![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВячеслав Ільченко
Цей пост написаний "на заявку" про одну із наймасштабніших історичних підробок, яка неочікувано навіть для свого автора перетворилась на унікальний культурний феномен, який навіть має свій власний музей...
Історія - наука неточна. Не тільки тому, що вона базується часто на недостовірних і взаємопротирічних джерелах, аутентичність та істинність яких необхідно окремо встановлювати, а й тому, що її вивчають, так би мовити, "з кінця". Чим далі в минуле, тим більше в ній дірок та білих плям, а їх прояснення часто приходить лише через роки і десятиліття після відкриття дірки, і з абсолютно неочікуваного боку.
А отримати відповіді людям хочеться от прямщас, і спокуса придумати її - зрештою, випадки подібного "угадування" були - надзвичайно велика. Особливо, якщо історія накльовується прямо-таки епічного масштаба.
Наприклад, не так давно - наприкінці минулого століття - науковцями на повному серйозі розглядалась теорія, що стародавні єгиптяни добрались як мінімум до Багамських островів, а як максимум - контактували із майя чи тольтеками. Відправною точкою послужило кілька другорядних мумій, в яких виявили залишкові сліди... нікотина. А позаяк нікотиновмісні рослини традиційно вважаються ендеміком Америки, деякі єгиптологи сприйняли це за опосередкований доказ існування контактів Давнього Єгипту і стародавніх держав Юкатана та Анауака.
Тютюна стародавні єгиптяни дійсно не знали - а ось дві інші нікотиновмісні рослини цілком спокійно ростуть в Африці. Одна була відома римлянам і називалась "сомніфера", а ми її знаємо як... зимову вишню, традиційне заспокійливе і снодійне. А другою є один із різновидів сельдерея, який росте в Південній Африці. Обидві рослини були чудово відомі єгиптянам. Нікотина там, звісно, значно менше, ніж в тютюні, але якщо висушити ці рослини і перетворити на порошок (наприклад, для медичних цілей), вони якраз і дадуть такі сліди, які були виявлені на муміях.
А така красива і фантастична теорія вимальовувалась, прямо хоч романи пиши...
Можливо, десь так думав Норман Дейлі, професор мистецтва із Корнельського університета (США, штат Нью-Йорк), коли розпочав створювати історію "забутої цивілізації Ллуроса". Професійним істориком він не був, зате його все життя захоплювали цивілізації ранньої Залізної Доби. він глибоко вивчав життя людей в ті часи, їх образотворче мистецтво, поезію і музику - і завжди жалкував, що наші знання про тодішні культури часто є уривчастими і вкрай недостовірними. Ще в сорокових роках він почав збирати інформацію про цивілізації стародавньої Анатолії, зосереджуючись на тому, як жили люди в ті далекі часи.
А десь в середині шістдесятих років Дейлі вирішив, що йому по силах створити цілісний образ цивілізації ранньої Залізної Доби, і засів за роботу. За наступні шість років він самотужки створив 150 артефактів в стилі Залізної Доби - спершу він розробив і створив побутові та художні інструменти, за допомогою яких намалював фрески, вирізав фрагменти барельєфів, створив різноманітні прикраси та релігійне начиння. Кожен об'єкт він додатково "зістарив" та "попортив", щоб вони видавались аутентичними. Для кожного об'єкта - як стало відомо з його архіва, який після його смерті перейшов у власність Корнельського університета - він писав маленьку "історію", які потім складались в картину щоденного життя мешканця вигаданої країни Залізної Доби, що знаходилась десь поблизу історичної Лідії.
Він також написав кілька невеличких поезій і навіть музичних творів (заручившись допомогою не аби кого, а Роберта Муга, одного із піонерів електронної інструментальної музики) в стилі "реконструкції Залізного століття".
І в 1972 році в Корнельському університеті відкрилась виставка, присвячена "загубленій цивілізації Ллуроса".
