![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanХто пропустив першу частину, ось вона: https://tinyurl.com/2fs8t9ex
Будь-ласка, зверніть увагу - це моя особиста спроба скласти докупи надзвичайно протирічну та уривчасту історію кіммерійців. Підтвердити або заперечити її можуть тільки подальші археологічні дослідження.
Коли розбираєш історію кіммерійців Північного Причорномор'я, одразу впадає в око величезний часовий розрив між двома основними кіммерійськими поселеннями - а саме, між Кіммерідою, яка розташовувалась на південному узбережжі Керчі, та геродотовим "містом людей кіммерійських", яке було знайдено неподалік від сучасного міста Миколаєва.
Кіммеріда - а точніше, своєрідна діада міст по обидва боки Керченського пролива, Кіммеріда (з боку Криму) та Кіммерій (з боку Таманського півострова) - пов'язана із грецькою державою Боспор, яку ці міста захищали від скіфів і заодно контролювали Керченську протоку. Саме вони, швидше за все, і є тими самими Кіммерійськими Переправами, які згадує Геродот. Проблема в тому, що поліси, які потім склали боспорську конфедерацію, заснували грецькі переселенці щонайраніше в середині VII ст. до н. е. А місто Пантикапей, яке було столицею Боспора, і взагалі могло бути засноване в VI ст. н. е. Принаймні, монети, вичеканені в Пантикапеї, датуються саме VI ст. до н. е. - найраніші срібні відомі з 40-х років VI ст., а золоті - з 70-х років IV ст. до н. е. Навіть якщо зробити всі максимальні скидки і включити до аналізу Мірмекію, Порфмію та Тиритаку - то і тоді ми упираємось в VI ст. до. н. е.
Мірмекію (сучасний мис Карантинний, місто Керч), наприклад, заснували переселенці з поліса Мілет якраз в VI ст. - і це містечко вважається одним із двох найдавніших і найбільших грецьких поселень в Криму, адже там були акрополь і навіть оборонна стіна. Другим таким поселенням був Порфмій, теж заснований в шостому столітті до н. е. - він також знаходився на території сучасного міста Керч, і швидше за все, це було щось середнє між військовим табором і аванпостом для захисту переправи через Керченський залив. Тиристака (або Дія - на честь Зевса-Дія) була третім полісом, який засновувався уже як торговельний хаб, де гендлювали соленою рибою та місцевим вином - і теж в VI ст. н. е. Ці три міста утворили симмахію - це така своєрідна конфедерація, по типу тієї, яку на Пелопоннесі створив був Аргос - і до неї увійшло ще четверте грецьке місто, Торик, яке знаходилось уже по той бік Керченського залива (приблизно на тому місці, де зараз Геленджик), і теж було засновано в шостому столітті до н. е.
Чому це настільки важливо? А тому що так можна встановити прямий зв'язок між каппадокійськими кіммерійцями та причорноморськими. Адже як ми детально розібрали в попередній статті, писемна історія каппадокійських кіммерійців замикається навколо VII ст. до н. е. Вектор їх міграції, судячи із цих часових рамок, пролягав з півдня на північ. Що опосередковано доказується тим, що мідяни під проводом царя Кіаксара в VII-VI ст. до н. е. зруйнували стародавню державу Урарту, відкриваючи прямий шлях з Месопотамії прямо в каспійські та прикубанські степи. Ми також уже говорили, що Мідія, швидше за все, представляла собою союз племен, одним із яких були кіммерійці - а є такий блок писемних пам'яток, називається "Куюнджикським архівом". Крім всього іншого, він містить чимало інформації про падіння Урарту, і недвозначно стверджують, що одну із ключових ролей в ньому зіграв саме удар кіммерійців на останню столицю Урарту - місто Тейшебаїні, яке знаходилось на місці сучасного Єревана (це Вірменія, якщо хтось забув)...
