Vassyl Trylis · ПРО СОТВОРЕННЯ СВІТУ
Mar. 22nd, 2024 11:53 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalan[ПРО СОТВОРЕННЯ СВІТУ – всїм міфам міф, та ще й не один єдиноправильний, а в кожного народу свій. Та що там у кожного народу. Тепер кожній людинї вільно носитися з своїм світорозумінням. Користуючись цим, я й собі склав свій міф. Кажу, кажу казку: нїчого я не видумав, усе видумали інші казкарі, я лиш по-своєму переказую. Читайте, це -- найголовнїша Казка Сварожого Кола.]
Не було такого, щоб не було нїчого. Все воно завжди було, навіть люди були, але такі давнї та ненавчені, що нїчого не знали, не вміли й не розуміли. Крім того необхідного, що, вважай, саме собою робилося – їсти, дїтей народжувати та вчитися. Не було в них нїякої Думки, а якщо й ширяв Дух над водами чи над безоднями, то людям він не належав і не був доступний.
Але був уже тодї Прабог, і Дух належав йому. Так пізнїше й казали люди: Слово було у Бога. Наші далекі предки знали, що у Прабога багато імен, а найкраще його ім’я було Сварог, і це був найкращий бог, бо в нього було не тїльки Слово, але й Дїло.
Сварог добре розумів свою силу, та все роздумував, як йому до того Дїла взятись. Він чудово бачив, що в його Слові вже є ВСЕ, що тільки можна помислити, і навіть є дещо немислиме, але вагався, нїяк не міг придумати, як тому Всьому дати Порядок. Думав він довго, щось так близько десяти трильйонів годин (10 000 000 000 000 = 10 у 13-му степенї), бо дати порядок такому величезному й різноманїтному Всесвітові не тільки нїкому ще не вдавалося, а навіть на Думку не спадало. Він би й досї думав, але вчасно помітив, що Всесвіт росте, розширюється, і чим далї, тим складнїше буде його впорядкувати!
Треба було щось робити.
І тодї Сварог таки взявся до Дїла. В його Думцї, тобто в Слові, тобто, як тепер ми кажемо, НА СЛОВАХ, усе було, і все було напоготові, але в безладдї. А знаєте, коли у вас усе є, але воно в безладдї, як у дурного на возї, то знайти щось потрібне в потрібну мить дуже нелегко, навіть коли воно лежить у простій скринї або й на невеликому возї; а у величезному Всесвітї це просто неможливо.
Тому перше, що придумав Сварог, було таке: розмістити всї речі й подїї в ПРОСТОРІ і в ЧАСЇ. Що воно таке «простір» і «час», Сварогові нїколи вже було додумувати, він відклав це на потім, коли трохи полегшає з Дїлом. Тому ми й сьогоднї не дуже розуміємо, що це за сутностї, ото мурмочемо собі вчену мантру, що це «форми існування матерії», та й годї. Спитав би хто: а що це означає? А це означає, що матерія існує в просторі й часї. Як ото хлїбина – в жерстяній формі та протягом тижня. Справжнї вчені люди можуть ще додати, що час незворотний, що він рухається тільки в один бік, уперед. Чому цей один бік називається передом, не скажуть. Але можуть заспокоїти надто впертих любомудрів: це, мовляв, питання не екзистенцїйне, а суто термінологічне. Або навіть функцїональне. Зрозуміло?
Але розміщення всїх речей і подїй у просторі й часї дало чудодїйні наслїдки: все познаходило свої місця! І навіть коли чогось не було видно, то все ж таки з’явилась принципова можливість розказати, де воно, те ЩОСЬ, розташоване й коли воно виникло або навіть коли зникне. Сварог побачив, наскільки полїпшився Всесвіт із цими орієнтирами, і це додало йому рішучости та енергії в його Дїлї. Бо Дїла ще залишалося так багато, що й сам Сварог не бачив йому кінця.
Найскладнїше було з людьми. Він розселив їх у просторі й часї, але Порядку їм це не принесло. Ластівка прилїтала до людей взимку й щебетала під віконцем, дівчата сїяли квітки на морозї, просто в снїг, а як в місяцї іюлї випала пороша, то дїд бабу полюбив, бо була хороша… Потім якось попова кобила поросят наводила… все отаке творилося ще за царя Тимка, як була Земля тонка, а потім і за царя Гороха, як було людей троха… Але люди множилися! Світ розширювався!
Треба було щось робити.
І тодї Сварог покликав усїх богів на збори, які для поважности назвали Асамблеєю – що теж означає «збори», але звучить набагато культурнїше. На Божественній Асамблеї вирішили, що богам достойно буде віддїлитися від людей, щоб здїйснити принцип «Людям – людське, богам – боже». А що боги можуть собі дозволити багато такого, що не личить людям, то краще це робити подалї від людського ока, бо нащо ото дражнити посполитих. Це було не найрозумнїше з божих рішень, і боги ще довго трохи соромились його, але поступово таки перебралися жити на небо, бо туди знизу не видно, а звідти й видно краще, й керувати Світом легше. А потім якось і зовсїм забулося, що жили ж колись укупі.
