![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanЛонгрід на декілька величезних постів. Спогади про окупацію в Ворзелі дружини видатного українського копозитора, Героя України Ігоря Поклада.
Таких історій від знайомих і друзів з Бучі, Ірпеня, Ворзеля я вже чув десятки, та й власні спогади з "заДимера" маю. Але тут дуже багато подробиць. Знаючи поганську сутність фб банити та видаляти публікації за "мову ненависті" до вбивць з-за парєбріка - нехай це буде тут.
---
Поклад Ігор Дмитрович
Композитор Ігор Поклад врятувався з Ворзеля
---
Світлана Поклад
24 лютий о 10:30 ·
хроніки_пекла
Очі відкрилися о 4:30. Не тоді, сьогодні… Як будильник спрацював. Прокинулася і… заплакала. Тихо так, беззвучно…
В той день я тупо проспала війну, бо до третьої шукала в телевізорі відповідь на своє питання - чи станеться?(((
Сталося…
Про увесь рік не буду. Розповім про той ранок…
Вперше в житті я почула стукіт своїх зубів. Чітко так почула. І злякалася… Відчула, як ворушиться волосся. Теж чітко…
На автоматі пішла і зварила каву. Але тремтіння не закінчилося - проливала воду, розсипала каву повз… Намагалася взяти себе в руки. Нічого не виходило… Десь о шостій… налила собі і чоловікові віски, зробила кілька бутербродів. Залишалося чекати.
Вибухи ставали все ближчими. Перші були звідкись зі сторони Вишгороду, а тут поруч зовсім. І полетіли вертольоти… За ними винищувачі…
Ми зрозуміли - Гостомель…
Поступово почали приходити до тями. Бігти? Куди і нащо? Ми ж в безпечному місці. Кому ми потрібні? Та й не ідіоти ж ті потвори Київ штурмом брати? Це ж неможливо апріорі! Багатомільйонне місто! Та ну, ні… Це так, лякають просто…
Телевізор працював постійно, а мобільний зв‘язок вже поступово «лягав»… Це ж потім ми дізналися про десятки ДРГ в нашому регіоні, які готували цю операцію заздалегідь. «Глушилки» були розставлені скрізь…
Ще були світло, Інтернет, газ та вода…
Ще мама, яка погано чує, казала «Не вигадуй! Нічого і ніде не бахкає, це тобі привиділося…»
А над нами вже летіло усе те лайно з диким воєм… Починалася війна в нашому місті…
=====
25 лютого 2022 року…
Боже, як стрімко розвивалися події, жах…
Бачу, написала тоді - «щойно над нами пролетіли дві балістичні ракети…»
Хто ж тоді знав? Це ми сьогодні такі обізнані, розуміємо, що ні за що б не побачили саме балістичні, бо там швидкість шалена. Ми бачили дві, це правда, скоріш за все, то були Калібри - крилаті ракети…
А потім над селищем кружляли МіГи. І почалися перші бомбардирування… І перші пожежі. Вже горіли будівлі в центрі містечка, ракета впала поруч з дитячим будинком. Хтось написав - є жертви серед дітей. Це був шок, ми плакали… Але, Слава Богу, діти не постраждали. Але ж вибух в двадцяти метрах. І полум‘я пожежі. А потім одне падло - льотчик - зробило два кола над Ворзелем, а на третьому почало бомбити. Чи ракети випускати… І знову пожежі, жертви…
А потім почали працювати Гради((((Не дай Боже комусь відчути на собі, що таке їхні залпи… . Навіть собаки зрозуміли, що це за жах і по команді «Граади!!!! Додому!!!!» бігли, збиваючись з ніг… .
Ось, мабуть, то була «відправна крапка», з якої почалася справжня паніка… Не має сенсу це заперечувати. Бо війна прийшла до нас. Вона вже була не десь там, вона була в метрах від наших будинків.
……… . Якби ж ми знали, що на нас чекає наступного ранку… Танки вже повзли по Варшавській трасі… (((
=====
Хроніки пекла… 26 лютого 2022 року.