Про Урарту ми ще поговоримо, а поки що відзначимо одну дивну штуку. В описі падіння Урарту стверджується, що удар на Тейшебаїні кіммерійці нанесли з півночі. Тобто, базою для такого нападу повинні бути прикаспійські степи або Кавказький хребет.
Разом із тим, в листі принца Синаххеріба до асирійського царя Саргона II міститься знову ж таки, недвозначна інформація про спробу урартського царя Рузи I завдати превентивного удару по кіммерійцях (це VIII ст. до н. е., 715-714 рр.). Синаххеріб змальовує цю кампанію як провальну, причому Руза I втратив провінцію Уасі. Кіммерійці, з якими воював Руза I, згідно цього ж джерела, жили в той час в країні Куріані, яка знаходилась на схід від території союза племен Забаха. Запам'ятаємо цю назву, а також хоч і нечітку, але вказівку все-таки на місцезнаходження країни кіммерійців в VIII ст. до н. е.
Тепер пригадаємо останнє із трьох документально засвідчених імен кіммерійських царів - Сандакшатра. Хто він був - абсолютно невідомо. Закінчення "-кшатра" може свідчити про те, що як і у випадку Каштаріті-"кшатріті" асирійських хронік, йдеться не про ім'я особисте, а знову ж таки про титул - на відміну від Теушпи та Дугдаммі. Існує небездоказова теорія, що Сандакшатра - це Умакіштар з вавілонської "Хроніки падіння Ніневії". Цей самий Умакіштар зветься в ній "царем народу Умман-манда" (пам'ятаєте, ми говорили - що це надзвичайно давнє ім'я, пов'язане із аккадським царем Нарам-Суеном, який правив в III тис. до н. е.). Якщо так, тоді єдина історична постать, яка може бути Сандакшатрою - мідійський цар Кіаксар, батько Астіага (який також іменувався царем Умман-Манда, як ми говорили). А це той самий цар, який зруйнував Урарту в VII ст. до н. е. І це заодно опосередковано доказує теорію, що мідійський цар Дейоку та кіммерійський цар Фраорт могли бути не батьком і сином, а соправителями, і поєднати свої країни династичним шлюбом...
Таким чином, виходить протиріччя: удар на Тейшебаїні кіммерійці наносили з півночі, а при цьому останній документально зафіксований кіммерійський цар чітко пов'язаний із Мідійським царством, яке розташовувалось на південному сході від Урарту. При цьому щось треба робити із ниточкою, яка уводить нас далі в III тисячоліття нашої ери і таємниче місто Каркашші-Каркісса, воно ж Кара-Шехр (Чорне Місто) доісламських арабських легенд, яке локалізується десь в горах Загроса...
Можна в принципі взагалі відмахнутись від кіммерійців Північного Причорномор'я і побудувати красиву теорію міграції кіммерійців з півдня на північ, яка починається в Месопотамії VII ст. до н. е. - благо опосередкованих свідчень, як ми бачимо, вистачає. Деякі науковці так і роблять, начисто заперечуючи перебування кіммерійців в степах сучасного українського Причорномор'я. Наприклад, у польського історика Марека Ольбрихта я вичитав цікаву теорію, що кіммерійців там і взагалі ніколи не було - натомість він поширює аж до Меотиди (тобто, до сучасного Азовського Моря) зону розселення агафірсів, народу, спорідненого скіфам. Вона далеко не бездоказова, заснована на повідомленні давньоримського історика Амміана Марцелліна, який розміщував агафірсів саме на східному узбережжі Меотиди, за територією Боспорського царства, а також на повідомленні Плінія Старшого, який агафірсів локалізує біля витоків Борисфена (тобто, Дніпра).
