![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanOleksandra Proliaka
Мені тут розповіли дуже цікаву річ. Що у нас тут проблем нема, адже нас не бомблять. Що є, то є. У нас тут спокійно.
Не буду жалітися, просто в середньому опишу ситуацію, в якій ми тут опинилися.
1. В більшості країн підтримка біженців закінчилася, виживати треба як вмієш. Виживати та жити трошки різні речі, особливо, коли дивишся на рахунки за те ж житло.
2. Зараз за кордоном залишилися дві категорії людей, з числа біженців:
- ті, хто і так планував емігрувати, і, в принципі, скористався нагодою
- ті, хто не може повернутися з об'єктивних причин. Наприклад, просто нема куди.
(тут я ще раз напишу свої причини: психічний стан моєї старшої дочки та неможливість жити в нашій хаті без вкладання великої суми грошей на її відновлення)
3. Психологічний стан біженців - а ми ще лишаємося біженцями в правовому полі - переважно поганий. Тут і житлові умови (найчастіше набагато гірші, ніж були вдома), лікування (не лаяв європейську медицину тільки лінивий), праця (далеко не усім пощастило працювати на своєму рівні), їжа та, найголовніше - соціум. Ти виходиш на вулицю, і ти в чужому ментальному середовищі. Добре, якщо є можливість проводити час серед своїх (напр., в церкві), а якщо ні?
4. Родина. Ти тут, разом зі своєю сім'єю, як правило, ви живете всі разом. Мені страшно пощастило, що я живу з мамою та сестрою (зоча період притирки після багаторічного самостійного проживання був нелегким), а багато знайомих живуть складом "троюрідна сестра, свекруха, тьотя по дяді" і так далі. Та родина, яка залишилася в Україні, розповідає, як вам тут добре....
5. Чоловіки. Мені ще пощастило, я їхала сюди вільною жінкою, але скільки історій я чула про те, як чоловік в Україні "підженився", поки дружина з дітьми тут!
6. Діти. Тут я можу розповідати нескінчено, бо, власне, з ними працюю. Побої в школі, за те, що ти українець; насмішки за помилки в мові; відсутність друзів... Навіть меми та смішні ролики тут інші, а це важливо!
Знаєте, як давно я не їла м'яса? Бо це ДОРОГО. Бо я краще на ці гроші куплю дітям фрукти. Коли я останній раз була у лікаря? Ходила в кіно? Боже, да коли я останній раз спала САМА, а не в крихітній кімнатці з дочкою (і двома кішками, які ненавидять одна одну)?
Нещодавно моя подружка ридала, що краще повернутися під бомби в місто, яке щоденно обстрілюють, ніж намагатися тут виживати.
Нам не летять на голови бомби. Наш вибір був таким (або не було вибору взагалі). Але смак миру за кордоном дуже гіркий. Дуже.
===
Miroslava Deyanova
А мені вже по правді набрид цей постійний поділ хто виїхав і хто лишився і хто більше страждає. Страждають всі! Хоча теж є нюанси, бо є такі у яких все чудово і тут, і там і їх геть нічого не мучить.
Рішення приймав кожен виходячи з своєї ситуації.. і для кожного воно єдино правильне. Треба жити сьогоднішнім і надіятись на майбутнє і робити все, щоб воно було.
---
Тетяна Обухова
Miroslava Deyanova Поділ буде ще багато років🤷
---
Miroslava Deyanova
Тетяна Обухова та отож .. тільки сенсу в тому ніякого..
---
Тетяна Обухова
Miroslava Deyanova Ну насправді це дуже різний досвід. Тому якоюсь мірою це нормально
Так само як під час другої світової - поїхати в евакуацію чи лишитися в окупації то два різних прожитих життя, які відгукувалися десятиліття потім
---
Miroslava Deyanova
Тетяна Обухова так, тільки чомусь більше скаржаться ті хто поїхав, ніж ті, що лишились. Я і тут була в окупації і 5 міс після деокупації за кордоном як біженка. Повернувшись додому відчула сильний розпач і безнадію, бо війна показала хто чого вартий і що нічого не змінилося а стало навіть гірше.. І можу сказати, що важко однаково, і це не залежить від того де ти.. важко від розуміння, що вже ніколи, ніколи не буде нормального життя.. але ж з іншого боку - нікому не дається ноша важча, ніж він може нести.. тому мусимо нести кожен свою ношу.
---
Тетяна Обухова
Miroslava Deyanova Ті хто за кордоном бачать щодня нормальне життя і на контрасті ця різниця виглядає більш вираженою.
Плюс в безпеці сильніше і легше вивільняються емоції.
Мені тут розповіли дуже цікаву річ. Що у нас тут проблем нема, адже нас не бомблять. Що є, то є. У нас тут спокійно.
Не буду жалітися, просто в середньому опишу ситуацію, в якій ми тут опинилися.
1. В більшості країн підтримка біженців закінчилася, виживати треба як вмієш. Виживати та жити трошки різні речі, особливо, коли дивишся на рахунки за те ж житло.