В перші два дні ми вважали, що найстрашніше вже сталося. Якоюсь мірою це правда, бо почалася війна біля нашого селища. Ми просто не знали тоді, що на нас чекає…
В обід все ж-таки привезли маму до нас, хоч як вона не чинила опір. Більше мої нерви не витримували, ми мали бути разом.
В той ранок їй ще кота сусідського підкинули. Марсіка. Чи він сам зайшов?… Не знаю, але в неї вже було чотири кота… Його просто викинули в загальний коридор, ось він я знайшов собі прихисток.
Як я потім ловила їх по квартирі, це окрема історія. Вдалося лише спокійну Бусю запхати в переноску. Інші лишилися з мішком корму і відром води… Часу на роздуми не було… Гради лупили так, що закладало вуха…
В магазині на полицях сиротливо стояли кетчуп і маслини. В єдиному, який ще працював…
Ми приїхали. Ще був Інтернет. Я побачила оце… Пост дальньої родички чоловіка, москвички… Напхала трохи їй і… забанила.
До моменту, коли одночасно зникнуть вода, світло, газ і Інтернет лишалося зовсім трохи. День, здається… Я ще писала.
І ми почали облаштовувати підвал по-справжньому. Нагорі лишатися було вже небезпечно. Виходили на зовсім трошки - собак вигуляти і самим повітрям подихати… Слава Богу, було не дуже холодно. Та й котел ще працював… Готували на плиті, а не на подвір’ї…
В той день було кілька постів. Але цей я написала на загал, не тільки для друзів. Тоді в мене ще були друзі в Росії… . Були… .
Итак! Мы попробовали прийти в себя! И даже выползли из подвала… Я даю этот пост в открытом доступе! Умышленно! Почему?! А вот, почему…
Россия! Та, которая в гимне поёт «Великая наша Держава»! Знаете, кто она??? Нелюдь… Убийца! Россияне! Ваш лидер - ублюдок, упырь, маньяк, тварь, сволочь! А вы молчите… Знаете, до чего вы домолчитесь?! До того, что он по вам Градами бабахнет, как сегодня по нам и по нашим друзьям, соседям, по украинцам !
Я искренне желаю тем, кто сегодня хлопает в ладоши, поддерживая нового гитлера, чтобы им до конца дней снились те, кого сегодня убила российская ракета в нашей столице!
Я желаю всей России проснуться, очнуться и сбросить с трона этого у@бка! Пока он не убил всех вас!
Я никогда в жизни не прощу России эти 48 часов! Я не прощу вой моей мамы «Доооооченька! Что это????» Я не прощу осторожных шагов своего 80-летнего мужа по крутой лестнице в подвал. Я им собак своих не прощу, которые скулили, услышав очередной взрыв…
Я свои слёзы, Нервы свои не прощу! Никогда! Ни за что!
Несмотря на то, что мой дед, Константинов Иван Маркелович родом из Калмыцкой балки Сталинградской области!!!!
Никогда! Ни за что! Все! Точка!
P. S. Благодарю тех моих российских друзей, которые были со мной на связи 24/7. Кто поддерживал нас… Ребята. Но… Вы теперь хоть поняли, кто у вас у власти?! Надеюсь, поняли… Беда.
И ещё! Всех уничтожим! Всех!!! Ни одна тварь, убивавшая и убивающая нас сегодня, живой не вернётся! Как там любит говорить это чмо?! «Кто к нам с мечом…» Дальше помните?! Отож…
PPS. Снова лупит артиллерия! И, надеюсь, ещё пару ублюдков найдут своё последнее упокоение на нашей многострадальной Земле…
А ще ми лишилися без хліба. І я згадала, що в морозильці в мене… . . штук 15 халочок, які щотижня привозив Аркадий Барвинский. Боже… ., як вони тоді стали в нагоді! І нічого, що солодкі, з карпатським салом пішли на «ура»! Дякую, Аркаша!!!
