![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanAnatolii Kaganovych
Сьогодні [11/05] виповнилось 80 років від цієї трагічної події.
Нижче докладний матеріал написаний колись Антоном Христенко.
Лук’янівський цвинтар. У дальньому кутку – непримітний надгробок. Жертвам бомбардувань радянської авіації…
Тільки у 1990-х, у незалежній Україні, стало можливим дізнатись правду, отримавши доступ до розсекречених архівних документів і газет із «спецхрану».
У фондах Державного архіву Київської області збереглись справи Київської міської управи часів окупації, а у відділі періодики Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського – підшивки газет 1943 року.
В ніч з 10 на 11 травня 1943р. радянська авіація здійснила нальоти на великі залізничні вузли і станції, зокрема і на Київ. Того нічного нальоту один з радянських літаків чомусь пішов убік, скидаючи бомби не на колії з ворожими ешелонами, а на мирні квартали Києва. Перша бомба повністю зруйнувала житловий будинок № 13 на вул. Микільсько-Ботанічній. Друга впала на проїзну частину на розі вулиць Паньківської і Караваєвської (нинішньої Л. Толстого), зруйнувавши водогін. Свідки розповідали, що вони, почувши вибухи, вибігли з будинків і лягли під огорожею Ботанічного саду. Від вибуху, сусідній будинок № 11 по вул. Микільсько-Ботанічній став аварійним, №№ 15-й і 17-й були наполовину зруйновані. Довелось відселити мешканців із напівзруйнованого будинку № 62 по вул. Саксаганського. У 14 найближчих будинках повилітало віконне скло.
Дві бомби, що не розірвались, знайшли наступного ранку на тротуарі біля будинку № 19 по вул. Фундуклеївській (нинішній Б. Хмельницького). Ймовірно, що одну з тих бомб витягли німці з підвалу Оперного театру.
Про той випадок згадували багато киян: бомба пробила дах Оперного театру, не розірвалась, прошила стелю і, падаючи з уламками перекриття, вбила своєю масою 4 німців у партері, ще 10 поранила і завмерла, так і не вибухнувши, у підвалі театру. У залі піднялась паніка: німці вирішили, що бомба має уповільнену дію і кинулись геть, давлячи один одного у дверях і на сходах. За спогадами киян, того вечора на сцені йшла опера Вагнера «Лоенгрін»…
Наступна бомба, вибухнувши, зруйнувала капітальну стіну житлового флігеля на вул. Театральній, 3 (нинішня вулиця Лисенка).
14 травня 1943р. київська газета «Нове українське слово» помістила кілька звернень до киян, повідомивши, що «в ніч на 11 травня більшовицькі пірати вчинили розбійницький терористичний наліт на наше місто. В наслідок цього злочинного акту зруйновано кілька житлових будинків, убито кілька мирних жителів, наших співгромадян, серед них – діти, жінки, старики, інваліди… Глибокий сум і разом з тим невимовний гнів та обурення сповнюють кожного з нас – свідків цієї злочинної справи. Своє звіряче обличчя більшовики виявляли багато разів: і тоді, коли засилали наших братів на біломорську або колимську каторгу, і тоді, коли піддавали їх нелюдським тортурам у катівнях сталінсько-єжовського НКВД, у коли морили штучно створеним голодом мільйони наших селян. Так само виявили вони шалену лють, збільшену ще почуттям безсилля, коли, залишаючи під тиском героїчної німецької армії Київ, власними руками висадили у повітря кращі його будови, пам’ятки нашої культури…».
Того ж 14 травня ця газета помістила звернення до киян міського голови Леонтія Форостівського з проханням прийняти участь у жалобній церемонії похорону жертв авіа нальоту.
У суботу 15 травня десятки відкритих трун, привезених з моргу, стояли на возах на площі перед університетом. На громадській панахиді виступили міський голова Форостівський і представник Штадткомісаріату німець Майєр. Велась пряма трансляція по міському радіо. Потім траурна процесія повільно рушила по Володимирській в бік Софійської площі, далі по Великій Житомирській, Львівській (так тоді називалась вул. Артема, зараз – Січових Стрільців) – на Лук’янівське цивільне християнське кладовище. Попереду несли вінки, за ними йшов хор, високе духовенство, хор євангельських громад, оркестр, великий білий катафалк, запряжений кіньми, вози з трунами. Процесію супроводжувала українська поліція. Лише під вечір добрались до кладовища, де у самому кінці центральної алеї були викопані могили. Потім учасників похорону відвозили у центр міста на спеціально підігнаних управою трамваях – тоді ще була трамвайна колія на Лук’янівку.