2. Зараз за кордоном залишилися дві категорії людей, з числа біженців:
- ті, хто і так планував емігрувати, і, в принципі, скористався нагодою
- ті, хто не може повернутися з об'єктивних причин. Наприклад, просто нема куди.
(тут я ще раз напишу свої причини: психічний стан моєї старшої дочки та неможливість жити в нашій хаті без вкладання великої суми грошей на її відновлення)
3. Психологічний стан біженців - а ми ще лишаємося біженцями в правовому полі - переважно поганий. Тут і житлові умови (найчастіше набагато гірші, ніж були вдома), лікування (не лаяв європейську медицину тільки лінивий), праця (далеко не усім пощастило працювати на своєму рівні), їжа та, найголовніше - соціум. Ти виходиш на вулицю, і ти в чужому ментальному середовищі. Добре, якщо є можливість проводити час серед своїх (напр., в церкві), а якщо ні?
4. Родина. Ти тут, разом зі своєю сім'єю, як правило, ви живете всі разом. Мені страшно пощастило, що я живу з мамою та сестрою (зоча період притирки після багаторічного самостійного проживання був нелегким), а багато знайомих живуть складом "троюрідна сестра, свекруха, тьотя по дяді" і так далі. Та родина, яка залишилася в Україні, розповідає, як вам тут добре....
5. Чоловіки. Мені ще пощастило, я їхала сюди вільною жінкою, але скільки історій я чула про те, як чоловік в Україні "підженився", поки дружина з дітьми тут!
6. Діти. Тут я можу розповідати нескінчено, бо, власне, з ними працюю. Побої в школі, за те, що ти українець; насмішки за помилки в мові; відсутність друзів... Навіть меми та смішні ролики тут інші, а це важливо!
Знаєте, як давно я не їла м'яса? Бо це ДОРОГО. Бо я краще на ці гроші куплю дітям фрукти. Коли я останній раз була у лікаря? Ходила в кіно? Боже, да коли я останній раз спала САМА, а не в крихітній кімнатці з дочкою (і двома кішками, які ненавидять одна одну)?
Нещодавно моя подружка ридала, що краще повернутися під бомби в місто, яке щоденно обстрілюють, ніж намагатися тут виживати.
Нам не летять на голови бомби. Наш вибір був таким (або не було вибору взагалі). Але смак миру за кордоном дуже гіркий. Дуже.
===
Miroslava Deyanova
А мені вже по правді набрид цей постійний поділ хто виїхав і хто лишився і хто більше страждає. Страждають всі! Хоча теж є нюанси, бо є такі у яких все чудово і тут, і там і їх геть нічого не мучить.
Рішення приймав кожен виходячи з своєї ситуації.. і для кожного воно єдино правильне. Треба жити сьогоднішнім і надіятись на майбутнє і робити все, щоб воно було.
---
Тетяна Обухова
Miroslava Deyanova Поділ буде ще багато років🤷
---
Miroslava Deyanova
Тетяна Обухова та отож .. тільки сенсу в тому ніякого..
---
Тетяна Обухова
Miroslava Deyanova Ну насправді це дуже різний досвід. Тому якоюсь мірою це нормально
Так само як під час другої світової - поїхати в евакуацію чи лишитися в окупації то два різних прожитих життя, які відгукувалися десятиліття потім
---
Miroslava Deyanova
Тетяна Обухова так, тільки чомусь більше скаржаться ті хто поїхав, ніж ті, що лишились. Я і тут була в окупації і 5 міс після деокупації за кордоном як біженка. Повернувшись додому відчула сильний розпач і безнадію, бо війна показала хто чого вартий і що нічого не змінилося а стало навіть гірше.. І можу сказати, що важко однаково, і це не залежить від того де ти.. важко від розуміння, що вже ніколи, ніколи не буде нормального життя.. але ж з іншого боку - нікому не дається ноша важча, ніж він може нести.. тому мусимо нести кожен свою ношу.
---
Тетяна Обухова
Miroslava Deyanova Ті хто за кордоном бачать щодня нормальне життя і на контрасті ця різниця виглядає більш вираженою.
Плюс в безпеці сильніше і легше вивільняються емоції.
no subject
Date: 2023-04-07 08:13 am (UTC)Скільки піднимали питання про булінг?
Можу навести приклад моєї гарної знайомої. Виїхала з двома дітьми до Польщі. Була там десь півроку. За цей час підняла рівень польскої, набрала необхідної інформації і виїхала в іншу країну. До цього не літала взагалі, та не мала досвіду: квитки -реєстрація -діти-довідки-все-все-все.
В новій країні зареєструвалась як біженка. Отримала підйомні. Влаштувала дітей у місцеву школу (англійська мова, яку воне не знали). Активно вчить мову сама.
Не хотів би порівнювати, але вона не скаржиться. І, головне, повертатись не збирається, хоча до війни в неї і гадок не було виїхати десь з України.
Я від неї в захваті.