Diana Makarova · я хотіла написати про Маріуполь,

[don_katalan]

і як лежав шлях до нього через Мелекіно, я хотіла написати про троянди в Широкіному і юки в Сартані, хотіла згадати, як дихалось і як купалось там - і я багато написала, правда. І витерла все.
Я не знаю, як писати про Маріуполь.
Але я його люблю.
Я хотіла написати про Бахмут, і його тиху річку, сквери і знов троянди. І я не можу. Бо моя любов до Бахмута каже мені, що мало слів.
Я далі хотіла написати про Лисичанськ, і шлях до нього лежав би серез Сєвєр, коли ми повертаємось зі Щастя. А там би я написала і про Щастя, заховане в соснових лісах. І всі дороги через сосни - з Сєвєра на Щастя, і назад.
І в мене знов не стало слів.
Куди поділись всі слова про ці міста, які я так любила?
... коли я мрію про звільнення цих міст - я бачу знову троянди Бахмута і кафе Маріуполя, або як продають кавуни при в'їзді в Маріуполь. Я бачу готельчик в Сєвєрі, де ми зупинялись, щоб зранку погнати на ліси до Кримського.
І мені здається, що все це на нас чекає, що все таке, як і було, тільки в полоні. А я ж чудово знаю, ЩО лишилось від Маріуполю і Бахмута, я знаю, що Мар'їнку перетворено на попіл, я ж розумію, що Волноваха - руїна.
Чому ж мені весь час здається, що вони такі, як і були?
Тільки в полоні.
І чекають на нас.
Я не знаю більшого тріумфу й щастя, коли ми знов поїдемо цими містами. Бо місто вбити неможливо, навіть коли ворог спалить кожен будинок, виб'є снарядами і бомбами всі сквери і дороги.
І все одно лишаться люди, які любили й люблять ці міста. Доки є люди, серце міста - міста живі. Любіть їх. Це запорука того, що колись ми знов проїдемось вулицями
Маріуполю
Бахмута
Волновахи
Сєвєра
Щастя
Попасної
Станиці
Мар'їнки
Станиці
Сартани
Павлополя
Бердянська
Генічеська
Мелітополя
Сімферополя
Севастополя
Джанкою
продовжте список ваших міст та сіл
які
вас
кличуть
бо вони живі, доки є ви.
Я не змогла знайти фото. Я просто не могла гортати архів. Серце рвати. Але дайте ви фото у коментах, прошу вас. Покличте ці міста та села.

Бо вони живі, доки є ви.
=====
Diana Makarova · Розказали байку. Розказаному вірити.
Були наші на навчанні в країні НАТО. Ну, наші досвідчені, воюють не перший рік. І не другий. І не п'ятий, а ще довше. Але чом не повчитись в країні НАТО?
Дають інструктори задачу.
Ось взяли ви ворожу позицію. Берете людей, йдете туди утримувати. Що з собою візьмете?
Наші подивились - ага, БК дають скільки потягнеш, все, що хочеш. В наших аж голови закрутились від щастя. Ну, ви уявляєте - БК бери скільки хочеш і що хочеш.
Кажуть - беремо БК і воду. Ну, ми пішли?
Неправильно, кажуть інструктори. А ось нехай німецький воєнний скаже, в чому тут помилка.
Німецький воєнний вийшов і почав пояснювати.
По-перше, каже, ви забули про активні навушники. Як ви зможете воювати без активних навушників? Вас же одразу контузить. По-друге...
Ааааааааа... Кажуть наші.
Тоді ясно, кажуть.
Ну, поржали вже потім. Незручно було ржати при досвідчених натівських інструкторах.