Ви ніколи не замислювалися, чому на трибуні у Верховній Раді два мікрофони?

[don_katalan]

Брати Капранови
Ви ніколи не замислювалися, чому на трибуні у Верховній Раді два мікрофони? Там можна виступати удвох.
Отут дехто дорікає: чому ж ви, тобто ми, такі красіві, та не пішли в політику.
Розповідаю.
Сьогодні, як ви бачите, у Києві, та й не лише, одна за одною відкриваються книгарні. Ви купуєте книжки, які навперейми виходять в українських видавництвах, на виставках не проштовхнутися. Попри війну та інфляцію книжкова галузь розквітла. А знаєте, чому?
На певному етапі ми з Дмитром зрозуміли, що самотужки з книжковим ринком українські видавці не впораються - адже Росія більша, читачів у неї більше, плюс наші російськомовні, білоруські, казахські і т.д., - словом, ми знаходимося в різних вагових категоріях. У ті часи книжки українського виробництва (незалежно від мови) на ринку займали ледь 10%, а вироблені в Росії - відповідно 90. Таку ситуацію інакше як окупацією не назвеш, а подолати окупацію партизанськими діями місцевих видавців неможливо, тут потрібен державний захист.
Що ж робити? Податків українські видавці не платять - ні ПДВ, ні прибуткового, але все одно економічно конкурувати з Росією не можуть, бо різний масштаб виробництва.
Нам казали: справа в тому, що у вас книжки погані, а в Росії добрі, от навчитеся видавати добрі книжки, то й у вас теж буде все гаразд. Нині, коли кожен може побачити, на що здатні українські видавці, це звучить смішно, а тоді цілком проходило як аргумент.
Тому ми взялися вивчати законодавство і передусім - великий договір про дружбу з РФ, який у тому числі регулював економічні стосунки і прямо забороняв будь-які мита та інші платежі на кордоні. Ви не повірите, але у той час заведено було дотримуватися міжнародних договорів, тим більше з Росією, а значить механізм оподаткування на кордоні не міг бути застосований. Крім того у книжках квітнув так званий сірий імпорт, який обходив навіть ПДВ. А для митників книжки взагалі не були товаром - вони навіть не обліковували їхньої кількості. Хочете - вірте, хочете - ні, але митниця вела облік ввезених книжок у гривнях і тоннах. Тому статистики ввезення не існувало як такої, а всі оцінки ринку були емпіричними.
Проте ми тоді любили та вміли правильно читати закони та підзаконні акти, а крім того уважно слухали новини. Коли раптом чуємо: Росія обмежила ввезення українських цукерок, Росія обмежила ввезення українських труб... Стоп, значить якийсь механізм існує, якщо його застосовує протилежна сторона.
І справді - великий договір з Росією передбачав можливість введення квот на імпорт, якщо національний виробник знаходиться у загроженій ситуації. А куди вже більш загрожена, якщо ми займаємо лише десяту частину ринку?
Так народилася ідея ввести квоти на імпрот книжок з Росії. Але тут існувала зворотня сторона - якщо ти сьогодні займаєш лише 10% ринку, а завтра припинять завозити товар з-за кордону, виникне дефіцит, який ти не здатен покрити - адже зрости в рази за один рік не зможе жодна галузь. А книжковий дефіцит призведе не лише до обурення проросійської опозиції, але й до згортання ринку, бо книгарні залишаться без товару і закриються.
Тому ми розробили цілу програму поступового квотування - почати з 80% і поступово зменшувати аж до 15-20. Так народився законопроект про поступове зменшення імпорту книжок з Росії. На той момент ми вже мали досвідо написання законопроектів, тому зробили все як слід - пояснення, обґрунтування, супутні розрахунки і т.ін.
Проте видавці у нас не мають законодавчої ініціативи. І ми стали шукати союзників. Де? Серед політиків, зрозуміло, яким до книжок здебільшого немає жодної справи, а кому справа є, той не має жодного реального впливу.
Однак крім лобіювання нова ідея вимагає громадської підтримки, тому ми паралельно взялися за її просування у професійному середовищі.
І треба сказати, що у відповідь почули здебільшого: "Забороняти книжки? Це якось неінтелігентно". Ви не повірите, цілком адекватні, патріотичні люди, коли чули про обмеження імпорту книжок, одразу починали щось варнякати про культурні цінності, Венеційську конвенцію та решту "все хороше проти всього поганого". Утім з часом сяка-така група однодумців потроху вимальовувалася.
На хвилі ентузіазму ми навіть пробилися з виступом на відкриті слухання з питань культури до Верховної Ради (на фото - саме цей момет, за спинами тодішній заступник Голови ВР Мартинюк). Щоправда, з'ясувалося, що депутати на слухання не ходять. у залі сиділи майже виключно культурні діячі.
Тоді ми за своїми бізнес-зв'язками вийшли на одного депутата з пінчуківської групи, тоді він, здається, був у Народній Партії. Зустрілися, пояснили, що до чого, і він запалився. Каже: "Москва нам зараз поставки труб перекрила, то хіба ми не можемо дати відповідь? Це такий проект, що його просто в зал закинути, і всі проголосують. Вам потелефонує мій помічник."