Сварог заходився розподїляти між богами обов’язки. Безладдя різного у Всесвітї було ще неміряно, тому й обов’язків усїм вистачало, й богів було… ну, може й не безлїч, але дуже багато. Боги – це, власне, були такі самі люди, але з одною відзнакою: все, що у них було в Думцї і в Слові, вони могли перетворити на Дїло, тодї як прості люди просто сидїли й чекали, поки їх хтось нагодує або їжа сама підпливе до рота. Люди завжди здатні були також навчатись, але вчителїв тодї ще не було, то нїхто й не уявляв собі, як це так можна. Навчалися мимовільно, в процесах неминучого досвіду.
Але таки треба було щось робити, бо скільки ж можна думати.
Сварог недарма був Прабогом, Прабатьком усїх богів і людей. Він перший додумався, що якщо людей навчити, вони й самі зможуть робити багато чого такого, з чим боги, нехай які численні, не завжди встигають упоратись. І це стало його наступним і, можливо, найвеличнїшим Наміром: він вирішив навчати людей.
На превеликий жаль, його конспекти й методички не збереглися, але, дякувати богам, збереглася хоч якась пам’ять про дивні дїла Сварожі та той незаперечний факт, що людей таки можна навчити! (Але божежтимій, як це важко… Сьогоднї навіть можна зустріти людей, які переконують, що вчити – це взагалї хибний шлях, бо дурнїв усе одно не навчиш, а розумні все одно самі навчаться.)
Сварог почав хвацько. Перш нїж людей учити, він надумав усе ж таки довести Порядок у Всесвіті хоча б до зразкового. Передивився і ще раз розташував у часї й просторі всї земні й небесні тїла, всї планети, зорі й сузір’я так, щоб вони покоїлись собі на місцї або рухались рівномірно й прямолїнїйно кожне своїм шляхом. А там далї видно буде.
Але не встиг він закінчити цю роботу, як помітив, що заведений ним порядок не тримається! Планети, зорі, астероїди, комети, навіть звичайний космічний пил – усе рухалося як кому забагнеться. Небесні тїла впливали одне на одне, заводили свої стосунки, відхилялися від свого шляху, дрібнїші приставали до велетнїв та або кружляли навколо них, або й падали на їхню поверхню. Коли таке траплялося з великими зірками, то катастрофи не вдавалося не те що уникнути, а навіть передбачити: могла утворитись нова, ще більша зірка, іншим разом страхітливий вибух розкидав безлїч уламків на мільярди кілометрів у різних напрямках. Часом у несподїваних місцях утворювались якісь чорні дїри, яким узагалї ради не було, вони безслїдно поглинали геть усе, що опинялося поблизу…
Якось за вечерею натомлений Сварог признався своїй любій дружинї Ладї, теж Прабогині й Праматері всїх богів і людей, що Дїло в нього не йде. Забуксувало. І соромно, й лють бере, а не вдається Порядок навести в Усесвітї…
З того жалю бідний бог мало не плакав, і Лада зрозуміла, що настав її час. Треба було якось утїшити, підбадьорити, надихнути чоловіка, а може й трохи йому мізки вправити. Бо чоловіків, коли вони довго без жінок, буває заносить.
– Дурнику ти мій, – сказала вона лагідно. – чим ти думав, коли свій Порядок запроваджував? «А там далї видно буде…» – та хоч би якоюсь звивиною ворухнув, що ж воно там видно буде. Ну от спробуй, уяви собі, що б могло статися, якби Всесвіт послухався твоїх необдуманих намірів і прийняв твій Порядок? А НІЧОГО! Нїчого не могло б статися! Ну, зміг би ти ще наплодити безлїч ньютонів та айнштайнів, вони наперебій розказували б про твій Порядок, самі як слїд його не розуміючи, та ото й усе. Для того, щоб щось СТАЛОСЯ, порядок необхідно порушити!
– Ти що таке кажеш?
– Те, що ти чуєш. Розходився з своїм Порядком… Ви, чоловіки, всї трохи поведені на порядку, а того не бачите, що порядок, Повний Порядок – це смерть.
– Ну, ти говори, говори, та не заговорюйся! Бо я…
– А ти не говори, а помовч, помовч та послухай. Порядок не можна порушувати, так?
– Так, бо інакше який же то поря…
– А якщо його справдї нїколи й нїде не порушувати, то це буде Повний Порядок, чи не так?
– Так…
– А якщо Повний Порядок запанує скрізь і завжди, то чи зможе в такому всесвітї що-небудь змінитись? Чи зможе в ньому народитись щось нове, таке якого ще й не бувало? Та навіть якщо ти заселиш такий усесвіт мільярдами мислячих істот, це нїчого не змінить, бо всї вони муситимуть мислити однаково. Заради твого Порядку. Або візьми той самий спокій чи прямолїнїйний рівномірний рух будь-яких тіл і систем… та навіть нехай ти додаси до цього ще круговий чи й узагалї криволїнїйний рух – чим це відрізнятиметься від абсолютного нуля? Рухом? Одноманїтним рухом? Весь цей дитячий більярд можна буде описати кількома невеличкими рівняннями – а далї що?