Той день, як потім з‘ясувалося, був одним з найкритичніших в обороні Києва. Ми все це відчули на собі… Витримали, вистояли, ще навіть сміялися іноді…
Все найстрашніше було попереду. Бо ввечорі до нас в селище «завітали» колони танків і орки. І це нагадувало початок кінця… . Але ми ще не здогадувалися про це… (((
продовження
Таких історій від знайомих і друзів з Бучі, Ірпеня, Ворзеля я вже чув десятки, та й власні спогади з "заДимера" маю. Але тут дуже багато подробиць. Знаючи поганську сутність фб банити та видаляти публікації за "мову ненависті" до вбивць з-за парєбріка - нехай це буде тут.
---
Поклад Ігор Дмитрович
Композитор Ігор Поклад врятувався з Ворзеля
---
Світлана Поклад
24 лютий о 10:30 ·
хроніки_пекла
Очі відкрилися о 4:30. Не тоді, сьогодні… Як будильник спрацював. Прокинулася і… заплакала. Тихо так, беззвучно…
В той день я тупо проспала війну, бо до третьої шукала в телевізорі відповідь на своє питання - чи станеться?(((
Сталося…
Про увесь рік не буду. Розповім про той ранок…
Вперше в житті я почула стукіт своїх зубів. Чітко так почула. І злякалася… Відчула, як ворушиться волосся. Теж чітко…
На автоматі пішла і зварила каву. Але тремтіння не закінчилося - проливала воду, розсипала каву повз… Намагалася взяти себе в руки. Нічого не виходило… Десь о шостій… налила собі і чоловікові віски, зробила кілька бутербродів. Залишалося чекати.
Вибухи ставали все ближчими. Перші були звідкись зі сторони Вишгороду, а тут поруч зовсім. І полетіли вертольоти… За ними винищувачі…
Ми зрозуміли - Гостомель…
Поступово почали приходити до тями. Бігти? Куди і нащо? Ми ж в безпечному місці. Кому ми потрібні? Та й не ідіоти ж ті потвори Київ штурмом брати? Це ж неможливо апріорі! Багатомільйонне місто! Та ну, ні… Це так, лякають просто…
Телевізор працював постійно, а мобільний зв‘язок вже поступово «лягав»… Це ж потім ми дізналися про десятки ДРГ в нашому регіоні, які готували цю операцію заздалегідь. «Глушилки» були розставлені скрізь…
Ще були світло, Інтернет, газ та вода…
Ще мама, яка погано чує, казала «Не вигадуй! Нічого і ніде не бахкає, це тобі привиділося…»
А над нами вже летіло усе те лайно з диким воєм… Починалася війна в нашому місті…
=====
25 лютого 2022 року…
Боже, як стрімко розвивалися події, жах…
Бачу, написала тоді - «щойно над нами пролетіли дві балістичні ракети…»
Хто ж тоді знав? Це ми сьогодні такі обізнані, розуміємо, що ні за що б не побачили саме балістичні, бо там швидкість шалена. Ми бачили дві, це правда, скоріш за все, то були Калібри - крилаті ракети…
А потім над селищем кружляли МіГи. І почалися перші бомбардирування… І перші пожежі. Вже горіли будівлі в центрі містечка, ракета впала поруч з дитячим будинком. Хтось написав - є жертви серед дітей. Це був шок, ми плакали… Але, Слава Богу, діти не постраждали. Але ж вибух в двадцяти метрах. І полум‘я пожежі. А потім одне падло - льотчик - зробило два кола над Ворзелем, а на третьому почало бомбити. Чи ракети випускати… І знову пожежі, жертви…
А потім почали працювати Гради((((Не дай Боже комусь відчути на собі, що таке їхні залпи… . Навіть собаки зрозуміли, що це за жах і по команді «Граади!!!! Додому!!!!» бігли, збиваючись з ніг… .
Ось, мабуть, то була «відправна крапка», з якої почалася справжня паніка… Не має сенсу це заперечувати. Бо війна прийшла до нас. Вона вже була не десь там, вона була в метрах від наших будинків.
……… . Якби ж ми знали, що на нас чекає наступного ранку… Танки вже повзли по Варшавській трасі… (((
=====
Хроніки пекла… 26 лютого 2022 року.