До честі Нормана Дейлі, він ніколи не стверджував, що Ллурос існував. Однак від містифікації він все-таки не утримався, і побудував виставку в формі своєрідної загадки - уважний глядач міг самотужки здогадатись, що перед ним майстерна, історично вивірена, максимально реалістична - але все-таки підробка, а "провідний куратор з історії Ллуроса" містер Дейлі над ними м'яко і ненав'язливо підсміюється. Яке ж було його здивування, коли люди повірили в те, що колись на руїнах великої Хеттської Імперії дійсно виникла невеличка держава Ллурос, яка зрештою виросла в могутню і процвітаючу цивілізацію із великими містами Венібо, Гаунді та Драїкум.
Якось в інтерв'ю Дейлі зауважив, що люди ніколи не будуть слухати, якщо із ними розмовляють надто серйозно. Щоб їх зацікавити, необхідно розповідати історію напівжартома, але чесно і правдиво.
Створивши "цивілізацію Ллуроса", Норман Дейлі чисто випадково набрів на якраз ту комбінацію жарту та реальної історії, яка захопила глядачів. І йому не залишалось нічого, окрім як прийняти цю гру і на повному серйозі обговорювати артефакти із відвідувачами - ось де згодились написані ним історії. А потім посипались запрошення від інших університетів, навіть європейських...
Само собою, зрештою (в 1973-1974 роках) він прямо заявив, що Ллуроса не існує і дав низку інтерв'ю, в яких детально розповів, як конструював свою виставку.
Однак навіть будучи вигаданою, цивілізація Ллуроса нікуди не поділась і після його смерті в 2008 році. Дуже вже вдалою і захопливою виявилась містифікація.
В 2019 році артефактам Дейлі було відведено окремий павільйон на Стамбульському Бієннале. А в 2022 р. було зібрано спеціальний симпозіум в Університеті Теннессі, на який близько 15 артистів і науковців привезли свої розробки на тему цивілізації Ллуроса.
А всю цю історію я вам розповів завдяки віртуальному музею Ллуроса, створеному за сприяння Корнельського Університета до 50-ї річниці "відкриття загубленої цивілізації Ллуроса". Ви знайдете лінк на нього в першому коменті.
Цей пост написаний "на заявку" про одну із наймасштабніших історичних підробок, яка неочікувано навіть для свого автора перетворилась на унікальний культурний феномен, який навіть має свій власний музей...
Історія - наука неточна. Не тільки тому, що вона базується часто на недостовірних і взаємопротирічних джерелах, аутентичність та істинність яких необхідно окремо встановлювати, а й тому, що її вивчають, так би мовити, "з кінця". Чим далі в минуле, тим більше в ній дірок та білих плям, а їх прояснення часто приходить лише через роки і десятиліття після відкриття дірки, і з абсолютно неочікуваного боку.
А отримати відповіді людям хочеться от прямщас, і спокуса придумати її - зрештою, випадки подібного "угадування" були - надзвичайно велика. Особливо, якщо історія накльовується прямо-таки епічного масштаба.
Наприклад, не так давно - наприкінці минулого століття - науковцями на повному серйозі розглядалась теорія, що стародавні єгиптяни добрались як мінімум до Багамських островів, а як максимум - контактували із майя чи тольтеками. Відправною точкою послужило кілька другорядних мумій, в яких виявили залишкові сліди... нікотина. А позаяк нікотиновмісні рослини традиційно вважаються ендеміком Америки, деякі єгиптологи сприйняли це за опосередкований доказ існування контактів Давнього Єгипту і стародавніх держав Юкатана та Анауака.
Тютюна стародавні єгиптяни дійсно не знали - а ось дві інші нікотиновмісні рослини цілком спокійно ростуть в Африці. Одна була відома римлянам і називалась "сомніфера", а ми її знаємо як... зимову вишню, традиційне заспокійливе і снодійне. А другою є один із різновидів сельдерея, який росте в Південній Африці. Обидві рослини були чудово відомі єгиптянам. Нікотина там, звісно, значно менше, ніж в тютюні, але якщо висушити ці рослини і перетворити на порошок (наприклад, для медичних цілей), вони якраз і дадуть такі сліди, які були виявлені на муміях.
