Кіборги, бетон, ДАП.
Jan. 16th, 2023 05:03 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanСьогодні знову будуть багато писати про Кіборгів, бетон і т д. Бо є чого і є про кого
Є живі і, на жаль, вже не живі Легенди, які так і залишилися тими, кого в чесному бою так і не змогли перемогти ні місцеві макаки, ні кадрові військові рф. Хоча ... В російському словнику немає слова -чесно-, особливо у військових. Тому ми маємо засвоїти уроки і ДАПу, і Іловайську - кацап завжди бреше, а якщо здається, що не бреше, то можливо він здох
З точки зору тих, хто увесь час знаходився на окупованих під час битви за ДАП, цивільні, які Наші, тут отримали одразу два потужних психологічних удари: спочатку впала Вежа, а потім і сам ДАП. Так, розумію, що, у порівнянні з військовими, почуття чи переживання мирного населення - це ніби фактично фуфло.
Але це не зовсім так, бо під час битви за Аеропорт були задіяні всі жителі окупованих, для яких опір в ДАПі був ковтком свіжого повітря. Тут, не знаю як на не окупованій, ситуацію в Аеропорту моніторили 24/7. Не моніторили тільки ті, хто відсипалися після чергової ночі без сну чи були просто ватанами.
Донецьк, Макіївка, Торез, Горлівка, Ясинувата - всюди були ті, хто допомагали Кіборгам знати про те, що відбувається навколо ДАПу. Частина з цих людей мерзла в районі ДАПу, частина постійно каталася, щоб знати точне пересування військової техніки і артилерійські точки, з яких будуть обстрілювати Наших. Багато було зроблено, одним словом. Але краще хай то все розказують військові - "очей" ДАПу офіційно не існує і ніколи не існувало
Але повернемося до самої битви за летовище. Може хто не знає, але від центральної площі Донецька до ДАПу хвилин 20-25 їзди на авто. Так само як з центрального жд вокзалу Києва до, скажімо, станції метро Дарниця. Одне тільки розуміння того, що всього за 20-25 хвилин їзди від площі лисого сифілітика знаходяться Наші, давало таку дозу адреналіну, що "очі" іноді не спали 3-4 доби(поки організм не забирав своє і люди просто вирубалися спати від втоми по 15-20 годин).
Чи пам'ятає хтось, крім битви за летовище, про облави по Донецьку чи в Макіївці? Навряд чи. А вони, облави, були і неодноразово. Чи пам'ятає хтось про те, як зупиняли маршрутки в Донецьку, Макіївці чи Горлівці макаки динири і як вони шукали в громадському транспорті диверсантів? Як на мене, питання риторичні
І справа тут не в тому, що хтось когось ніби забув, когось згадують, а когось ні. Справа в тому, що тут, на окупованих, також і переживали, і гинули за те, щоб ДАП протримався ще хоча б день (спитайте в військових шо таке координати 00). І забути тих, кого розстрілювали на місці за допомогу ЗСУ, ми як мінімум, не маємо права.
Бо битва була за український Аеропорт, не за донецький. Воювали не за донецьку землю і воюють, а за території України. Всі просто мовчки робили свою справу, те, шо в них найкраще виходило. Хтось таскав в ДАП волонтерську допомогу, хтось просто працював на роботі, але кожен день, хоч 10 грн віддавав на допомогу Кіборгам, а хтось воював в ДАПі. Проте всі робили одну справу, бо ДАП - це був, є і залишиться територією України.
Моралі нема. За тих, хто не дожили, але боролись за ДАП, сьогодні п'ємо мовчки. Не маємо права їх забути - вони цього не пробачать.
Кінець
=====
В продолжение темы о ДАПе, бетоне и т д, ибо 16 січня - день памяти Киборгов
ДАП - уже история. Уже снят фильм, написана книга об этих событиях. У нас есть свои, непридуманыые Герои, которые просто живут среди нас.
То, что творили парни в ДАПе - это космос на самом деле. Такого ещё не было в современной истории. Именно в ДАПе получил пизды тупо весь спецназ рф + хваленый кацапский вымпел, который перебили как скот Наши пацаны (русский генерал лично приезжал договариваться за то шоб трупы забрать кацапни). Именно ДАП показал то, что такое упертость и желание идти до конца, не смотря на то, что шансов особо у тебя нет
Но, кроме тех, кто были в ДАПе, есть ещё те, кто носили рояль. Их нет. Их не существует. У них нету имен или позывных. О том, что они делали во времена ДАПа, не знают даже их семьи и близкие друзья. И это даже не потому, что глупый риск, не-а.
Это потому, что люди после Иловайска вновь доказали себе, что сделали тупо все, что могли и их совесть чиста. Потому, что они не смотрели по тв на все, а непосредственно участвовали в том, что происходило
Не, не будет рассказа о том как обычный гражданский из Донецка удушил шарфиком 50 макак и пошёл себе по своим делам сам своим пешком. Просто нужно помнить о том, что ДАП держался на той информации, которую давали те, кого в Донецке нет(все ж выехали, ага). Ну или на инфе о передвижениях техники личног осостава, которую давала Макеевка (те ещё смертники, кстати). А Горловка сколько давала информации... А Шахтерск... А Ясиноватая...
