А може, нарешті винести ту ялинку?
Aug. 26th, 2022 10:57 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova
Я рідко буваю вдома, на базі Ф.О.Н.Д.у. Зараз головна база на тимчасовому розташуванні, з іншого боку Києва, так зручно для роботи.
Тому я рідко буваю вдома.
Мені це так потрібно, бувати вдома. Зрізати троянди, чистити садок від бур'янів, хапати віник, прибирати свій дім. Збирати фрукти, вже дав нам урожаю молодий садок.
Мені потрібно це, бо ця робота допоможе навести лад в моїй душі, я мушу так відпочивати, хоча б час від часу.
Але немає часу в мене, щоб бувати вдома.
Коли я все ж буваю вдома - я знову в лютому.
Куди б я не поткнулась тут - я знову чую ракети, що пролітають над моїм будинком, я бачу вертоліти, що летять на Гостомель.
Який би час не виділила я на троянди - я продовжую збиратись і збирається тут наша команда.
Я не злякана, лякатись ніколи, я ще не знаю, куди ми їдемо, це не на часі, подумаємо вже в дорозі, а зараз діловитий збір.
Що ми беремо, з чим ми прощаємось, може, й назавжди.
Я перебираю архів, остання година перед виїздом, вже треба втікати, машини завантажено, тут вже лишатись небезпечно, в пабліках читано, що ворог підійшов до нашого села, от-от і вже зайде, але в останню мить я розбираю старі фото, методично відкидаючи задвоєні чи неважливі.
Як кицька лапкою рахує котенят, я втішена, що вчора виїхали перші екіпажі з дітьми - маленькими мужніми людьми, які вже проривались повз бої і вибухи, а зараз кажуть, ні, бабка, нам не страшно, та потім стиха зізнаються, що все ж страшно, просто вони не хочуть, щоб ми хвилювались, в оцьому домі, де вбирали ми ялинку і полишали її до лютого, бо ось же скоро будуть в гості діти, нехай вдихнуть запах недавнього свята, ми знаємо, що в них удома вже нема ялинки, а ось вони приїдуть, а тут їм знову свято.
Я втішена, що наші коти й собаки туляться і не втікають на звичну гульню, отже, не прийдеться затримуватись ще, шукаючи їх.
Я там і я тоді, коли я зрідка буваю вдома. І я не знаю, що з цим робити. Можливо, просто повернутись сюди і щоденною роботою витіснити ті спомини. Можливо, той запах недавнього Нового року дає ривок машині часу мого серця. Можливо, треба зрізати троянди, внести їх в дім, заповнити його новими запахами
А може, нарешті винести ту ялинку?
Я рідко буваю вдома, на базі Ф.О.Н.Д.у. Зараз головна база на тимчасовому розташуванні, з іншого боку Києва, так зручно для роботи.
Тому я рідко буваю вдома.
Мені це так потрібно, бувати вдома. Зрізати троянди, чистити садок від бур'янів, хапати віник, прибирати свій дім. Збирати фрукти, вже дав нам урожаю молодий садок.
Мені потрібно це, бо ця робота допоможе навести лад в моїй душі, я мушу так відпочивати, хоча б час від часу.
Але немає часу в мене, щоб бувати вдома.
Коли я все ж буваю вдома - я знову в лютому.
Куди б я не поткнулась тут - я знову чую ракети, що пролітають над моїм будинком, я бачу вертоліти, що летять на Гостомель.
Який би час не виділила я на троянди - я продовжую збиратись і збирається тут наша команда.
Я не злякана, лякатись ніколи, я ще не знаю, куди ми їдемо, це не на часі, подумаємо вже в дорозі, а зараз діловитий збір.
Що ми беремо, з чим ми прощаємось, може, й назавжди.
Я перебираю архів, остання година перед виїздом, вже треба втікати, машини завантажено, тут вже лишатись небезпечно, в пабліках читано, що ворог підійшов до нашого села, от-от і вже зайде, але в останню мить я розбираю старі фото, методично відкидаючи задвоєні чи неважливі.
Як кицька лапкою рахує котенят, я втішена, що вчора виїхали перші екіпажі з дітьми - маленькими мужніми людьми, які вже проривались повз бої і вибухи, а зараз кажуть, ні, бабка, нам не страшно, та потім стиха зізнаються, що все ж страшно, просто вони не хочуть, щоб ми хвилювались, в оцьому домі, де вбирали ми ялинку і полишали її до лютого, бо ось же скоро будуть в гості діти, нехай вдихнуть запах недавнього свята, ми знаємо, що в них удома вже нема ялинки, а ось вони приїдуть, а тут їм знову свято.
Я втішена, що наші коти й собаки туляться і не втікають на звичну гульню, отже, не прийдеться затримуватись ще, шукаючи їх.
Я там і я тоді, коли я зрідка буваю вдома. І я не знаю, що з цим робити. Можливо, просто повернутись сюди і щоденною роботою витіснити ті спомини. Можливо, той запах недавнього Нового року дає ривок машині часу мого серця. Можливо, треба зрізати троянди, внести їх в дім, заповнити його новими запахами
А може, нарешті винести ту ялинку?