В серпні 1943р. над місцем поховання встановили стелу, яку привезли з сусіднього єврейського кладовища. На ній вибили текст: «Безвинним жертвам більшовицького нальоту на Київ у ніч з 10 на 11 травня 1943р.». Нижче дописали біблійне: «Мені помста, я віддам. Управа м. Києва». Своїх військових, що загинули від цього нальоту, німці поховали на Аскольдовій могилі, яку вони називали «кладовище героїв Вермахту №1».
Після звільнення Києва у листопаді 1943р. працівники кладовища напис на стелі збили, а автор тексту епітафії – зав. похоронним бюро міста – отримав 10 років за звинуваченням у антирадянській націоналістичній діяльності. Антирадянськість полягала у самому тексті епітафії, а націоналізм – в … українській мові (!), такі були часи.
В Державному архіві Київської області збереглись документи стосовно цієї події, на початку 2000-х їх опрацював відомий києвознавець Дмитро Малаков. Згідно списків, тоді загинула 41 людина. Самому старшому було 69 років, найменшому – кілька місяців. 8 чол. Отримали важкі травми, 13 – легкі.
Знайдені списки були передані до Лукянівського державного історико-меморіального заповідника. У 2003р. встановили камінний хрест із відповідним написом. У наступному, 2004р. на плитах висікли 19 імен і прізвищ, вказали двох невідомих. Поряд є ще кілька окремих поховань, які можна ідентифікувати по тій же даті: 10.05.1943.
Опрацьований у 2003р. Дм. Малаковим список жертв того авіанальоту приводжу по алфавіту – можливо, хтось дізнається щось про своїх родичів чи знайомих (правопис оригіналу збережено, через кому – рік народження):
Із будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 10:
Денисенко Явдоха Григоровна, 1901
Із будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 12:
Лахіна Явдоха (Єфросинья) Павлівна, 1921
Пахалок Надія Сергіївна, 1911
З будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 13:
Арбузова Явдоха Герасимівна, 1895
Головань Володимир Михайлович, 1929
Голотюк-Садом Єлизавета Олексіївна, 1930
Голотюк-Садом Нона Олексіївна, 1934
Горобець Кирил Євсеєвич, 1888
Грищенко Микола Миколайович, 1933
Грушевенко Лідія Костянтинівна, 1943
Грушевенко Олександр Матвеєвич, 1888
Дегтярьов Ігор Петрович, 1942
Дегтярьова Лариса Степановна, 1920
Дегтярьова-Істоміна Лідія Олекс., н/д
Заговялко Лизавета Володимирівна, 1910
Заговялко Марія Тимофіївна, 1874
Істоміна Ганна (Галина) Марківна, 1895
Кондра Лариса Андріївна, 1885
Кончаковський Мар’ян Ксаверович, 1876
Кривошеєв Павло, 1938
Кривошеєва Євдокія Іванівна, 1913
Крючкова Марія Семенівна, 1898
Куценко Мотря Ник., 1915
Лозинська Віра Григорівна, 1906
Малинська Ксенія, н/д
Мармуз Параска Архипівна, 1893
Мюлькіан, н/д
Орлик Олена, н/д
Орлик Микола Павлович, 1923
Павленко Єфросинія Даниловна (Іванівна), 1893
Павленко Петро Семенович, 1891 (1901)
Плаксин Павло Васильович, 1937
Сусла (Сосула) Георгій Григорович, 1920 (1930)
Черняк Ірина Борисовна, 1922
Черняховська, н/д
Без адреси:
Шевчук Надя, 1915
Чоловік
Жінка
Хлопець
З вулиці Театральної (нині — Лисенка), 1:
Кононенко Марія Минайовна, н/д
Лапанюк Анастасія Опанасовна, 1917
Ще 8 мешканців будинків №№ 8,10 і 12 отримали важкі поранення:
Гроцький Севастьян Семенович, 1888
Кисельов Микола Олександрович, 1910
Кисельов Вова Миколайович, 1930
Куликов Валентин Васильович, 1922 (запис у справі: «Йому треба зробити переливання крові, але немає грошей»)
Лисовський Пилип Макарович, 1898
Масюк Софія Петровна, 1894
Федоренко Олександр Георгійович, 1937 («упал осколок горящий на руку и прожег руку»)
Яцун Надія Євдокиевна, 1887 («осколок шкла в голові»
Ще 13 мешканців будинків, що напроти, отримали легкі поранення:
Вашетко Ксенія Леонідівна, 1882
Гордовський Анатолій Константинович, 1941
Гордовський Олександр Діонисович, 1904
Киселева Евдокія Івановна, 1902
Кокареко Іван Демьянович, 1903
Кокареко Евдокія Дмитрівна, 1909
Комовська Аріадна Романовна, 1909
Комовська Софія Прокофьевна, 1881
Лисовська Ніна Филиповна, 1924
Скаліцький Сергій Миколайович, 1883
Федоренко Григорій, 1936
Федоренко Неоніла, 1939
Федоренко Серафіма Федорівна, 1908
Сьогодні [11/05] виповнилось 80 років від цієї трагічної події.
