Три чорних дні, три дні трауру
Aug. 29th, 2023 10:42 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova
Три дні існують в Україні, коли не показано постити в мережі, давати по телевізору веселих пісень, столів накритих, святкових шатів, жартів та гигиги. Але це моє суто особисте бачення.
Три дні є в Україні, коли згусток чорного горя, що накопичувалось десятиріччями, роками, днями, злітає чорними стрічками на прапори. І це вже не лише особисте моє бачення.
Три чорних дні, три дні трауру.
- остання субота листопада
- 20 лютого
- 29 серпня
Коли твій чорний згусток горя не напоказ, коли ти зіжмаканим серцем чекаєш на цей день і якось готуєш до нього своє змучене серце - це помітно.
Коли твій постик чи слова, чи обов'язкова фоточка "бо так положено і всі так роблять" - це теж помітно.
Бо все в деталях. І диявол, і бог.
Ми завжди вміли відрізнити псевдомайданівців, у нас Штірліц би обов'язково зазнав провалу. Тому що як ти не готуйся, скільки літератури та інтерв'ю не перегорни - завжди існували такі суто свої маркери, за якими ми впізнавали своїх і відторгали чужих.
Ми завжди вміли вирахувати тих, хто знав фронт лише по розповідях, нехай навіть розповідях експертів, та книгах, хвацько написаних в стилі: "ми стоїмо і дивимось в туман. Дим цигарок обпалює легені. Скоро ми докуримо. І в бій. Повернуться не всі..." і таке інше. Але ми завжди, кількома питаннями, могли вирахувати, що людина не була там. І що людина не дотична.
Тепер ми так завжди вміємо впізнати Проліска - того, хто прийшов до війни в лютому-березні 2022. Як? Та хтозна. По дрібницях. Диявол завжди у дрібницях. Як, втім, і бог...
Ось фото соняхів в мережі. Ось поля соняхів Донбасу. І серце звично стискається. Як стиснуте воно завжди, коли ми їдемо повз ці поля. Не знаю, як у кого, у мене так. Це суто особисте.
Я не зайду у соняхове поле. Для мене це як стати на могили на цвинтарі.
А тут одразу вистрибує комент:
- Це ті, що орки наклали насінням у кишені, гигиги?
І смайли.
І моє серце падає. І я пишу, наче й спокійно, але коли б я говорила це, то я б кричала:
- фотографу окрема вдячність за те, що не дав жодного фото "Я на фоні соняшників" Багато хто з перших воїнів просто фізично не сприймає такі фото. З того самого літа соняшник для них - досить страшна квітка. Вдови й матері загиблих не регочуть над соняхами. Пацани й дівчата, які лежали в соняхах Оленівки, не регочуть. Ті, хто брів по чорних соняхах Луганщини, теж не гигичуть. Блін, як же дістали Проліски нашої війни. Неначе для них дійсно війна почалась в 2022 році. Як можна не розуміти, що таке для нашої війни соняшник? Як?
Так-так. можливо, дійсно, це суто особисте. Але та жінка, що посміла порівняти НАШ соняшник, наш символ воїнської душі з поганськими трупами - я ж бачу тебе, жінко. Ти не цікавилась війною аж до популярного мему 2022 року:
"Ворогам пропонуємо класти насіння в кишені"
гигиги...
Жінко, я бачу, ти не знаєш, які вони - згорівші соняхи півдня і чорні на сніговому фоні нескошені соняхи Луганщини. Соняхи секторів А, В, С, Д, М.
Ти не знаєш, яким соняшниковим було те літо, коли ми вчились взнавати про кількість загиблих. Яким воно було страшним, пекельним, літо нашого першого року в цій школі. Ми вчились тій страшній науці, яка допомогла нам пережити всі роки війни і потім зустріти перший рік експансії.
Хтось не терпить ті соняхи, і я їх розумію. Це майже завжди ті, хто повз між стеблами, ховався в них. Хтось з тугою дивиться на них. Хтось кричить - та що там той соняшник, припиніть тягати цю квітку!
та символ ВЖЕ є.
як свічка у вікні в останню листопадну суботу, і зерно поруч у маленькій склянці.
як полум'я і дим Майдану 20 лютого.
як чорна стрічка на прапорі України в день 29 серпня - день, коли загинуло найбільше українських воїнів за всю першу і другу фази нашої нескінченної війни.
Потім, після лютого 2022 року, були дні, коли ми втрачали ще більше воїнів за день. Але саме цей перший страшний день став символом. І якщо ви тоді не знали і не чули про цей день, весело збирались на парад, коли вони вже там гинули, покинуті власною країною - то хоча б зараз знайте про нього. Цей день про Іловайськ, але не лише про Іловайськ. Цей день ПРО ВСІХ ЗАГИБЛИХ ПІД ЧАС НАШОЇ ВІЙНИ.
... в країні мусить бути ще один чорний день, 28 чи 29 липня.
І це мусить бути день всих мучеників полону.
Нічого, країна переживе чотири дні трауру на рік. І колись навчиться не робити вигляд, що цих днів немає.
не знаю, можливо, це суто особисте. І я не проти посмішок та жартів на могилах, я навіть за. Та я й сама перетворюю поминальні обіди на низку веселих згадок про загиблого. Так треба, це допомагає пережити горе.
Але бувають такі дні, коли всім варто згадати про тих, хто загинув.
Щоб ми жили.
І шановні Проліски, я вас прошу - вивчайте історію війни.
З усією повагою, ви нова когорта, ви робите надзвичайні справи, ба навіть нам, олдовим, не завжди вдається робити те, що робите ви, привнісши свіжу думку, свіжу кров до волонтерства, донаторства.
Але вивчайте історію війни.
Всієї війни.
Так треба.