В перші два дні ми вважали, що найстрашніше вже сталося. Якоюсь мірою це правда, бо почалася війна біля нашого селища. Ми просто не знали тоді, що на нас чекає…
В обід все ж-таки привезли маму до нас, хоч як вона не чинила опір. Більше мої нерви не витримували, ми мали бути разом.
В той ранок їй ще кота сусідського підкинули. Марсіка. Чи він сам зайшов?… Не знаю, але в неї вже було чотири кота… Його просто викинули в загальний коридор, ось він я знайшов собі прихисток.
Як я потім ловила їх по квартирі, це окрема історія. Вдалося лише спокійну Бусю запхати в переноску. Інші лишилися з мішком корму і відром води… Часу на роздуми не було… Гради лупили так, що закладало вуха…
В магазині на полицях сиротливо стояли кетчуп і маслини. В єдиному, який ще працював…
Ми приїхали. Ще був Інтернет. Я побачила оце… Пост дальньої родички чоловіка, москвички… Напхала трохи їй і… забанила.
До моменту, коли одночасно зникнуть вода, світло, газ і Інтернет лишалося зовсім трохи. День, здається… Я ще писала.
І ми почали облаштовувати підвал по-справжньому. Нагорі лишатися було вже небезпечно. Виходили на зовсім трошки - собак вигуляти і самим повітрям подихати… Слава Богу, було не дуже холодно. Та й котел ще працював… Готували на плиті, а не на подвір’ї…
В той день було кілька постів. Але цей я написала на загал, не тільки для друзів. Тоді в мене ще були друзі в Росії… . Були… .
Итак! Мы попробовали прийти в себя! И даже выползли из подвала… Я даю этот пост в открытом доступе! Умышленно! Почему?! А вот, почему…
Россия! Та, которая в гимне поёт «Великая наша Держава»! Знаете, кто она??? Нелюдь… Убийца! Россияне! Ваш лидер - ублюдок, упырь, маньяк, тварь, сволочь! А вы молчите… Знаете, до чего вы домолчитесь?! До того, что он по вам Градами бабахнет, как сегодня по нам и по нашим друзьям, соседям, по украинцам !
Я искренне желаю тем, кто сегодня хлопает в ладоши, поддерживая нового гитлера, чтобы им до конца дней снились те, кого сегодня убила российская ракета в нашей столице!
Я желаю всей России проснуться, очнуться и сбросить с трона этого у@бка! Пока он не убил всех вас!
Я никогда в жизни не прощу России эти 48 часов! Я не прощу вой моей мамы «Доооооченька! Что это????» Я не прощу осторожных шагов своего 80-летнего мужа по крутой лестнице в подвал. Я им собак своих не прощу, которые скулили, услышав очередной взрыв…
Я свои слёзы, Нервы свои не прощу! Никогда! Ни за что!
Несмотря на то, что мой дед, Константинов Иван Маркелович родом из Калмыцкой балки Сталинградской области!!!!
Никогда! Ни за что! Все! Точка!
P. S. Благодарю тех моих российских друзей, которые были со мной на связи 24/7. Кто поддерживал нас… Ребята. Но… Вы теперь хоть поняли, кто у вас у власти?! Надеюсь, поняли… Беда.
И ещё! Всех уничтожим! Всех!!! Ни одна тварь, убивавшая и убивающая нас сегодня, живой не вернётся! Как там любит говорить это чмо?! «Кто к нам с мечом…» Дальше помните?! Отож…
PPS. Снова лупит артиллерия! И, надеюсь, ещё пару ублюдков найдут своё последнее упокоение на нашей многострадальной Земле…
А ще ми лишилися без хліба. І я згадала, що в морозильці в мене… . . штук 15 халочок, які щотижня привозив Аркадий Барвинский. Боже… ., як вони тоді стали в нагоді! І нічого, що солодкі, з карпатським салом пішли на «ура»! Дякую, Аркаша!!!
Той день, як потім з‘ясувалося, був одним з найкритичніших в обороні Києва. Ми все це відчули на собі… Витримали, вистояли, ще навіть сміялися іноді…
Все найстрашніше було попереду. Бо ввечорі до нас в селище «завітали» колони танків і орки. І це нагадувало початок кінця… . Але ми ще не здогадувалися про це… (((
продовження