Diana Makarova · Це Бахмут.
Apr. 9th, 2023 08:43 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanМи їхали туди повечеряти і переночувати. Ми не любили піцу в Піца Нью-Йорк, але любили там салати. Ми там вечеряли навіть в 2015-му, коли Бахмут вимирав надвечір і лише тіні людей проскакували вулицями.
Ми якось забігли в бутік, він дивом працював ще, і почали скуповувати дорогі речі по дешевих цінах, бутік розпродувався, а нам було потрібно випустити пару страшного, чорного Дебальцевого. Зима 2015 року.
До того ж в нас вже зовсім не було у що перевдягнутись. Ми їхали на два дні, а затримались на тиждень. І той розпродававшийся бутік врятував нам обличчя й постаті.
Коли ми через кілька років зайшли до того бутіка - нас взнали.
- Я потім вже зрозуміла, хто ви були і що робили. А тоді я просто злякалась. Ви так жадібно хапали блузки, спідниці, шарфи, що я думала, то було пограбування. - сказала власниця.
Сяяв тоді Бахмут, пекло сонце, був мирний тил в Бахмуті і, здавалось, страшна зима 2014-2015 не повториться ніколи.
Спідниця, шарф і пальто з того бахмутського бутіка досі висять у моїй шафі. Вони давно вийшли з моди, але висять, неначе чогось чекають. То частка мого Бахмута. Як і салати в піці Нью-Йорк. Як і безкінечні санітарні машини біля входу в лікарню, і пошматовані рештки людей на ногах, що виносили з них. В 2015 році, коли більшість людей країни навіть не знала про війну. Знав Бахмут. Тоді Артемівськ.
В Бахмуті ми знали всі готелі.
Під'їжджаючи, ми терзали телефони, ми шукали, де переночувати.
Охоронець нашого улюбленого готелю служив в 2014-му, ми знали, де саме.
Господар нашого неулюбленого готелю під час сніданку підсаджувався до кожного столика, питався чи добре ночувалось. Бажав смачного.
Коли буяв ковід, ми саме у Бахмуті робили щеплення. І там робили декларації з сімейним лікарем. Бо ми тоді в Бахмуті ловились частіше, ніж в Києві.
Коли починались обстріли Бахмута, саме ту поліклініку ми евакуювали. Ту саму, де я колись робила мамографію. Щорічну, як і годиться жінці мого віку.
Потім, за пару років, завантажені автобуси виїздили, а позаду лунали вибухи. Ми евакуювали поліклініку.
Вчора я робила чергову мамографію в Києві. Я була впевнена, що в мене вже рак, саркома, що завгодно, бо в мене канцерофобія.
- Чому канцерофобія? - спитали в мене
- Мама, тато, бабуся, дід, сестри, брати. - відповіла я.
Так же точно я відповідала в Бахмуті, коли робила там чергову мамографію.
- А де робили востаннє? - спитали в мене вчора в Києві.
- В Бахмуті. - сказала я.
- О, то ви переселенка? - спитали в мене.
- Ні. Просто я Бахмут. - сказала я.
Мій Бахмут, тоді ще Артемівськ, приходив колись давно до лікарні і стояв в черзі, щоб забрати військових, помитись, випратись, поїсти. То було в 2015 році.
Мій Бахмут ремонтував нам машини, ми знали, де СТО і гаражі, тепер вже їх немає.
Бахмут мій знав, куди направити, щоб врятувати і прилаштувати кошенят, вивезених з Травневого.
В Бахмуті завжди чекали на нас і знали, куди направити, щоб полікувати зуби військовим - де вони зараз і чи живі вони...
Ми знали кожну ямку на вулицях Бахмуту.
Ми знали, чого вартував вихід наших військових для Бахмуту, тоді Артемівська. Ті страшні кілька днів після виходу з Дебальцевого...
- Що у Бахмуті? - питаюсь я зараз.
- Ніхто нічого не знає. - відповідають мені. - Ось карта, але вона приблизна. Ніхто нічого достеменно не знає.
А це що?
Це чергова моя гола женшшина на робочий стіл. Мені тепер дарують голих женшшин. Ця чергова - вона як мій Бахмут.
Покоцана
Магічна
Груба
Ніжна
Сильна
як моя вчорашня мамографія. Як мій Бахмут. Як всі котиськи, вивезені нами зі Світлодарки через Бахмут. Як мій 2014-2015 в Бахмуті, тоді Артемівську.
Невбита.
Але така, що вже нічого не лишилось.
Крім повідомлення несподівано у телеграмі:
"Відкриваємо амбулаторію в Києві. Тож, якщо Вам та родині треба буде пройти проф.огляд або просто пару хвилин помовчати- до Ваших послуг. І так, ми будемо намагатися бути дуже friendly до наших Захисників та Захисниць."
Ваш Бахмут.
Від тебе майже нічого не лишилось, мій Бахмут.
Але Бахмут - це твої люди.
Ті самі, хто завжди подавав руку допомоги. До кого можна було зателефонувати і врятувати кошенят, обстежити військових, підвезти допомогу для підрозділів, відремонтувати фронтові авто. А доки є люди - є Бахмут.