Просто повірте.
фото Yan Dobronosov
Три дні існують в Україні, коли не показано постити в мережі, давати по телевізору веселих пісень, столів накритих, святкових шатів, жартів та гигиги. Але це моє суто особисте бачення.
Три дні є в Україні, коли згусток чорного горя, що накопичувалось десятиріччями, роками, днями, злітає чорними стрічками на прапори. І це вже не лише особисте моє бачення.
Три чорних дні, три дні трауру.
- остання субота листопада
- 20 лютого
- 29 серпня
Коли твій чорний згусток горя не напоказ, коли ти зіжмаканим серцем чекаєш на цей день і якось готуєш до нього своє змучене серце - це помітно.
Коли твій постик чи слова, чи обов'язкова фоточка "бо так положено і всі так роблять" - це теж помітно.
Бо все в деталях. І диявол, і бог.
Ми завжди вміли відрізнити псевдомайданівців, у нас Штірліц би обов'язково зазнав провалу. Тому що як ти не готуйся, скільки літератури та інтерв'ю не перегорни - завжди існували такі суто свої маркери, за якими ми впізнавали своїх і відторгали чужих.
Ми завжди вміли вирахувати тих, хто знав фронт лише по розповідях, нехай навіть розповідях експертів, та книгах, хвацько написаних в стилі: "ми стоїмо і дивимось в туман. Дим цигарок обпалює легені. Скоро ми докуримо. І в бій. Повернуться не всі..." і таке інше. Але ми завжди, кількома питаннями, могли вирахувати, що людина не була там. І що людина не дотична.
Тепер ми так завжди вміємо впізнати Проліска - того, хто прийшов до війни в лютому-березні 2022. Як? Та хтозна. По дрібницях. Диявол завжди у дрібницях. Як, втім, і бог...
Ось фото соняхів в мережі. Ось поля соняхів Донбасу. І серце звично стискається. Як стиснуте воно завжди, коли ми їдемо повз ці поля. Не знаю, як у кого, у мене так. Це суто особисте.
Я не зайду у соняхове поле. Для мене це як стати на могили на цвинтарі.
А тут одразу вистрибує комент:
- Це ті, що орки наклали насінням у кишені, гигиги?
І смайли.
І моє серце падає. І я пишу, наче й спокійно, але коли б я говорила це, то я б кричала:
- фотографу окрема вдячність за те, що не дав жодного фото "Я на фоні соняшників" Багато хто з перших воїнів просто фізично не сприймає такі фото. З того самого літа соняшник для них - досить страшна квітка. Вдови й матері загиблих не регочуть над соняхами. Пацани й дівчата, які лежали в соняхах Оленівки, не регочуть. Ті, хто брів по чорних соняхах Луганщини, теж не гигичуть. Блін, як же дістали Проліски нашої війни. Неначе для них дійсно війна почалась в 2022 році. Як можна не розуміти, що таке для нашої війни соняшник? Як?
Так-так. можливо, дійсно, це суто особисте. Але та жінка, що посміла порівняти НАШ соняшник, наш символ воїнської душі з поганськими трупами - я ж бачу тебе, жінко. Ти не цікавилась війною аж до популярного мему 2022 року:
"Ворогам пропонуємо класти насіння в кишені"
гигиги...
Жінко, я бачу, ти не знаєш, які вони - згорівші соняхи півдня і чорні на сніговому фоні нескошені соняхи Луганщини. Соняхи секторів А, В, С, Д, М.
Ти не знаєш, яким соняшниковим було те літо, коли ми вчились взнавати про кількість загиблих. Яким воно було страшним, пекельним, літо нашого першого року в цій школі. Ми вчились тій страшній науці, яка допомогла нам пережити всі роки війни і потім зустріти перший рік експансії.
Хтось не терпить ті соняхи, і я їх розумію. Це майже завжди ті, хто повз між стеблами, ховався в них. Хтось з тугою дивиться на них. Хтось кричить - та що там той соняшник, припиніть тягати цю квітку!
та символ ВЖЕ є.
як свічка у вікні в останню листопадну суботу, і зерно поруч у маленькій склянці.
як полум'я і дим Майдану 20 лютого.
як чорна стрічка на прапорі України в день 29 серпня - день, коли загинуло найбільше українських воїнів за всю першу і другу фази нашої нескінченної війни.
Потім, після лютого 2022 року, були дні, коли ми втрачали ще більше воїнів за день. Але саме цей перший страшний день став символом. І якщо ви тоді не знали і не чули про цей день, весело збирались на парад, коли вони вже там гинули, покинуті власною країною - то хоча б зараз знайте про нього. Цей день про Іловайськ, але не лише про Іловайськ. Цей день ПРО ВСІХ ЗАГИБЛИХ ПІД ЧАС НАШОЇ ВІЙНИ.
... в країні мусить бути ще один чорний день, 28 чи 29 липня.
І це мусить бути день всих мучеників полону.
Нічого, країна переживе чотири дні трауру на рік. І колись навчиться не робити вигляд, що цих днів немає.
не знаю, можливо, це суто особисте. І я не проти посмішок та жартів на могилах, я навіть за. Та я й сама перетворюю поминальні обіди на низку веселих згадок про загиблого. Так треба, це допомагає пережити горе.
Але бувають такі дні, коли всім варто згадати про тих, хто загинув.
Щоб ми жили.
І шановні Проліски, я вас прошу - вивчайте історію війни.
З усією повагою, ви нова когорта, ви робите надзвичайні справи, ба навіть нам, олдовим, не завжди вдається робити те, що робите ви, привнісши свіжу думку, свіжу кров до волонтерства, донаторства.
Але вивчайте історію війни.
Всієї війни.
Так треба.
Просто повірте.
фото Yan Dobronosov