Vassyl Trylis · 1.ХТО ТАКА МЕЛАНКА
Nov. 25th, 2022 09:29 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanДля того щоб повернути Маланцї її силу й красу, необхідно передусїм відмовитись від того дурненького балагану, на який недобрі люди з недобрими намірами перетворили цей обряд (та хіба тільки цей?) за останнї кількасот років. Відмовитись треба свідомо й весело – тодї це буде не війна з самими собою, а перемога. Ви маєте знати, що робите, про що згадуєте, якої співаєте й навіщо – і тодї не матиме значення, ЯК САМЕ ви водите Меланку, що вона має чинити і навіть як її звуть; ритуальні подробиці з тупої формальности перетворяться на живі художнї твори, мінїатюри священного народного експромту.
В добрі старі часи, коли наш народ жив з рідними богами, Маланка займала одне з найпочеснїших місць у великій і дружній божій родинї. Звали її тодї, звісно, не християнською Меланкою, а якось по-нашому, але тепер цього імени вже не пам’ятають навіть найсивіші з високочолих волхвів у найзамшілиших наших унїверситетах і академіях, та навіть і в самому мінїстерстві освіти й науки. Жаль, бо справжнє ім’я багато важить, недарма його навіть часом крадуть собі різні шахраї та розбійники. Ось ми, народ українцї, вже й самі забуваємо, як колись нас люди називали, і ми не один такий народ. То, мабуть, воно не так і страшно: все на світї розвивається, міняється, і коли доводиться міняти своє ім’я чи планету, то не здуру, а з якоїсь важної причини. Отже нехай ми й далї будемо називатись Українцями, бо вже достойно уславили це ім’я, а Меланка хай буде Меланкою, поки хтось справжнє ім’я не згадає або чогось кращого не придумає.
Красунею була Меланка неісповідимою. Де не пройде – там яблуні родять, пташки співають, земля квітами вкривається, все живе радїє й любить одне одного. Не раз учаровані нею наші поважні боги, особливо котрі ще парубкували, втрачали трохи своєї божественної мудрости і не те щоб прості мужицькі бійки влаштовували – бо, я ж кажу, дружна була родина, – а так, по-братерськи виривали один одному трохи бороди або чуприни. Охолодали після того швидко, але не надовго. Врештї, це почало дратувати найповажнїших старих богів, що вже й не згадати коли позабували свої молоді походеньки. І от на якійсь Небесній Асамблеї порішили вони, що буде Меланка жити в підземному царстві, серед рахманів (тодї цї мудрійшини роду людського й божеського ще не вважалися мертвими, а тільки покійними, і зрідка навіть спілкувалися з живими та вдїляли їм частку своєї мудрости й досвіду). Отам Меланка буде на місцї. Певне що серед рахманів теж якийсь неспокій заведеться, але ж до конфлїктів не дійде – ну то вже просто сором був би тим старим трухлявим пенькам. А щоб вона дарма не вешталась підземними просторами, доручено їй доглядати підземну частину всїєї земної рослинности, власне коріння. Не проста це справа, бо йдеться фактично про життя й здоров’я всїх без винятку трав, кущів та дерев, які так гарно прикрашають нашу Землю і без яких нї людина, нї інша яка твар не житиме.
Рішення божественної Асамблеї оскарженню не підлягало, і з тих часів (а це був десь кінець останнього льдовикового періоду, 10-12 тис. років тому) живе Меланка серед рахманів та справно виконує свої обов’язки.
Все було б добре, коли б так просто. Але ж природа всього живого така, що кожна істота повинна не тільки їсти-пити, але й паруватись задля продовження роду. Ну добре, серед богів ця проблема не виникала, а хто подбає про таїну успішного плодоношення отих самих трав, кущів, дерев, а тим більше тварин і людей? Як забезпечити неухильне продовження роду всїх двостатевих органїзмів на Землї?
Коли ще згадана Небесна Асамблея тільки збиралась, був там один молоденький бог, який без пам’яти й з незапам’яти любив Меланку; а коли Асамблея ухвалила те рішення, він готовий був піти в підземне життя, аби разом з коханою. Треба сказати, що Меланка теж на нього задивлялась, тільки ще, як годиться, трохи комизилась. Та тепер, коли їй лягла дорога в вічну темряву, вона страшенно закохалася в Василька (його теж насправдї не так звали, та нехай уже) і заявила, що без нього нїкуди не піде. Це збісило декотрих богинь, а оскільки їх була майже більшість в Асамблеї, то там почалося біс знає що. Врешті котрийсь із очільників тріснув кулаком по небесному столу, так що з того столу тріски полетїли, й прогримів:
– Підеш, доню, підеш як телятко! А щоб живе не вимерло, дозволено тобі буде раз на рік стрічатися й брати шлюб з твоїм Васильком! Крапка!
Нїхто й писнути не посмів проти законопроекту, який і було ухвалено в гробовій тиші. Не було нїяких поправок, доповнень чи редакцїй. Не був, як бачимо, розписаний і механізм зустрічей та шлюбних таїнств і процедур. Це прирікало й молодят, і весь український народ на вічний пошук вдалих рішень, бо життя мало не просто продовжуватись, а й розвиватись, розквітати й змінюватись. Нема лиха без добра: турбота про Меланку й Василя, про їхнїй щорічний щасливий шлюб стала справжнїм усенародним випробуванням, а оскільки життя показало, що й з цим випробуванням українцї справляються достойно, то ніч шлюбу цих двох богів давно вже перетворилася на велике річне свято.