Нижче докладний матеріал написаний колись Антоном Христенко.
Лук’янівський цвинтар. У дальньому кутку – непримітний надгробок. Жертвам бомбардувань радянської авіації…
Тільки у 1990-х, у незалежній Україні, стало можливим дізнатись правду, отримавши доступ до розсекречених архівних документів і газет із «спецхрану».
У фондах Державного архіву Київської області збереглись справи Київської міської управи часів окупації, а у відділі періодики Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського – підшивки газет 1943 року.
В ніч з 10 на 11 травня 1943р. радянська авіація здійснила нальоти на великі залізничні вузли і станції, зокрема і на Київ. Того нічного нальоту один з радянських літаків чомусь пішов убік, скидаючи бомби не на колії з ворожими ешелонами, а на мирні квартали Києва. Перша бомба повністю зруйнувала житловий будинок № 13 на вул. Микільсько-Ботанічній. Друга впала на проїзну частину на розі вулиць Паньківської і Караваєвської (нинішньої Л. Толстого), зруйнувавши водогін. Свідки розповідали, що вони, почувши вибухи, вибігли з будинків і лягли під огорожею Ботанічного саду. Від вибуху, сусідній будинок № 11 по вул. Микільсько-Ботанічній став аварійним, №№ 15-й і 17-й були наполовину зруйновані. Довелось відселити мешканців із напівзруйнованого будинку № 62 по вул. Саксаганського. У 14 найближчих будинках повилітало віконне скло.
Дві бомби, що не розірвались, знайшли наступного ранку на тротуарі біля будинку № 19 по вул. Фундуклеївській (нинішній Б. Хмельницького). Ймовірно, що одну з тих бомб витягли німці з підвалу Оперного театру.
Про той випадок згадували багато киян: бомба пробила дах Оперного театру, не розірвалась, прошила стелю і, падаючи з уламками перекриття, вбила своєю масою 4 німців у партері, ще 10 поранила і завмерла, так і не вибухнувши, у підвалі театру. У залі піднялась паніка: німці вирішили, що бомба має уповільнену дію і кинулись геть, давлячи один одного у дверях і на сходах. За спогадами киян, того вечора на сцені йшла опера Вагнера «Лоенгрін»…
Наступна бомба, вибухнувши, зруйнувала капітальну стіну житлового флігеля на вул. Театральній, 3 (нинішня вулиця Лисенка).
14 травня 1943р. київська газета «Нове українське слово» помістила кілька звернень до киян, повідомивши, що «в ніч на 11 травня більшовицькі пірати вчинили розбійницький терористичний наліт на наше місто. В наслідок цього злочинного акту зруйновано кілька житлових будинків, убито кілька мирних жителів, наших співгромадян, серед них – діти, жінки, старики, інваліди… Глибокий сум і разом з тим невимовний гнів та обурення сповнюють кожного з нас – свідків цієї злочинної справи. Своє звіряче обличчя більшовики виявляли багато разів: і тоді, коли засилали наших братів на біломорську або колимську каторгу, і тоді, коли піддавали їх нелюдським тортурам у катівнях сталінсько-єжовського НКВД, у коли морили штучно створеним голодом мільйони наших селян. Так само виявили вони шалену лють, збільшену ще почуттям безсилля, коли, залишаючи під тиском героїчної німецької армії Київ, власними руками висадили у повітря кращі його будови, пам’ятки нашої культури…».
Того ж 14 травня ця газета помістила звернення до киян міського голови Леонтія Форостівського з проханням прийняти участь у жалобній церемонії похорону жертв авіа нальоту.
У суботу 15 травня десятки відкритих трун, привезених з моргу, стояли на возах на площі перед університетом. На громадській панахиді виступили міський голова Форостівський і представник Штадткомісаріату німець Майєр. Велась пряма трансляція по міському радіо. Потім траурна процесія повільно рушила по Володимирській в бік Софійської площі, далі по Великій Житомирській, Львівській (так тоді називалась вул. Артема, зараз – Січових Стрільців) – на Лук’янівське цивільне християнське кладовище. Попереду несли вінки, за ними йшов хор, високе духовенство, хор євангельських громад, оркестр, великий білий катафалк, запряжений кіньми, вози з трунами. Процесію супроводжувала українська поліція. Лише під вечір добрались до кладовища, де у самому кінці центральної алеї були викопані могили. Потім учасників похорону відвозили у центр міста на спеціально підігнаних управою трамваях – тоді ще була трамвайна колія на Лук’янівку.