А така красива і фантастична теорія вимальовувалась, прямо хоч романи пиши...
Можливо, десь так думав Норман Дейлі, професор мистецтва із Корнельського університета (США, штат Нью-Йорк), коли розпочав створювати історію "забутої цивілізації Ллуроса". Професійним істориком він не був, зате його все життя захоплювали цивілізації ранньої Залізної Доби. він глибоко вивчав життя людей в ті часи, їх образотворче мистецтво, поезію і музику - і завжди жалкував, що наші знання про тодішні культури часто є уривчастими і вкрай недостовірними. Ще в сорокових роках він почав збирати інформацію про цивілізації стародавньої Анатолії, зосереджуючись на тому, як жили люди в ті далекі часи.
А десь в середині шістдесятих років Дейлі вирішив, що йому по силах створити цілісний образ цивілізації ранньої Залізної Доби, і засів за роботу. За наступні шість років він самотужки створив 150 артефактів в стилі Залізної Доби - спершу він розробив і створив побутові та художні інструменти, за допомогою яких намалював фрески, вирізав фрагменти барельєфів, створив різноманітні прикраси та релігійне начиння. Кожен об'єкт він додатково "зістарив" та "попортив", щоб вони видавались аутентичними. Для кожного об'єкта - як стало відомо з його архіва, який після його смерті перейшов у власність Корнельського університета - він писав маленьку "історію", які потім складались в картину щоденного життя мешканця вигаданої країни Залізної Доби, що знаходилась десь поблизу історичної Лідії.
Він також написав кілька невеличких поезій і навіть музичних творів (заручившись допомогою не аби кого, а Роберта Муга, одного із піонерів електронної інструментальної музики) в стилі "реконструкції Залізного століття".
І в 1972 році в Корнельському університеті відкрилась виставка, присвячена "загубленій цивілізації Ллуроса".
До честі Нормана Дейлі, він ніколи не стверджував, що Ллурос існував. Однак від містифікації він все-таки не утримався, і побудував виставку в формі своєрідної загадки - уважний глядач міг самотужки здогадатись, що перед ним майстерна, історично вивірена, максимально реалістична - але все-таки підробка, а "провідний куратор з історії Ллуроса" містер Дейлі над ними м'яко і ненав'язливо підсміюється. Яке ж було його здивування, коли люди повірили в те, що колись на руїнах великої Хеттської Імперії дійсно виникла невеличка держава Ллурос, яка зрештою виросла в могутню і процвітаючу цивілізацію із великими містами Венібо, Гаунді та Драїкум.
Якось в інтерв'ю Дейлі зауважив, що люди ніколи не будуть слухати, якщо із ними розмовляють надто серйозно. Щоб їх зацікавити, необхідно розповідати історію напівжартома, але чесно і правдиво.
Створивши "цивілізацію Ллуроса", Норман Дейлі чисто випадково набрів на якраз ту комбінацію жарту та реальної історії, яка захопила глядачів. І йому не залишалось нічого, окрім як прийняти цю гру і на повному серйозі обговорювати артефакти із відвідувачами - ось де згодились написані ним історії. А потім посипались запрошення від інших університетів, навіть європейських...
Само собою, зрештою (в 1973-1974 роках) він прямо заявив, що Ллуроса не існує і дав низку інтерв'ю, в яких детально розповів, як конструював свою виставку.
Однак навіть будучи вигаданою, цивілізація Ллуроса нікуди не поділась і після його смерті в 2008 році. Дуже вже вдалою і захопливою виявилась містифікація.
В 2019 році артефактам Дейлі було відведено окремий павільйон на Стамбульському Бієннале. А в 2022 р. було зібрано спеціальний симпозіум в Університеті Теннессі, на який близько 15 артистів і науковців привезли свої розробки на тему цивілізації Ллуроса.
А всю цю історію я вам розповів завдяки віртуальному музею Ллуроса, створеному за сприяння Корнельського Університета до 50-ї річниці "відкриття загубленої цивілізації Ллуроса". Ви знайдете лінк на нього в першому коменті.