![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Oleksii Stepura
Короткий лікнеп для тих, хто палко підтримує зараз стамбульських попів (ПЦУ) у боротьбі проти московських (УПЦ).
Насправді обидві ці конфесії є однаково не канонічними і утворилися внаслідок відмови Москви прийняти рішення Фераро-Флорентийського вселенського Собору 1438-40 рр.
Останнім законним митрополитом Київським, обраним і поставлений для всієї Русі в Константинополі був у 1433-1458 роках Ісидор (грец. Ἰσίδωρος, лат. Isidorus) або Ісидор Київський.
Його наступника (?) Йону (уродженця Костроми, епіскопа Рязанського і Муромського) поставили в Москві 5 груд. 1448 року після того, як московська митрополія не погодилась із рішеннями Фераро-Флорентийського собору, самовільно відділилась від київської і вирішила обирати митрополитів без погодження та благословення в Константинопольського патріарха.
Чому так сталося?
Митрополит Ісидор Київський був активним учасником Фераро-Флорентийського вселенського Собору і підтримав історичну Флорентийську церковну унію - угоду про злуку західної та східної християнських Церков, яку уклали тоді Папа Римський Євгеній IV та візантійський імперії Іоанн VIII Палеолог.
На засіданнях Собору у Феррарі, а потім у Флоренції Ісидор підтримав злуку і підписав соборне визначення Церков. Від папи Ісидор одержав сан кардинала й звання «легата від ребра апостольського» для всіх північно-східних країн. Дорогою додому в Буді, Кракові та Львові Ісидор Київський повідомляв про з'єднання Церков і проводив літургії в латинських храмах.
У 1441, коли Ісидор прибув з Італії в Москву, перед ним несли латинський хрест. На першій літургії, яку проводив сам митрополит Ісидор у Успенському соборі Кремля, на єктеніях замість східних патріархів поминали папу Євгенія IV. Після закінчення служби архідиякон став читати з амвона визначення Флорентійського Собору. Прихожани мовчали, частина монахів перейшла у ряд оглашенних, але Великий князь Василь II Темний виступив із викривальним словом. Він назвав Ісидора вовком-хижаком, лжепастирем, єретиком, згубником християнських душ і наказав ув'язнити його в Чудівський монастир. Потім скликав Собор ієрархів для розгляду Флорентійських соборних постанов. Вони були визнані супротивними Православному вченню, а Ісидор був проклятий як єретик. Було вирішено припинити служіння літругії з греками (яких відтепер і надалі вважали уніатами), закликати Ісидора до каяття й виправлення, але марно: Ісидор твердо стояв на позиціях єдності з католиками. Зрештою, через те, що на боці митрополита стояв і константинопольський патріарх Митрофан, ситуація зайшла в глухий кут. Відтак, щоб запобігти впадіння київської митрополії в єресь, у Москві уможливили Ісидорові втечу і він подався у Твер, а звідти через Литву дістався в Рим, де посів належне йому місце в раді кардиналів. Після втечі Ісидора Собор ієрархів обрав митрополитом Йону, що стало початком заснування автокефальної Московської митрополії.
В 1453 Ісидор Київський став учасником героїчної оборони Константинополя від турків-осман. Під час перебування у Константинополі короткий час був Патріархом Константинопольським (як Ісидор ІІ). Після падіння Константинополя втік з полону та повернувся до Риму. Тут він дістав на своє утримання титул кардинала-єпископа Сабіни (Diocese of Sabina-Poggio Mirteto)...
Якось так.
Короткий лікнеп для тих, хто палко підтримує зараз стамбульських попів (ПЦУ) у боротьбі проти московських (УПЦ).
Насправді обидві ці конфесії є однаково не канонічними і утворилися внаслідок відмови Москви прийняти рішення Фераро-Флорентийського вселенського Собору 1438-40 рр.
Останнім законним митрополитом Київським, обраним і поставлений для всієї Русі в Константинополі був у 1433-1458 роках Ісидор (грец. Ἰσίδωρος, лат. Isidorus) або Ісидор Київський.
Його наступника (?) Йону (уродженця Костроми, епіскопа Рязанського і Муромського) поставили в Москві 5 груд. 1448 року після того, як московська митрополія не погодилась із рішеннями Фераро-Флорентийського собору, самовільно відділилась від київської і вирішила обирати митрополитів без погодження та благословення в Константинопольського патріарха.
Чому так сталося?
Митрополит Ісидор Київський був активним учасником Фераро-Флорентийського вселенського Собору і підтримав історичну Флорентийську церковну унію - угоду про злуку західної та східної християнських Церков, яку уклали тоді Папа Римський Євгеній IV та візантійський імперії Іоанн VIII Палеолог.
На засіданнях Собору у Феррарі, а потім у Флоренції Ісидор підтримав злуку і підписав соборне визначення Церков. Від папи Ісидор одержав сан кардинала й звання «легата від ребра апостольського» для всіх північно-східних країн. Дорогою додому в Буді, Кракові та Львові Ісидор Київський повідомляв про з'єднання Церков і проводив літургії в латинських храмах.
У 1441, коли Ісидор прибув з Італії в Москву, перед ним несли латинський хрест. На першій літургії, яку проводив сам митрополит Ісидор у Успенському соборі Кремля, на єктеніях замість східних патріархів поминали папу Євгенія IV. Після закінчення служби архідиякон став читати з амвона визначення Флорентійського Собору. Прихожани мовчали, частина монахів перейшла у ряд оглашенних, але Великий князь Василь II Темний виступив із викривальним словом. Він назвав Ісидора вовком-хижаком, лжепастирем, єретиком, згубником християнських душ і наказав ув'язнити його в Чудівський монастир. Потім скликав Собор ієрархів для розгляду Флорентійських соборних постанов. Вони були визнані супротивними Православному вченню, а Ісидор був проклятий як єретик. Було вирішено припинити служіння літругії з греками (яких відтепер і надалі вважали уніатами), закликати Ісидора до каяття й виправлення, але марно: Ісидор твердо стояв на позиціях єдності з католиками. Зрештою, через те, що на боці митрополита стояв і константинопольський патріарх Митрофан, ситуація зайшла в глухий кут. Відтак, щоб запобігти впадіння київської митрополії в єресь, у Москві уможливили Ісидорові втечу і він подався у Твер, а звідти через Литву дістався в Рим, де посів належне йому місце в раді кардиналів. Після втечі Ісидора Собор ієрархів обрав митрополитом Йону, що стало початком заснування автокефальної Московської митрополії.
В 1453 Ісидор Київський став учасником героїчної оборони Константинополя від турків-осман. Під час перебування у Константинополі короткий час був Патріархом Константинопольським (як Ісидор ІІ). Після падіння Константинополя втік з полону та повернувся до Риму. Тут він дістав на своє утримання титул кардинала-єпископа Сабіни (Diocese of Sabina-Poggio Mirteto)...
Якось так.