Шо, страшно стало?
Apr. 2nd, 2023 03:39 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova
Я розкажу вам одну історію. Вона неймовірна. Такого не мало статись в нашій державі. Але...
... жили собі чоловік і дружина. Кохали одне одного надзвичайно. Так жили, нерозписаними. Мали дитину - це була дитина чоловіка від його попереднього шлюбу. Біологічна мама алкоголічка підзаборна, чоловік відсудив права на виховання дитини. Дитина ту "маму", прости господи, і не знала. Вважала мамою цю жінку, яка її виховувала і щиро любила.
Батьки чоловіка цю сім'ю на дух не переносили, давно прокляли, бач, нова дружина їм не подобалась. З батьками дружини теж якось не склалось. Але цій сім'ї і втрьох було непогано. А хотілось вчотирьох. Дуже хотілось ще одну дитинку.
В цьому була засада.
Ще одну дитинку їм не дозволялось. Тобто, кожен поодинці має право мати дитину, а разом - зась.
Більш того - дитина чоловіка теж не мала жодного юридичного стосунку до нерідної своєї, але люблячої мами. Ні в школі ту маму не визнавали мамою, ні в жодному документі вона не мала права бути записаною як мама.
Тобто - суспільство закривало очі на те, що двоє живуть разом і виховують дитину. Ну, як закривало. Сичали бабки на лавках услід щасливому подружжю. Але це можна пережити. А от будь-які юридичні моменти - зась. Суспільство не допускало.
Якось дитина сильно захворіла, батьки мали бути поруч - то бути з дитиною в лікарні дозволили лише батьку. Матері не дозволили. Бо для суспільства ця мама була ніким, просто якась чужа тьотя.
Ну, якось викручувались.
Англійська, музика, кожної суботи поїздка за місто на пікнік, разом на футбол чи до зоопарку - кажу ж, щасливою була та дитина.
А ось прийшла війна (нагадую, в 2014 році, якщо хтось забув, коли почалась війна) - і чоловік пішов воювати. Війну пройшов, а коли настала масова експансія, загинув десь під Волновахою. Тіло довго забирали з окупованої території.
Коли тіло забрали, родичі здали ДНК. Опізнання не було, що там опізнавати. Та й не опізнали б вони його, бо десять років не бачились, кажу ж, прокляли його родичі. А вісім літ війни людину страшенно змінюють. І мама, що прокляла сина, що десять років не бачила його - почала ладнати похорон і заодно швиденько ладнати документи на отримання фінансової допомоги від держави. Чи ж треба говорити, що дружину його кохану на похорон не допустили? Бо за всіма юридичними документами і законами суспільства вона була йому ніхто.
Був заповіт. Були інші документи, де двоє цих закоханих визнали одне одного єдиними правонаступниками одне одного. Але родичі оскаржили ці документи в суді, суд визнав право матері загиблого.
Кажу ж, за законами суспільства кохана дружина була чоловікові ніким. І вся компенсація за загиблого була розділена між кревними родичами.
Лишалась дитина. Дитина загиблого чоловіка, непотрібна ані біологічній мамі, ані бабусі. Так поки що й жила з тією, кого вважала єдиною своєю рідною мамою, з ким ділила біль за загиблим чоловіком і татком.
Але війна точилась далі. А ракети б'ють і по тилових містах. І одна з ракет поцілила в будинок, де жила осиротіла ця сім'я. Мама вижила. А дитинку витягли з-під завалів окаліченою.
Реанімація, боротьба за життя. Страх і біль. Ампутація.
Весь цей жах дитина переживала сама. Поруч лежали такі ж самі скалічені діти, до яких приходили мами й бабусі, а до цього дитяти не приходив ніхто. Ні біологічна мама, бо вона якраз пропивала компенсацію за загиблого. Ані бабуся, якій та дитина ніколи не була потрібною.
А названа мама?
А хіба я не сказала? Названу маму, ту, кого дитина вважала єдиною своєю рідною, до лікарні не пустили. Бо за законами суспільства ця кохана мама дитині була ніхто і ніким. Так, чужа тьотя - вважало суспільство.
Ну, я вже не буду вас засмучувати, ви і так знаєте кінець історії. Звичайно, після виписки скалічену дитину віддали мамі алкоголічці. Дитяча інвалідність це ж зайві гроші, а коли алкоголічка взнала, що будуть гроші, то прибігла до дитини аж бігом.
Дитина так і не зрозуміла, чому її покинула та, кого вона називали своєю єдиною коханою мамою. Ніхто ж не стане розповідати дитині про суспільство і його закони, авжеж?
Дитина так і не зрозуміла, чому її було викинуто з рідних обіймів і запроторено до захаращеної квартири, де чужі дяді ходили до мами водку пити і ще щось там робити.
Яка там англійська, зоопарк? Добре, коли біологічна мати згадувала, що дитину треба нагодувати...
Біологічній бабусі теж було не до дитини.
Страшна історія, авжеж?
Такого не могло статись в нашій державі, правда?