Однак Пліній жив в I ст. н. е., а Марцеллін - в IV ст. н. е., тобто, від епохи Кіммерійських Переправ його відділяло близько п'ятисот років. Геродот же агафірсів локалізував в зоні Дуная, а от кіммерійців він розміщував саме в причорноморських степах. З чого можна зробити висновок, що агафірси цілком могли в часи кіммерійців жити біля басейну Дунаю, а потім повільно переміститись до витоків Дніпра, а звідти уже перебратись в Меотиду. Часовий проміжок достатньо великий для подібної міграції...
Але головна проблема не в цьому, а в датуванні міста, яке було розкопане поблизу Миколаєва, і яке ототожнюється із геродотовим "містом людей кімерійських". Воно було засноване... в XIII ст. до н. е. Тобто, це місто майже вдвічі старше, ніж переважна більшість відомих нам писемних свідчень про кіммерійців. І тим паче це місто старше за будь-які повідомлення про скіфів. А в такому випадку напрямок міграції розвертається в протилежний бік. Адже міграція кіммерійців могла не починатись в Месопотамії, а навпаки, завершуватись там. А самі кіммерійці можуть бути нащадками... ну, принаймні одними із нащадків так званої "зрубної культурно-історичної спільноти", яка сягає аж XVIII ст. до н. е.
Причорноморські кіммерійці, таким чином, можуть розглядатись як стародавнє автохтонне населення ще часів індоарійської міграції, коли предки сучасних іранців мігрували на північний захід сучасного Ірану. Тобто, саме в ту зону, де розташовані гори Загроса.
Теорія надзвичайно заманлива, але вона вступає уже в протиріччя із історією про Умман-Манда, яка сягає часів шумеро-аккадських царств - бо гіпотетична держава в горах Загроса на тисячу років старше. І вектор знову розвертається назад, тільки уже тисячоліттям раніше - "місто людей кіммерійських" в такому разі є надзвичайно віддаленою колонією мешканців Загроси. Що, власне, абсолютно не протирічить її належності до "зрубної спільноти", оскільки вона і так представляла собою збірну солянку різних народів. Каппадокійських кіммерійців, навпаки, слід розглядати як номадизовані залишки колишнього автохтонного населення. А кіммерійців каспійських та кубанських степів - можна розглядати як зворотню міграцію "в легендарну країну предків"...
Як ми уже зробили попередній висновок в минулій статті - все упирається в місто Каркашші-Каркіссу, яке досі не знайдене. До речі, у нього є іще одна легендарна назва - Білад аль-Джинн, країна джиннів. Що надзвичайно гарно узгоджується із міфологізованим образом народу Умман-Манда, яке існувало в аккадській культурі.
Давайте трохи поближче познайомимось із цим містом та країною, столицею якої воно буо. Перша його згадка - повідомлення хеттського царя Хаттусілі III, яке датується XIII ст. до н. е. (помітимо, що це узгоджується із датуванням "міста людей кіммерійських"). В ньому цар згадує "народ Каркісси", достатньо могутній, щоб Хаттусілі виплачував йому данину за своїх вассалів. Повідомлення, власне, і присвячене тому, що вассальний цар Манапе-Датте (якого хетти "відкупили" у Каркісси) переметнувся до правителя Уххациті, який був останнім царем держави під назвою Арцава. Цей самий Уххациті також відомий за однією із перших згадок про Ахіяву, старомікенське царство, засноване ахейцями в Арголіді - він з ними уклав союз, рятуючись від іншого хеттського царя, Мурсілі II. Завдяки цьому ми знаємо назву столиці Арцави - Апаша (давньогрецьке місто Ефес).
Інший опорний пункт наших уривчастих знань про Карію - місто Мілет. Геродот повідомляє, що це початково було карійське місто, на яке в IX ст. до н. е. напали іонійці (поселенці з Афін) і захопили його, вигубивши або вигнавши місцеве населення кудись на територію міста Галікарнасс (сучасне турецьке місто Бодрум). З чого можна зробити висновок, що карійська держава приблизно в IX ст. до н. е. увійшла в період упадка, який - це важливо - супроводжувався масовим виселенням міського населення. Одним із наслідків подібних процесів є номадизація народу, переходу від осідлого образу життя до кочового (архетип "вічного біженця").