Сварог хотїв був грюкнути кулаком по столу, але стола ще не було. Через ті клопоти про Повний Порялок він якось і досї не сотворив стола, бо ще не знав, що без стола неможливий узагалї нїякий порядок, нї повний усесвітнїй, нї навіть тимчасовий місцевий. Він трохи розгублено опустив руки, і Лада раптом побачила перед собою того молодого щирого парубійка, якого завжди любила за справжню чоловічу силу й нелукаву поведїнку.
– Ти втомився, Свароже… Іди сюди. Іди до мене ближче. Ляж отут, відпочинь трохи. А я тобі щось розкажу.
Сварог завагався, але врештї зітхнув, присунувся до Лади, вмостив голову їй на колїна й заплющив очі. І відчув, як його огортає знайоме блаженне тепло, про яке він за своїми космічними дїлами майже забув. А Лада заговорила тихо, але на диво впевнено.
– Розумієш, Повний Порядок, або ще його колись називатимуть Абсолютним Нулем, логічно неможливий: якщо порядок обмежений, то він неповний, а якщо необмежений, то його неможливо помислити, бо мисляча матерія – це жива матерія, а вона неможлива у впорядкованому світї…
– Чому?
– Тому. Це вже моя Справа. Я – Мати всього живого, і я знаю, що кажу. А ти слухай і не перебивай. Може й зрозумієш. – Вона поцїлувала його в лоб, як дитину, і він справдї відчув себе дитиною в мами на руках. – Світ не може існувати нї в повному порядку, нї в абсолютному хаосї. Може колись щось таке й було, але навіть ми, боги, про те не знаємо. Все, що ми знаємо, розуміємо або хоча б два рази спостерігали, це якісь сполучення, сукупностї, взаємодїї хаосу й порядку. Хаос і Порядок не просто борються один з одним, вони один одного руйнують, убивають, пожирають. Але нїколи не було й не буде навіть приблизно так, щоб котрийсь переміг остаточно й незворотно. В будь-якому хаосї існують мікрозародки порядку, а будь-який порядок таїть у собі мікродефекти, зародки руїни, яка колись перетворить порядок на хаос. Це Закон Природи, і нам, богам, не годиться йти проти нього. Навпаки, ми мусимо його глибоко й правильно розуміти. А значить поважати. Це збереже нам час і сили на справдї творче й дуже потрібне всесвітнє Дїло.
– То що ж це за Дїло таке, коли не можна втручатися, щоб припинити безпорядок?
– Не безпорядок, а Закон Природи. А закони природи не забороняють активне втручання нї богам, нї навіть людям. Річ у тому, що закони природи вже є, принаймнї у Слові. А самої Природи, справжнього живого Світу ще немає. Він, Живий Світ, ще тільки ось-ось народжується – і це якраз і є наше з тобою Дїло! Ти молодчина, ти вже зробив величезну роботу, але захопився примарною ідеєю Порядку і дарма сили тратиш. Бо в нашому живому світї має панувати не Порядок, а Лад.
– Ого. А це ще що таке? Хоча… звучить гарно…
– Не підлизуйся. Але це справдї мого ума дїло. Твоє Дїло – робити, творити, впроваджувати. А моє – всьому сотвореному Лад давати.
– Та це я вже зрозумів, уся робота, як завжди, на менї. А ти можеш пояснити, що воно таке той твій Лад?
– Не можу. Тобто, можу, та ти все одно не второпаєш. Ну, не чоловічого розуму це матеріал. Та й узагалї, розум тут… не те щоб нї до чого, але він як табуретка: необхідний, але не головний. Розумієш, якщо вже ми взялися творити Світ, то треба його налаштувати так, щоб потім не соромно було перед нащадками. Та й самим треба про відпочинок подумати, бо не вічно ж нам бути молодими. Ще десяток-другий квадрильйонів годин, і почнемо ми старітись… Так от, ти вже зрозумів, що справжнїй Світ мусить бути гібридним: в ньому мають бути й Порядок, і Хаос…
– Строго порівну! – здогадався Сварог.
– Ну от чого ти лїзеш поперед… не в своє дїло? Це ж ти й сюди вже хочеш протягнути верховенство Порядку! Порівну! Строго! А я тобі кажу: нїколи не може бути нїде нїякої строгої рівности, бо рівність – це дрібний частковий випадок порядку. Тобто маленька, часткова, але смерть. А я хочу тобі пояснити, що таке Життя. Бо без життя Світ буде просто великою купою каміння. Якщо те каміння тільки й знатиме лїтати по прямій чи по кривій, то кому це потрібно? І нащо тодї ми з тобою тут, і нащо ми інших богів народили? Тут просто нїчого буде робити й нї на що дивитись.
– Давай мабуть свою конкретну пропозицїю, бо під твою премудрість я вже скоро засну.
