![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanЯрослав Вішталюк
Чотири з гаком роки тому я писав:
==========================
Без якихось особливих проблем можна було "повернути" населення окупованої території в 2014 році. Після двох-трьох років окупації це вже складно, особливо враховуючи, що за такий тривалий час більшість населення так чи інакше почало співробітничати з окупаційною адміністрацією та спецслужбами. Три-п'ять років - і це вже стає надзвичайно складно, десять - неможливо, бо виростає ціле покоління, яке не знало нічого іншого, окрім окупації. Такі території, як Північний Кіпр, Придністров'я, Абхазія та Осетія вже не мають шансів стати Кіпром, Молдовою чи Грузією в повному значенні цього слова. Їх можна приєднати географічно, але ментально вже не вийде - власне на це і є розрахунок країн, які окупували відповідні території: протягнути стільки часу, утримуючи територію з населенням, щоб зміни стали незворотними.
©https://www.facebook.com/VJaroslaw/posts/pfbid0ikJkRF31gbt5zvdxMfQSpkskQwU2ApT7yfKDavLu2LfpdrhntCAC6zPenM3VcaUXl
==========================
Проте це стосувалось окупованих територій. На звільнених і вільних потрібна була системна робота для протидії сприянню майбутній окупації - виявлення агентів, соціальна "відміна" осіб з антиукраїнськими поглядами, поширення української мови та культури. Але влада тоді вирішила, що найбільш надійною гарантією від повторення окупації буде колаборація з потенційними зрадниками. В результаті зрадники знову зрадили - хто б міг подумати, ніколи ж такого не було і от знову.
Найгірше те, що і нова влада, яка прийшла після попередньої, теж не проводить такої роботи. А це значить, що загроза повторення продовжує існувати, ба більше - розповзається по всій країні разом з переміщеними особами з відповідними поглядами, поки на місцях неофеодальні князьки типу Добкіна чи Труханова піднімають рейтинг на "патріотизмі", хоча притомні люди чудово розуміють, що вони так само легко стануть під прапори окупанта, як зараз стоять під нашими.
Чим це загрожує в майбутньому містам, які тепер стали прифронтовими - гарно видно на прикладі цього інтерв'ю.
==================================
Досить складно було знайти вчителів, директорів шкіл з Маріуполя, які б погодились говорити про дуже болісне – зраду своїх колег. «А я скажу вам, чому не хочуть про це говорити. Бо кожен думає, а раптом мені доведеться повертатись в Маріуполь… А ще у мене там квартира, тож краще помовчу. Ми всі втрачаємо. Але ж має бути своя позиція. А її нема», - каже директор ОШ-65 Богдан Хомусяк. Він говорити погодився.
Він пропрацював в системі маріупольської освіти 42 роки. Починав в радянській школі, був свідком змін та їх пробуксовки. Очолював певний час управління освіти Маріуполя. Майже про кожного вчителя, який сьогодні працює в місті, він знає якусь історію, бо дуже-дуже довго він всередині цього котла.
Оскільки Богдан Хомусяк співпрацювати з ворогом не погодився, росіяни знайшли іншу кандидатуру на посаду директора. «Лишилися вчителі - шість чи сім чоловік. Вчителька математики Івлева Надія Євгенівна (не володіла української мовою, родом з росії. Вона завжди казала – допрацюю до пенсії і поїду в росію). Вчителька французької мови Ноздрікова, так само росіянка. Ще одна вчителька французької, Лариса Леонтівна Алтин. Вчителька математики Сугак Тетяна Іванівна. Вони гарні вчителі – ну тобто як фахівці. Але виявляється, що вони погані громадяни. Лишилася ще завуч початкових класів Новікова Вікторія Вікторівна. Вона одна з тих, кому нічого не заважало поїхати. Незаміжня, квартира в Маріуполі зруйнована… Але вирішила залишитись. Разом близько 10 чоловік погодились співпрацювати з 80 вчителів школи.»
Богдан Адамович каже, що весь час думає про те, чому саме стільки освітян в Маріуполі виявились зрадниками. Співають гімн росії так само легко, як півроку тому стояли під українськими прапорами. «Стояли, але ж не співали, розумієте про що я? Коли у нас звучав Гімн України, співали декілька учнів і декілька вчителів. А інші всі мовчали. А у мене мрія була. Цього року наша 65-а школа буде святкувати ювілей, і я хотів, щоб всі разом – всі без винятку – заспівали гімн України. Нарешті, щоб усвідомили, де ми живемо. На жаль так не сталось. Бо дуже ліберальна у нас країна. Дуже ліберальна навіть до своїх ворогів».
«У тієї ж Сугак чоловік загинув. І вона каже, залишусь поруч. Але ж і у іншої нашої вчительки, Русанової, теж чоловік загинув. Але вона не пробачила, вона поїхала. Вона має свою позицію. Тобто ситуації схожі, а люди чинять по-різному. Кожен робить власний вибір. На жаль, багато хто – не на користь своєї країни».