Це відповідає повідомленням давньоєгипетських джерел, які повідомляють, що в VII ст. єгипетські фараони із задоволенням користувались послугами карійських солдат-найманців, яких виперли із рідних місцин іонійці та дорійці. Цю саму історію переповідає і Геродот. На службі фараонів карійці пробули десь аж до VI ст. до н. е. - що також гарно узгоджується із теорією, що кіммерійці - це їх номадизоване відгалуження. Окремо слід зауважити, що якщо Мілет дійсно був карійським містом - тоді абсолютно зрозуміло, чому давньогрецькі поселенці поперлись аж на Чорне Море засновувати Боспор. Вони просто пішли туди, де як вони знали, могла бути остання незалежна карійська колонія, про яку могли знати в Мілеті і яку вони розраховували захопити. І це пояснює, чому Геродот вперто називає мешканців Північного Причорномор'я саме кіммерійцями. Для нього, либонь, був очевидним зв'язок між карійськими колоністами XIII ст. до н. е. та залишками кіммерійців в Каппадокії - через стародавній догрецький Мілет. Адже народився Геродот не де-небудь, а в Галікарнасі, де ще за його часів проживали сильно еллінізовані, але все-таки нащадки стародавніх карійців.
Чи існують свідчення того, що карійці були достатньо розвинутою державою, щоб заснувати колонію на берегах Чорного Моря? Існують, правда, уже новітніх часів. Евсевій Кесарійський в своїй "Хронографії" зазначає, що карійці владарювали над морями - тобто, вони були морським народом. Повідомлення Евсевія, в свою чергу, базується на повідомленні Арістотеля про Карію як про морську імперію. Вони також достатньо далеко мандрували - карійські монети знаходили на території сучасного Єгипту, Судану (тоді це була Нубія) та півострова Пелопоннес. Щоправда, ці повідомлення не можна вважати "твердими" - оскільки західну частину узбережжя Егейського моря з XI-XII ст. до н. е. займав так званий "дорійський гексаполіс", конфедерація шести дорійських міст. Слова Арістотеля могли стосуватись саме цього державного утворення, а не безпосередньо Карії...
Що стосується материкової частини, то тут все ми вступаємо на туманну територію. Ми знаємо, де був західний кордон Карії - західне узбережжя Анатолії. А східним, швидше за все, була досі не окреслена країна Куріані (пам'ятаєте, ми її згадували вище), в якій жили кіммерійці в часи падіння Урарту. Країна Куріані, якщо вірити повідомленням про падіння Урарту, знаходилась на схід від Забахи. А Забахою називався дуже цікавий регіон, який займав частину сучасної Грузії та північно-східної Туреччини, вздовж річки Кура, яка впадає в Каспійське море. Якщо Куріані дійсно знаходилась саме там, то йдеться про шматок Малої Азії, який на півдні упирається... ви не повірите, в північну частину гір Загроса. Йдеться про стародавню країну хурритів, чия історія уходить... правильно, в кінець III тисячоліття до н. е. А хурритське царство Уркеш відоме саме в часи того самого Нарам-Суена, який воював із таємничим народом Умман-Манда.
Ні, я не думаю, що карійці мали відношення безпосередньо до хурритів (хоча знову ж таки, надзвичайно заманлива теорія). Але я підозрюю, що Карію заснували прадавні індоіранські племена, які вдерлись в місцину навколо озера Ван приблизно на початку II тис. до н. е. Хурритів вони витіснили західніше, а самі заснували спершу невеличку державу десь в горах Загроса, можливо, змішавшись із місцевим населенням - яка потім поширилась на всю Анатолію і навіть заснувала колонію в Причорномор'ї біля сучасного Миколаєва. Вони і стали предками історичних кіммерійців VII-VI ст. до н. е.