– То слухай уважно, не лїнуйся. Життя у Всесвітї, сказати правду, виникло без нас – це, мабуть, теж Закон Природи. Але ж ти бачиш, яке воно безпомічне, беззахисне й нелогічне. Якщо й далї так піде, воно безслїдно зникне від першого космічного катаклїзму. Ми мусимо подбати не тільки про його захист, а й про умови для його саморозвитку й самовдосконалення.
– А то як?
– Я ще не знаю. Ми з тобою натворили цїлий Усесвіт каменю, вогняних куль, пилу, а подекуди й живих органїзмів, але, як ти вже переконався, привести це все в Порядок практично неможливо. Зате я вже зрозуміла, як цьому всьому дати Лад. Лад не суперечить нї Порядку, нї Хаосу, але встановлює між ними такі стосунки, які НАЙКРАЩЕ СПРИЯЮТЬ ЖИТТЮ. Бо Життя, коли б ти придивився до нього уважнїше, це безконечна, запаморочливо складна й дедалї складнїша гра, яку ведуть між собою Порядок і Хаос! Кожний крок, кожний ступінь цїєї гри – це щось абсолютно нове, небувале, і то не в Слові, а в Дїлї: щораз народжується якась нова сутність в матеріальному виглядї, так що й Слово за нею не завжди поспіває, а вона, ця сутність, тим часом уже вступає в Гру, додаючи їй складности, а коли вдасться, то й досконалости. Ось що таке справжнє Життя!
– А до чого тут Лад?
– Коли вже в нашому Всесвітї завелося Життя, то ми мусимо дати йому шанс. Яка кому радість, що воно булькатиме в теплих калюжах до першої, навіть дрібної, катастрофи – доброї посухи чи морозу, – а потім знову й знову починатиметься з нуля? В матерії, з якої побудований наш Усесвіт, таяться незлїченні можливостї ОРГАНЇЗАЦЇЇ й РОЗВИТКУ, але поки ця матерія мертва, нїякого розвитку не буде. Хаос з несказанною байдужістю негайно руйнуватиме всякі випадково утворені елементи порядку. І тільки справжня ЖИВА матерія здатна систематично супротивитися хаотичним процесам. Але цю здатність треба ще якось прищепити живим істотам, зробити її невід’ємною. Тодї вони й самі, без божої опіки, зможуть навчитися вдосконалювати, зміцнювати й розширювати своє буття.
– Тобто, ти хочеш перекласти на плечі живих істот ту роботу, з якою ми, боги, не можемо впоратись?
– Саме так. Це й називається дати Лад усьому. Нїякі боги, скільки б їх не було і як би вони не старались, не встежать за живим світом, якщо він правильно розвиватиметься. Ти он із неживим світом, який усього лиш розширюється, не можеш справитись, а жива матерія – це незмірно складнїший світ. Тому все, що ми можемо зробити для Життя, це дати йому первісний поштовх, Лад, забезпечити його пристойними умовами для розвитку, а самим нам належить поступово відходити… далї й далї… в невідому навіть нам Вічність. Нїчого не вдїєш, боги теж народжуються, творять, старіються… і відходять.
Вони замовкли й пригорнулись одне до одного, нїби звичайні люди, налякані несподїваним видовищем безоднї або смерти.
Першим отямився Сварог. Не пасувало йому як чоловікові нюняти Ладї в пелену, треба було щось робити!
– Вставай, жоно! Ходїмо створювати пристойні умови!
– А ти хоч уяву маєш, що треба зробити?
– Не маю. А нащо менї та уява, вона лиш заважає працювати. Це ти наговорила тут на добру монографію, то вже берись, керуй далї. А я вільний козак: скільки схотїв – на лопату набрав, куди схотїв – кинув. А ти тільки командуй.
– Добре, – засміялась Лада, – люблю жартівливих. Але тобі справдї доведеться мене слухати. Поки що. Побудуємо з тобою первісний матріархат, а там видно буде. А для початку гарно запам’ятай головні складові елементи Ладу:
1. Їсти. 2. Розмножуватись. 3. Вчитися.
– Нїчого собі… – промурмотїв Сварог. – Хіба це не саме собою…
– Це воно в нас із тобою саме собою, бо ми вже й забули, коли цьому всьому навчились. Ось побачиш, як важко прищепити й приживити цї правила живим, але дурним істотам.
– Так то вони просто не розуміють, як…
– Розуміти мало. Вони НЕ ХОЧУТЬ, і тому нїяке розуміння не поможе. Як навчити істоту хотїти, нїхто не знає, та мабуть це й неможливо. А створити такі умови, коли хотїння з’являється нїби саме собою та ще й у потрібну мить… словом, це й називається «дати лад усьому живому». Знаєш що, я мабуть сама цим займусь, а ти тим часом ще трохи попрацюй з Усесвітом. Не подобається менї ота твоя безконечна часова вісь, на якій усе живе почуває себе дрібною пучкою пилу в страшній безвістї. Дай Живому Світові циклїчний час! Дай вічне повернення того, що вже було й що ще буде мільйони й мільйони разів. Принаймні люди почуватимуть себе не в безмежній пустелі простору й часу, а в затишному Колі, яке нїколи не повторюється точно, але вічно повертається, знайоме, прекрасне, молоде.