Він каже, що з тих десяти вчителів, які зрадили державі, половина – завжди була не громадянами. І це було відомо всім. Але ці люди продовжували виховувати дітей в такому ж дусі, які і самі вони є. Але це нікого не хвилювало. Але ж у цій історії про вчительство є і іншій бік – діти. Народились в Україні, іншої країни не знають, а батьки весь час країну кривдять, дивляться в бік росії. В школі ці діти співають гімн України. Дома дивляться російські канали. Тепер в місто прийшли окупанти. І вже не треба співати про Україну.
«Залежно від того, як довго буде тривати окупація, як довго ці діти будуть піддаватися впливу, їх свідомість буде змінюватись. І не кожен вистоїть. Ми бачимо це на прикладі Донецька. Ті діти, які ходили в 4-5 клас школи, і яких батьки не захотіли евакуювати на контрольовану українську територію, зараз йдуть вбивати нас. Їм по 18 років і вони воюють проти України. Я бачив таких в Маріуполі. Зайшов, палець до рота притиснув, мовляв, мовчи. В одній руці пістолет, в іншій – автомат. В очах – влада. Заходить у підвал, і перше питання: «Є серед вас зелені?» Ми навіть не одразу зрозуміли, про що він. Виявляється прибічників Зеленського розшукує. Якщо не хочете, щоб ваших дітей спіткала така доля – треба вивозити їх з окупації. Щоб там не проголошували окупанти, але більшість батьків в Маріуполі виявилась відповідальною і виїхала заради дітей. Вивезли дітей звідти. На жаль, не всі. І тепер в них спрацьовує обивательська логіка: хай краще вчиться читати та писати, ніж сидить дома. Але ж він буде вчитись не тільки читати. Він буде вчитись ненавидіти свою крану».
«На жаль більша частина вчителів, директорів шкіл в Маріуполі своєї позиції не мають, принципів - не мають. Навіть більше скажу – значна частина працівників освіти є неосвіченими людьми. Ось що ми мали до початку війни і ось до чого це все призвело. Кадрова політика в сфері освіти – провальна. І влада має це визнати. В'ячеслав Мирошниченко, той що зараз називає себе міністром освіти. Він колись, коли я був начальником управління освіти, просився бути директором школи. Молода людина, нещодавно після інституту. Працював культорганізатором в 27 школі. Пам’ятаю нашу останню фотографію на площі Свободи. Фотографувались в вишиванках. Нас же мужчин-вчителів дуже мало. І він стояв поруч, разом зі своєю донькою. А тепер він зрадив державі, прапору, своїй вишиванці, через те, що не пройшов по конкурсу і його не призначили директором департаменту освіти. Він маніакальна людина, маленький диктатор, фюрер – ось його психологія».
«Я не знаю, якою буде майбутня школа в Маріуполі, але я точно знаю: вчителі, які зрадили своїй країні, не мають ніколи більше працювати вчителем. Вчительство на теренах України і царської росії завжди було реакційною силою. Вчительство завжди слугувало державі, а не суспільству. І якщо люди у державній владі були непорядні, вчительство сліпо виконувало ці непорядні накази. І доки буде так, доти наша школа не буде виховувати вільних людей, здатних на сміливі рішення і прогресивні вчинки. Вчителі мають бути вільні люди. Не треба вчити вчителя як треба вчити. Тільки вільні люди можуть виховувати вільних людей. Сподіваюсь, буде так».
https://www.0629.com.ua/news/3454603/comu-tak-bagato-zradnikiv-sered-mariupolskih-vciteliv-rozpovidae-direktor-skoli-no65-bogdan-homusak
==================================
Тим паче мало що робиться з планування щодо звільнених територій. Петиція про іспит для отримання громадянства набрала необхідну кількість голосів і вже готуються якісь законодавчі зміни, але ніхто нічого не робить щодо осіб, які стали на шлях співпраці з ворогом - а за міжнародними конвенціями такими безкарно можуть бути лише лікарі, і то якщо вони не чинили злочинів. Вказані в інтер'ю вчителі мають бути покарані принаймні в частині громадянських прав - ці люди ніколи не повинні обирати політиків чи бути обраними в політику, не повинні мати права працювати в державній сфері. Тобто на повний зріст і вже на вчора постає питання запровадження в Україні статусу "негромадянина" за прикладом країн Балтії - тобто визнання факту існування в Україні громадян, яким з точки зору національних інтересів небезпечно давати всю повноту громадянських прав.
Але поки що на це навіть петиції нема.