Це іще не кінець історії, далі буде...
Будь-ласка, зверніть увагу - це моя особиста спроба скласти докупи надзвичайно протирічну та уривчасту історію кіммерійців. Підтвердити або заперечити її можуть тільки подальші археологічні дослідження.
Коли розбираєш історію кіммерійців Північного Причорномор'я, одразу впадає в око величезний часовий розрив між двома основними кіммерійськими поселеннями - а саме, між Кіммерідою, яка розташовувалась на південному узбережжі Керчі, та геродотовим "містом людей кіммерійських", яке було знайдено неподалік від сучасного міста Миколаєва.
Кіммеріда - а точніше, своєрідна діада міст по обидва боки Керченського пролива, Кіммеріда (з боку Криму) та Кіммерій (з боку Таманського півострова) - пов'язана із грецькою державою Боспор, яку ці міста захищали від скіфів і заодно контролювали Керченську протоку. Саме вони, швидше за все, і є тими самими Кіммерійськими Переправами, які згадує Геродот. Проблема в тому, що поліси, які потім склали боспорську конфедерацію, заснували грецькі переселенці щонайраніше в середині VII ст. до н. е. А місто Пантикапей, яке було столицею Боспора, і взагалі могло бути засноване в VI ст. н. е. Принаймні, монети, вичеканені в Пантикапеї, датуються саме VI ст. до н. е. - найраніші срібні відомі з 40-х років VI ст., а золоті - з 70-х років IV ст. до н. е. Навіть якщо зробити всі максимальні скидки і включити до аналізу Мірмекію, Порфмію та Тиритаку - то і тоді ми упираємось в VI ст. до. н. е.
Мірмекію (сучасний мис Карантинний, місто Керч), наприклад, заснували переселенці з поліса Мілет якраз в VI ст. - і це містечко вважається одним із двох найдавніших і найбільших грецьких поселень в Криму, адже там були акрополь і навіть оборонна стіна. Другим таким поселенням був Порфмій, теж заснований в шостому столітті до н. е. - він також знаходився на території сучасного міста Керч, і швидше за все, це було щось середнє між військовим табором і аванпостом для захисту переправи через Керченський залив. Тиристака (або Дія - на честь Зевса-Дія) була третім полісом, який засновувався уже як торговельний хаб, де гендлювали соленою рибою та місцевим вином - і теж в VI ст. н. е. Ці три міста утворили симмахію - це така своєрідна конфедерація, по типу тієї, яку на Пелопоннесі створив був Аргос - і до неї увійшло ще четверте грецьке місто, Торик, яке знаходилось уже по той бік Керченського залива (приблизно на тому місці, де зараз Геленджик), і теж було засновано в шостому столітті до н. е.
Чому це настільки важливо? А тому що так можна встановити прямий зв'язок між каппадокійськими кіммерійцями та причорноморськими. Адже як ми детально розібрали в попередній статті, писемна історія каппадокійських кіммерійців замикається навколо VII ст. до н. е. Вектор їх міграції, судячи із цих часових рамок, пролягав з півдня на північ. Що опосередковано доказується тим, що мідяни під проводом царя Кіаксара в VII-VI ст. до н. е. зруйнували стародавню державу Урарту, відкриваючи прямий шлях з Месопотамії прямо в каспійські та прикубанські степи. Ми також уже говорили, що Мідія, швидше за все, представляла собою союз племен, одним із яких були кіммерійці - а є такий блок писемних пам'яток, називається "Куюнджикським архівом". Крім всього іншого, він містить чимало інформації про падіння Урарту, і недвозначно стверджують, що одну із ключових ролей в ньому зіграв саме удар кіммерійців на останню столицю Урарту - місто Тейшебаїні, яке знаходилось на місці сучасного Єревана (це Вірменія, якщо хтось забув)...