В серпні 1943р. над місцем поховання встановили стелу, яку привезли з сусіднього єврейського кладовища. На ній вибили текст: «Безвинним жертвам більшовицького нальоту на Київ у ніч з 10 на 11 травня 1943р.». Нижче дописали біблійне: «Мені помста, я віддам. Управа м. Києва». Своїх військових, що загинули від цього нальоту, німці поховали на Аскольдовій могилі, яку вони називали «кладовище героїв Вермахту №1».
Після звільнення Києва у листопаді 1943р. працівники кладовища напис на стелі збили, а автор тексту епітафії – зав. похоронним бюро міста – отримав 10 років за звинуваченням у антирадянській націоналістичній діяльності. Антирадянськість полягала у самому тексті епітафії, а націоналізм – в … українській мові (!), такі були часи.
В Державному архіві Київської області збереглись документи стосовно цієї події, на початку 2000-х їх опрацював відомий києвознавець Дмитро Малаков. Згідно списків, тоді загинула 41 людина. Самому старшому було 69 років, найменшому – кілька місяців. 8 чол. Отримали важкі травми, 13 – легкі.
Знайдені списки були передані до Лукянівського державного історико-меморіального заповідника. У 2003р. встановили камінний хрест із відповідним написом. У наступному, 2004р. на плитах висікли 19 імен і прізвищ, вказали двох невідомих. Поряд є ще кілька окремих поховань, які можна ідентифікувати по тій же даті: 10.05.1943.
Опрацьований у 2003р. Дм. Малаковим список жертв того авіанальоту приводжу по алфавіту – можливо, хтось дізнається щось про своїх родичів чи знайомих (правопис оригіналу збережено, через кому – рік народження):
Із будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 10:
Денисенко Явдоха Григоровна, 1901
Із будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 12:
Лахіна Явдоха (Єфросинья) Павлівна, 1921
Пахалок Надія Сергіївна, 1911
З будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 13:
Арбузова Явдоха Герасимівна, 1895
Головань Володимир Михайлович, 1929
Голотюк-Садом Єлизавета Олексіївна, 1930
Голотюк-Садом Нона Олексіївна, 1934
Горобець Кирил Євсеєвич, 1888
Грищенко Микола Миколайович, 1933
Грушевенко Лідія Костянтинівна, 1943
Грушевенко Олександр Матвеєвич, 1888
Дегтярьов Ігор Петрович, 1942
Дегтярьова Лариса Степановна, 1920
Дегтярьова-Істоміна Лідія Олекс., н/д
Заговялко Лизавета Володимирівна, 1910
Заговялко Марія Тимофіївна, 1874
Істоміна Ганна (Галина) Марківна, 1895
Кондра Лариса Андріївна, 1885
Кончаковський Мар’ян Ксаверович, 1876
Кривошеєв Павло, 1938
Кривошеєва Євдокія Іванівна, 1913
Крючкова Марія Семенівна, 1898
Куценко Мотря Ник., 1915
Лозинська Віра Григорівна, 1906
Малинська Ксенія, н/д
Мармуз Параска Архипівна, 1893
Мюлькіан, н/д
Орлик Олена, н/д
Орлик Микола Павлович, 1923
Павленко Єфросинія Даниловна (Іванівна), 1893
Павленко Петро Семенович, 1891 (1901)
Плаксин Павло Васильович, 1937
Сусла (Сосула) Георгій Григорович, 1920 (1930)
Черняк Ірина Борисовна, 1922
Черняховська, н/д
Без адреси:
Шевчук Надя, 1915
Чоловік
Жінка
Хлопець
З вулиці Театральної (нині — Лисенка), 1:
Кононенко Марія Минайовна, н/д
Лапанюк Анастасія Опанасовна, 1917
Ще 8 мешканців будинків №№ 8,10 і 12 отримали важкі поранення:
Гроцький Севастьян Семенович, 1888
Кисельов Микола Олександрович, 1910
Кисельов Вова Миколайович, 1930
Куликов Валентин Васильович, 1922 (запис у справі: «Йому треба зробити переливання крові, але немає грошей»)
Лисовський Пилип Макарович, 1898
Масюк Софія Петровна, 1894
Федоренко Олександр Георгійович, 1937 («упал осколок горящий на руку и прожег руку»)
Яцун Надія Євдокиевна, 1887 («осколок шкла в голові»
Ще 13 мешканців будинків, що напроти, отримали легкі поранення:
Вашетко Ксенія Леонідівна, 1882
Гордовський Анатолій Константинович, 1941
Гордовський Олександр Діонисович, 1904
Киселева Евдокія Івановна, 1902
Кокареко Іван Демьянович, 1903
Кокареко Евдокія Дмитрівна, 1909
Комовська Аріадна Романовна, 1909
Комовська Софія Прокофьевна, 1881
Лисовська Ніна Филиповна, 1924
Скаліцький Сергій Миколайович, 1883
Федоренко Григорій, 1936
Федоренко Неоніла, 1939
Федоренко Серафіма Федорівна, 1908