– Ти що, якісь казочки менї торочиш? Як же я це зроблю?
– Зробиш. Це взагалї буде найкраще, що ти зробиш. Але доведеться не стільки лопатою махати, скільки головою думати. А то ти щось ледащіти почав.
(Далї бу... ну, побачимо)
Не було такого, щоб не було нїчого. Все воно завжди було, навіть люди були, але такі давнї та ненавчені, що нїчого не знали, не вміли й не розуміли. Крім того необхідного, що, вважай, саме собою робилося – їсти, дїтей народжувати та вчитися. Не було в них нїякої Думки, а якщо й ширяв Дух над водами чи над безоднями, то людям він не належав і не був доступний.
Але був уже тодї Прабог, і Дух належав йому. Так пізнїше й казали люди: Слово було у Бога. Наші далекі предки знали, що у Прабога багато імен, а найкраще його ім’я було Сварог, і це був найкращий бог, бо в нього було не тїльки Слово, але й Дїло.
Сварог добре розумів свою силу, та все роздумував, як йому до того Дїла взятись. Він чудово бачив, що в його Слові вже є ВСЕ, що тільки можна помислити, і навіть є дещо немислиме, але вагався, нїяк не міг придумати, як тому Всьому дати Порядок. Думав він довго, щось так близько десяти трильйонів годин (10 000 000 000 000 = 10 у 13-му степенї), бо дати порядок такому величезному й різноманїтному Всесвітові не тільки нїкому ще не вдавалося, а навіть на Думку не спадало. Він би й досї думав, але вчасно помітив, що Всесвіт росте, розширюється, і чим далї, тим складнїше буде його впорядкувати!
Треба було щось робити.
І тодї Сварог таки взявся до Дїла. В його Думцї, тобто в Слові, тобто, як тепер ми кажемо, НА СЛОВАХ, усе було, і все було напоготові, але в безладдї. А знаєте, коли у вас усе є, але воно в безладдї, як у дурного на возї, то знайти щось потрібне в потрібну мить дуже нелегко, навіть коли воно лежить у простій скринї або й на невеликому возї; а у величезному Всесвітї це просто неможливо.
Тому перше, що придумав Сварог, було таке: розмістити всї речі й подїї в ПРОСТОРІ і в ЧАСЇ. Що воно таке «простір» і «час», Сварогові нїколи вже було додумувати, він відклав це на потім, коли трохи полегшає з Дїлом. Тому ми й сьогоднї не дуже розуміємо, що це за сутностї, ото мурмочемо собі вчену мантру, що це «форми існування матерії», та й годї. Спитав би хто: а що це означає? А це означає, що матерія існує в просторі й часї. Як ото хлїбина – в жерстяній формі та протягом тижня. Справжнї вчені люди можуть ще додати, що час незворотний, що він рухається тільки в один бік, уперед. Чому цей один бік називається передом, не скажуть. Але можуть заспокоїти надто впертих любомудрів: це, мовляв, питання не екзистенцїйне, а суто термінологічне. Або навіть функцїональне. Зрозуміло?
Але розміщення всїх речей і подїй у просторі й часї дало чудодїйні наслїдки: все познаходило свої місця! І навіть коли чогось не було видно, то все ж таки з’явилась принципова можливість розказати, де воно, те ЩОСЬ, розташоване й коли воно виникло або навіть коли зникне. Сварог побачив, наскільки полїпшився Всесвіт із цими орієнтирами, і це додало йому рішучости та енергії в його Дїлї. Бо Дїла ще залишалося так багато, що й сам Сварог не бачив йому кінця.
Найскладнїше було з людьми. Він розселив їх у просторі й часї, але Порядку їм це не принесло. Ластівка прилїтала до людей взимку й щебетала під віконцем, дівчата сїяли квітки на морозї, просто в снїг, а як в місяцї іюлї випала пороша, то дїд бабу полюбив, бо була хороша… Потім якось попова кобила поросят наводила… все отаке творилося ще за царя Тимка, як була Земля тонка, а потім і за царя Гороха, як було людей троха… Але люди множилися! Світ розширювався!
Треба було щось робити.
І тодї Сварог покликав усїх богів на збори, які для поважности назвали Асамблеєю – що теж означає «збори», але звучить набагато культурнїше. На Божественній Асамблеї вирішили, що богам достойно буде віддїлитися від людей, щоб здїйснити принцип «Людям – людське, богам – боже». А що боги можуть собі дозволити багато такого, що не личить людям, то краще це робити подалї від людського ока, бо нащо ото дражнити посполитих. Це було не найрозумнїше з божих рішень, і боги ще довго трохи соромились його, але поступово таки перебралися жити на небо, бо туди знизу не видно, а звідти й видно краще, й керувати Світом легше. А потім якось і зовсїм забулося, що жили ж колись укупі.