Чотири з гаком роки тому я писав:
==========================
Без якихось особливих проблем можна було "повернути" населення окупованої території в 2014 році. Після двох-трьох років окупації це вже складно, особливо враховуючи, що за такий тривалий час більшість населення так чи інакше почало співробітничати з окупаційною адміністрацією та спецслужбами. Три-п'ять років - і це вже стає надзвичайно складно, десять - неможливо, бо виростає ціле покоління, яке не знало нічого іншого, окрім окупації. Такі території, як Північний Кіпр, Придністров'я, Абхазія та Осетія вже не мають шансів стати Кіпром, Молдовою чи Грузією в повному значенні цього слова. Їх можна приєднати географічно, але ментально вже не вийде - власне на це і є розрахунок країн, які окупували відповідні території: протягнути стільки часу, утримуючи територію з населенням, щоб зміни стали незворотними.
©https://www.facebook.com/VJaroslaw/posts/pfbid0ikJkRF31gbt5zvdxMfQSpkskQwU2ApT7yfKDavLu2LfpdrhntCAC6zPenM3VcaUXl
==========================
Проте це стосувалось окупованих територій. На звільнених і вільних потрібна була системна робота для протидії сприянню майбутній окупації - виявлення агентів, соціальна "відміна" осіб з антиукраїнськими поглядами, поширення української мови та культури. Але влада тоді вирішила, що найбільш надійною гарантією від повторення окупації буде колаборація з потенційними зрадниками. В результаті зрадники знову зрадили - хто б міг подумати, ніколи ж такого не було і от знову.
Найгірше те, що і нова влада, яка прийшла після попередньої, теж не проводить такої роботи. А це значить, що загроза повторення продовжує існувати, ба більше - розповзається по всій країні разом з переміщеними особами з відповідними поглядами, поки на місцях неофеодальні князьки типу Добкіна чи Труханова піднімають рейтинг на "патріотизмі", хоча притомні люди чудово розуміють, що вони так само легко стануть під прапори окупанта, як зараз стоять під нашими.
Чим це загрожує в майбутньому містам, які тепер стали прифронтовими - гарно видно на прикладі цього інтерв'ю.
==================================
Чому так багато зрадників серед маріупольських вчителів. Розповідає директор школи №65 Богдан Хомусяк
Досить складно було знайти вчителів, директорів шкіл з Маріуполя, які б погодились говорити про дуже болісне – зраду своїх колег. «А я скажу вам, чому не хочуть про це говорити. Бо кожен думає, а раптом мені доведеться повертатись в Маріуполь… А ще у мене там квартира, тож краще помовчу. Ми всі втрачаємо. Але ж має бути своя позиція. А її нема», - каже директор ОШ-65 Богдан Хомусяк. Він говорити погодився.
Він пропрацював в системі маріупольської освіти 42 роки. Починав в радянській школі, був свідком змін та їх пробуксовки. Очолював певний час управління освіти Маріуполя. Майже про кожного вчителя, який сьогодні працює в місті, він знає якусь історію, бо дуже-дуже довго він всередині цього котла.
Оскільки Богдан Хомусяк співпрацювати з ворогом не погодився, росіяни знайшли іншу кандидатуру на посаду директора. «Лишилися вчителі - шість чи сім чоловік. Вчителька математики Івлева Надія Євгенівна (не володіла української мовою, родом з росії. Вона завжди казала – допрацюю до пенсії і поїду в росію). Вчителька французької мови Ноздрікова, так само росіянка. Ще одна вчителька французької, Лариса Леонтівна Алтин. Вчителька математики Сугак Тетяна Іванівна. Вони гарні вчителі – ну тобто як фахівці. Але виявляється, що вони погані громадяни. Лишилася ще завуч початкових класів Новікова Вікторія Вікторівна. Вона одна з тих, кому нічого не заважало поїхати. Незаміжня, квартира в Маріуполі зруйнована… Але вирішила залишитись. Разом близько 10 чоловік погодились співпрацювати з 80 вчителів школи.»
Богдан Адамович каже, що весь час думає про те, чому саме стільки освітян в Маріуполі виявились зрадниками. Співають гімн росії так само легко, як півроку тому стояли під українськими прапорами. «Стояли, але ж не співали, розумієте про що я? Коли у нас звучав Гімн України, співали декілька учнів і декілька вчителів. А інші всі мовчали. А у мене мрія була. Цього року наша 65-а школа буде святкувати ювілей, і я хотів, щоб всі разом – всі без винятку – заспівали гімн України. Нарешті, щоб усвідомили, де ми живемо. На жаль так не сталось. Бо дуже ліберальна у нас країна. Дуже ліберальна навіть до своїх ворогів».
«У тієї ж Сугак чоловік загинув. І вона каже, залишусь поруч. Але ж і у іншої нашої вчительки, Русанової, теж чоловік загинув. Але вона не пробачила, вона поїхала. Вона має свою позицію. Тобто ситуації схожі, а люди чинять по-різному. Кожен робить власний вибір. На жаль, багато хто – не на користь своєї країни».