Все пиздячили. Молча. Потому, что нужно было что-то делать, а не быть зрителем. Потому, что, кроме тебя, больше некому - нехуй на остальных смотреть, сделай что-то сам и не ной. И спи спокойно
Хотя... какой там спать...спали по очереди. Спать - это значит парней оставить без информации. Спать -то роскошь, это похуизм по отношению к парням
Да, безусловно, не хотелось и не хочется попасть на подвал + страшно не сколько за себя, сколько за семью, но... Но, сука, именно тогда, когда ты лично хоть что-то делал или делаешь, ты чувствуешь себя живым, а не серой массой, которая наблюдала за сражением в ДАПе как за сериалом.
Поэтому ты пиздовал туда, куда нельзя в принципе ходить. Ты просто подрывал жопу и делал(и делаешь до сих пор). Ты узнавал все, что можно было узнать и очень психовал, когда вот тот ебаный условный танк, который по Киевскому проспекту шёл на ДАП, куда-то пропал, а тот, кто его должен был срисовать по маршруту дальше, твердил, что танк мимо него не ехал и все тут.
Ты по звуку научился отличать чи загружен это ебучий урал, а если загружен, то чем, бк или мясом + откуда выехал и куда он поедет дальше. Потому, что ты выучил обозначения на авто и знал, что если урал с маркировкой ххх едет в сторону ДАПа, то это значит, что выехал он с базы по адресу ххх и что будет ехать по маршруту ххх.
И это не потому, что ты типа дохуя умный). Ты просто хуй забил оставаться в стороне, ведь парни так недалеко- от ДАПа 20-25 минут и ты в центре Донецка... Так далеко и так близко одновременно...
Нет, ни в коем случае не хочу сказать то, что гражданские, которые помогали Киборгам и находились на оккупированных, ещё более Киборги, чем те, шо в ДАПе были. Не время меряться письками, не до того
Я о том, что на оборону ДАПа работали все, кто находились за ленточкой. Без права на ошибку, без возможности себя защитить. Они выли, когда упала вышка и их кроет до сих пор, когда приходит годовщина падения ДАПа. Прям как летом, когда Иловайск случился. Сука
Мораль проста. Сегодня четвёртый тост за тех, кто не дожил и держал ДАП до конца и в самом здании, и за ленточкой.
Кіборги витримали. Не витримав бетон.
Кінець
https://t.me/gistapapapa
Є живі і, на жаль, вже не живі Легенди, які так і залишилися тими, кого в чесному бою так і не змогли перемогти ні місцеві макаки, ні кадрові військові рф. Хоча ... В російському словнику немає слова -чесно-, особливо у військових. Тому ми маємо засвоїти уроки і ДАПу, і Іловайську - кацап завжди бреше, а якщо здається, що не бреше, то можливо він здох
З точки зору тих, хто увесь час знаходився на окупованих під час битви за ДАП, цивільні, які Наші, тут отримали одразу два потужних психологічних удари: спочатку впала Вежа, а потім і сам ДАП. Так, розумію, що, у порівнянні з військовими, почуття чи переживання мирного населення - це ніби фактично фуфло.
Але це не зовсім так, бо під час битви за Аеропорт були задіяні всі жителі окупованих, для яких опір в ДАПі був ковтком свіжого повітря. Тут, не знаю як на не окупованій, ситуацію в Аеропорту моніторили 24/7. Не моніторили тільки ті, хто відсипалися після чергової ночі без сну чи були просто ватанами.
Донецьк, Макіївка, Торез, Горлівка, Ясинувата - всюди були ті, хто допомагали Кіборгам знати про те, що відбувається навколо ДАПу. Частина з цих людей мерзла в районі ДАПу, частина постійно каталася, щоб знати точне пересування військової техніки і артилерійські точки, з яких будуть обстрілювати Наших. Багато було зроблено, одним словом. Але краще хай то все розказують військові - "очей" ДАПу офіційно не існує і ніколи не існувало
Але повернемося до самої битви за летовище. Може хто не знає, але від центральної площі Донецька до ДАПу хвилин 20-25 їзди на авто. Так само як з центрального жд вокзалу Києва до, скажімо, станції метро Дарниця. Одне тільки розуміння того, що всього за 20-25 хвилин їзди від площі лисого сифілітика знаходяться Наші, давало таку дозу адреналіну, що "очі" іноді не спали 3-4 доби(поки організм не забирав своє і люди просто вирубалися спати від втоми по 15-20 годин).
