Ihor Lutsenko · Про передчуття і передбачення

[don_katalan]

За кілька тижнів до 25-го я витягнув із дальньої полиці комплекс із двох дронів і наземної станції, а також старенький ''фантик'' четвертий.
Вся ця техніка була актуальною станом на 2015 рік, але іншої у мене не було. Як показали перші дні війни, навіть такі застарілі іграшки все одно були потрібні.
За кілька днів перед початком великої війни я зустрівся з кількома старими друзями, котрі так чи інакше мали бойовий досвід. Планували, як будемо діяти у разі масштабного вторгнення.
Зокрема, з одною з груп я домовився, що будемо обороняти Київ із півночі, з боку Чорнобильської зони. Ми вважали, що саме звідти піде основний удар по столиці.
І ми мали рацію, як виявилося пізніше. Помилилися лише у місці, де буде основний рубіж оборони - думали, що він пройде не по Ірпеню, а трохи північно-західніше, по одній з річок. Напередодні, здається, 22 числа, ми з Абдулою навіть проїхалися зоною майбутніх боїв, як ми її уявляли.
В реальності росіян змогли зупинити по Ірпеню, ціною страшних зусиль ліквідувавши їх прорив через цю річку в районі села Мощун.
З іншого боку, в чомусь ми переоцінили противника. Я схилявся до версії, що нам вдасться лише ненадовго затримати окупантів, завдаючи їм ударів і відступаючи, і що основний бій буде на в'їзді у Київ - там, де починається міська забудова.
На щастя, до цього не дійшло.
***
Я тепер розумію, що роками підсвідомо готувався до війни.
Встиг трохи подорожувати мотоциклом по Європі - якби не коронавірус та не злочинність у Неаполі, то така подорож була бьу рази довшою.
Я спостерг за собою - коли я їздив кудись відпочивати, з 2015 року і по 2022, то я їздив ради того, щоб готуватися.
Будь-який туризм я насправді перетворював на новий вид тренування.
В Гоа я бігав берегом Індійського океану, щоб готуватися до майбутніх навантажень. В Одесі, у Єгипті та у Греції я плавав, щоб загартувати м'язи спини, щоб мій зіпсутий у юності хребет міг витримати випробування.
Пірнав із затримкою дихання у Червоному морі, щоб збільшити об'єм легенів.
Я не знав нічого напевно. Але головним приготуванням до війни були не біг чи лагодження дронів. Протягом усіх цих років це було споглядання за мирним життям, насолода. Я сто разів писав - от дивлюса на тих чи на сих, а вони-то і не знають, що живуть у тендітному світі, котрий може враз щезнути.
***
Якби я знав напевно, я б готувався в сто разів сильніше.
Але у 2020 році я бачив в уяві, у майбутньому, колони військової техніки, що йдуть нашою землею - з несамовитим ревом, у великій кількості.
Я про це писав пости (треба буде пошукати), котрі звучали як примхливі фантазії і на котрі майже ніхто не реагував, крім одиниць, які відчували майбутню війну так само, як я.
За два дні до початку я, як завжди, пішов на танцювальну латиноамериканську вечірку. Зайшов, глянув, розвернувся і пішов звідти. Виявилося, шо мені геть не хочеться танцювати - щось інше вже було на часі.
Попри ці всі раціональнв приготування і напівмістичні передчуття, я до кінця сам собі не вірив.
І тільки серія вибухів у ніч на 24-те, котру я почув крізь сон, поставила крапку у суперечці інтуїції та розуму.

Comments

[sposterig]

Спасіба пацанам.