Так, наче й не могло - але якщо ви дочитали до цього місця, повернімось до початку історії:
"Жили собі чоловік і дружина"
Замінимо.
Жили собі двоє чоловіків, які кохали одне одного.
або
Жили собі дві жінки, що кохали одна одну.
Шо, страшно стало?
І вже не так жалко тих двох закоханих, і враз висохли сльози за долею дитини?
Що, одразу змінюються акценти?
І що, після того, як у вас змістились акценти, ви будете стверджувати, що В НАШІЙ ДЕРЖАВІ ВСІ МАЮТЬ ОДНАКОВІ ПРАВА?
А я ж бо просто розказала історію трьох людей. Трьох громадян нашої країни, де наче всі мають рівні права - але, як виявляється, в когось ці права рівніші, а хтось їх і зовсім не має.
І що, ви дійсно будете стверджувати, ЩО В НАШІЙ ДЕРЖАВІ НЕМАЄ НЕДОЛЮДЕЙ?
Так, саме недолюдей - так у фашистському світі називали:
- євреїв
- циган
- психіатричних хворих
- геїв та лесбійок
тобто, всих тих, кого розстрілювали одразу, заходячи до будь-якого села чи міста.
Поняття недолюдей існує і в країні, яка оголосила нам війну. Прогляньте записи з Маріуполю, Бучі, Ізюму - і ви зрозумієте, якщо досі не зрозуміли, що українці для них недолюди. Всі, від немовляти до древньої бабусі.
В принципі, ми ще й за те боремось з країною, яка оголосила нам війну - щоб вона, та країна, не тягнула нас за собою до власного середньовіччя. Щоб ніхто не заважав нам крокувати вперед.
Ось петиція.
Тут люди борються за те, щоб поняття недолюдей в нашій країні зникло. Хто каже, петиція не на часі? Поверніться і ще раз перечитайте історію - історію, в якій щастя людей розвалила як війна, так і закони суспільства. Нашого, нашого суспільства. І уявіть, скільки наразі таких сімей, які для країни НЕ МАЮТЬ ПРАВА НАЗИВАТИСЬ СІМ'ЄЮ
Не мають права поховати кохану людину
не мають права на дітей, яких наче й виховували разом, але для держави це не має значення
не матимуть права сидіти в госпіталі біля ліжка тяжкопораненого коханого
і, звичайно, не матимуть права на жодну компенсацію в разі загибелі єдиної коханої людини...
https://petition.president.gov.ua/petition/185864
Я розкажу вам одну історію. Вона неймовірна. Такого не мало статись в нашій державі. Але...
... жили собі чоловік і дружина. Кохали одне одного надзвичайно. Так жили, нерозписаними. Мали дитину - це була дитина чоловіка від його попереднього шлюбу. Біологічна мама алкоголічка підзаборна, чоловік відсудив права на виховання дитини. Дитина ту "маму", прости господи, і не знала. Вважала мамою цю жінку, яка її виховувала і щиро любила.
Батьки чоловіка цю сім'ю на дух не переносили, давно прокляли, бач, нова дружина їм не подобалась. З батьками дружини теж якось не склалось. Але цій сім'ї і втрьох було непогано. А хотілось вчотирьох. Дуже хотілось ще одну дитинку.
В цьому була засада.
Ще одну дитинку їм не дозволялось. Тобто, кожен поодинці має право мати дитину, а разом - зась.
Більш того - дитина чоловіка теж не мала жодного юридичного стосунку до нерідної своєї, але люблячої мами. Ні в школі ту маму не визнавали мамою, ні в жодному документі вона не мала права бути записаною як мама.
Тобто - суспільство закривало очі на те, що двоє живуть разом і виховують дитину. Ну, як закривало. Сичали бабки на лавках услід щасливому подружжю. Але це можна пережити. А от будь-які юридичні моменти - зась. Суспільство не допускало.
Якось дитина сильно захворіла, батьки мали бути поруч - то бути з дитиною в лікарні дозволили лише батьку. Матері не дозволили. Бо для суспільства ця мама була ніким, просто якась чужа тьотя.
Ну, якось викручувались.
Англійська, музика, кожної суботи поїздка за місто на пікнік, разом на футбол чи до зоопарку - кажу ж, щасливою була та дитина.
А ось прийшла війна (нагадую, в 2014 році, якщо хтось забув, коли почалась війна) - і чоловік пішов воювати. Війну пройшов, а коли настала масова експансія, загинув десь під Волновахою. Тіло довго забирали з окупованої території.
Коли тіло забрали, родичі здали ДНК. Опізнання не було, що там опізнавати. Та й не опізнали б вони його, бо десять років не бачились, кажу ж, прокляли його родичі. А вісім літ війни людину страшенно змінюють. І мама, що прокляла сина, що десять років не бачила його - почала ладнати похорон і заодно швиденько ладнати документи на отримання фінансової допомоги від держави. Чи ж треба говорити, що дружину його кохану на похорон не допустили? Бо за всіма юридичними документами і законами суспільства вона була йому ніхто.