Про Урарту ми ще поговоримо, а поки що відзначимо одну дивну штуку. В описі падіння Урарту стверджується, що удар на Тейшебаїні кіммерійці нанесли з півночі. Тобто, базою для такого нападу повинні бути прикаспійські степи або Кавказький хребет.
Разом із тим, в листі принца Синаххеріба до асирійського царя Саргона II міститься знову ж таки, недвозначна інформація про спробу урартського царя Рузи I завдати превентивного удару по кіммерійцях (це VIII ст. до н. е., 715-714 рр.). Синаххеріб змальовує цю кампанію як провальну, причому Руза I втратив провінцію Уасі. Кіммерійці, з якими воював Руза I, згідно цього ж джерела, жили в той час в країні Куріані, яка знаходилась на схід від території союза племен Забаха. Запам'ятаємо цю назву, а також хоч і нечітку, але вказівку все-таки на місцезнаходження країни кіммерійців в VIII ст. до н. е.
Тепер пригадаємо останнє із трьох документально засвідчених імен кіммерійських царів - Сандакшатра. Хто він був - абсолютно невідомо. Закінчення "-кшатра" може свідчити про те, що як і у випадку Каштаріті-"кшатріті" асирійських хронік, йдеться не про ім'я особисте, а знову ж таки про титул - на відміну від Теушпи та Дугдаммі. Існує небездоказова теорія, що Сандакшатра - це Умакіштар з вавілонської "Хроніки падіння Ніневії". Цей самий Умакіштар зветься в ній "царем народу Умман-манда" (пам'ятаєте, ми говорили - що це надзвичайно давнє ім'я, пов'язане із аккадським царем Нарам-Суеном, який правив в III тис. до н. е.). Якщо так, тоді єдина історична постать, яка може бути Сандакшатрою - мідійський цар Кіаксар, батько Астіага (який також іменувався царем Умман-Манда, як ми говорили). А це той самий цар, який зруйнував Урарту в VII ст. до н. е. І це заодно опосередковано доказує теорію, що мідійський цар Дейоку та кіммерійський цар Фраорт могли бути не батьком і сином, а соправителями, і поєднати свої країни династичним шлюбом...
Таким чином, виходить протиріччя: удар на Тейшебаїні кіммерійці наносили з півночі, а при цьому останній документально зафіксований кіммерійський цар чітко пов'язаний із Мідійським царством, яке розташовувалось на південному сході від Урарту. При цьому щось треба робити із ниточкою, яка уводить нас далі в III тисячоліття нашої ери і таємниче місто Каркашші-Каркісса, воно ж Кара-Шехр (Чорне Місто) доісламських арабських легенд, яке локалізується десь в горах Загроса...
Можна в принципі взагалі відмахнутись від кіммерійців Північного Причорномор'я і побудувати красиву теорію міграції кіммерійців з півдня на північ, яка починається в Месопотамії VII ст. до н. е. - благо опосередкованих свідчень, як ми бачимо, вистачає. Деякі науковці так і роблять, начисто заперечуючи перебування кіммерійців в степах сучасного українського Причорномор'я. Наприклад, у польського історика Марека Ольбрихта я вичитав цікаву теорію, що кіммерійців там і взагалі ніколи не було - натомість він поширює аж до Меотиди (тобто, до сучасного Азовського Моря) зону розселення агафірсів, народу, спорідненого скіфам. Вона далеко не бездоказова, заснована на повідомленні давньоримського історика Амміана Марцелліна, який розміщував агафірсів саме на східному узбережжі Меотиди, за територією Боспорського царства, а також на повідомленні Плінія Старшого, який агафірсів локалізує біля витоків Борисфена (тобто, Дніпра).
Однак Пліній жив в I ст. н. е., а Марцеллін - в IV ст. н. е., тобто, від епохи Кіммерійських Переправ його відділяло близько п'ятисот років. Геродот же агафірсів локалізував в зоні Дуная, а от кіммерійців він розміщував саме в причорноморських степах. З чого можна зробити висновок, що агафірси цілком могли в часи кіммерійців жити біля басейну Дунаю, а потім повільно переміститись до витоків Дніпра, а звідти уже перебратись в Меотиду. Часовий проміжок достатньо великий для подібної міграції...