Сварог заходився розподїляти між богами обов’язки. Безладдя різного у Всесвітї було ще неміряно, тому й обов’язків усїм вистачало, й богів було… ну, може й не безлїч, але дуже багато. Боги – це, власне, були такі самі люди, але з одною відзнакою: все, що у них було в Думцї і в Слові, вони могли перетворити на Дїло, тодї як прості люди просто сидїли й чекали, поки їх хтось нагодує або їжа сама підпливе до рота. Люди завжди здатні були також навчатись, але вчителїв тодї ще не було, то нїхто й не уявляв собі, як це так можна. Навчалися мимовільно, в процесах неминучого досвіду.
Але таки треба було щось робити, бо скільки ж можна думати.
Сварог недарма був Прабогом, Прабатьком усїх богів і людей. Він перший додумався, що якщо людей навчити, вони й самі зможуть робити багато чого такого, з чим боги, нехай які численні, не завжди встигають упоратись. І це стало його наступним і, можливо, найвеличнїшим Наміром: він вирішив навчати людей.
На превеликий жаль, його конспекти й методички не збереглися, але, дякувати богам, збереглася хоч якась пам’ять про дивні дїла Сварожі та той незаперечний факт, що людей таки можна навчити! (Але божежтимій, як це важко… Сьогоднї навіть можна зустріти людей, які переконують, що вчити – це взагалї хибний шлях, бо дурнїв усе одно не навчиш, а розумні все одно самі навчаться.)
Сварог почав хвацько. Перш нїж людей учити, він надумав усе ж таки довести Порядок у Всесвіті хоча б до зразкового. Передивився і ще раз розташував у часї й просторі всї земні й небесні тїла, всї планети, зорі й сузір’я так, щоб вони покоїлись собі на місцї або рухались рівномірно й прямолїнїйно кожне своїм шляхом. А там далї видно буде.
Але не встиг він закінчити цю роботу, як помітив, що заведений ним порядок не тримається! Планети, зорі, астероїди, комети, навіть звичайний космічний пил – усе рухалося як кому забагнеться. Небесні тїла впливали одне на одне, заводили свої стосунки, відхилялися від свого шляху, дрібнїші приставали до велетнїв та або кружляли навколо них, або й падали на їхню поверхню. Коли таке траплялося з великими зірками, то катастрофи не вдавалося не те що уникнути, а навіть передбачити: могла утворитись нова, ще більша зірка, іншим разом страхітливий вибух розкидав безлїч уламків на мільярди кілометрів у різних напрямках. Часом у несподїваних місцях утворювались якісь чорні дїри, яким узагалї ради не було, вони безслїдно поглинали геть усе, що опинялося поблизу…
Якось за вечерею натомлений Сварог признався своїй любій дружинї Ладї, теж Прабогині й Праматері всїх богів і людей, що Дїло в нього не йде. Забуксувало. І соромно, й лють бере, а не вдається Порядок навести в Усесвітї…
З того жалю бідний бог мало не плакав, і Лада зрозуміла, що настав її час. Треба було якось утїшити, підбадьорити, надихнути чоловіка, а може й трохи йому мізки вправити. Бо чоловіків, коли вони довго без жінок, буває заносить.
– Дурнику ти мій, – сказала вона лагідно. – чим ти думав, коли свій Порядок запроваджував? «А там далї видно буде…» – та хоч би якоюсь звивиною ворухнув, що ж воно там видно буде. Ну от спробуй, уяви собі, що б могло статися, якби Всесвіт послухався твоїх необдуманих намірів і прийняв твій Порядок? А НІЧОГО! Нїчого не могло б статися! Ну, зміг би ти ще наплодити безлїч ньютонів та айнштайнів, вони наперебій розказували б про твій Порядок, самі як слїд його не розуміючи, та ото й усе. Для того, щоб щось СТАЛОСЯ, порядок необхідно порушити!
– Ти що таке кажеш?
– Те, що ти чуєш. Розходився з своїм Порядком… Ви, чоловіки, всї трохи поведені на порядку, а того не бачите, що порядок, Повний Порядок – це смерть.
– Ну, ти говори, говори, та не заговорюйся! Бо я…
– А ти не говори, а помовч, помовч та послухай. Порядок не можна порушувати, так?
– Так, бо інакше який же то поря…
– А якщо його справдї нїколи й нїде не порушувати, то це буде Повний Порядок, чи не так?
– Так…
– А якщо Повний Порядок запанує скрізь і завжди, то чи зможе в такому всесвітї що-небудь змінитись? Чи зможе в ньому народитись щось нове, таке якого ще й не бувало? Та навіть якщо ти заселиш такий усесвіт мільярдами мислячих істот, це нїчого не змінить, бо всї вони муситимуть мислити однаково. Заради твого Порядку. Або візьми той самий спокій чи прямолїнїйний рівномірний рух будь-яких тіл і систем… та навіть нехай ти додаси до цього ще круговий чи й узагалї криволїнїйний рух – чим це відрізнятиметься від абсолютного нуля? Рухом? Одноманїтним рухом? Весь цей дитячий більярд можна буде описати кількома невеличкими рівняннями – а далї що?