Був заповіт. Були інші документи, де двоє цих закоханих визнали одне одного єдиними правонаступниками одне одного. Але родичі оскаржили ці документи в суді, суд визнав право матері загиблого.
Кажу ж, за законами суспільства кохана дружина була чоловікові ніким. І вся компенсація за загиблого була розділена між кревними родичами.
Лишалась дитина. Дитина загиблого чоловіка, непотрібна ані біологічній мамі, ані бабусі. Так поки що й жила з тією, кого вважала єдиною своєю рідною мамою, з ким ділила біль за загиблим чоловіком і татком.
Але війна точилась далі. А ракети б'ють і по тилових містах. І одна з ракет поцілила в будинок, де жила осиротіла ця сім'я. Мама вижила. А дитинку витягли з-під завалів окаліченою.
Реанімація, боротьба за життя. Страх і біль. Ампутація.
Весь цей жах дитина переживала сама. Поруч лежали такі ж самі скалічені діти, до яких приходили мами й бабусі, а до цього дитяти не приходив ніхто. Ні біологічна мама, бо вона якраз пропивала компенсацію за загиблого. Ані бабуся, якій та дитина ніколи не була потрібною.
А названа мама?
А хіба я не сказала? Названу маму, ту, кого дитина вважала єдиною своєю рідною, до лікарні не пустили. Бо за законами суспільства ця кохана мама дитині була ніхто і ніким. Так, чужа тьотя - вважало суспільство.
Ну, я вже не буду вас засмучувати, ви і так знаєте кінець історії. Звичайно, після виписки скалічену дитину віддали мамі алкоголічці. Дитяча інвалідність це ж зайві гроші, а коли алкоголічка взнала, що будуть гроші, то прибігла до дитини аж бігом.
Дитина так і не зрозуміла, чому її покинула та, кого вона називали своєю єдиною коханою мамою. Ніхто ж не стане розповідати дитині про суспільство і його закони, авжеж?
Дитина так і не зрозуміла, чому її було викинуто з рідних обіймів і запроторено до захаращеної квартири, де чужі дяді ходили до мами водку пити і ще щось там робити.
Яка там англійська, зоопарк? Добре, коли біологічна мати згадувала, що дитину треба нагодувати...
Біологічній бабусі теж було не до дитини.
Страшна історія, авжеж?
Такого не могло статись в нашій державі, правда?
Так, наче й не могло - але якщо ви дочитали до цього місця, повернімось до початку історії:
"Жили собі чоловік і дружина"
Замінимо.
Жили собі двоє чоловіків, які кохали одне одного.
або
Жили собі дві жінки, що кохали одна одну.
Шо, страшно стало?
І вже не так жалко тих двох закоханих, і враз висохли сльози за долею дитини?
Що, одразу змінюються акценти?
І що, після того, як у вас змістились акценти, ви будете стверджувати, що В НАШІЙ ДЕРЖАВІ ВСІ МАЮТЬ ОДНАКОВІ ПРАВА?
А я ж бо просто розказала історію трьох людей. Трьох громадян нашої країни, де наче всі мають рівні права - але, як виявляється, в когось ці права рівніші, а хтось їх і зовсім не має.
І що, ви дійсно будете стверджувати, ЩО В НАШІЙ ДЕРЖАВІ НЕМАЄ НЕДОЛЮДЕЙ?
Так, саме недолюдей - так у фашистському світі називали:
- євреїв
- циган
- психіатричних хворих
- геїв та лесбійок
тобто, всих тих, кого розстрілювали одразу, заходячи до будь-якого села чи міста.
Поняття недолюдей існує і в країні, яка оголосила нам війну. Прогляньте записи з Маріуполю, Бучі, Ізюму - і ви зрозумієте, якщо досі не зрозуміли, що українці для них недолюди. Всі, від немовляти до древньої бабусі.
В принципі, ми ще й за те боремось з країною, яка оголосила нам війну - щоб вона, та країна, не тягнула нас за собою до власного середньовіччя. Щоб ніхто не заважав нам крокувати вперед.
Ось петиція.
Тут люди борються за те, щоб поняття недолюдей в нашій країні зникло. Хто каже, петиція не на часі? Поверніться і ще раз перечитайте історію - історію, в якій щастя людей розвалила як війна, так і закони суспільства. Нашого, нашого суспільства. І уявіть, скільки наразі таких сімей, які для країни НЕ МАЮТЬ ПРАВА НАЗИВАТИСЬ СІМ'ЄЮ
Не мають права поховати кохану людину
не мають права на дітей, яких наче й виховували разом, але для держави це не має значення
не матимуть права сидіти в госпіталі біля ліжка тяжкопораненого коханого
і, звичайно, не матимуть права на жодну компенсацію в разі загибелі єдиної коханої людини...
https://petition.president.gov.ua/petition/185864
no subject
Date: 2023-04-02 01:22 pm (UTC)no subject
Date: 2023-04-02 03:10 pm (UTC)no subject
Date: 2023-04-02 06:14 pm (UTC)no subject
Date: 2023-04-02 07:44 pm (UTC)