Але головна проблема не в цьому, а в датуванні міста, яке було розкопане поблизу Миколаєва, і яке ототожнюється із геродотовим "містом людей кімерійських". Воно було засноване... в XIII ст. до н. е. Тобто, це місто майже вдвічі старше, ніж переважна більшість відомих нам писемних свідчень про кіммерійців. І тим паче це місто старше за будь-які повідомлення про скіфів. А в такому випадку напрямок міграції розвертається в протилежний бік. Адже міграція кіммерійців могла не починатись в Месопотамії, а навпаки, завершуватись там. А самі кіммерійці можуть бути нащадками... ну, принаймні одними із нащадків так званої "зрубної культурно-історичної спільноти", яка сягає аж XVIII ст. до н. е.
Причорноморські кіммерійці, таким чином, можуть розглядатись як стародавнє автохтонне населення ще часів індоарійської міграції, коли предки сучасних іранців мігрували на північний захід сучасного Ірану. Тобто, саме в ту зону, де розташовані гори Загроса.
Теорія надзвичайно заманлива, але вона вступає уже в протиріччя із історією про Умман-Манда, яка сягає часів шумеро-аккадських царств - бо гіпотетична держава в горах Загроса на тисячу років старше. І вектор знову розвертається назад, тільки уже тисячоліттям раніше - "місто людей кіммерійських" в такому разі є надзвичайно віддаленою колонією мешканців Загроси. Що, власне, абсолютно не протирічить її належності до "зрубної спільноти", оскільки вона і так представляла собою збірну солянку різних народів. Каппадокійських кіммерійців, навпаки, слід розглядати як номадизовані залишки колишнього автохтонного населення. А кіммерійців каспійських та кубанських степів - можна розглядати як зворотню міграцію "в легендарну країну предків"...
Як ми уже зробили попередній висновок в минулій статті - все упирається в місто Каркашші-Каркіссу, яке досі не знайдене. До речі, у нього є іще одна легендарна назва - Білад аль-Джинн, країна джиннів. Що надзвичайно гарно узгоджується із міфологізованим образом народу Умман-Манда, яке існувало в аккадській культурі.
Давайте трохи поближче познайомимось із цим містом та країною, столицею якої воно буо. Перша його згадка - повідомлення хеттського царя Хаттусілі III, яке датується XIII ст. до н. е. (помітимо, що це узгоджується із датуванням "міста людей кіммерійських"). В ньому цар згадує "народ Каркісси", достатньо могутній, щоб Хаттусілі виплачував йому данину за своїх вассалів. Повідомлення, власне, і присвячене тому, що вассальний цар Манапе-Датте (якого хетти "відкупили" у Каркісси) переметнувся до правителя Уххациті, який був останнім царем держави під назвою Арцава. Цей самий Уххациті також відомий за однією із перших згадок про Ахіяву, старомікенське царство, засноване ахейцями в Арголіді - він з ними уклав союз, рятуючись від іншого хеттського царя, Мурсілі II. Завдяки цьому ми знаємо назву столиці Арцави - Апаша (давньогрецьке місто Ефес).
Інший опорний пункт наших уривчастих знань про Карію - місто Мілет. Геродот повідомляє, що це початково було карійське місто, на яке в IX ст. до н. е. напали іонійці (поселенці з Афін) і захопили його, вигубивши або вигнавши місцеве населення кудись на територію міста Галікарнасс (сучасне турецьке місто Бодрум). З чого можна зробити висновок, що карійська держава приблизно в IX ст. до н. е. увійшла в період упадка, який - це важливо - супроводжувався масовим виселенням міського населення. Одним із наслідків подібних процесів є номадизація народу, переходу від осідлого образу життя до кочового (архетип "вічного біженця").