Чи пам'ятає хтось, крім битви за летовище, про облави по Донецьку чи в Макіївці? Навряд чи. А вони, облави, були і неодноразово. Чи пам'ятає хтось про те, як зупиняли маршрутки в Донецьку, Макіївці чи Горлівці макаки динири і як вони шукали в громадському транспорті диверсантів? Як на мене, питання риторичні
І справа тут не в тому, що хтось когось ніби забув, когось згадують, а когось ні. Справа в тому, що тут, на окупованих, також і переживали, і гинули за те, щоб ДАП протримався ще хоча б день (спитайте в військових шо таке координати 00). І забути тих, кого розстрілювали на місці за допомогу ЗСУ, ми як мінімум, не маємо права.
Бо битва була за український Аеропорт, не за донецький. Воювали не за донецьку землю і воюють, а за території України. Всі просто мовчки робили свою справу, те, шо в них найкраще виходило. Хтось таскав в ДАП волонтерську допомогу, хтось просто працював на роботі, але кожен день, хоч 10 грн віддавав на допомогу Кіборгам, а хтось воював в ДАПі. Проте всі робили одну справу, бо ДАП - це був, є і залишиться територією України.
Моралі нема. За тих, хто не дожили, але боролись за ДАП, сьогодні п'ємо мовчки. Не маємо права їх забути - вони цього не пробачать.
Кінець
=====
В продолжение темы о ДАПе, бетоне и т д, ибо 16 січня - день памяти Киборгов
ДАП - уже история. Уже снят фильм, написана книга об этих событиях. У нас есть свои, непридуманыые Герои, которые просто живут среди нас.
То, что творили парни в ДАПе - это космос на самом деле. Такого ещё не было в современной истории. Именно в ДАПе получил пизды тупо весь спецназ рф + хваленый кацапский вымпел, который перебили как скот Наши пацаны (русский генерал лично приезжал договариваться за то шоб трупы забрать кацапни). Именно ДАП показал то, что такое упертость и желание идти до конца, не смотря на то, что шансов особо у тебя нет
Но, кроме тех, кто были в ДАПе, есть ещё те, кто носили рояль. Их нет. Их не существует. У них нету имен или позывных. О том, что они делали во времена ДАПа, не знают даже их семьи и близкие друзья. И это даже не потому, что глупый риск, не-а.
Это потому, что люди после Иловайска вновь доказали себе, что сделали тупо все, что могли и их совесть чиста. Потому, что они не смотрели по тв на все, а непосредственно участвовали в том, что происходило
Не, не будет рассказа о том как обычный гражданский из Донецка удушил шарфиком 50 макак и пошёл себе по своим делам сам своим пешком. Просто нужно помнить о том, что ДАП держался на той информации, которую давали те, кого в Донецке нет(все ж выехали, ага). Ну или на инфе о передвижениях техники личног осостава, которую давала Макеевка (те ещё смертники, кстати). А Горловка сколько давала информации... А Шахтерск... А Ясиноватая...
Все пиздячили. Молча. Потому, что нужно было что-то делать, а не быть зрителем. Потому, что, кроме тебя, больше некому - нехуй на остальных смотреть, сделай что-то сам и не ной. И спи спокойно
Хотя... какой там спать...спали по очереди. Спать - это значит парней оставить без информации. Спать -то роскошь, это похуизм по отношению к парням
Да, безусловно, не хотелось и не хочется попасть на подвал + страшно не сколько за себя, сколько за семью, но... Но, сука, именно тогда, когда ты лично хоть что-то делал или делаешь, ты чувствуешь себя живым, а не серой массой, которая наблюдала за сражением в ДАПе как за сериалом.
Поэтому ты пиздовал туда, куда нельзя в принципе ходить. Ты просто подрывал жопу и делал(и делаешь до сих пор). Ты узнавал все, что можно было узнать и очень психовал, когда вот тот ебаный условный танк, который по Киевскому проспекту шёл на ДАП, куда-то пропал, а тот, кто его должен был срисовать по маршруту дальше, твердил, что танк мимо него не ехал и все тут.
Ты по звуку научился отличать чи загружен это ебучий урал, а если загружен, то чем, бк или мясом + откуда выехал и куда он поедет дальше. Потому, что ты выучил обозначения на авто и знал, что если урал с маркировкой ххх едет в сторону ДАПа, то это значит, что выехал он с базы по адресу ххх и что будет ехать по маршруту ххх.
И это не потому, что ты типа дохуя умный). Ты просто хуй забил оставаться в стороне, ведь парни так недалеко- от ДАПа 20-25 минут и ты в центре Донецка... Так далеко и так близко одновременно...
Нет, ни в коем случае не хочу сказать то, что гражданские, которые помогали Киборгам и находились на оккупированных, ещё более Киборги, чем те, шо в ДАПе были. Не время меряться письками, не до того
Я о том, что на оборону ДАПа работали все, кто находились за ленточкой. Без права на ошибку, без возможности себя защитить. Они выли, когда упала вышка и их кроет до сих пор, когда приходит годовщина падения ДАПа. Прям как летом, когда Иловайск случился. Сука
Мораль проста. Сегодня четвёртый тост за тех, кто не дожил и держал ДАП до конца и в самом здании, и за ленточкой.
Кіборги витримали. Не витримав бетон.
Кінець
https://t.me/gistapapapa