Diana Makarova · ЧЕЛЮСТІ-23

[don_katalan]

Захід України...
Так, саме захід. Не Західна Україна, борони боже - бо Україна єдина й неділима, за те і боремось, за те й воюємо. В тому числі.
Дорогий мій захід України. Ти знову жалієшся, що понаїхала навала російськомовних. Що у Львові та Франківську вже майже не чути української мови за клятою російською.
Цілковито згодна.
Так не мусить бути.
Це обурює.
Це обурює навіть мене, в якої, здавалось, мусить бути імунітет, бо народилась, виросла і провела я життя на сході та південному сході України, останні вісімнадцять років живу в центрі України, ближче до півночі України.
... до речі, з якого дива в мене мусить бути імунітет, не розумію, бо, живучи в східному чи там південно-східному селі України, я завжди чула українську мову, в сім'ї і в школі спілкувалась українською, та нехай вже буде, раз ви так вважаєте, я все одно вам нічого не доведу, особливо тим, у кого якщо не філіжанка - то ти не українець.
Немає імунітету!
Всі можливі імунітети витравили дев'ять років війни - дев'ять! Проведені на фронтовому сході України
... де теж, як не дивно, і досі лунала і лунає українська мова серед місцевих, але ти все одно не повіриш, якою щирою українською іноді говорять в селах Луганщини та Приазов'я, які суто українські села поблизу Волновахи, і як давали нам уроки побутової української навіть в центрі того фронтового середовища
Так, це не загалом, я знаю. Це радше виняток з правила, я теж це розумію. І зараз на захід України покотилась навала воїнствуючих російськомовних українців, це теж факт:
- А пачіму? Всю жизню гаварілі па-русскі, пачіму ми далжни пєрєходіть на українскую?
Я б била. Боляче.
Але фізичні сили та карний кодекс не дозволяють.
Але ж як бути? Якось же їх вчити треба? Тих російськомовних, що, виїжджаючи до Польщі, чомусь одразу опановують державну мову (бо треба виживати, ясно), стрибаючи до Франції, одразу починають щебетати мерсі та бонжур, ба навіть, опинившись в Німеччині, данкають і гутентагають чи не з першого дня - а власну державну ігнорують.
Є дві ідеї. Давайте розглянемо.
1. ІДЕЯ ПЕРША
Ще до вторгнення, і навіть до війни, і під час довгої нашої війни, забігаючи на часинку до Львову, дивувались ми навалі російської мови від корінних начебто львів'ян. Львівські таксисти - це якийсь войовничий осередок російської мови і навіть великороського імперства. Ми розуміємо, чому так сталось, це все нащадки великого російського переселенства до Львову часів після Другої світової.
Мій прекрасний Львів, столиця Галичини, почни з них, прошу.
Це твоя власна відрижка. Кажуть, що їх насправді не так багато. Не знаю, я у Львові не жила. Зустрічала ж я їх у тебе, Львове, досить багато, мабуть, не щастило. Бо це обурливо, коли хтось сміє називати себе корінним львів'янином, а сам па-русскі баєт.
2. ІДЕЯ ДРУГА
Вона кардинально вирішить проблему, я впевнена.
Припиніть обслуговувати тих, хто говорить російською.
Припиніть наливати їм каву і подавати вечерю в львівських ресторанчиках.
Припиніть здавати їм квартири в оренду.
Припиніть возити їх в таксі.
В маршрутках.
І навіть у львівському метро.
От просто - "я вас не розумію, тут спілкуються державною мовою"
... опа.
І на цьому закінчуються всі мовні питання.
Я сама власними вухами бачила й на власні очі чула, як запросто обслуговують на ринках Трускавця, у магазинах Тернополя, ресторанчиках Львова російськомовних - а шо такого, це ж покупець, а покупець завжди правий, і якщо ми почнемо так капризувати, в нас виручки не буде, та ви що, нехай вже балакають своєю русскою.
Але чому?
Чому я, що народилась і виросла на сході України, можу категорично вимагати обслуговування українською? І роблю я це, перебуваючи хоч де в Україні - чи в Запоріжжі, а чи в Києві, а чи в Селідовому Донецької області. Нещодавно, ви не повірите, я вимагала обслуговування українською на ринку Трускавця. Так теж буває.
А той, хто народився, живе на заході України, обурюється засиллям російської мови на благословенному заході України, терпляче продає хліб, сир та вино російським челюстям. МОВЧКИ продає, не зробивши жодного зауваження.
Ви й так знаєте відповідь.
Бо я в такому разі споживач. Клієнт, який в усьому правий.
А той, хто обурюється, але мовчки продає - в цьому випадку ПРОДАВЕЦЬ, поставщик послуг, який вважає, що клієнт в усьому правий.
А чи так правий клієнт? Чи дійсно він в усьому правий?
Звісно що ні. Звісно, що є неправі клієнти, будь вони покупці, гості харчових закладів чи готелів, споживачі туристичних послуг. Бо коли заклад орієнтовано на державну мову спілкування, і не дай боже тут звучатиме мова ворога - цей заклад буде правим, щоб не репетував гість, споживач, турист, трясучи своєю специфічною челюстю.
... правда, клієнт, споживач, турист в такому разі може не заплатити, не споживати, піти до сусіднього продавця, менш вибагливого. Понести свою руськоязичну челюсть саме туди. І що в такому разі?
В такому разі бізнес прогоратиме.
Коло замкнулось, правда?
І починає здаватись, що в будь-якої палиці є два кінця, авжеж?
Бо на будь-яку споживацьку челюсть завжди знайдеться бізнесова щелепа, а гроші не пахнуть, авжеж?
Авжеж...
На цьому я й закінчую свою піснь пісней про челюсті - я, що як і ви, обурена упертим засиллям російської мови будь-де в Україні.