Це відповідає повідомленням давньоєгипетських джерел, які повідомляють, що в VII ст. єгипетські фараони із задоволенням користувались послугами карійських солдат-найманців, яких виперли із рідних місцин іонійці та дорійці. Цю саму історію переповідає і Геродот. На службі фараонів карійці пробули десь аж до VI ст. до н. е. - що також гарно узгоджується із теорією, що кіммерійці - це їх номадизоване відгалуження. Окремо слід зауважити, що якщо Мілет дійсно був карійським містом - тоді абсолютно зрозуміло, чому давньогрецькі поселенці поперлись аж на Чорне Море засновувати Боспор. Вони просто пішли туди, де як вони знали, могла бути остання незалежна карійська колонія, про яку могли знати в Мілеті і яку вони розраховували захопити. І це пояснює, чому Геродот вперто називає мешканців Північного Причорномор'я саме кіммерійцями. Для нього, либонь, був очевидним зв'язок між карійськими колоністами XIII ст. до н. е. та залишками кіммерійців в Каппадокії - через стародавній догрецький Мілет. Адже народився Геродот не де-небудь, а в Галікарнасі, де ще за його часів проживали сильно еллінізовані, але все-таки нащадки стародавніх карійців.
Чи існують свідчення того, що карійці були достатньо розвинутою державою, щоб заснувати колонію на берегах Чорного Моря? Існують, правда, уже новітніх часів. Евсевій Кесарійський в своїй "Хронографії" зазначає, що карійці владарювали над морями - тобто, вони були морським народом. Повідомлення Евсевія, в свою чергу, базується на повідомленні Арістотеля про Карію як про морську імперію. Вони також достатньо далеко мандрували - карійські монети знаходили на території сучасного Єгипту, Судану (тоді це була Нубія) та півострова Пелопоннес. Щоправда, ці повідомлення не можна вважати "твердими" - оскільки західну частину узбережжя Егейського моря з XI-XII ст. до н. е. займав так званий "дорійський гексаполіс", конфедерація шести дорійських міст. Слова Арістотеля могли стосуватись саме цього державного утворення, а не безпосередньо Карії...
Що стосується материкової частини, то тут все ми вступаємо на туманну територію. Ми знаємо, де був західний кордон Карії - західне узбережжя Анатолії. А східним, швидше за все, була досі не окреслена країна Куріані (пам'ятаєте, ми її згадували вище), в якій жили кіммерійці в часи падіння Урарту. Країна Куріані, якщо вірити повідомленням про падіння Урарту, знаходилась на схід від Забахи. А Забахою називався дуже цікавий регіон, який займав частину сучасної Грузії та північно-східної Туреччини, вздовж річки Кура, яка впадає в Каспійське море. Якщо Куріані дійсно знаходилась саме там, то йдеться про шматок Малої Азії, який на півдні упирається... ви не повірите, в північну частину гір Загроса. Йдеться про стародавню країну хурритів, чия історія уходить... правильно, в кінець III тисячоліття до н. е. А хурритське царство Уркеш відоме саме в часи того самого Нарам-Суена, який воював із таємничим народом Умман-Манда.
Ні, я не думаю, що карійці мали відношення безпосередньо до хурритів (хоча знову ж таки, надзвичайно заманлива теорія). Але я підозрюю, що Карію заснували прадавні індоіранські племена, які вдерлись в місцину навколо озера Ван приблизно на початку II тис. до н. е. Хурритів вони витіснили західніше, а самі заснували спершу невеличку державу десь в горах Загроса, можливо, змішавшись із місцевим населенням - яка потім поширилась на всю Анатолію і навіть заснувала колонію в Причорномор'ї біля сучасного Миколаєва. Вони і стали предками історичних кіммерійців VII-VI ст. до н. е.
Це іще не кінець історії, далі буде...