як облаштувати народи Західної Азії
Dec. 20th, 2023 10:26 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
китайські вчені далекоглядно звуть те що ми звемо Росія - терміном "Західна Азія"
або, самі уїдливі та дотошні, "Північно-Західна Азія".
Евфемизмом, коли не слід акцентувати що це саме РФ.
Так що після розпаду термін не доведеться винаходити наново: як на мене, він дуже влучний.
І ваажливо, щоби конференції майбутнього проходили не під гаслом "Как нам обустроіть Росію", а "як облаштувати народи Західної Азії".
=====
Ihor Lutsenko
Я хочу зараз заримувати початок зими із кінцем літа. Сьогодні ця зима віє весною, цим прадавнім запахом — котрий єдиний, хто міг розбудити і закликати до щастя сірі багатоповерхівки на Борщагівці 80-х. Аромат надії, передчуття нових битв, нової хвилі, котра вже рухається з-за горизонту. Дух молодості, дух гроз і вітрів, морів і степів, дух воєнних пророцтв.
Війна ще сильна і готова постояти за себе, вона прагне нових просторів і нових мов. І у планети є для неї і простори, і мови. Її не погасиш жодними мирними перемовинами, круглими столами чи засіданнями ООН — бо вулкани не помічають дипломатів.
Світ ще живе у минулому, мислить по-старому, але ми — дві країни, що насмерть зійшлися у двобої — уже у майбутньому, ми його уже знаємо й відчуваємо, ми — попереду інших.
Рано чи пізно, плотина, що стримує майбутнє, прорветься, і воно, як цунамі, розійдеться по берегах усіх континентів, змиє одні міста і народить з глибини інші.
Вітер посилюється! Шість з половиною років я, сидячи навпроти ночі і моря, поміж одеського серпня над сходами до порту, казав це. Тоді був кінець літа, але я хочу зараз його заримувати з початком зими.
«ВІТЕР МІЦНІШАЄ
Над цим містом – свищуть темні передчуття, і беззвучно б’ють блискавки.
Ще колишуться в такт поля водоростей під водою, алеями людські істоти ще шукають одне одного. Солодкий гріх портових вогнів – лежати між темнотою моря і темнотою неба, вабити кораблі і зваблювати людські душі.
Але угорі вітер сильнішає, вогні тьмяніють, зваба зникає.
Над цим портовим містом – чи то гроза, чи то передчуття війни. Мир крихкіше за кришталь, мир – пауза між двома пострілами, метелик, що його ось-ось знесе ударна хвиля.
Планета повна людьми, що ненавидять цей світ, готові кинути Землю в муку.
Герострати-люди поклоняються геростратам-богам.
Боги-герострати обіцяють бурю, і обіцянку буде дотримано.
Вітер міцнішає.
Час сильних настає»
Шість з половиною років тому. Боги дотримали обіцянку — той порт згорів у вогні, ту Одесу нещадно бомблять щоночі. Вітер міцнішає, сильні крокують землею.
Пори року змішалися, рання зима пахне ранньою весною. Молоде її повітря, як зшаленілий кінь, зривається і мчить у далечінь, а наш старий світ несе і теліпає на ньому, як порвану вуздечку.
китайські вчені далекоглядно звуть те що ми звемо Росія - терміном "Західна Азія"
або, самі уїдливі та дотошні, "Північно-Західна Азія".
Евфемизмом, коли не слід акцентувати що це саме РФ.
Так що після розпаду термін не доведеться винаходити наново: як на мене, він дуже влучний.
І ваажливо, щоби конференції майбутнього проходили не під гаслом "Как нам обустроіть Росію", а "як облаштувати народи Західної Азії".
=====
Ihor Lutsenko
Я хочу зараз заримувати початок зими із кінцем літа. Сьогодні ця зима віє весною, цим прадавнім запахом — котрий єдиний, хто міг розбудити і закликати до щастя сірі багатоповерхівки на Борщагівці 80-х. Аромат надії, передчуття нових битв, нової хвилі, котра вже рухається з-за горизонту. Дух молодості, дух гроз і вітрів, морів і степів, дух воєнних пророцтв.
Війна ще сильна і готова постояти за себе, вона прагне нових просторів і нових мов. І у планети є для неї і простори, і мови. Її не погасиш жодними мирними перемовинами, круглими столами чи засіданнями ООН — бо вулкани не помічають дипломатів.
Світ ще живе у минулому, мислить по-старому, але ми — дві країни, що насмерть зійшлися у двобої — уже у майбутньому, ми його уже знаємо й відчуваємо, ми — попереду інших.
Рано чи пізно, плотина, що стримує майбутнє, прорветься, і воно, як цунамі, розійдеться по берегах усіх континентів, змиє одні міста і народить з глибини інші.
Вітер посилюється! Шість з половиною років я, сидячи навпроти ночі і моря, поміж одеського серпня над сходами до порту, казав це. Тоді був кінець літа, але я хочу зараз його заримувати з початком зими.
«ВІТЕР МІЦНІШАЄ
Над цим містом – свищуть темні передчуття, і беззвучно б’ють блискавки.
Ще колишуться в такт поля водоростей під водою, алеями людські істоти ще шукають одне одного. Солодкий гріх портових вогнів – лежати між темнотою моря і темнотою неба, вабити кораблі і зваблювати людські душі.
Але угорі вітер сильнішає, вогні тьмяніють, зваба зникає.
Над цим портовим містом – чи то гроза, чи то передчуття війни. Мир крихкіше за кришталь, мир – пауза між двома пострілами, метелик, що його ось-ось знесе ударна хвиля.
Планета повна людьми, що ненавидять цей світ, готові кинути Землю в муку.
Герострати-люди поклоняються геростратам-богам.
Боги-герострати обіцяють бурю, і обіцянку буде дотримано.
Вітер міцнішає.
Час сильних настає»
Шість з половиною років тому. Боги дотримали обіцянку — той порт згорів у вогні, ту Одесу нещадно бомблять щоночі. Вітер міцнішає, сильні крокують землею.
Пори року змішалися, рання зима пахне ранньою весною. Молоде її повітря, як зшаленілий кінь, зривається і мчить у далечінь, а наш старий світ несе і теліпає на ньому, як порвану вуздечку.