Сварог хотїв був грюкнути кулаком по столу, але стола ще не було. Через ті клопоти про Повний Порялок він якось і досї не сотворив стола, бо ще не знав, що без стола неможливий узагалї нїякий порядок, нї повний усесвітнїй, нї навіть тимчасовий місцевий. Він трохи розгублено опустив руки, і Лада раптом побачила перед собою того молодого щирого парубійка, якого завжди любила за справжню чоловічу силу й нелукаву поведїнку.
– Ти втомився, Свароже… Іди сюди. Іди до мене ближче. Ляж отут, відпочинь трохи. А я тобі щось розкажу.
Сварог завагався, але врештї зітхнув, присунувся до Лади, вмостив голову їй на колїна й заплющив очі. І відчув, як його огортає знайоме блаженне тепло, про яке він за своїми космічними дїлами майже забув. А Лада заговорила тихо, але на диво впевнено.
– Розумієш, Повний Порядок, або ще його колись називатимуть Абсолютним Нулем, логічно неможливий: якщо порядок обмежений, то він неповний, а якщо необмежений, то його неможливо помислити, бо мисляча матерія – це жива матерія, а вона неможлива у впорядкованому світї…
– Чому?
– Тому. Це вже моя Справа. Я – Мати всього живого, і я знаю, що кажу. А ти слухай і не перебивай. Може й зрозумієш. – Вона поцїлувала його в лоб, як дитину, і він справдї відчув себе дитиною в мами на руках. – Світ не може існувати нї в повному порядку, нї в абсолютному хаосї. Може колись щось таке й було, але навіть ми, боги, про те не знаємо. Все, що ми знаємо, розуміємо або хоча б два рази спостерігали, це якісь сполучення, сукупностї, взаємодїї хаосу й порядку. Хаос і Порядок не просто борються один з одним, вони один одного руйнують, убивають, пожирають. Але нїколи не було й не буде навіть приблизно так, щоб котрийсь переміг остаточно й незворотно. В будь-якому хаосї існують мікрозародки порядку, а будь-який порядок таїть у собі мікродефекти, зародки руїни, яка колись перетворить порядок на хаос. Це Закон Природи, і нам, богам, не годиться йти проти нього. Навпаки, ми мусимо його глибоко й правильно розуміти. А значить поважати. Це збереже нам час і сили на справдї творче й дуже потрібне всесвітнє Дїло.
– То що ж це за Дїло таке, коли не можна втручатися, щоб припинити безпорядок?
– Не безпорядок, а Закон Природи. А закони природи не забороняють активне втручання нї богам, нї навіть людям. Річ у тому, що закони природи вже є, принаймнї у Слові. А самої Природи, справжнього живого Світу ще немає. Він, Живий Світ, ще тільки ось-ось народжується – і це якраз і є наше з тобою Дїло! Ти молодчина, ти вже зробив величезну роботу, але захопився примарною ідеєю Порядку і дарма сили тратиш. Бо в нашому живому світї має панувати не Порядок, а Лад.
– Ого. А це ще що таке? Хоча… звучить гарно…
– Не підлизуйся. Але це справдї мого ума дїло. Твоє Дїло – робити, творити, впроваджувати. А моє – всьому сотвореному Лад давати.
– Та це я вже зрозумів, уся робота, як завжди, на менї. А ти можеш пояснити, що воно таке той твій Лад?
– Не можу. Тобто, можу, та ти все одно не второпаєш. Ну, не чоловічого розуму це матеріал. Та й узагалї, розум тут… не те щоб нї до чого, але він як табуретка: необхідний, але не головний. Розумієш, якщо вже ми взялися творити Світ, то треба його налаштувати так, щоб потім не соромно було перед нащадками. Та й самим треба про відпочинок подумати, бо не вічно ж нам бути молодими. Ще десяток-другий квадрильйонів годин, і почнемо ми старітись… Так от, ти вже зрозумів, що справжнїй Світ мусить бути гібридним: в ньому мають бути й Порядок, і Хаос…
– Строго порівну! – здогадався Сварог.
– Ну от чого ти лїзеш поперед… не в своє дїло? Це ж ти й сюди вже хочеш протягнути верховенство Порядку! Порівну! Строго! А я тобі кажу: нїколи не може бути нїде нїякої строгої рівности, бо рівність – це дрібний частковий випадок порядку. Тобто маленька, часткова, але смерть. А я хочу тобі пояснити, що таке Життя. Бо без життя Світ буде просто великою купою каміння. Якщо те каміння тільки й знатиме лїтати по прямій чи по кривій, то кому це потрібно? І нащо тодї ми з тобою тут, і нащо ми інших богів народили? Тут просто нїчого буде робити й нї на що дивитись.
– Давай мабуть свою конкретну пропозицїю, бо під твою премудрість я вже скоро засну.
– То слухай уважно, не лїнуйся. Життя у Всесвітї, сказати правду, виникло без нас – це, мабуть, теж Закон Природи. Але ж ти бачиш, яке воно безпомічне, беззахисне й нелогічне. Якщо й далї так піде, воно безслїдно зникне від першого космічного катаклїзму. Ми мусимо подбати не тільки про його захист, а й про умови для його саморозвитку й самовдосконалення.
– А то як?