Він каже, що з тих десяти вчителів, які зрадили державі, половина – завжди була не громадянами. І це було відомо всім. Але ці люди продовжували виховувати дітей в такому ж дусі, які і самі вони є. Але це нікого не хвилювало. Але ж у цій історії про вчительство є і іншій бік – діти. Народились в Україні, іншої країни не знають, а батьки весь час країну кривдять, дивляться в бік росії. В школі ці діти співають гімн України. Дома дивляться російські канали. Тепер в місто прийшли окупанти. І вже не треба співати про Україну.
«Залежно від того, як довго буде тривати окупація, як довго ці діти будуть піддаватися впливу, їх свідомість буде змінюватись. І не кожен вистоїть. Ми бачимо це на прикладі Донецька. Ті діти, які ходили в 4-5 клас школи, і яких батьки не захотіли евакуювати на контрольовану українську територію, зараз йдуть вбивати нас. Їм по 18 років і вони воюють проти України. Я бачив таких в Маріуполі. Зайшов, палець до рота притиснув, мовляв, мовчи. В одній руці пістолет, в іншій – автомат. В очах – влада. Заходить у підвал, і перше питання: «Є серед вас зелені?» Ми навіть не одразу зрозуміли, про що він. Виявляється прибічників Зеленського розшукує. Якщо не хочете, щоб ваших дітей спіткала така доля – треба вивозити їх з окупації. Щоб там не проголошували окупанти, але більшість батьків в Маріуполі виявилась відповідальною і виїхала заради дітей. Вивезли дітей звідти. На жаль, не всі. І тепер в них спрацьовує обивательська логіка: хай краще вчиться читати та писати, ніж сидить дома. Але ж він буде вчитись не тільки читати. Він буде вчитись ненавидіти свою крану».
«На жаль більша частина вчителів, директорів шкіл в Маріуполі своєї позиції не мають, принципів - не мають. Навіть більше скажу – значна частина працівників освіти є неосвіченими людьми. Ось що ми мали до початку війни і ось до чого це все призвело. Кадрова політика в сфері освіти – провальна. І влада має це визнати. В'ячеслав Мирошниченко, той що зараз називає себе міністром освіти. Він колись, коли я був начальником управління освіти, просився бути директором школи. Молода людина, нещодавно після інституту. Працював культорганізатором в 27 школі. Пам’ятаю нашу останню фотографію на площі Свободи. Фотографувались в вишиванках. Нас же мужчин-вчителів дуже мало. І він стояв поруч, разом зі своєю донькою. А тепер він зрадив державі, прапору, своїй вишиванці, через те, що не пройшов по конкурсу і його не призначили директором департаменту освіти. Він маніакальна людина, маленький диктатор, фюрер – ось його психологія».
«Я не знаю, якою буде майбутня школа в Маріуполі, але я точно знаю: вчителі, які зрадили своїй країні, не мають ніколи більше працювати вчителем. Вчительство на теренах України і царської росії завжди було реакційною силою. Вчительство завжди слугувало державі, а не суспільству. І якщо люди у державній владі були непорядні, вчительство сліпо виконувало ці непорядні накази. І доки буде так, доти наша школа не буде виховувати вільних людей, здатних на сміливі рішення і прогресивні вчинки. Вчителі мають бути вільні люди. Не треба вчити вчителя як треба вчити. Тільки вільні люди можуть виховувати вільних людей. Сподіваюсь, буде так».
https://www.0629.com.ua/news/3454603/comu-tak-bagato-zradnikiv-sered-mariupolskih-vciteliv-rozpovidae-direktor-skoli-no65-bogdan-homusak
==================================
Тим паче мало що робиться з планування щодо звільнених територій. Петиція про іспит для отримання громадянства набрала необхідну кількість голосів і вже готуються якісь законодавчі зміни, але ніхто нічого не робить щодо осіб, які стали на шлях співпраці з ворогом - а за міжнародними конвенціями такими безкарно можуть бути лише лікарі, і то якщо вони не чинили злочинів. Вказані в інтер'ю вчителі мають бути покарані принаймні в частині громадянських прав - ці люди ніколи не повинні обирати політиків чи бути обраними в політику, не повинні мати права працювати в державній сфері. Тобто на повний зріст і вже на вчора постає питання запровадження в Україні статусу "негромадянина" за прикладом країн Балтії - тобто визнання факту існування в Україні громадян, яким з точки зору національних інтересів небезпечно давати всю повноту громадянських прав.
Але поки що на це навіть петиції нема.
no subject
Date: 2022-09-05 10:59 am (UTC)Це працює і в зворотньому напрямку. Пройде чергові десять років, виросте нове покоління, якє окупації не знало.