Люблю вас
Світлана Шабаліна
Betti Goncharova
Вишневецька Наталя
Дмитрий Кононец і його фото Бахмуту
Ви Бахмут.
Я теж Бахмут.
З вашого дозволу...
Ми якось забігли в бутік, він дивом працював ще, і почали скуповувати дорогі речі по дешевих цінах, бутік розпродувався, а нам було потрібно випустити пару страшного, чорного Дебальцевого. Зима 2015 року.
До того ж в нас вже зовсім не було у що перевдягнутись. Ми їхали на два дні, а затримались на тиждень. І той розпродававшийся бутік врятував нам обличчя й постаті.
Коли ми через кілька років зайшли до того бутіка - нас взнали.
- Я потім вже зрозуміла, хто ви були і що робили. А тоді я просто злякалась. Ви так жадібно хапали блузки, спідниці, шарфи, що я думала, то було пограбування. - сказала власниця.
Сяяв тоді Бахмут, пекло сонце, був мирний тил в Бахмуті і, здавалось, страшна зима 2014-2015 не повториться ніколи.
Спідниця, шарф і пальто з того бахмутського бутіка досі висять у моїй шафі. Вони давно вийшли з моди, але висять, неначе чогось чекають. То частка мого Бахмута. Як і салати в піці Нью-Йорк. Як і безкінечні санітарні машини біля входу в лікарню, і пошматовані рештки людей на ногах, що виносили з них. В 2015 році, коли більшість людей країни навіть не знала про війну. Знав Бахмут. Тоді Артемівськ.
В Бахмуті ми знали всі готелі.
Під'їжджаючи, ми терзали телефони, ми шукали, де переночувати.
Охоронець нашого улюбленого готелю служив в 2014-му, ми знали, де саме.
Господар нашого неулюбленого готелю під час сніданку підсаджувався до кожного столика, питався чи добре ночувалось. Бажав смачного.
Коли буяв ковід, ми саме у Бахмуті робили щеплення. І там робили декларації з сімейним лікарем. Бо ми тоді в Бахмуті ловились частіше, ніж в Києві.
Коли починались обстріли Бахмута, саме ту поліклініку ми евакуювали. Ту саму, де я колись робила мамографію. Щорічну, як і годиться жінці мого віку.
Потім, за пару років, завантажені автобуси виїздили, а позаду лунали вибухи. Ми евакуювали поліклініку.
Вчора я робила чергову мамографію в Києві. Я була впевнена, що в мене вже рак, саркома, що завгодно, бо в мене канцерофобія.
- Чому канцерофобія? - спитали в мене
- Мама, тато, бабуся, дід, сестри, брати. - відповіла я.
Так же точно я відповідала в Бахмуті, коли робила там чергову мамографію.
- А де робили востаннє? - спитали в мене вчора в Києві.
- В Бахмуті. - сказала я.
- О, то ви переселенка? - спитали в мене.
- Ні. Просто я Бахмут. - сказала я.
Мій Бахмут, тоді ще Артемівськ, приходив колись давно до лікарні і стояв в черзі, щоб забрати військових, помитись, випратись, поїсти. То було в 2015 році.
Мій Бахмут ремонтував нам машини, ми знали, де СТО і гаражі, тепер вже їх немає.
Бахмут мій знав, куди направити, щоб врятувати і прилаштувати кошенят, вивезених з Травневого.
В Бахмуті завжди чекали на нас і знали, куди направити, щоб полікувати зуби військовим - де вони зараз і чи живі вони...
Ми знали кожну ямку на вулицях Бахмуту.
Ми знали, чого вартував вихід наших військових для Бахмуту, тоді Артемівська. Ті страшні кілька днів після виходу з Дебальцевого...
- Що у Бахмуті? - питаюсь я зараз.
- Ніхто нічого не знає. - відповідають мені. - Ось карта, але вона приблизна. Ніхто нічого достеменно не знає.
А це що?
Це чергова моя гола женшшина на робочий стіл. Мені тепер дарують голих женшшин. Ця чергова - вона як мій Бахмут.
Покоцана
Магічна
Груба
Ніжна
Сильна
як моя вчорашня мамографія. Як мій Бахмут. Як всі котиськи, вивезені нами зі Світлодарки через Бахмут. Як мій 2014-2015 в Бахмуті, тоді Артемівську.
Невбита.
Але така, що вже нічого не лишилось.
Крім повідомлення несподівано у телеграмі:
"Відкриваємо амбулаторію в Києві. Тож, якщо Вам та родині треба буде пройти проф.огляд або просто пару хвилин помовчати- до Ваших послуг. І так, ми будемо намагатися бути дуже friendly до наших Захисників та Захисниць."
Ваш Бахмут.
Від тебе майже нічого не лишилось, мій Бахмут.
Але Бахмут - це твої люди.
Ті самі, хто завжди подавав руку допомоги. До кого можна було зателефонувати і врятувати кошенят, обстежити військових, підвезти допомогу для підрозділів, відремонтувати фронтові авто. А доки є люди - є Бахмут.
Люблю вас
Світлана Шабаліна
Betti Goncharova
Вишневецька Наталя
Дмитрий Кононец і його фото Бахмуту
Ви Бахмут.
Я теж Бахмут.
З вашого дозволу...