– Я ще не знаю. Ми з тобою натворили цїлий Усесвіт каменю, вогняних куль, пилу, а подекуди й живих органїзмів, але, як ти вже переконався, привести це все в Порядок практично неможливо. Зате я вже зрозуміла, як цьому всьому дати Лад. Лад не суперечить нї Порядку, нї Хаосу, але встановлює між ними такі стосунки, які НАЙКРАЩЕ СПРИЯЮТЬ ЖИТТЮ. Бо Життя, коли б ти придивився до нього уважнїше, це безконечна, запаморочливо складна й дедалї складнїша гра, яку ведуть між собою Порядок і Хаос! Кожний крок, кожний ступінь цїєї гри – це щось абсолютно нове, небувале, і то не в Слові, а в Дїлї: щораз народжується якась нова сутність в матеріальному виглядї, так що й Слово за нею не завжди поспіває, а вона, ця сутність, тим часом уже вступає в Гру, додаючи їй складности, а коли вдасться, то й досконалости. Ось що таке справжнє Життя!
– А до чого тут Лад?
– Коли вже в нашому Всесвітї завелося Життя, то ми мусимо дати йому шанс. Яка кому радість, що воно булькатиме в теплих калюжах до першої, навіть дрібної, катастрофи – доброї посухи чи морозу, – а потім знову й знову починатиметься з нуля? В матерії, з якої побудований наш Усесвіт, таяться незлїченні можливостї ОРГАНЇЗАЦЇЇ й РОЗВИТКУ, але поки ця матерія мертва, нїякого розвитку не буде. Хаос з несказанною байдужістю негайно руйнуватиме всякі випадково утворені елементи порядку. І тільки справжня ЖИВА матерія здатна систематично супротивитися хаотичним процесам. Але цю здатність треба ще якось прищепити живим істотам, зробити її невід’ємною. Тодї вони й самі, без божої опіки, зможуть навчитися вдосконалювати, зміцнювати й розширювати своє буття.
– Тобто, ти хочеш перекласти на плечі живих істот ту роботу, з якою ми, боги, не можемо впоратись?
– Саме так. Це й називається дати Лад усьому. Нїякі боги, скільки б їх не було і як би вони не старались, не встежать за живим світом, якщо він правильно розвиватиметься. Ти он із неживим світом, який усього лиш розширюється, не можеш справитись, а жива матерія – це незмірно складнїший світ. Тому все, що ми можемо зробити для Життя, це дати йому первісний поштовх, Лад, забезпечити його пристойними умовами для розвитку, а самим нам належить поступово відходити… далї й далї… в невідому навіть нам Вічність. Нїчого не вдїєш, боги теж народжуються, творять, старіються… і відходять.
Вони замовкли й пригорнулись одне до одного, нїби звичайні люди, налякані несподїваним видовищем безоднї або смерти.
Першим отямився Сварог. Не пасувало йому як чоловікові нюняти Ладї в пелену, треба було щось робити!
– Вставай, жоно! Ходїмо створювати пристойні умови!
– А ти хоч уяву маєш, що треба зробити?
– Не маю. А нащо менї та уява, вона лиш заважає працювати. Це ти наговорила тут на добру монографію, то вже берись, керуй далї. А я вільний козак: скільки схотїв – на лопату набрав, куди схотїв – кинув. А ти тільки командуй.
– Добре, – засміялась Лада, – люблю жартівливих. Але тобі справдї доведеться мене слухати. Поки що. Побудуємо з тобою первісний матріархат, а там видно буде. А для початку гарно запам’ятай головні складові елементи Ладу:
1. Їсти. 2. Розмножуватись. 3. Вчитися.
– Нїчого собі… – промурмотїв Сварог. – Хіба це не саме собою…
– Це воно в нас із тобою саме собою, бо ми вже й забули, коли цьому всьому навчились. Ось побачиш, як важко прищепити й приживити цї правила живим, але дурним істотам.
– Так то вони просто не розуміють, як…
– Розуміти мало. Вони НЕ ХОЧУТЬ, і тому нїяке розуміння не поможе. Як навчити істоту хотїти, нїхто не знає, та мабуть це й неможливо. А створити такі умови, коли хотїння з’являється нїби саме собою та ще й у потрібну мить… словом, це й називається «дати лад усьому живому». Знаєш що, я мабуть сама цим займусь, а ти тим часом ще трохи попрацюй з Усесвітом. Не подобається менї ота твоя безконечна часова вісь, на якій усе живе почуває себе дрібною пучкою пилу в страшній безвістї. Дай Живому Світові циклїчний час! Дай вічне повернення того, що вже було й що ще буде мільйони й мільйони разів. Принаймні люди почуватимуть себе не в безмежній пустелі простору й часу, а в затишному Колі, яке нїколи не повторюється точно, але вічно повертається, знайоме, прекрасне, молоде.
– Ти що, якісь казочки менї торочиш? Як же я це зроблю?
– Зробиш. Це взагалї буде найкраще, що ти зробиш. Але доведеться не стільки лопатою махати, скільки головою думати. А то ти щось ледащіти почав.
(Далї бу... ну, побачимо)