
-А що, треба було відпустити?!..
-Ні, зовсім відпустити не можна, хай йому дадуть 15 діб, але пояснять, що ці 15 діб він відсидить за те, що розбив Лєніну всього лише тільки носа.

Profile

don_katalan: (Default)
don_katalan

July 2025

S M T W T F S
   1 2 3 4 5
6 7 89101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 9th, 2025 01:59 am
Powered by Dreamwidth Studios