Приємно мати справу з людьми, які мають державницький підхід!
І справді, за кілька днів приїздить до нас діловий такий хлопець і говорить: я ваш законопроект прочитав, все чудово, з вас 70 тисяч доларів.
Може, хтось із вас здатен оцінити, мало це чи багато за тодішніми розцінками, але ми перезирнулися та погодилися. Логіка була така: підемо з шапкою по притомних видавцях, щось назбираємо, а решту своїх додамо - якщо вдасться запустити ринок, усе врешті відіб'ється.
А проте іти з шапкою не довелося - хлопець зник і депутат почав морозитися. Певно, хтось з начальства йому дав по руках за такі ідеї.
Тоді нас звели з депутатом від Нашої України Єхануровим. Ми пояснили, в чому справа, він сказав, що оскільки його мати була бібліотекаркою, то книжки для нього - святе. Грошей не вимагав і пообіцяв невдовзі продовжити розмову.
І тут з нашим українським щастям Юлію Володимирівни знімають з прем'єрів та на її місце призначають кого? Правильно, Єханурова. Самі розумієте, скільки проблем на нього одразу навалилося - від формування складу уряду до подолання наслідків діяльності Тимошенко. Тому ми зрозуміли, що треба шукати нових зв'язків.
Однак минає кілька днів, і раптом лунає дзвоник: "Драстуйте, це помічник Юрія Івановича. Він обіцяв з вами зустрітися, то обіцянка залишається в силі, от тільки зараз трохи розбереться з призначеннями і зустрінеться".
Нічого собі!
Ви таке бачили чи хоч чули? Людина іде на найвищу посаду і при цьому не лише не забуває про двох затрапезних видавців, яким щось пообіцяла, але й дає розпорядження помічнику працювати з цим питанням далі.
А в Кабміні все налагоджено. Якщо прем'єрові треба зустрітися з представниками якоїсь галузі - тільки дай команду, далі все відбувається автоматично. Тому за деякий час нам знову телефонує помічник і каже: готуємо зустріч, оскільки ваша галузь висить між двома відомствами - Мінкульт (бібліотеки) та Держтелерадіо (книжки), то призначаємо нараду. Доповідатимуть спочатку міністр або заступник міністра, потім - голова держкомітету або заступник, потім виступить начальник відповідного відділу міністерства, потім - начальник відповідного відділу держкомітету, потім голова асоціації бібліотек. потім голова асоціації видавців, потім голова асоціації поліграфістів...
Стоп, а ми?
А ви в кінці, в "прєніях", дві хвилини.
Ми кажемо: ні, так не піде, ми є ініціаторами зустрічі, ми маємо доповідати свої пропозиції.
Він каже: розумію, але голова уряду НЕ МАЄ ПРАВА офіційно зустрічатися з представниками галузі без галузевого міністра, а оскільки у вас два, то без двох. Таки порядок і його не обійти.
Ми хлопці биті, то й питаємо: а неофіційно?
Він: я подумаю.
Потім передзвонює і каже: прем'єр-міністр Єхануров з вами зустрітися не може, регламент не дозволяє. АЛЕ. Фізична особа і книголюб Юрій Іванович Єхануров може прийти до вас на презентацію якої-небудь надзвичайної книжки, і там ви зможете поговорити.
Чудова ідея! Ми звернулися до Парламентської бібліотеки (тепер Національна) за місцем проведення і до колег-видавців за підтримкою, бо наші книжки для прем'єра не годяться, несолідно якось. І Красовицький Олександр запропонував своє подарункове видання "Енеїди" з ілюстраціями Базилевича. Оце вже інша справа!
Так відбулася презентація "Енеїди" в Парламентській бібліотеці для вузького кола видавців та фізичної особи книголюба Юрія Єханурова. Щоправда охорону ніхто не відміняв - бібліотеку обнишпорили з міношукачами, обнюхали з собаками, налякали працівників - бо це вперше за всю історію туди приїхав вищий посадовець держави.
Презентація "Енеїди" тривала кілька хвилин, поки Юрій Іванович запитав: "А тепер по суті". По суті питання було два - перша за все те, що держава вже кілька років не оновлювала бібілотечних фондів. Як таке може бути? А дуже просто - скрізь тендери, щоб не було корупції, а книжки на тендерах закуповувати неможливо, бо це товар ексклюзивний, він є лише у видавця. Здивуванню Єханурова не було меж: "Які можуть бути тендери на книжки?" Він сказав помічнику зайнятися, і за місяць вийшла постанова Кабміну, а до Бюджету було внесено зміни, за якими держава вперше за багато років виділила гроші на централізовану закупівлю книжок! Тобто Юрій Іванович знову дотримався обіцянки, що для українських політиків зовсім не характерно.