Але нема добра без лиха. Нестримний розквіт добробуту на нашій Землї призвів, у свою чергу, до перетворення свят на празники. І ось ми стоїмо на межі: маємо або й далї без міри жерти-пити й заливатись оптимістичним дурносміхом, або мусимо згадати, чого нас навчали наші боги й старі рахмани.
(далї буде)
В добрі старі часи, коли наш народ жив з рідними богами, Маланка займала одне з найпочеснїших місць у великій і дружній божій родинї. Звали її тодї, звісно, не християнською Меланкою, а якось по-нашому, але тепер цього імени вже не пам’ятають навіть найсивіші з високочолих волхвів у найзамшілиших наших унїверситетах і академіях, та навіть і в самому мінїстерстві освіти й науки. Жаль, бо справжнє ім’я багато важить, недарма його навіть часом крадуть собі різні шахраї та розбійники. Ось ми, народ українцї, вже й самі забуваємо, як колись нас люди називали, і ми не один такий народ. То, мабуть, воно не так і страшно: все на світї розвивається, міняється, і коли доводиться міняти своє ім’я чи планету, то не здуру, а з якоїсь важної причини. Отже нехай ми й далї будемо називатись Українцями, бо вже достойно уславили це ім’я, а Меланка хай буде Меланкою, поки хтось справжнє ім’я не згадає або чогось кращого не придумає.
Красунею була Меланка неісповідимою. Де не пройде – там яблуні родять, пташки співають, земля квітами вкривається, все живе радїє й любить одне одного. Не раз учаровані нею наші поважні боги, особливо котрі ще парубкували, втрачали трохи своєї божественної мудрости і не те щоб прості мужицькі бійки влаштовували – бо, я ж кажу, дружна була родина, – а так, по-братерськи виривали один одному трохи бороди або чуприни. Охолодали після того швидко, але не надовго. Врештї, це почало дратувати найповажнїших старих богів, що вже й не згадати коли позабували свої молоді походеньки. І от на якійсь Небесній Асамблеї порішили вони, що буде Меланка жити в підземному царстві, серед рахманів (тодї цї мудрійшини роду людського й божеського ще не вважалися мертвими, а тільки покійними, і зрідка навіть спілкувалися з живими та вдїляли їм частку своєї мудрости й досвіду). Отам Меланка буде на місцї. Певне що серед рахманів теж якийсь неспокій заведеться, але ж до конфлїктів не дійде – ну то вже просто сором був би тим старим трухлявим пенькам. А щоб вона дарма не вешталась підземними просторами, доручено їй доглядати підземну частину всїєї земної рослинности, власне коріння. Не проста це справа, бо йдеться фактично про життя й здоров’я всїх без винятку трав, кущів та дерев, які так гарно прикрашають нашу Землю і без яких нї людина, нї інша яка твар не житиме.
Рішення божественної Асамблеї оскарженню не підлягало, і з тих часів (а це був десь кінець останнього льдовикового періоду, 10-12 тис. років тому) живе Меланка серед рахманів та справно виконує свої обов’язки.
Все було б добре, коли б так просто. Але ж природа всього живого така, що кожна істота повинна не тільки їсти-пити, але й паруватись задля продовження роду. Ну добре, серед богів ця проблема не виникала, а хто подбає про таїну успішного плодоношення отих самих трав, кущів, дерев, а тим більше тварин і людей? Як забезпечити неухильне продовження роду всїх двостатевих органїзмів на Землї?
Коли ще згадана Небесна Асамблея тільки збиралась, був там один молоденький бог, який без пам’яти й з незапам’яти любив Меланку; а коли Асамблея ухвалила те рішення, він готовий був піти в підземне життя, аби разом з коханою. Треба сказати, що Меланка теж на нього задивлялась, тільки ще, як годиться, трохи комизилась. Та тепер, коли їй лягла дорога в вічну темряву, вона страшенно закохалася в Василька (його теж насправдї не так звали, та нехай уже) і заявила, що без нього нїкуди не піде. Це збісило декотрих богинь, а оскільки їх була майже більшість в Асамблеї, то там почалося біс знає що. Врешті котрийсь із очільників тріснув кулаком по небесному столу, так що з того столу тріски полетїли, й прогримів:
– Підеш, доню, підеш як телятко! А щоб живе не вимерло, дозволено тобі буде раз на рік стрічатися й брати шлюб з твоїм Васильком! Крапка!
Нїхто й писнути не посмів проти законопроекту, який і було ухвалено в гробовій тиші. Не було нїяких поправок, доповнень чи редакцїй. Не був, як бачимо, розписаний і механізм зустрічей та шлюбних таїнств і процедур. Це прирікало й молодят, і весь український народ на вічний пошук вдалих рішень, бо життя мало не просто продовжуватись, а й розвиватись, розквітати й змінюватись. Нема лиха без добра: турбота про Меланку й Василя, про їхнїй щорічний щасливий шлюб стала справжнїм усенародним випробуванням, а оскільки життя показало, що й з цим випробуванням українцї справляються достойно, то ніч шлюбу цих двох богів давно вже перетворилася на велике річне свято.
Але нема добра без лиха. Нестримний розквіт добробуту на нашій Землї призвів, у свою чергу, до перетворення свят на празники. І ось ми стоїмо на межі: маємо або й далї без міри жерти-пити й заливатись оптимістичним дурносміхом, або мусимо згадати, чого нас навчали наші боги й старі рахмани.
(далї буде)