Що ж до нашого законопроєкту питання було складнішим, і Єхануров доручив його профільному віце-прем'єру В'ячеславові Кириленку, з яким ми і взялися до справи.
Однак після презентації сталася подія, яка повернула нас до стану реальності. Поки ми виходили проводити Юрія Івановича до дверей, зі столів зникли наші барсетки з грошима та електронними записниками. Як не було. Оскільки учасники зустрічі були обрані персонально, чужих фізично не було, ми не знали, що й думати. Потім досвідчені люди пояснити, що у такий спосіб підробляє служба охорони - а хто тебе за руку схопить, ти ж Самого охороняєш! Таким чином ми вклали у розвиток книжкового ринку три тисячі доларів із власних барсеток - це менше, ніж 70, але що поробиш, за все треба платити.
В'ячеславові Кириленку треба віддати належне - він не поклав питання у дальню шухляду, не засунув під сукно. А оскільки законопроект торкався багатьох відомств - мінфіну, митниці, держтелерадіо, мін'юсту, то почалися численні наради. Там ми, до речі, й довідалися, що книжки обліковують в кілограмах. І тоді ж отримали геніального листа від Міністерства економіки, в якому чорним по білому було написано, що українські видавці не можуть вважатися національним виробником. Не брешу, і навіть не прибрехую. Так і написали: не є національним виробником.
Але коли законопроект вже був майже на виході, до процесу приєдналися учасники книжкового ринку, які заробляли на імпорті з Росії - а що, вони ж теж громадськість! До того ж Асоціація зайняла якусь дивну позицію - начебто за і начебто проти. Словом, справу завалили, єдине, що вдалося - це запровадити нарешті декларування книжок на кордоні за кількістю, поставити сяку-таку статистику та з'ясувати, хто свій, а хто чужий. Однак, як ми довідалися пізніше, російські дистрибутори тоді злякалися і про всяк випадок зробили собі річні запаси книжок - тобто вони повірили у можливість обмежень.
А ні, було ще одне - в Кабміні було введено спеціальну посаду спеціаліста, який займався книжковим ринком - ініціатором став Єхануров, він сказав: я рано чи пізно піду у відставку, а людина залишиться і буде працювати для вашої галузі.
Як у воду дивився. Людина й справді залишилася і через неї ми згодом намагалися вирішити проблему книгарень шляхом запровадження звітності щодо їхньої кількості у показниках соціально-економічного розвитку регіонів. Вам може здатися, що це якась абстракція, але ні - кожен керівник області страшно переживає за ці показники і якщо їх будуть псувати якісь книгарні, йому простіше дати команду, щоб виділили під них приміщення, чим терпіти наслідки. Щоправда у цьому питанні до кінця дійти не вдалося - звітність по кількості книгарень ввели, але до показників розвитку її не включили. З того часу держава стала знати, скільки в ній книгарень, і жахнулася їхній малій кількості.
Так що, як бачите, ми не полишали боротьби, коли за Єхануровим прийшли інші, і навіть Азаров у 2010-му. Тоді міністром економіки став такий собі Василь Цушко і він вирішив допомогти книжковій галузі. А тепер стримайтеся від матюків, коли я скажу, що до такого подвигу його сподвигла сумнозвісна зараз Тетяна Монтян. Та сама. Ми з нею колись разом їздили спостерігати за виборами Ющенка на Миколаївщині, вона ще була цілком адекватною, що й підтвердилося в історії з Цушком, якого вона просто взяла на слабо, оскільки була його знайомою. Він сказав: от побачиш, я все порішаю. І порішав.
У нараді з Цушком брав участь Ivan Malkovych, який може підтвердити, що це був чистий паноптикум з присмаком божевільні. Цушко говорив російською, але щойно хтось із його помічників збивався на російську, кричав: "Па-укрАінскі!" Ми не знали, чи плакати, чи сміятися. Але ідею обмеження імпорту спробували пояснити. Він відповів, що це фігня і доручив начальнику якогось відділу порахувати собівартості, електрику, папір і таке інше, щоб у нас книжки були дешевими, ніж у Росії. На тому й розійшлися. Наслідків це, звісно, дати не могло, оскільки не в собівартості справа, а в масштабі ринку
Пізніше виник скандал з тим, що Цушко побив якогось візитера у своєму кабінеті, і ми подякували долі, що обійшлися тільки ідіотськими наказами.
Ну а потім була Революція і АТО, але російські книжки продовжували завозитися, аж поки не почалося велике вторгнення, і кордон закрився сам собою. І тут сталося диво - українські видавці, які за два десятки років набралися сил, раптом отримали велетенський ринок, вільний від російських конкурентів. Велетенський навіть попри те, що частину території захопили та розбомбили. Результат ви бачите на власні очі. Так що якби нашу ідею почали впроваджувати тоді, можливо, й історія пішла би іншим шляхом. Але не судилося.
Хотів тут описати й інші наші політичні проекти - спалення рукописів, золотий намордник та т.ін., проте не буду вас перевтомулювати. Іще є що згадати і, якщо вам буде цікаво, згадаю.